Постанова

від 05.06.2024 по справі 198/481/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4993/24 Справа № 198/481/23 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Панасенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, третя особа - Друга дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , після смерті якої залишилося спадкове майно у вигляді земельного паю члену КСП «Красноармієць».

01 червня 2023 року вона звернулася до Другої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 , однак постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельний пай члену КСП «Красноармієць» Юр`ївського району, у зв`язку із тим, що її мати ОСОБА_2 сертифікат на руки не отримувала.

У зв`язку із викладеним, просила суд визнати за нею право право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 9,2840 га, кадастровий номер 1225982800:01:002:0633, оскільки мати будучи членом КСП «Красноармієць» 05 червня 1997 року було внесено в списки на отримання сертифікату про право на земельний пай КСП «Красноармієць».

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки до складу спадщини можуть входити лише ті права, що належали померлому на момент смерті, а матеріали справи не містять відомостей про те, що померла дійсно була членом колективного сільськогосподарського підприємства та за життя включена до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, під час його отримання підприємством, та отримала сертифікат про право на земельний пай.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі, не дослідив належним чином надані на підтвердження заявлених вимог докази та безпідставно відмовив у задоволенні позову. Вказує, що її мати ОСОБА_2 дійсно була членом КСП «Красноармієць» на час паювання земель та була включена до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю, і це право вона успадкувала, проте не може отримати відповідне свідоцтво про право на спадщину, що в свою чергу, перешкоджає оформленню права на земельний пай.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матерію позивача ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

За життя, а саме 21 квітня 1985 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 2-5181, яким все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, заповіла ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви до Другої дніпровської державної нотаріальної контори, на підставі чого нотаріусом заведено спадкову справу № 1463/2002. Матеріали спадкової справи не містять відомості про інших спадкоємців, які мають право на спадкування після смерті ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 звернулась до Другої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на земельний пай, однак державний нотаріус постановою від 01 червня 2023 року відмовив їй у вчиненні зазначеної нотаріальної дії, у зв`язку із тим, що спадкодавець не надав сертифікат на право на земельний пай на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При вирішенні спору про право спадкування на земельний пай суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України 1990 року, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК України.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 13 березня 1992 року) визначалось, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Водночас відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 23 ЗК України 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

З огляду на зазначене, особа набуває право на земельний пай за наявності зокрема таких умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19 (провадження № 61-1543св20), від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61-42431св18), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 637/672/19-ц (провадження № 61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18 (провадження № 61-5685св19), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61-13243св20).

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права на земельний пай у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 , оскільки остання такого права за життя не набула.

Таким чином, встановивши, що у ОСОБА_2 відсутній сертифікат на право на земельний пай, доказів належності останній на час відкриття спадщини такого права у колективній власності на землю позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 право власності на вказаний земельний пай.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги про спадкування нею права на земельний пай в землях колективної власності КСП «Красноармієць», яка належала її матері, є безпідставними, оскільки таке право не було набуто спадкодавцем ОСОБА_2 за життя, тому не може входити до складу спадщини.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції того, щоза життя ОСОБА_2 набула право на земельний пай спростовуються листом виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області № 2 від 19 квітня 2023 року, за змістом якого сертифікат на право на земельний пай ОСОБА_2 не видавався.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх спростував.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позову та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна