Постанова

від 11.06.2024 по справі 918/74/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/74/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1.,

відповідача 1 - Марач В. В.,

відповідача 2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Нечая О. В.

від 07.09.2022 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М. А., Буравльов С. І., Кропивна Л. В.

від 20.03.2023

за позовом ОСОБА_1

до Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне, Рівненської обласної державної адміністрації

про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування реєстраційної дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне, Рівненської обласної державної адміністрації, в якому просив суд:

- визнати недійсним рішення загальних зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної церкви місто Рівне (Золотіїв) від 01.02.2020, оформлене протоколом № 01 від 01.02.2020;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації № 194 від 24.03.2020 "Про реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції", яким зареєстровано статут релігійної громади у новій редакції з юридичною назвою - "Релігійна громада парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне";

- скасувати реєстраційну дію державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчук О. Б. про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу від 04.09.2020 № 1006081070003006472.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 з серпня 2019 року перестала бути практикуючою парафіянкою релігійної громади, а відтак в силу вимог статуту парафії не була правомочною скликати загальні збори релігійної громади, головувати на них та бути обраною головою парафіяльної ради. З урахуванням того, що загальні збори 01.02.2020 були проведені неуповноваженими релігійною громадою особами, вказані загальні збори не були і не є правомочними приймати будь-які рішення, зокрема і з зазначених у Протоколі № 01 від 01.02.2020 питань порядку денного.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19.04.2022 матеріали справи № 918/74/22 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

03.12.1991 було проведено державну реєстрацію Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв).

Указом консисторії Львівської, Рівненсько-Волинської та Таврійської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви № 360 від 01.12.2001 священника Петра ОСОБА_1 прийнято в клир Української Автокефальної Православної Церкви та призначено настоятелем церкви Св. Покрови Пресвятої Богородиці м. Рівне, Рівненсько-Волинської єпархії.

На парафіяльних зборах Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв) 07.10.2016 було прийнято статут релігійної громади, який затверджено Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви, митрополитом Київським та усієї України, керуючим Рівненсько-Волинською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви Макарієм та зареєстровано розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 11.05.2017 № 266.

01.02.2020 відбулись загальні парафіяльні збори Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), на яких були присутні 64 члени-учасники загальних парафіяльних зборів. Головою цих зборів визначено ОСОБА_2 , а секретарем - Яковишину К.Д .

На вказаних зборах були прийняті рішення, зокрема, про:

- зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України (пункт 3 порядку денного);

- зміну офіційного найменування релігійної громади на "Релігійна громада парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) м. Рівне" (пункт 4 порядку денного);

- внесення змін та прийняття статуту релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції (пункт 5 порядку денного);

- обрання головою парафіяльної ради релігійної громади - ОСОБА_2, помічником голови парафіяльної ради релігійної громади - Яковишину Марію Романівну та скарбником парафіяльної ради релігійної громади - Яковишину Катерину Дмитрівну строком на три роки (пункт 7 порядку денного);

- уповноваження голови та секретаря загальних зборів на підписання прийнятого статуту релігійної громади у новій редакції, а також цього протоколу (пункт 8 порядку денного);

- проведення реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 9 порядку денного).

12.02.2020 ОСОБА_2 , як керівник релігійної громади, звернулась до голови Рівненської обласної державної адміністрації із заявою, у якій просила зареєструвати статут "Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) м. Рівне" в новій редакції. До вказаної заяви було долучено статут релігійної громади та оригінал протоколу загальних зборів.

Розпорядженням Рівненської обласної державної адміністрації № 194 від 24.03.2020 зареєстровано статут Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), зареєстрований рішенням виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року № 221, із змінами та доповненнями, зареєстрованими розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 11 травня 2017 року № 266, у новій редакції, за адресою: вулиця Золотіївська, будинок 40, м. Рівне, 33009, з юридичною назвою - "Релігійна громада парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) м. Рівне".

04.09.2020 державним реєстратором Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчук О.Б. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено реєстраційний запис № 1006081070003006472 щодо Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), яким було змінено найменування юридичної особи на "Релігійна громада парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) м. Рівне".

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі № 918/74/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023, позов задоволено. Визнано недійсним рішення загальних зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв) від 01.02.2020, оформлене протоколом № 01 від 01.02.2020. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації № 194 від 24.03.2020 "Про реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції", яким зареєстровано статут релігійної громади у новій редакції з юридичною назвою - "Релігійна громада парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Рівне". Скасовано реєстраційну дію державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчук О.Б. про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу від 04.09.2020 № 1006081070003006472.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- термін «парафіяльні збори», який використовується у статуті релігійної громади, та термін «загальні збори віруючих громадян», який міститься у статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є тотожними та не суперечать вимогам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

- у протоколі зборів № 01 від 01.02.2020 зазначено, що на загальних зборах присутні були 64 особи. Натомість, відповідно до парафіяльної книги Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), ведення якої передбачено пунктом 3.7 статуту, загальна кількість членів релігійної громади становить 161 особу, а відтак загальні збори набувають правомочності за умови присутності на них не менш ніж 106 осіб;

- відповідач не надав належних та допустимих доказів стосовно кількості членів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), і що саме 64 особи є двома третинами від кількості членів такої релігійної громади;

- збори були проведені з порушенням процедури визначеної чинною редакцією статуту релігійної громади. Так, зокрема, в матеріалах справи відсутні докази того, що ці загальні збори релігійної громади скликалися настоятелем (позивачем), а також що усі члени указаної релігійної громади (парафії) були повідомлені про ці збори. Тому, загальні збори релігійної громади 01.02.2020 були проведені з порушенням процедури, визначеної чинною редакцією статуту, за відсутності кворуму для їх проведення та прийняття рішень, адже в силу вимог статуту та статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" загальні (парафіяльні) збори є правосильними (правомочними) за умови присутності на них не менш ніж двох третин від кількості членів релігійної громади;

- оскільки позивачем у поданому позові було належним чином обґрунтовано порушення відповідачами його прав та законних інтересів як учасника релігійної організації, доводи відповідача щодо відсутності обґрунтування позивачем порушеного права відхиляються;

- беручи до уваги те, що позовні вимоги про скасування розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації № 194 від 24.03.2020 та реєстраційної дії від 04.09.2020 №1006081070003006472 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу фактично є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної церкви м. Рівне (Золотіїв) від 01.02.2020, оформленого Протоколом № 01 від 01.02.2020, яка задоволена судом, похідні вимоги також підлягають задоволенню.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- суди порушили частину 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України та не враховали висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц, від 14.12.2022 у справі № 924/173/22 (в контексті порушеного права), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (в контексті ефективного способу захисту);

- неправильно застосували частини 2, 3, 8 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункт 3 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України № 2673-VІІІ від 17.01.2019 "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" та не врахували висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22;

- порушили частину 2 статті 11, пункт 4 частини 2, частину 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду;

- неправильно застосували частину 3 (відносно порушеного права), частину 4 (відносно кворуму), частини 3-8 статті 8 (відносно повідомлення всіх членів релігійної громади) Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Скаржником подано додаткові пояснення у справі.

5. Позиція Верховного Суду

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина 2 статті 35 Конституції України).

Частина 3 статті 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України (частини 2, 4 статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Стаття 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Частинами 3-6 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Поряд з цим за частиною 1 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Стаття 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Разом з тим Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зробила такі висновки:

«законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).»

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції від 15.03.2022 жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

У вищезазначеному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2020 відбулись загальні парафіяльні збори Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв).

На вказаних зборах були прийняті рішення, зокрема, про: - зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України (пункт 3 порядку денного); - зміну офіційного найменування релігійної громади на "Релігійна громада парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) м. Рівне" (пункт 4 порядку денного); - внесення змін та прийняття статуту релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції (пункт 5 порядку денного).

Станом на 01.02.2020, тобто на час проведення загальних зборів Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв) діяв статут у редакції, прийнятій на парафіяльних зборах 07.10.2016, зареєстрований розпорядженням Рівненської обласної державної адміністрації № 266 від 11.05.2017 (далі - статут).

За змістом пунктів 3.7 - 3.9 статуту парафіянами є повнолітні члени парафії, які перебувають у церковному спілкуванні, живуть відповідно до норм християнської моралі і внесли свої імена до книги членства парафії.

Клир, причет і парафіяни складають парафіяльні збори (загальні збори на парафії), які є вищим органом управління парафії, скликаються не рідше як раз на рік з благословення настоятеля і є правосильними за умови присутності не менше як двох третин членів парафії.

Головою парафіяльних зборів є голова парафіяльної ради, або настоятель, а коли парафія не має настоятеля - священнослужитель, призначений указом єпархіального архиєрея для проведення цих зборів.

Відповідно до пункту 3.10 статуту до виключної компетенції парафіяльних зборів належить, зокрема, прийняття парафіяльного статуту, змін і доповнень до нього.

Рішення парафіяльних зборів приймаються простою більшістю голосів і затверджуються указом Голови парафіяльної ради, після чого вони набувають канонічної правосильності для всіх клириків і мирян парафії (пункт 3.11 статуту).

Згідно з пунктом 3.13 статуту загальні збори обирають парафіяльну раду, яка є виконавчим органом парафії і обирається на три роки. До складу парафіяльної ради входять: Голова парафіяльної ради, настоятель, скарбник, голова ревізійної комісії, староста та інші особи, яких визначають загальні збори. Кількість членів парафіяльної ради встановлюють загальні збори.

Судами також встановлено, що у протоколі зборів № 01 від 01.02.2020 зазначено, що на загальних зборах присутні були 64 особи.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що парафіяльні (загальні) збори, на яких приймались рішення, оформлені протоколом № 01 від 01.02.2020, скликались та проводились відповідно до вимог статуту. Зокрема, відсутні докази того, що ці загальні збори релігійної громади скликалися настоятелем (позивачем), а також що усі члени указаної релігійної громади (парафії) були повідомлені про ці збори.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до парафіяльної книги Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), ведення якої передбачено пунктом 3.7 статуту, загальна кількість членів релігійної громади становить 161 особу.

Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно зазначено, що відповідно до статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» загальні збори про зміну підлеглості набувають правомочності за умови присутності на них не менш ніж 106 осіб.

Враховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що загальні збори релігійної громади 01.02.2020 були проведені з порушенням процедури, визначеної чинною редакцією статуту, за відсутності кворуму для їх проведення та прийняття рішень, адже в силу вимог статуту та статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" загальні (парафіяльні) збори є правосильними (правомочними) за умови присутності на них не менш ніж двох третин від кількості членів релігійної громади.

При цьому, місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем у поданому позові було належним чином обґрунтовано порушення відповідачами його прав та законних інтересів як учасника релігійної організації. Зокрема, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив про порушення його прав, як учасника релігійної організації, настоятеля парафії та голови парафіяльної ради, щодо питання її створення, діяльності в частині зміни підлеглості релігійної організації у канонічних та організаційних питаннях.

Таким чином, доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не підтвердились.

Посилання скаржника на те, що суди дійшовши висновку про відсутність доказів того, що усі члени релігійної громади (парафії) були повідомлені про загальні збори, порушили частину 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, оскільки статтею 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачено порядок та необхідність повідомлення членів релігійної громади про проведення загальних зборів, відхиляються Судом з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не робили висновок про порушення, передбаченого законом, порядку повідомлення членів релігійної громади, а зазначили про відсутність доказів їх повідомлення, так як збори можуть скликатися шляхом повідомлення про їх проведення.

Крім того, враховуючи, що зловживання процесуальними правами є процесуальним правопорушенням, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу та з огляду на те, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою та зазначаючи відповідачем-2 - Рівненську обласну державну адміністрацію, вказав позовні вимоги до неї та обґрунтував підстави позову, і враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлено, що позивач звернувся з цим позовом не з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів та ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а з іншою метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, доводи скаржника про порушення судами положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими.

Відтак Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду з огляду на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували: висновки Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц, від 14.12.2022 у справі № 924/173/22 (в контексті порушеного права), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (в контексті ефективного способу захисту); висновки Верховного Суду щодо застосування частин 2, 3, 8 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України № 2673-VІІІ від 17.01.2019 "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", викладені у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22; з огляду на таке.

Так, у справі № 598/157/15-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що встановивши те, що скликання зборів релігійної громади 28 лютого 2014 року відбулось з дотриманням діючого на той час статутом релігійної громади, події, пов`язані з проведенням цих зборів перевірялись Департаментом культури, релігії та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації, в порядку, передбаченому частинами четвертою та шостою статті 14 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», порушень виявлено не було, законність рішення щодо реєстрації статуту релігійної громади УПЦ КП села Бутин Збаразького району у новій редакції, прийнятого на вказаних зборах, перевірено в судовому порядку, суд прийшов вірного правового висновку про відмову в задоволенні позову.

Натомість у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що загальні збори релігійної громади 01.02.2020 були проведені з порушенням процедури, визначеної чинною редакцією статуту, та за відсутності кворуму для їх проведення та прийняття рішень.

У справі № 924/173/22 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що: досліджуючи зміст статуту відповідача у редакції від 03.05.2018 (чинний на момент проведення зборів, на яких приймався оскаржуваний статут від 23.02.2019), судами не встановлено порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади; збори могли скликатися будь-ким із членів громади (ініціативна група), що і відбулося у цьому випадку; судами встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували, що станом на момент проведення зборів від 23.02.2019 кількість членів релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області є більшою, ніж 126 осіб; надавши оцінку статуту відповідача від 03.05.2018, суд встановив, що положення вказаного статуту (у редакції від 03.05.2018) суперечили положенням законодавства щодо процедури зміни підлеглості та, що під час проведення зборів, на яких вирішувалось питання внесення змін до статуту, мав застосовуватися саме Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»; дотримання чи недотримання процедури, встановленої статутом релігійної організації (в редакції до 23.02.2019) під час проведення зборів, на яких приймалось рішення про зміну підлеглості і внесення змін до статуту не є підставою для визнання недійсним спірного статуту від 23.02.2019, зареєстрованого розпорядженням першого заступника голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 213/2019-р від 27.03.2019.

Натомість у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що положеннями статуту встановлено порядок обліку членів релігійної громади (ведення парафіяльної книги), а також встановлено кількість членів релігійної громади (161 особа). Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено, що положення статуту щодо процедури зміни підлеглості суперечать положенням законодавства. Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено, що збори скликалися членом (членами) релігійної громади.

Відтак рішення у справах № 598/157/15-ц та № 924/173/22 прийняті хоча і за подібного правового регулювання, але за інших, ніж у цій справі № 918/74/22, обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами і оціненими доказами, у залежності від яких і прийнято судове рішення.

Водночас, у справі № 910/10011/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позовна вимога про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

Висновки судів попередніх інстанцій у даній справі не суперечать висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 щодо ефективного способу захисту порушеного права, оскільки у даній справі позивачем, як основну вимогу було заявлено про визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної громади, тоді як вимоги про скасування розпорядження Рівненської обласної державної адміністрації та реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу є похідними, які (основна та похідні) у сукупності здатні ефективно поновити порушені/оспорювані права позивача у даному випадку.

Вказане свідчить про те, що правовідносини у цій справі та у справах №№ 910/10011/19, 598/157/15-ц, 924/173/22, на які посилається скаржник, не є подібними за змістовим критерієм.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 918/74/22 за касаційною скаргою Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі № 918/74/22 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

7. Судові витрати

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 918/74/22 за касаційною скаргою Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі № 918/74/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі № 918/74/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

І. Д. Кондратова