Рішення

від 01.05.2024 по справі 204/11132/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/11132/23

Провадження № 2/204/2467/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 травня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Єфімової А.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у порядку спрощеного провадження у судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У липні2023року досуду надійшлапозовна заява ОСОБА_3 до КП«Дніпровський обласнийклінічний онкологічнийдиспансер «Дніпропетровськоїобласної ради», в якій позивач просив суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.09.2023 року, визнати наказ про звільнення незаконним, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду, витрати на правову допомогу та судові витрати.

В обґрунтуванняпозову,позивач посилаєтьсяна те,що вінпрацював вКП «Дніпровськийобласний клінічнийонкологічний диспансер«Дніпропетровської обласноїради» напосаді медичногодиректора зістаціонарної допомоги. 29.06.2023року позивачубуло врученонаказ № 18 від 29.06.2023 року про звільнення з посади медичного директора з стаціонарної допомоги КП «ДОКОД» ДОР» у зв`язку встановленням факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 41 ЗКпП України та п. 7.5.7 та 7.5.11 Статуту КП «ДОКОД» ДОР», який було винесено на підставі акту про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 22.06.2023 року; акту про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 23.06.2023 року; акту про відмову у наданні пояснень від 23.06.2023 року; доповідною запискою начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КП «ДОКОД» ДОР» від 26.06.2023 № 1-26062023. Вважає, що наказ КП «ДОКОД» ДОР» № 18 від 29.06.2023 року «Про звільнення» за вчинення одноразового грубого порушення» є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки звільнення за цією підставою є дисциплінарним стягненням, тому при звільненні працівника за цією підставою роботодавець повинен дотриматись правил, встановлених для застосування таких стягнень, а відповідач при притягненні його до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до п. 1 ч. 1ст. 41 КЗпП Українине дотримався вимог ст.ст. 147-149 КЗпП України, так як, наказ № 18 не містить сформульоване одноразового грубого порушення трудових обов`язків, яке стало підставою для його звільнення. В оскарженому наказі лише зазначається, що ним, начебто, були вчинені дії по факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків, при цьому не зазначається: які саме його дії до цього призвели та коли саме вони були ним вчинені, а також, які саме свої трудові обов`язки він не виконав при вчинені цих уявних дій. Крім того, відповідач при винесенні оскаржуваного наказу не врахував, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника, тобто винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. До того ж, з рішення компетентного органу КП «ДОКОД» ДОР», яким є Дніпропетровська обласна рада про звільнення позивача з посади медичного директора з стаціонарної допомоги відсутнє, а це в свою чергу вказує на підстави, які прямо свідчать про незаконність Наказу № 18 від 29 червня 2023 року про звільнення. Позивач вважає, що не вчиняв одноразового грубого порушення трудових обов`язків, він не відноситься до працівників, звільнення яких можливе на підставі п. 1. ч. 1ст. 41 КЗпП України. З урахуванням наведеного, позивач вимушений звернутися до суду із зазначеною позовною заявою, у якій просив суд поновити його на посаді директора зі стаціонарної допомоги, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту прийняття рішення, моральну шкоду, витрати на правову допомогу та судові витати.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 6 вересня 2023 року справу прийнято до свого провадження та призначенорозгляд справив порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 06.09.2023 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

22.09.2023 року від представника відповідача адвоката Лотушкіна І. надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що за змістом оскаржуваного наказу визначено, зокрема, що на час роботи проведення службового розслідування з 21.06.2023 по 20.08.2023 відсторонити: ОСОБА_3 від виконання обов`язків медичного директора стаціонарної допомоги КП «ДОКОД» ДОР»; ОСОБА_4 від виконання обов`язків заступника генерального директора з інформаційно-організаційного забезпечення КП «ДОКОД» ДОР»; ОСОБА_5 від виконання обов`язків медичного директора амбулаторної допомоги КП «ДОКОД» ДОР». На час відсторонення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 визначити місцем перебування закріплені службові кабінети. Як свідчать Акти про відмову в ознайомленні з наказом від 21.06.2023 року, перелічені особи відмовилися від ознайомлення з ним, але його було зачитано в голос під час оперативної наради з працівниками підприємства, в тому числі - при ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Але, в результаті грубого невиконання зазначеного наказу в питанні, що стосується відсторонення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від виконання повноважень за посадовими інструкціями, складено 22.06.2023 та 23.06.2023 два комісійні акти про засвідчення факту відмови виконання наказу. Наказом виконуючої обов`язки генерального директора КП «ДОКОД» ДОР» Заворотнею Ю.В. від 29.06.2023 № 18 було звільнено ОСОБА_3 з посади медичного директора з стаціонарної допомоги КП «ДОКОД» ДОР» за встановлення факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків медичним директором зі стаціонарної допомоги КП «ДОКОД» ДОР, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Також підставами для звільнення стали: доповідна записка начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КП «ДОКОД» ДОР від 26.06.2023 № 3-26062023 про встановлення факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків медичним директором зі стаціонарної допомоги «ДОКОД» ДОР» ОСОБА_3 ; акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 22.06.2023; акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 23.06.2023; акт про відмову у наданні пояснень від 23.06.2023. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (частина перша статті 147 КЗпП). Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у ст.ст. 40, 41 КЗпП України. Щодо твердженняпозивача пропорушення оформленнятексту наказупро звільненнязазначає по-перше,позивач усвоїй позовнійзаяві спираєтьсяна ДСТУ4163:2003,затверджений наказомДержспоживстандарту Українивід 07.04.2023№ 55,який втративчинність.З 1вересня 2021року діютьнові вимогидо оформленнякадрових документів.Стандарт ДСТУ4163-2003,за якимскладали документиз 2003року,замінив новийДСТУ 4163:2020.Він прийнятийнаказом ДП«Український науково-досліднийі навчальнийцентр проблемстандартизації,сертифікації таякості» від01.07.2020№ 144і дієз 01.09.2021.З-поміж32реквізитів,що регламентуєДСТУ 4163:2020,є сімобов`язкових,що даютьдокументу юридичноїсили тадоказовості,а саме:найменування юридичноїособи,два видидокумента,дата документа,реєстраційний індексдокумента,заголовок дотексту документа,текст документа,підпис.Всі обов`язковіреквізити єу наказіпро звільнення ОСОБА_3 від 29.06.2023№ 18.Відповідно доп.5.19ДСТУ 4163:2020заголовок дотексту документамає міститистислий викладосновного смисловогоаспекту змістудокумента.Заголовок дотексту документамає бутикоротким,граматично узгоджениміз назвоюдокумента,точно передаватизміст текстута відповідатина запитання«про що?»,«чого?»,«кого?».По-друге,наказ прозвільнення ОСОБА_3 містить всіреквізити,передбачені типовимиформами,відповідно донаказу ДержкомстатуУкраїни «Прозатвердження типовихформ первинноїоблікової документаціїзі статистикипраці» від5.12.2008року №489.Тому,не зрозумілопро якіпорушення воформленні наказупро звільнення ОСОБА_3 від 29.06.2023№ 18йде мова.По-третє,відповідно додоповідної запискивід 26.06.2023р.№ 1-26062023,20.06.2023,під часпредставлення новогокерівника приначальнику управлінняз питаньохорони здоров`я,соціальної політикита розвиткуосвітньої галузівиконавчого апаратуДніпропетровської обласноїради ОСОБА_6 та заступникудиректора Департаментуохорони здоров`яДніпропетровської обласноївійськової адміністраціїГригорука О.П., ОСОБА_4 повідомила,що самевона євиконуючою обов`язкигенерального директораКП «ДОКОД»ДОР,оскільки ОСОБА_7 перебуває налікарняному.При цьому,документація,яка бпідтверджувала фактвиконання обов`язківгенерального директорасаме ОСОБА_4 відсутня якна підприємстві,так іу Органуправління.Дотепер,залишається невстановлениммісце перебуваннябільшості документівта печаткипідприємства,у зв`язкуз чим,21.06.2023внесено відповіднівідомості доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №12023046030000473,відповідно дозаяви ОСОБА_8 про те,що невстановленаособа,21.06.2023привласнила вособистих інтересахштампи КПДОКОД» ДОР.А такожбуло привласненожурнали реєстраціїнаказів зкадрових питаньтривалого строкузберігання таінші документи.У зв`язкуіз тим,що журналреєстрації наказівз кадровихпитань тривалогостроку зберіганнябув відсутній,було оформленоновий журналреєстрації наказівз кадровихпитань тривалогостроку зберігання,за якимнаказ прозвільнення ОСОБА_3 відповідав загальнійнумерації наказівпід №18. Щодо звільнення без попередньої згоди профспілкового органу, вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022 у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Зазначає, що ОСОБА_3 входив до членів профспілки, а не був обраний до профспілкових органів. Крім того, наголошує на тому, що позивачем не додано жодного доказу на підтвердження спричинення моральної шкоди, який зможе встановити взаємозв`язок між звільненням та підтвердження факту страждань і зміни звичного способу життя. Також, до матеріалів справи не надано жодного доказу понесення витрат на правову допомогу, які б свідчили про те, що позивач має понести їх у майбутньому.

30.10.2023 року від представника позивача адвоката Коваленко В.С., надійшла відповідь на відзив, у якій він спростовував посилання відповідача на відсутність порушень процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, спростовував факт доведеності вчинення позивачем одноразового грубого порушення дисципліни та зазначив про незоконність застосування при звільненні позивача п.1ч.1ст.41ЗКпП України. Так, представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що позивача було звільнено за п.1ч.1ст.41ЗКпП України,відповідно доякой,трудовий договірз ініціатививласника абоуповноваженого ниморгану можебути розірванийтакож увипадку одноразовогогрубого порушеннятрудових обов`язківкерівником підприємства,установи,організації всіхформ власності(філіалу,представництва,відділення таіншого відокремленогопідрозділу),його заступниками,головним бухгалтеромпідприємства,установи,організації,його заступниками,а такожслужбовими особамиорганів доходіві зборів,яким присвоєноспеціальні звання,і службовимиособами центральнихорганів виконавчоївлади,що реалізуютьдержавну політикуу сферахдержавного фінансовогоконтролю таконтролю зацінами.Позивач посправі небув керівникомабо йогозаступником підприємствавідповідача,він займавпосаду медичного директора зі стаціонарної допомоги. До позивача була застосована норма права, яка не відноситься до його посади, що підтверджується посадовою інструкцією ОСОБА_3 .

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючись на підстави зазначені у позові та відповіді на заперечення.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити, посилаючись на підстави зазначені у відзиві.

Вислухавши сторони, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Як вбачаєтьсязі зміступозову тане заперечуєтьсясторонами,позивач ОСОБА_3 ,перебував утрудових правовідносинахз КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради», працюючи на посаді медичного директора зі стаціонарної допомоги.

Відповідно доСтатуту КП «ДОКОД»ДОР» затвердженогоРішенням Дніпропетровськоїобластної радивід 13.12.2019року за№ 551-20/VII, Комунальнепідприємство «Дніпровськийобласний клінічнийонкологічний диспансер«Дніпропетровської обласноїради», є лікарняним закладом охорони здоров`я комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги третинної/ високоспеціалізованої допомоги будь-яким особам у порядку та умовах, установлених законодавством України та Статутом. Підприємство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, Державному казначействі України, печатку зв своїм найменуванням, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Згідно з п. 7.5.7 даного статуту, керівник підприємства у межах своєї компетенції видає накази та інші акти, дає доручення, обов`язкові для всіх підрозділів та працівників підприємства.

Відповідно до п. 7.5.11. статуту, керівник підприємства приймає на роботу та звільняє з роботи працівників підприємства, а також приймає інші, передбачені законодавством про працю, рішення у сфері трудових відносин, укладає трудові договори з працівниками підприємства. Забезпечує раціональний добір кадрів, дотримання працівниками Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Створює умови для підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників згідно із затвердженням у встановленому порядку штатним розписом. (а.с. 84-91).

30.04.2020року ОСОБА_3 було ознайомленоз посадовоюінструкцією медичногодиректора зістаціонарної допомоги КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради», якою визначено завдання та обов`язки, а також підстави відповідальності.

Відповідно до п. 1.2 посадової інструкції медичного директоразі стаціонарноїдопомоги КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради», основна мета роботи медичного директора організація роботи КП «ДОКОД» ДОР». Згідно з п. 1.4 даної посадової інструкції, медичний директор безпосередньо підпорядкувується генеральному директору КП «ДОКОД» ДОР».

За весь час своєї трудової діяльності позивач не мав жодних порушень трудової дисципліни, стягнень та до дисциплінарної відповідальності не притягався. Доказів зворотнього стороною відповідача не надано.

29.06.2023 року В.о. генерального директора КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради» Заворотньою Ю., винесено наказ № 18 від 29.06.2023 року про звільнення ОСОБА_3 з посади медичного директора зі стаціонарної допомоги на підставі п.1ч.1ст.41ЗКпП України (а.с. 17).

Підставою винесення наказу про звільнення стала доповідна записка начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КП «ДОКОД» ДОР» про встановлення факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків медичним директором ОСОБА_3 , акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 22.06.2023 року; акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 22.06.2023 року та від 23.06.2023 року; акт про відмову у наданні пояснень від 23.06.2023 року (а.с. 17).

Позивач з вказаним наказом не погоджується та зазначає, що такий наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки посада позивача не відноситься до працівників, звільнення яких можливе на підставі п. 1. ч. 1ст. 41 КЗпП України. Крім того, у ньому не зазначено в чому саме полягає суть порушення одноразового грубого порушення трудових обов`язків та Правил внутрішнього трудового розпорядку КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради», немає вказівки на конкретні фактичні обставини та дати вчинення дисциплінарного проступку, не вказано нормативне посилання (назву, статтю, її частину, пункт, підпункт нормативного правового акту, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності), що суперечить вимогам статей141,147,148,149 КЗпП України.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 139 КЗпП України визначено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статі 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця визначені статтями 40, 41 КЗпП України (п. 4 ст. 36 кодексу).

Так, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками,головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу (частина третя статті 41 КЗпП України).

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (частина третя статті 149 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 466/6109/18, вказано, що рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; для застосування вказаної норми закону необхідно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; порушення повинно бути одноразовим та грубим; рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

Обов`язковою умовою визнання діянь працівника, як порушення трудових обов`язків, є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми та причинного зв`язку між порушенням і його наслідком. Порушення трудових обов`язків з прямим умислом може бути визнано таким, що підпадає під пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків. Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16 зазначено, що важливимелементом застосуванняпункту 1частини першоїстатті 41КЗпП Україниє звільненнякерівника запорушення,яке маєознаку одноразовості. Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, послаблення контролю за робою підлеглих тощо.

Крім того, перелік працівників, наведений у п. 1ст. 41 КЗпП, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. На це звертає увагу Пленум Верховного Суду України упостанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 року № 9, відповідно до п. 27 якого на підставі п. 1ст. 41 КЗпПза одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

Так, керівником є особа, яка виконує функції і має повноваження керівника (директор, генеральний директор, ректор, голова представництва, голова правління та ін.). Якщо йдеться про колегіальний виконавчий орган, керівником є голова правління/дирекції, генеральний директор. Якщо на підприємстві одноособовий виконавчий орган, функції керівника виконує, як правило, директор. Заступниками керівників вважаються не лише особи, у назві посад яких є слово «заступник», а й інші працівники, яким відповідним наказом/протоколом надано статус заступників керівників (у т. ч. тимчасово та/або за сумісництвом).

Функціональні обов`язки, права і відповідальність позивача, як медичного директора зі стаціонарної допомоги КП «ДОКОД» ДОР», передбачені посадовою інструкцією від 30.04.2020 року (а.с. 76-80).

У своїх поясненнях представник відповідача посилається на відповідність підстав звільнення позивача за п. 1, ч. 1ст. 41 КЗпП України, оскільки зазначає що відповідно до посадової інструкції медичного директора зі стаціонарної допомоги КП «ДОКОД» ДОР» зазначено, що дана посада належить до професійної групи «Керівники», що також підтверджується наданою у матеріали справи таблицею Структури КП «ДОКОД» ДОР».

Однак, суд вважає дані посилання безпідставними та необгрунтованими, та такими що не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки належних та допустимих доказів покладення виконання на позивача ОСОБА_3 на момент його звільнення обов`язків керівника або його заступника (відповідний наказ або протокол з тимчасовим наданням стутусу заступника керівника), не надано. Посилання у посадовій інструкції, що посада медичного директоравідноситься докерівних груп,на надаєв даномувипадку данійпосаді обов`язкуКерівника установиабо йогозаступника. Крім того, з наданої у матеріали справи таблиці Структури КП «ДОКОД» ДОР» (а.с. 168) вбачається, що у Генерального директора даного підприємства є 4 (чотири) заступника, до яких посада медичного директора не відноситься, хоча вона є керівною.

Вiдповiдно до п. 4.1.2. посадової інструкції позивача, медичний директор несе відповідальність за неналежне виконання своїх службових обов`язків, які передбачені посадовою інструкцією, а також обов`язків підпорядкованого медичного персоналу.

Згідно з розділом 2 посадової інструкції позивача та Довідника кваліфікаційниххарактеристик професійпрацівників Випуск78«Охорона здоров`я»,Затвердженого тавведеного вдіюНаказом МОЗУкраїни №117від 29.03.2002року,до повноважень«медичного директора»відноситься: Здійснення керівництва закладом охорони здоров`я (крім аптечних закладів) у порядку делегованих йому керівником повноважень з медичних питань, відповідно до чинного законодавства України. У разівідсутності керівниказа йогодорученням виконанняйого обов`язків. Також, «Медичний директор» Організовує надання пацієнтоорієнтованих послуг з медичного обслуговування населення з додержанням галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я. Розробляє та впроваджує в закладі систему безперервного удосконалення якості послуг з метою забезпечення безпеки пацієнтів, своєчасності допомоги, економічної ефективності, досягнення найкращих результатів на основі наукових знань та принципів доказової медицини. Координує зовнішню та внутрішню взаємодію підрозділів закладу охорони здоров`я. Відповідає за організацію безперервного професійного розвитку медичного персоналу.

Таким чином, розірвання трудового договору з медичним директором з стаціонарної допомоги за п. 1 ч. 1ст. 41 КЗпП України, не відповідає вимогам закону.

Врахочуючи наведене, суд прийшов до висновку, про незаконність підстав звільнення позивача ОСОБА_3 відповідно до п. 1. ч. 1ст. 41 КЗпП України, оскільки належних та допустимих доказів того, що на момент звільнення ОСОБА_3 виконував обов`язки керівника КП «ДОКОД» ДОР» або його заступника, відповідачем не надано.

Крім того, вирішуючи спір щодо незаконності звільнення позивача, слід зазначити наступне.

Позивач та його представник у позові, відповіді на відзив та поясненнях у судовому засіданні зазначали, що вони вважають наказ про звільнення незаконним, оскільки він не відповідає вимогам закону, а саме: у ньому не зазначено в чому полягає суть одноразового грубого порушення трудових обов`язків та Правил внутрішнього трудового розпорядку КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради», немає вказівки на конкретні фактичні обставини та дати вчинення дисциплінарного проступку, не вказано нормативне посилання (назву, статтю, її частину, пункт, підпункт нормативного правового акту, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності).

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 зазначено, що саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. Суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

З матеріалів справи вбачається, що 21.06.2023 року В.о. генерального директора КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради» Заворотньою Ю., винесено наказ № 2 «Про проведення службового розслідування та відсторонення від здійснення повноважень за посадою» з метою перевірки фактів, викладених у зверненнях відносно наказу КП «ДОКОД» ДОР» від 14.06.2023 року № 107-с, встановлено строк проведення службового розслідування з 21.06.2023 року по 20.08.2023 року, на час роботи проведення службового розслідування відсторонено від виконання обов`язків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , під час відсторонення осіб визначити місце перебування закріплені службові кабінети (а.с. 18).

21.06.2023 року складено Акт про відмову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в ознайомлені з наказом № 2 від 21.06.2023 року «Про проведення службового розслідування та відсторонення від здійснення повноважень за посадою» (а.с. 82).

21.06.2023 року складено Акт про відмову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в ознайомлені з наказом № 4 від 21.06.2023 року «Про внесення змін» (а.с. 81)

22.06.2023 року складено Акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу № 2 від 21.06.2023 року «Про проведення службового розслідування та відсторонення від здійснення повноважень за посадою» (а.с. 83), відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виконують приписи наказу, продовжують надавати вказівки працівникам підприємства, всупереч вказівкам керівництва підприємства.

23.06.2023 року складено Акт про відмову у наданні пояснень ОСОБА_3 з приводу невиконання наказу від 21.06.2023 року № 2 про проведення службового розслідування та відсторонення від здійснення повноважень за посадою, та інших фактів викладених у Актах про відмову від виконання наказу від 22.06.2023 року та 23.06.2023 року (а.с. 71).

Також,до матеріалівсправи наданодоповідну запискуНачальника відділуз кадровихпитань таправового забезпечення ОСОБА_9 (а.с.73-75),у якійвін зазначає,що навиконання ОСОБА_10 генерального директора КП «ДОКОД» ДОР» № 2 про «Про проведення службового розслідування та відсторонення від здійснення повноважень за посадою», який був зачитаний в голос під час оперативної наради з працівниками підприємства, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грубо невиконували даний наказ про відсторонення їх від виконання обов`язків за посадами, про що складені два комісійні акти від 22.06.2023 року та 23.06.2023 року. Надалі по тексту даної доповідної записки йдеться про фіксування порушення трудової дисципліни з боку заступника генерального директора ОСОБА_4 , невиконання нею розпорядження керівництва підприємства та пропозицію щодо застосування до заступника генерального директора ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у вигляді зввільнення за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

З наданого до матеріаліів справи наказу № 18 від 29.06.2023 року про звільнення ОСОБА_3 з посади медичного директора зі стаціонарної допомоги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 ЗКпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, вбачається, що підставою винесення наказу про звільнення є доповідна записка начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КП «ДОКОД» ДОР» про встановлення факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків медичним директором ОСОБА_3 , акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 22.06.2023 року; акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 22.06.2023 року та від 23.06.2023 року; акт про відмову у наданні пояснень від 23.06.2023 року.

Тобто, в даному наказі про звільнення, взагалі не зазначено, яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків вчинив позивач ОСОБА_3 , не зазначено в чому полягає суть одноразового грубого порушення трудових обов`язків та не зазначено чим підтверджується вина ОСОБА_3 .

Згідно пояснень у судовому засіданні представника відповідача та інших долучених до матеріалів справи актах, йдеться мова лише про те, що під час відсторонення ОСОБА_3 , він не виконував приписів наказу від 21.06.2023 року № 2, продовжував надавати вказівки працівникам підприємства всупереч вказівкам генерального директора підприємства в своєму службовому кабінеті, проводив оперативну нараду. Факт проведення оперативної наради зафіксовано на відео.

Однак, будь-якого доказу, а саме: відеофіксації, на якій зафіксовано факт проведення ОСОБА_3 оперативної наради, суду відповідачем не надано.

Суд звертає увагу, що відповідачем по справі не надано належних та допустимих доказів того, що саме ОСОБА_3 , всупереч вказівкамгенерального директорапідприємства, невиконував наказупро відсторонення, шляхом надання вказівок працівникам підприємства. Взагалі матеріали справи не містять відомостей, які саме вказівки надавав ОСОБА_3 , кому саме і чим підтверджуються дані обставини.

Відповідачем не було проведено службове розслідування з приводу виявлених порушень трудових обов`язків ОСОБА_3 , не допитано свідків, не встановлено в чому виразилося дане порушення, не встановлено наявність причинного зв`язку між невиконанням трудових обов`язків позивачем і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення та які наслідки наступили, чи є підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 та застосування до нього дисциплінарного стягнення саме звільнення.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що акти про відмову в ознайомлені з наказами від 21.06.2023 року, акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 22.06.2023 року; акт про засвідчення факту відмови від виконання наказу від 23.06.2023 року; акт про відмову у наданні пояснень від 23.06.2023 року; доповідна записка начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КП «ДОКОД» ДОР» від 26.06.2023 №1-26062023, не можуть бути належними та допустимими доказами вчинення позивачем ОСОБА_3 одноразового грубого порушення трудових обов`язків, оскільки не містять даних про вчинення ОСОБА_3 одноразового грубого порушення конкретних трудових обов`язків, а тому не можуть бути підставою для звільнення.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тягар доведення правомірності застосування до працівника заходу стягнення та дотримання процедури його накладення, покладається саме на власника або на уповноважений ним орган.

Таким чином, суд вважає, що оскаржуваний наказ від 29.06.2023 року № 18, про звільнення ОСОБА_3 з посади медичного директора з стаціонарної допомоги КП «ДОКОД» ДОР» є таким, що не відповідає вимогам закону, а тому вимоги позивача в частині визнання незаконними та скасування наказу про звільнення та поновлення його на роботі, підлягають задоволенню.

Оскільки, позивач підлягає поновленню на роботі, то й вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягають задоволенню.

В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Згідно з табелями робочего часу, наданих на вимогу суду відповідачем, остані два повністю відпрацьованих місяці, що передували звільненню позивача, є лютий та березень 2023 року.

Відповідно додовідки прозаробітну плату(дохід)КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», надану представником відповідача, ОСОБА_3 за період з лютого 2023 року по березень 2023 року отримав дохід у розмірі 106 020 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Заробітна плата позивача за лютий 2023 року (20 робочих днів) склала 35 510 грн., за березень 2023 року (23 робочих днів) склала 70 510 грн. Таким чином, розрахунок середньоденної заробітної плати необхідно здійснювати наступним чином: суму заробітної плати за 2 повністю відпрацьованих місяці позивачем необхідно поділити на кількість робочих днів за ці два місяці - (35 510+70510=106 020) : (20 + 23=43 дні) = 2465,58 грн. середньоденна заробітна плата.

Період вимушеного прогулу позивача за період часу з 30.06.2023 року по день ухвалення рішення, тобто по 01.05.2023 року, становить 218 робочих днів. Відтак, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 537 496 грн. 44 коп. (218 робочих днів х 2465,58 грн. середньоденна заробітна плата)

Відповідно до ст. ст. 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України, податковий агент зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.

Відповідно до пункту 3 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (в редакції чинній на дату ухвалення судового рішення) усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц.

Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку та інших обов`язкових платежів з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином суд, визначаючи середній заробіток працівника за час вимушеного прогулу, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов`язку роботодавцю, оскільки відповідно до ст. 18 Податкового Кодексу України, суди не належать до складу податкових агентів платника податку.

Що стосуєтьсяпозовних вимогпозивача простягнення моральноїшкоди, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування

Відповідно до статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

У частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Крім того,судом враховуютьсявисновки,викладені в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 682/1892/15-ц, відповідно до яких підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення підприємством трудових прав працівника, що змусило докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права, внаслідокчого в житті працівника відбулися вимушені зміни негативного характеру.

У судовому засіданні встановлено, що позивачу у зв`язку з його незаконним звільненням з зайнятої посади відповідачем була заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди саме у розмірі 100 000 грн., про який вказує позивач, не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в судовому засіданні.

Визначаючи розмірзавданої позивачуморальної шкоди,суд враховуєхарактер порушенняйого прав,тяжкість іістотність вимушенихзмін ужитті внаслідокпорушення трудовихправ тазусиль,вжитих дляїх відновлення,виходячи ззасад розумностіта справедливості,виходячи ізсуті позовнихвимог,засад розумностіі справедливості,суд вважаєза доцільнестягнути звідповідача накористь позивачасуму моральноїшкоди урозмірі 2000 грн., адже відшкодування маральної шкоди має на меті забезпечення справедливої сатисфакції, а не збагачення постраждалої особи.

Що стосується вимог позивача про відшкодування судових витрат, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою четвертою статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідноз умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2, частини третьої статті 141 ЦПК України,при вирішенніпитання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України,встановлено,що розмірвитрат,які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 2 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з заяви представника позивача - адвоката Коваленка В.С. про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, яка подана у визначений законом строк, витрати позивача на правову допомогу складають 23 000 грн.

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі № 204/11132/23, адвокатом витрачено часу:

-складання та подання запитів до КП «ДОКОД «ДОР» - 2 год., оцінено 3000 грн.;

- складання позовної заяви 5 год., оцінено в 10000 грн.;

-складання відповіді на відзив, заяви про збільшення позовних вимог - 6 год., оцінено в 6000 грн. (по 3000 грн. за кожне);

-судове представництво: участь адвоката у судових засіданнях (04.03.2024 та 18.03.2024) 2 засідань, оцінено в 4000 грн. (по 2000 грн. за кожне);

Відповідно до п. 4.2 договору про надання правової допомоги від 22.06.2023 року, сторони договору адвокат Коваленко В.С. з однієї сторони та клієнт ОСОБА_3 з іншої сторони погодили, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 24.04.2024 року до договору про надання правової допомоги від 22.06.2023 року, вартість виконаних адвокатом послуг у даній справі, становить 23 000 грн.

Оплата послуг з надання правничої допомоги ОСОБА_3 здійснена згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 2404-24 від 24.04.2024 року.

Посилаючись на зазначене, сторона позивача просить стягнути з відповідача зазначену суму витрат, оскільки доказами підтверджено надання ОСОБА_3 правової допомоги.

01.05.2024 року до суду надано заперечення від представника відповідача щодо відшкодування витрат на правову допомогу, у яких він просив відмовити у задоволенні даної заяви в повному обсязі, у зв`язку з невідповідністю критерію розумності, не співмірностю обсягу наданих послуг з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

У судовому засіданні встановлено, що договором про надання правової допомоги не передбачено порядку сплати таких витрат і його розміру за годину роботи.

Відповідно до акту приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 24.04.2024 року, що на послугу підготовки позовної заява, витрачено 5 годин, а у колонці вартість послуги зазначено 10000 грн., що є не неспівмірним із витраченим часом, оскільки не потребувало аналізувеликої кількості документів. Таким чином,вимоги в частині стягнення витрат на підготовку позовної заяви підлягають частковому задоволенню у розмірі 7 500 грн.

Крім того, згідно з розрахунком зазначено про оплату за участь у судових засіданніх 04.03.2024 року та 18.03.2024 року. Але, згідно з протоколами судових засідань, адвокат Коваленко В.С., брав участь лише в одному судовому засіданні 18.03.2024 року. Таким чином,дані вимоги щодо оплати послуг підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 000 грн.

Враховуючи вищезазначене, та з урахуванням заперечень представника відповідача, складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву та стягнути з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18 500 грн. (3000 + 7500 + 6000 + 2 000).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та моральної шкоди. При зверненні до суду за вимогами про стягнення моральної шкоди позивачем сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн., а за вимогами про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору.

Оскільки, в даній частині позов частково задоволено, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений за подачу позову судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, 20.09.2023 року позивачем було збільшено позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, судовий збір за даною вимогою, сплачено не було.

Оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору за двома позовними вимогами немайнового характеру, то з відповідача на користь держави необхідно стягнути суму судового збору у розмірі 2147 грн. 20 коп. (1073.60 грн. х 2).

Також, судом було задоволено вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 537 496 грн. 44 коп. Дана позовна вимога є майновою.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову.

Таким чином, судовий збіру за задоволеною майновою вимогоюпозивача складаєсуму урозмірі 5374 грн. 96 коп., яка підлягає стягнення з відповідача на користь держави.

Враховуючи вищевивкладене, загальна сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави, становить 7522 грн. 16 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 5-1, 24, 41, 139, 141, 147-149КЗпП України, ст. ст. 2, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (адреса місцезнаходження:м.Дніпро,вул.Гавриленка,буд.1, код ЄРДПОУ 02007265) провизнання наказупро звільненнянезаконним,поновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу таморальної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради» від 29.06.2023 року № 18 про звільнення ОСОБА_3 з посади медичного директора з стаціонарної допомоги КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3 на посаді медичного директора з стаціонарної допомоги КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер».

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 537496 грн. 44 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 2000 грн., судовий збір за подачу позову в розмірі 1073 грн. 60 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 18 500 грн., а всього 21 573 грн. 60 коп.

Допустити по справі негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 на посаді медичного директора з стаціонарної допомоги КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер».

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер «Дніпропетровської обласної ради» на користь держави судові витрати у розмірі 7 522 грн. 16 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська