Постанова

від 13.06.2024 по справі 125/11/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/11/23

Провадження № 22-ц/801/1389/2024

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 рокуСправа № 125/11/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач керівник Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області,

відповідач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватна агрофірма «Вікторія»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Якименко Олексієм Олексійовичем, на рішення Барського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Хитрука В. М. в м. Бар, дата складення повного рішення 23 квітня 2024 року, -

в с т а н о в и в :

В січні 2023 року керівник Жмеринської окружної прокуратури О. Філімінов в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Приватної агрофірми «Вікторія» (надалі ПАТ «Вікторія»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спор Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, Жмеринською окружною прокуратурою за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками державної власності на території Копайгородської територіальної громади Вінницької області виявлено порушення вимог ЗК України при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (надалі ГУ Держгеокадастру) у приватну власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру № 2-13036/15-17-СГ від 10.10.2017 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,00 га з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123, що розташована на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього наказу державним реєстратором Вінницької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» 13.11.2017 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123 за ОСОБА_2 .

Прокурор зазначає, що наказ ГУ Держгеокадастру є незаконним, а земельна ділянка підлягає витребуванню на користь держави, оскільки за ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру № 2-7402/15-16-сг від 10.06.2016 та за ним вже було зареєстровано право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області площею 1,00 га, кадастровий номер: 0522486200:02:000:0579.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_2 на час отримання у власність спірної земельної ділянки (на підставі наказу ГУ Держгеокадастру № 2-13036/15-17-СГ від 10.10.2017) вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання на підставі наказу ГУ Держгеокадастру № 2-7402/15-16-сг від 10.06.2016, тобто, протиправно отримав вдруге безоплатного земельну ділянку того ж виду використання.

Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок держави.

У подальшому 08.02.2018 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу посвідчено договір купівлі-продажу № 145 земельної ділянки з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агросфера Груп».

На підставі договору купівлі-продажу № 708, посвідченого 11.07.2020 приватним нотаріусом Барського нотаріального округу Вінницької області, ТОВ «Агросфера Груп» відчужило земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123 на користь ОСОБА_1 , тобто, остання набула у власність вказану земельну ділянку в особи, яка з огляду на зазначені обставини, не мала права її відчужувати, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь держави.

Отримання у власність спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 передала її в оренду ПАФ «Вікторія» згідно договору оренди землі б/н від 11.08.2020, в користуванні якої вона перебуває досі, тому наявні також підстави для її витребування від особи, якій спірна земельна ділянка передана в оренду ПАФ «Вікторія».

Відтак прокурор просив:

- витребувати у ОСОБА_1 та у ПАФ «Вікторія» на користь держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області земельну ділянку, площею 2,00 га з кадастровим номером: 0520282000:01:003:0123 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної територіальної громади (колишня територія Каришківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області).

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року позов задоволено повністю:

- витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером: 0520282000:01:003:0123 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної територіальної громади (колишня територія Каришківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області);

- витребувано у Приватної агрофірми «Вікторія» на користь держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером: 0520282000:01:003:0123 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної територіальної громади (колишня територія Каришківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області);

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 481,00 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 620,25 грн, а загалом 3 101,25 грн;

- стягнуто з Приватної агрофірми «Вікторія» на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 481,00 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 620,25 грн, а загалом 3 101,25 грн.

Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_2 на час отримання земельної ділянки на підставі наказу ГУ Держгеокадастру №2-13036/15-17-СГ від 10.10.2017, площею 2,00 га, з кадастровим номером: 0520282000:01:003:0123 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області, вже використав своє право, набувши безоплатно у 2016 році у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0522486200:02:000:0579, у зв`язку з чим, наказ ГУ Держгеокадастру №2-13036/15-17-СГ від 10.10.2017 є незаконним, земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, а тому підлягає витребуванню як в особи, в якої перебуває у власності, так і в орендаря.

Не погодившись із такими рішеннями, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Якименка О. О. 17 травня 2024 року подала апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким в задоволення позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Підставою позову є незаконність надання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області земельної ділянки, оскільки саме ГУ Держгеокадастру приймаючи оспорюваний наказ, не перевірило факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, тим самим порушили вимоги статті 19 Конституції України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, статті 116-118 ЗК України, статтю 186-1 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), статті 2, 6 Закону України «Про землеустрій», що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності.

ОСОБА_1 у відповідності до нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.07.2020 року набула за значні кошти право приватної власності на земельну ділянку; договір не визнано недійсним, не скасовано, він є чинним, а тому тягне за собою відповідні правові наслідки. Наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-130/36/15-17-СГ від 10.10.2017 року, на підставі якого продавець ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку не скасовано, також не скасовано і державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку, а тому на день вчинення правочину земля на законних підставах належала продавцю, він був власником і мав усі права її продажу. Порушення з боку держави принципу «належного урядування», що полягає в недотриманні встановлених самою державою процедур, не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 прав на майно, що було отримано в результаті відповідних порушень з боку державних органів.

Крім того, вказує, що порушено статтю 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку має місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїй майном.

24 травня 2024 року засобами поштового зв`язку керівник Жмеринської окружної прокуратури О. Філімонов подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи свої вимоги тим, що всупереч вимогам статті 116, 118, 121 ЗК України ОСОБА_2 при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотання про затвердження проекту землеустрою від 15.08.2017 року, та, зазначаючи при цьому, що не скористався правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду використання, надав недостовірну інформацію, оскільки раніше використовував право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (на час видання наказу).

Відзив від інших учасників справи, впродовж встановленого апеляційним судом строку, на адресу апеляційного суду не надходив.

В судовомузасіданні апеляційногосуду представник ОСОБА_1 адвокат Якименко О.О. підтримав викладене в апеляційній скарзі, просив її задовольнити. Прокурор Моніч Л. В. заперечила проти доводів апеляційної скарги, підтримала викладене у відзиві. Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 адвокат Зубань О. О. вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Від Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області надійшла заява про розгляд справи без участі її представника, підтримує викладене у позові. Представник ГУ Держгеокадастру до апеляційного суду не з`явився, про день та час судового розгляду повідомлений належним чином.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законністьі обґрунтованістьрішень судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги,апеляційний судприходить довисновку,що судоверішення відповідає вказаним вимогам закону.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- відповідно до клопотання ОСОБА_2 від 25.05.2016, адресованого начальнику Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, він просив затвердити проект землеустрою та передати у власність земельну ділянку площею 1,00 га на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області для ОСГ із земель резерву, запасу, сільськогосподарського призначення. Останній також повідомив, що правом безоплатної передачі у власність земельної ділянки по даному цільовому призначенню не скористався (т. 1 а.с. 42);

-наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.09.2016 № 2-11401/15-16-сг ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га на території Каришківської сільської ради Барського району (т. 1 а.с. 33);

- наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-7402/15-16-СГ від 10.06.2016 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером: 0522486200:02:000:0579 (т. 1 а.с. 52);

- 11 липня 2016 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 0522486200:02:000:0579 номер запису 15381897 (т. 1 а.с. 27);

- відповідно до клопотання ОСОБА_2 від 15.08.2017, адресованого начальнику Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, він просив затвердити проект та передати у власність земельну ділянку площею 2,00 га на території Каришківської сільської ради Барського району для ОСГ із земель сільськогосподарського призначення. Останній також повідомив, що правом безоплатної передачі у власність земельної ділянки по даному цільовому призначенню не скористався (т. 1 а.с. 35);

- наказом Головного управління №2-13036/15-17-СГ від 10.10.2017 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123 (т. 1 а.с. 53);

- 13.11.2017 державним реєстратором Вінницької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123 за ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13036/15-17-СГ від 10.10.2017 (номер запису 23426839, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1411068505202) (т. 1 а.с. 26);

- 08.02.2018 ОСОБА_2 та ТОВ «Агросфера Груп» уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123, (т. 1 а.с. 54 55);

- 11.07.2020 року ТОВ «Агросфера Груп» та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123 (т. 1 а.с. 56 57);

- 11.08.2020 ОСОБА_1 передала земельну ділянку кадастровий номер 0520282000:01:003:0123 в оренду ПАФ «Вікторія» згідно договору оренди землі б/н (т. 1 а.с. 58-62).

Між сторонами виник спір про витребування земельної ділянки від добросовісного набувача на користь власника на підставі пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України.

Статтею 14КонституціїУкраїни передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.

Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, серед іншого, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі небільше 2,0 гектара.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Відповідно до вимог частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Визначений статтею 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог статей 116, 121 ЗК України.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-7402/15-16-СГ від 10.06.2016 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером: 0522486200:02:000:0579.

11 липня 2016 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 0522486200:02:000:0579 (т. 1 а.с. 27).

15 серпня 2017 року ОСОБА_2 повторно звернувся з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив затвердити проект та передати у власність земельну ділянку площею 2,00 га на території Каришківської сільської ради Барського району для ОСГ із земель сільськогосподарського призначення. Останній також повідомив, що правом безоплатної передачі у власність земельної ділянки по даному цільовому призначенню не скористався (т. 1 а.с. 35).

Наказом ГУ Держгеокадастр №2-13036/15-17-СГ від 10.10.2017 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123 (т. 1 а.с. 53).

13листопада2017року напідставі наказуГУ Держгеокадастр№ 2-13036/15-17-СГза ОСОБА_2 уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123 (т. 1 а.с. 26).

Приймаючи наказ № 2-13036/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року, ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевірило, порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому наказ, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку у власність особи, яка таке право вже використала, є незаконним.

З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц (провадження №14-6цс19).

Ураховуючи зазначене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 отримав безоплатно дві земельні ділянки, а саме: земельну ділянку площею 1,0 га, кадастровий номер 0522486200:02:000:0579, розташовану на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області та земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 0520282000:01:003:0123, що розташована на територіїКаришківської сільськоїради Барськогорайону Вінницької області.

Відтак земельна ділянка кадастровий номер 0520282000:01:003:0123 вибула із власності власника держави поза її волею незаконним шляхом.

Ці обставини судом першої інстанції встановлені вірно та ніким не оспорюються.

Щодо витребування земельної ділянки.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті388ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Власник земельної ділянки може витребувати її у особи, яка нею лише користується на підставі правочину, укладеного із добросовісним набувачем. Адже у випадку витребування спірної земельної ділянки лише у добросовісного набувача не відбувається ефективного захисту порушеного права, оскільки поновивши своє право власності власник не зможе його реалізувати через існування іншого зареєстрованого речового права.

Подібний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №672/386/20.

Відповідно до статті 80 ЗК України, статей 2, 170, 172, 326, 327, 374 ЦК України право власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна та територіальним громадам, які реалізують це право через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У пунктах «а», «є» частини 1 статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

В справі що розглядається встановлено, що ОСОБА_2 08 лютого 2018 року продав земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123 ТОВ «Агросфера Груп» (т. 1 а. с. 54 55), яке в свою чергу 11 липня 2020 року продало цю ж земельну ділянку ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 56 57).

Після купівлі земельної ділянки 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 передала її в оренду ПАФ «Вікторія», в користуванні якої вона перебуває досі (т. 1 а.с. 58-62).

Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_2 всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України протиправно отримав у власність спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння власника не за його волею, дійшов вірного висновку про те, що в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування цієї ділянки у ОСОБА_1 як у добросовісного набувача та у особи, у користуванні якої фактично перебуває така земельна ділянка (передана в оренду) ПАФ «Вікторія», на користь територіальної громади в особі Копайгородської селищної територіальної громади (колишня територія Каришківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-130/36/15-17-СГ від 10.10.2017 року, на підставі якого продавець ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку не скасовано, також не скасовано і державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку, а тому ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку правомірно.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 зазначено, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), а відтак в справі що розглядається позивачем обрано ефективний спосіб захисту.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див.mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку усіх сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

В справі яка розглядається земельна ділянка перейшла у власність ТОВ «Агросфера Груп» на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2018 укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агросфера Груп», а вже ТОВ «Агросфера Груп» на підставі договору-купівлі продажу від 11.07.2020 відчужило земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , яка в подальшому передала земельну ділянку в оренду ПАФ «Вікторія», згідно договору оренди землі б/н від 11.08.2020.

В справі що розглядається звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Посилання відповідачки ОСОБА_1 на те, що помилка допущена державним органом: ГУ Держгеокадастру , а тому земельна ділянка не може бути від неї витребувана є її власним тлумаченням ситуації, що склалася.

Дійсно при видачі наказу ГУ Держгеокадастру № 2-13036/15-17-СГ від 10.10.2017 останній не виконав належним чином свої обов`язки та не перевірив чи вправі був ОСОБА_2 отримати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, в свою чергу і ОСОБА_2 , подаючи повторно заяву про надання земельної ділянки, зазначив неправдиві відомості про те, що він попередньо не використав своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки. Неправомірні дії державного органу були допущені не щодо відповідачки, а щодо держави як власника земель держави України.

Апеляційний суд зазначає, що відповідачка ОСОБА_1 , купуючи земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:003:0123, проявивши розумну обачність, могла безперешкодно перевірити правову історію цієї земельної ділянки та дізнатися, що першочерговий її набувач ОСОБА_2 двічі набув у приватну власність земельні ділянки одного й того ж виду цільового призначення, а норма безоплатної приватизації земельних ділянок (не більше 2 га для веденняособистого селянськогогосподарства)є відомоюта закріпленав пункті бчастини 1статті 121ЗК України.

Держава передбачила спосіб захисту покупця, у якого випробовується придбаний ним товар на підставі рішення суду, а саме: відповідно до частини першої статті 661 ЦК України, у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

За таких обставин апеляційний суд виснує, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, ОСОБА_1 як добросовісний набувач не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ТОВ «Агросфера Груп», у якої вона придбала цю земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставістатті 661 ЦК України.

Таку ж позицію неодноразово займав Верховний Суд, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 199/4884/17-ц, від 27 березня 2024 року у справі № 127/7331/21 та ряді інших.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Якименко О. О. не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Барського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, то судові витрати ОСОБА_1 , понесені нею у суді апеляційної інстанції, слід залишити за нею. Доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції іншими учасниками справи матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Якименко Олексієм Олексійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за нею.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

Т. Б. Сало