Постанова

від 21.05.2024 по справі 947/33324/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2886/24

Справа № 947/33324/20

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Лозко Ю.П.

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки домоволодіння,

встановив:

У листопаді 2020 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила:

- виділити їй зі спільної часткової власності домоволодіння АДРЕСА_1 частки у відповідності до встановленого варіанту виділу, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи;

- виділити їй зі спільної часткової власності 2/3 частки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:21:020:0002, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, у відповідності до встановленого варіанту виділу, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи, із земельної ділянки, під АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:21:020:0002, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

- припинити її право спільної часткової власності та ОСОБА_3 , спадкоємцем до майна якого, у вигляді 1/3 частини, є ОСОБА_1 , на нерухоме майно: домоволодіння під АДРЕСА_4 та земельну ділянку, під № НОМЕР_1 , площею 0,0468, яка розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:21:020:0002;

- встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, рішення суду, після набрання законної сили, буде підставою для реєстрації за нею права власності на: домоволодіння, утворене внаслідок виділу в натурі 2/3 часток домоволодіння під АДРЕСА_4 , у відповідності до встановленого варіанту виділу згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи; земельну ділянку, у площі та в межах точок кадастрових координат у відповідності до встановленого варіанту виділу згідно висновку судової земельно-технічної експертизи, утворену внаслідок виділу в натурі 2/3 часток із земельної ділянки, під АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:21:020:0002, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Позов обґрунтовано тим, що після смерті батька сторін ОСОБА_3 та одержання позивачкою у власність спадщини у вигляді 2\3 частки домоволодіння та земельної ділянки, вона не може досягти згоди з іншим спадкоємцем відповідачем, який не оформлює належну йому за законом 1/3 частку домоволодіння та земельної ділянки та не бажає вирішити питання щодо визначення порядку користування спільною власністю, де фактично проживає, чим здійснює перешкоди позивачці у вільному володінні належної їй власністю.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на обставини якими заперечується позов, вказує про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що вважає призвело до помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_2 з підстав наведених в оскаржуваному рішенні, тому просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

При цьому скаржник зазначає, що головуючому у цій справі, а також секретарю судового засіданням ним заявлялись відводи, які вважає судом були безпідставно відхилено ухвалами, які є незаконними, також прийнявши варіант поділу земельної ділянки, запропонований експертами, суд фактично позбавив його права на присадибну земельну ділянку при цьому під час експертного дослідження оцінка домоволодіння та земельної ділянки проведена не була.

Також, як і у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 наполягає на несправедливому розподілу спадщини, оскільки за його домовленістю із батьком за життя останнього, ним за власні кошти здійснено значну добудову вказаного вище домоволодіння, яка незаконно увійшла до спадкової маси, при цьому зазначає про нікчемність заяви ОСОБА_4 про відмову від частки у спадщині, що вказує і про нікчемність свідоцтва про право на спадщину видане позивачці.

Незаконною скаржник вважає також і ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року про відмову у проведені повторної експертизи та ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року.

У якості доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує щодо процедури проведення експертного дослідження.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржника та його представника адвоката Жолобчука О.Л., за доводами апеляційної скарги, пояснення представника позивачки адвоката Краснодович Д.Л. який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції серед іншого виходив з того, що позивачка, яка є власником 2/3 частин домоволодіння, просить суд виділити їй з спільної часткової власності частку, яка значно менша ніж ідеальна так, згідно п.2 висновку №10/20 комісійної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, пропонується виділ у особисту власність позивачки частку домоволодіння, яка складає 35/100 (352793/996468) домоволодіння АДРЕСА_4 , інвентарною вартістю 352793,00 гривень, при цьому останньою не заявлено про стягнення з відповідача вартості різниці між зменшеною та реальною часткою, тим самим не створюючи додаткового фінансового тягаря відповідачу, у користуванні якого після відповідного розподілу ( виділу ) залишається частка домоволодіння, яка фактично відповідатиме 65/100 частин.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини пов`язані із виділом співвласником частки з спільного часткового майна врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до положень частини першої статті 1267, частини першої статті 1278 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України).

Спадщина належить спадкоємцям, які її прийняли, на праві спільної часткової власності (частина четверта статті 355 ЦК України), а тому при її поділі застосовуються передбачені в Главі 26 ЦК України правила, що регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ проводиться у судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців.

До схожих висновків дійшов Верховний Суд у справі №243/6275/16-ц у постанові від 22 січня 2020 року.

Згідно із частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до частин першої-другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №295/4514/16-ц, провадження №61-29115сво18, вказала, що аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1443цс16 зроблено висновок, що "виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно".

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 150), якому на праві приватної власності, належав об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_5 , в цілому, який складається з житлового будинку літ «А», загальною площею 196,7 кв.м., житловою площею 100,9 кв.м, літньої кухні літ «Б», вбиральні літ «В», погребу літ «Г», гаражу літ «У», сараю літ. «Ж», відображених у технічному паспорті від 17.05.2007 року (т.1 а.с. 164) та земельна ділянка у АДРЕСА_5 , площею 0,0468 га, кадастровий номер 5110136900:21:020:0002 ( т.1 а.с. 180).

Із заявами про прийняття спадщини у вигляді вказаного вище нерухомого майна належного померлому ОСОБА_3 до нотаріуса звернулись: ІНФОРМАЦІЯ_2 син померлого ОСОБА_1 ( т.1 а.с. 145) та ІНФОРМАЦІЯ_3 донька померлого ОСОБА_2 ( т.1 а.с.146).

ІНФОРМАЦІЯ_3 дружина померлого ОСОБА_4 подала заяву про відмову від прийняття спадщини на користь доньки ОСОБА_2 ( т.1 а.с. 147).

Державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори 09 серпня 2017 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину у вигляді 2/3 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер нерухомого майна: 1312622651101) (т.1 а.с. 195), а 15 серпня 2017 року на 2/3 частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 ( реєстраційний номер нерухомого майна: 1325134851101) (т.1 а.с. 197).

Відповідач свідоцтво про право на спадщину не отримумав, однак, як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (т.1 а.с. 37) та у передбачений ст. 1270 ЦК України строк не відмовився від неї, вважається таким, що прийняв спадщину у вигляді на 1/3 вказаного домоволодіння та земельної ділянки.

Згідно експертного висновку №10/20 комісійної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, складеного 20 жовтня 2021 року експертами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , є технічна можливість розділити об`єкт нерухомого майна домоволодіння, з відхиленням від розміру часток, згідно якого співвласнику ОСОБА_2 з часткою 2/3, пропонується виділити частку яка складатиме 35/100 частин (352793/996468) у складі наступних приміщень : літ «А-2» - прибудову до житлового будинку, в складі приміщень 1-7 коридор, площею 5,0 кв. м; 1-13 житлову, площею 25,4 кв.м, сього загальною площею 30,4 кв.м; літ. «а1» - прибудову, у складі приміщень: 1-10 санвузол, площею 4,1 кв.м; 1-11 кухня, площею 12,2 кв.м, всього загальною площею 16,3 кв.м; літерою «А» - житловий будинок, в складі приміщень: 1-4 жила, площею 10,8 кв.м; 1-3 жила, площею 11,9 кв.м; всього загальною площею 22,7 кв.м; а також надвірні будівлі та споруди літ. «Е» гараж, літ. «Г» погріб під частиною будівлі, літ. «Б» літня кухня, літ. «В» вбиральня , літ. «Ж» сарай ,№4 огорожа , №5 огорожа, №6 огорожа , І мостіння. Разом інвентарна вартість частки становить 352 793 грн, а частка яка пропонується залишити іншому співвласнику розміром 65/100 ( 643675/996468) інвентарною вартістю 643 675 грн. Фактичний розмір грошової компенсації ОСОБА_2 , частка якою зменшиться, складатиме 311 519 грн.

Крім того, ОСОБА_2 пропонується виділити частину земельної ділянки площею 312 кв.м, що складатиме 2\3 частини загальної площі 468 кв.м, земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , яка обмежена точками «Б-В-Г-Д-Е-Ж-З-И-К-Л-А-Б», з приляганням до фасадної лівої, правої та задньої зовнішніх меж земельної ділянки, що включає у тому числі площу, зайняту під частиною житлового будинку літ.«А», прибудовами літ. «а1 та А2», гаражем літ. «Е», літньою кутньою літ. «Б», вбиральнею літ. «В» та сараєм літ. «Ж» та описується та проходить наступним чином (в графічному додатку №7 відображено жовтим кольором) з наступним описом:

- від лівої межі з точки «Б» вздовж лівої межі по прямій довжиною 27,66 м до точки «в»;

- з точки «В» поворот праворуч і вздовж задньої межі по прямій довжиною 16,73 м до перетину в точці «Г»;

- далі з точки «Г» поворот праворуч і по прямій довжиною 17,71м вздовж правої межі до перетину в точці «Д»;

- з точки «Д» поворот праворуч і по осям між будинкових перегородок вздовж приміщень «1-2, 1-3, 1-11, 1-10» через точки Е та ж до перетину в точці «З»;

- далі навскіс довжиною 2,0 м до перетину в точці «И»;

- з точки «И» поворот ліворуч по прямій довжиною 8,0 м до перетину з будівлею гаража літ. «Е» в точці «К»;

- далі з точки «К» поворот ліворуч і вздовж задньої стіни будівлі гаража літ. «Е» по прямій довжиною 2,2 м до перетину в точці «Л»;

- з точки «Л» поворот праворуч і вздовж стіни будівлі гаражу літ. «Е» до перетину з фасадною межею в точці «А»;

-з точки «А» поворот праворуч і здовж фасадної межі довжиною 5,2 м до перетину з лівою бічною межею в точці «Б».

- від лівої межі з точки «8», вдовж фасадної межі довжиною 6,08 м до точки «1».

Стосовно доводів скаржника про те, що за життя батька ОСОБА_3 він став співвласником домоволодіння 4, що розташоване за вказаною вище адресою, за обставин наведених ним у апеляційній скарзі, колегія суддів зауважує про таке.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Так, право власності позивачки на 2/3 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер нерухомого майна: 1312622651101) (т.1 а.с. 195), та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 ( реєстраційний номер нерухомого майна: 1325134851101), відповідно до наведених вище норм права підтверджується доказами, що містяться у справі.

Водночас, ОСОБА_1 , посилаючись на певні обставини, якими заперечує проти позову, зокрема, щодо досягнення між ним та батьком ОСОБА_3 за життя останнього домовленості про набуття ним права власності на усі прибудови домоволодіння АДРЕСА_6 , що розташовані за вказаною вище адресою, які ним здійснювалися за власні кошти, у порушення наведених норм не доведені суду належними та допустимими доказами.

Також матеріали справи не містять відомостей щодо оспорювання відповідачем права власності ОСОБА_3 на вказаний вище домоволодіння, чи свідоцтва про право на спадщину видане позивачці після смерті батька сторін, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено про презумпцію правомірності правочину, визначену ст. 204 ЦК України.

Відхиляючи посилання скаржника ОСОБА_1 про незаконність ухвали Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року, та наявність підстав для її скасування, і задоволення клопотання від 08 лютого 2022 року, колегія суддів виходить з такого.

У лютому 2022 року відповідач ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи подав до суду першої інстанції клопотання про перевірку експертного висновку №10/20 від 20 жовтня 2021 року та призначення у справі повторної комплексної судово-технічної експертизи, в якому просив суд:

- зобов`язати позивачку ОСОБА_2 і експертів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 надати оригінали договорів на проведення експертиз, акти виконаних робіт, докази їх оплати, докази щодо його сповіщення про обстеження 08 червня 2021 року о 12-00 та відвідання в цей день домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5 та копії цих документів для приєднання до справи;

- здійснити вихід на місце розташування спірного домоволодіння та оглянути його з метою встановлення невідповідності висновків експертів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 фактичним обставинам справи та неправдивого відображення частин домоволодіння і земельної ділянки, їх неправильної оцінки, неврахування цілої низки обставин;

- викликати експертів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які склали експертний висновок на замовлення позивачки, для допиту із висвітлених питань невідповідності висновку наявним доказам і обставинам справи;

- призначити повторну комплексну судово-технічну експертизу.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про перевірку доказів експертного висновку - шляхом витребування у позивачки документації пов`язаної із проведенням експертного дослідження по експертному висновку №10/20 комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, складеному 20 жовтня 2021 року судовими експертами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та огляду спірного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_7 .

Апеляційний суд вважає обґрунтованими мотиви суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного клопотання відповідача поданого під час розгляду справи по суті, оскільки таке фактично зводилось до незгоди ОСОБА_1 з вказаним вище висновком експерта, який останній помилково вважає є неналежним та недопустимим доказом у справі, а тому не має враховуватися судом. Так, ОСОБА_1 посилався на власні сумніви щодо оплати такої експертизи позивачкою та незгоду із порядком її проведення, у тому числі, виходячи з часток у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , тому вважав за необхідне провести у справі повторне експертне дослідження із метою визначення варіантів поділу домоволодіння АДРЕСА_6 в натурі, з урахуванням його особистого матеріального вкладу за життя спадкодавця у це домоволодіння.

Окрім того, як слушно зауважено судом першої інстанції, під час підготовчого засідання, відповідачу та його представникам неодноразово роз`яснювалось право на надання власних доказів для обґрунтування заперечень (експертних висновків або інших доказів), але сторона відповідача лише наполягала на визнанні проведеної експертизи необґрунтованою та призначення з цих підстав повторної експертизи у відповідності до вимог ч.2 ст. 113 ЦПК України.

З огляду на наведене апеляційний суд відхиляє і доводи скаржника про допущені порушення у процедурі проведення експертного дослідження.

Щодо посилань скаржника про незаконність ухвали Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості оскаржити таку в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, проте, таким процесуальним правом не скористався.

Апеляційний суд також вважає необґрунтованими посилання скаржника в якості доводів апеляційної скарги стосовно того, що вирішуючи цю справу суд вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки такі спростовуються матеріалами справи, зокрема, змістом прохальної частини позову останньої.

При цьому, як слушно зауважено судом, позивачка, яка є власником 2/3 частин домоволодіння, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, просила виділити їй зі спільної часткової власності частку, яка значно менша ніж ідеальна, при цьому не заявляла про стягнення з відповідача вартості різниці між зменшеною та реальною її часткою, тим самим не створюючи додаткового фінансового тягаря відповідачу, у користуванні якого після відповідного розподілу (виділу) залишається частка домоволодіння, яка фактично відповідатиме 65/100 частин.

Колегія суддів також ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, який вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04), колегія суддів відхиляє посилання скаржника в якості доводів апеляційної скарги про нікчемність, з огляду на положення СК України, заяви ОСОБА_4 про відмову від частки у спадщині, а отже і нікчемність свідоцтва про право на спадщину видане позивачці, як такі, що ґрунтуються на суб`єктивному та хибному тлумаченні скаржником норм права, і не стосуються предмету позову ОСОБА_2 .

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є запереченнями проти позовних вимог, що викладені у відзиві і враховані судом під час вирішення справи, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 27 травня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова