Ухвала

від 11.06.2024 по справі 202/5243/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1013/24 Справа № 202/5243/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з секретарем ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

підозрюваного ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , подану на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 квітня 2024 року, якою щодо підозрюваного за ч.3 ст.286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с. Ганно-Мусіївка, Солонянського району, Дніпропетровської області,громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку не маючого, зареєстрованогота проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту,із застосуванням електронних засобів контролю, який полягає в забороні підозрюваному залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово,в межах строку досудового розслідування, тобто до 21.06.2024 року, -

встановила:

Оскаржуваною ухвалоюслідчого суддіІндустріального районногосуду містаДніпропетровська від23квітня 2024року частковозадоволено клопотанняклопотання слідчоговідділу розслідуваннязлочинів усфері транспортуСУ ГУНПв Дніпропетровській ОСОБА_8 ,погоджене прокуроромвідділу Дніпровськоїобласної прокуратури ОСОБА_6 та застосованощодо ОСОБА_7 ,підозрюваного зач.3ст.286-1 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту,із застосуванням електронних засобів контролю, який полягає в забороні підозрюваному залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово,в межах строку досудового розслідування, тобто до 21.06.2024 року.

На ОСОБА_7 , у відповідності до положень статті 194 КПК України, покладено наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого або прокурора;

- не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, судуокрім випадків необхідної евакуації чи з метою запобігання загрози життю чи здоров`ю або у випадку перебування на амбулаторному чи стаціонарному лікуванні у медичних закладах та пов`язаних із вказаним лікуванням пересувань.

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України в в`їзд в Україну.

Досудовим розслідуванням встановлено, 21 квітня 2024 близько о 04 годині 25 хвилин водій ОСОБА_7 , керуючиавтомобілем «Ford Sierra» реєстраційний номер НОМЕР_1 ,якийна підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_9 , в салоні якого також знаходився пасажир ОСОБА_10 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння (вміст алкоголю в крові складав на момент освідування 1,28 проміле), не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого на заокругленні ділянки автодороги Т-04-32 «Божедарівка-Малософіївка-Нікополь»ліворуч, що проходить по території Дніпровського району, Дніпропетровської області, не впорався з керуванням указаного легкового автомобілю, в результаті чого виїхав за межі проїзної частини ліворуч на узбіччя, та у подальшому керований ним легковий автомобіль здійснив зіткненняпередньоючастиною із деревом та перекидання.

Своїми діями водій ОСОБА_7 грубопорушив вимоги п. п. 1.3., 1.5., 2.3. б), 2.9. а), та 12.1. Правил дорожнього руху України. Порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_7 знаходиться у причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої пасажиру автомобілю автомобілем «Ford Sierra» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_10 спричинено тілесні ушкодження від яких він загинув на місці пригоди.

Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, що виразилось у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинили смерть потерпілого.

Слідчий суддя, задовольняючи частково клопотання слідчого, мотивував свої висновки тим, що в судовому засіданні стороною обвинувачення надано достатньо доказів щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Крім того, слідчим та прокурором доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1,3 ч.1ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому провадженні.

Разом з тим, враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, а також відсутність відомостей про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності, слідчий суддя прийшов до висновку про недоведеність ризиків, передбачених п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України щодо можливості підозрюваного перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше аналогічне кримінальне правопорушення.

Таким чином, на думку слідчого судді, прокурором в судовому засіданні необґрунтована необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_7 виняткового та найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Не погодившисьіз судовимрішенням,прокурор ОСОБА_6 подав апеляційнускаргу,відповідно дозмісту якоїпросить ухвалуслідчого суддіІндустріального районногосуду містаДніпропетровська від23квітня 2024року скасуватита постановитинову ухвалу,якою клопотанняслідчого СУГУНП вДніпропетровській області задовольнити в повному обсязі та застосувати щодо підозрюваного за ч.3 ст.286-1 КК України ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, без можливості внесення застави.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що висновки слідчого судді є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а постановлена ним ухвала є незаконною у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.

Так, слідчим суддею, при оцінці ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України залишено поза увагою те, що ОСОБА_7 має повних 19 років, відмінний стан здоров`я, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку не має, ніде не працює, а також те, що в останнього взагалі відсутні міцні соціальні зв`язки.

Також, слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_7 пересувався дорогою загального користування під час введеної головою Дніпропетровської ОВА комендантської години, без передбаченого дозволу або крайньої необхідності, документів, які надавали б йому право керувати транспортним засобом у останнього немає, ОСОБА_7 перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння та керував транспортним засобом із значним перевищенням допустимої у місці скоєння ДТП швидкості. Усі особи, що знаходились у транспортному засобі, в порушення правил дорожнього руху України без пристебнутого паска безпеки, що призвело до вильоту підозрюваного із автомобіля при зіткненні з деревом та смерті пасажира.

Прокурор, зважаючи на те, що ОСОБА_7 самостійно запустив керований ним автомобіль, почав рух на ньому та розігнав автомобіль до швидкості більше 140 км/год, наголошує на тому, що ОСОБА_7 раніше неодноразово керував транспортними засобами, а отже неодноразово допускав порушення ПДР України.

Прокурор звертає увагу, що ОСОБА_7 , під час його допиту, надав лише формальні показання, не зазначивши детальної обстановки та механізму ДТП, зокрема місця події, швидкості з якою він рухався, наявності або відсутності будь яких перешкод фізичного характеру, які могли б вплинути на можливість керувати ним транспортним засобом. Версія подій, висловлена ОСОБА_7 , не перевірена слідчим експериментом та судовою автотехнічною експертизою.

Слідчим суддею не надано оцінки тим обставинам, що ОСОБА_7 відомі анкетні дані свідків у межах даного кримінального провадження, а також підозрюваний дуже добре знає потерпілу, що свідчить про наявність та доведеність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України.

З урахуванням особистих даних підозрюваного, його ділових та інших якостей, сторона обвинувачення переконана в тому, що останній може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі не з`являтися до органу досудового розслідування або суду, своєю поведінкою сприяти затягуванню досудового розслідування та порушенню розумних строків у кримінальному провадженні.

Звертає увагу, що застосований слідчим суддею електронний засіб контролю до цього часу не застосований до підозрюваного ОСОБА_7 через технічні проблеми, які не залежать від уповноважених осіб.

Під час апеляційного перегляду:

- прокурор ОСОБА_7 підтримав подану ним апеляційну скаргу у повному обсязі та просив її задовольнити;

- підозрюваний ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення, вважав ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою і просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, вислухавши пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Згідно ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

За змістом ч. ч. 1, 4 ст. 196 КПК в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості, зокрема про обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.

Перевіривши надані матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчим суддею дотримані належним чином, а доводи прокурора, викладені в судовому засіданні та в апеляційній скарзі щодо незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді, апеляційний суд вважає не обґрунтованими з огляду на таке.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що у провадженні Слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12024040000000360, внесене до ЄРДР 21.04.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України.

У межах вказаного кримінального провадження, 21.04.2024 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч ч.3 ст.286-1 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинили смерть потерпілого.

Апеляційний судвважає,що висновкислідчого суддіпро обґрунтованістьпідозри ОСОБА_11 у причетностідо вчиненнякримінального правопорушення,передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України є обґрунтованими і підтверджуються доказами долученими до клопотання слідчого.

Повідомлення про підозру має містити відомості, зокрема зміст підозри, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє дійти висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо.

Рівень обґрунтованості, доведеності підозри (обвинувачення) має корелювати зі ступенем обмеження прав і свобод підозрюваного, що випливають (можуть бути пов`язані) із прийняття відповідного процесуального рішення (вчинення процесуальної дії): чим більшим є втручання в права, свободи і законні інтереси людини, тим більшою має бути «вага» і «якість» доказів, якими обґрунтовується її причетність до скоєння відповідного кримінального правопорушення. При цьому стандарти доказування (переконання) поступово зростають з перебігом ефективного розслідування та потребують більш глибокого обґрунтування, що повного мірою узгоджується із об`єктивним розширенням можливостей сторони обвинувачення в цьому напрямку.

Таким чином, рівень такого стандарту доказування і відповідно його перевірки слідчим суддею залежить від (1) рівня обмеження прав, свобод та інтересів людини внаслідок повідомленням її про підозру та (2) терміну здійснення ефективного розслідування.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частини 5 статті 9 КПК).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom», заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86 рішення від 30.08.1990, термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (справа «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, пункт 175 рішення від 21.04.2011).

Стандарт «обґрунтованої підозри» є вищим ніж стандарт «достатніх підстав (доказів)», оскільки пов`язаний з обмеженням прав, свобод та інтересів людини, в даному випадку право на свободу.

Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, за яке встановлено покарання у вигляді позбавлення волі строком від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком від п`яти до десяти років, що, відповідно до ч. 2 ст. 181 КПК дає матеріально-правові підстави для застосування такого запобіжного заходу, як домашній арешт.

Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у скоєнні вказаного кримінального правопорушення, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами у їх сукупності.

Апеляційний суд зазначає, що на даному етапі досудового розслідування слідчий суддя та суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Описана у клопотанні фабула у сукупності з представленими стороною обвинувачення матеріалами кримінального провадження надавало слідчому судді можливість дійти обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України та у достатній мірі вказують на можливість вчинення підозрюваним інкримінованого кримінального правопорушення.

Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених в мотивувальній частині ухвали, у даному кримінальному провадженні існує доведені органом досудового розслідування ризики, передбачені пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому, як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує, ведення в Україні воєнного стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням будь-якого більш м`якого запобіжного заходу.

З урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК), апеляційний суд дійшов висновку про існування достатньої ймовірності ризику впливу на свідків, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

У судовому засіданні також доведено наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого вчинити нове кримінальне правопорушення, або продовжити вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки останній не має постійного джерела доходу та ним було вчинено кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких.

Апеляційний суд вважає, що прокурором не доведено у судовому засіданні існування ризиків, передбачених п.п. 4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України (підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення), оскільки такі ризики ґрунтуються лише на припущеннях та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Виходячи із порівняльного аналізу правових позицій ЄСПЛ, при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд у кожному випадку повинен принципово та критично ставитися до доводів прокурора, якими він обґрунтовує необхідність застосування саме цього запобіжного заходу, об`єктивно оцінюючи їх переконливість. При цьому для застосування тримання під вартою як запобіжного заходу прокурор повинен довести, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

У світлі встановлених обставин справи, слідчий суддя обґрунтовано звернув увагу на те, що з моменту можливого вчинення інкримінованих дій пройшов деякий проміжок часу, однак сторона обвинувачення не надала доказів того, що за цей час підозрюваний вчиняв дії щодо перешкоджанню кримінальному провадженню будь-яким чином.

Апеляційний суд приймає до уваги, що підозрюваний ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання та вважає, що слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного можливо шляхом застосування до нього менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Окрім того, прокурором в судовому засіданні апеляційного суду не надано жодних доказів того, що з моменту застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, останній вчиняв будь-які спроби щодо переховувався від органу досудового розслідування чи суду та незаконного впливу на свідків, а також інших дій, направлених на перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Вказані обставини додатково свідчать про правильність прийнятого слідчим суддею рішення.

На думку колегії суддів апеляційного суду, стороною обвинувачення доведено лише обставини, встановлені в п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України, однак не доведено необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За таких обставин, зазначені в апеляційній скарзі доводи і підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді не знайшли свого підтвердження під час перегляду судового рішення у суді апеляційної інстанції, а тому ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування ухвали слідчого судді, при апеляційному розгляді не встановлено.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 квітня 2024 року без змін.

Керуючись статтями 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 квітня 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо підозрюваного за ч.3 ст.286-1 КК України ОСОБА_7 строком вмежах строкудосудового розслідування,тобто до21.06.2024року - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та такою, що оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4