Окрема думка

від 11.06.2024 по справі 918/74/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/74/22

Судді Верховного Суду Вронської Г.О.

у справі № 918/74/22

за позовом ОСОБА_1 ,

до Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне, Рівненської обласної державної адміністрації,

про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування реєстраційної дії,

1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне, Рівненської обласної державної адміністрації, в якому просив суд:

- визнати недійсним рішення загальних зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної церкви місто Рівне (Золотіїв) від 01.02.2020, оформлене протоколом від 01.02.2020 № 01;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 24.03.2020 № 194 "Про реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції", яким зареєстровано статут релігійної громади у новій редакції з юридичною назвою - "Релігійна громада парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне";

- скасувати реєстраційну дію державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчук О. Б. про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу від 04.09.2020 № 1006081070003006472.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що загальні збори 01.02.2020 були проведені неуповноваженими релігійною громадою особами, які не були і не є правомочними приймати будь-які рішення, зокрема і з зазначених у Протоколі від 01.02.2020 № 01 питань порядку денного.

3. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19.04.2022 матеріали справи № 918/74/22 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2022, залишеним без змін постановою Північний апеляційний господарський суд від 20.03.2023 у справі № 918/74/22 позовні вимоги задоволено.

5. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- термін "парафіяльні збори", який використовується у статуті релігійної громади, та термін "загальні збори віруючих громадян", який міститься у статті 8 Закону №987-XII є тотожними та не суперечать вимогам Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон);

- у Протоколі зборів від 01.02.2020 № 01 зазначено, що на загальних зборах присутні були 64 особи. Натомість, відповідно до парафіяльної книги Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), ведення якої передбачено пунктом 3.7 Статуту, загальна кількість членів релігійної громади становить 161 особу, а відтак загальні збори набувають правомочності за умови присутності на них не менш ніж 106 осіб;

- відповідач не надав належних та допустимих доказів стосовно кількості членів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), і що саме 64 особи є двома третинами від кількості членів такої релігійної громади;

- оскільки позивачем у поданому позові було належним чином обґрунтовано порушення відповідачами його прав та законних інтересів як учасника релігійної організації, доводи відповідача щодо відсутності обґрунтування позивачем порушеного права є помилковими та відхиляються колегією суддів;

- вимоги про скасування розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 24.03.2020 № 194 та реєстраційної дії від 04.09.2020 № 1006081070003006472 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу фактично є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної церкви м. Рівне (Золотіїв) від 01.02.2020, оформленого Протоколом № 01 від 01.02.2020, яка була задоволена судом, похідні вимоги також підлягають задоволенню.

6. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Релігійна громада парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 та постанову Північний апеляційний господарський суд від 20.03.2023 у справі № 918/74/22 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

7. Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме:

- суди порушили частину 1 статті 2 ГПК України та не враховали висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц, від 14.12.2022 у справі № 924/173/22 (в контексті порушеного права), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (в контексті ефективного способу захисту);

- неправильно застосували частини 2, 3, 8 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункт 3 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України № 2673-VІІІ від 17.01.2019 "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" та не врахували висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22;

- порушили частину 2 статті 11, пункт 4 частини 2, частину 3 статті 43 ГПК України, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду;

- неправильно застосували частину 3 (відносно порушеного права), частину 4 (відносно кворуму), частини 3-8 статті 8 (відносно повідомлення всіх членів релігійної громади) Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

8. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

9. Також Скаржником подано додаткові пояснення у справі.

10. Ухвалою від 20.06.2023 Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі № 918/74/22 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 906/1330/21.

11. Ухвалою від 24.04.2024 Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі № 918/74/22.

12. Постановою від 11.06.2024 Верховний Суд касаційну скаргу Релігійної громади парафії Покрови Богородиці Рівненсько-Волинської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) місто Рівне:

- з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрив;

- з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, залишив без задоволення.

- рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі № 918/74/22 залишив без змін.

13. Ухвалюючи постанову від 11.06.2024, Верховний Суд, зокрема, зазначив таке:

- судами першої та апеляційної інстанцій правомірно зазначено, що відповідно до статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" загальні збори про зміну підлеглості набувають правомочності за умови присутності на них не менш ніж 106 осіб. Враховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що загальні збори релігійної громади 01.02.2020 були проведені з порушенням процедури, визначеної чинною редакцією статуту, за відсутності кворуму для їх проведення та прийняття рішень, адже в силу вимог статуту та статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" загальні (парафіяльні) збори є правосильними (правомочними) за умови присутності на них не менш ніж двох третин від кількості членів релігійної громади.

- доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 8 "Про свободу совісті та релігійні організації" не підтвердились; посилання скаржника на те, що суди дійшовши висновку про відсутність доказів того, що усі члени релігійної громади (парафії) були повідомлені про загальні збори, порушили частину 2 статті 11 ГПК України, оскільки статтею 8 "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачено порядок та необхідність повідомлення членів релігійної громади про проведення загальних зборів, відхиляються Судом з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не робили висновок про порушення, передбаченого законом, порядку повідомлення членів релігійної громади, а зазначили про відсутність доказів їх повідомлення, так як збори можуть скластися шляхом повідомлення про їх проведення; доводи скаржника про порушення судами положень статті 43 ГПК України є необґрунтованими;

- Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду з огляду на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

- правовідносини у цій справі та у справах № 910/10011, № 598/157/15-ц, № 924/173/22, на які посилається Скаржник, не є подібними за змістовим критерієм.

14. Я не погоджуюся з резолютивною частиною та з мотивами, викладеними в зазначеній вище постанові. Керуючись частиною 3 статті 34 ГПК України, викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.

15. Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.

16. Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом.

17. Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання (частина перша статті 3 Закону).

18. Церква (релiгiйнi організації) в Україні відокремлена від держави (стаття 5 Закону).

19. Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями) (стаття 7 Закону).

20. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб (частина 1 статті 8 Закону).

21.Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням) (частина 2 статті 8 Закону).

22. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами (частина 3 статті 8 Закону).

23. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади (частина 4 статті 8 Закону).

24. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення (частина 5 статті 8 Закону).

25. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону (частина 6 статті 8 Закону).

26. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону (частина 7 статті 8 Закону).

27. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем) (частина 8 статті 8 Закону).

28. Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону (частина 1 статті 12 Закону).

29.Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях (частина 2 статті 12 Закону).

30. Тобто, законодавець визначив, що рішення про зміну підлеглості релігійної організації ухвалюється загальними зборами релігійної громади шляхом внесення відповідних змін у до статуту порядку, встановленому статтею 14 Закону.

31. Стаття 18 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948; далі - Декларація) визначає, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

32. Беручи до уваги Декларацію, Конвенція проголошує гарантії кожному, хто перебуває під юрисдикцією Високих Договірних Сторін, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції; кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно (частина перша статті 9 Конвенції).

33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 виснує наступне:

"8.28. Тобто йдеться про те, щоб поставити дійсність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення в залежність від умови обов`язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.

8.29. На тому, що така обов`язковість схвалення є умовою дійсності рішення і навіть умовою його прийняття, а також на тому, що це випливає з ієрархічної структури організації, наполягає Позивач.

8.30. На це також вказує позиція Позивача, висловлена його представником у судовому засіданні 03.04.2024, про те, що членство в релігійній громаді в канонічному праві неодмінно пов`язане з послухом єпископові і настоятелю, а зв`язок з церквою втрачається у разі виявлення непослуху членом громади.

8.31.Однак прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.

8.32. Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якій має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов`язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див.mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova», заява № 45701/99, § 123), що свідчило б про недотримання нею обов`язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.

8.33. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду також ураховує, що законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням прозміну підлеглості: вона має право утворити новурелігійну громадуі укласти договір про порядок користування культовоюбудівлею імайном з їхнім власником (користувачем).

8.34. Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".

34. Отже, державою визнане право на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, таким чином тут права настоятеля парафії порушуватися не можуть.

35. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суди першої та апеляційної інстанції покликалися на положення Статуту релігійної громади та Закону. Одним із основоположних доказів у справі № 918/74/22 є парафіяльна книга, відповідно до якої суди зробили висновок про загальну кількість членів релігійної громади, що становить 161 особу, а відтак, що загальні збори набувають правомочності за умови присутності на них не менш ніж 106 осіб.

36. На підставі цього висновку, рішення загальних зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної церкви місто Рівне (Золотіїв) від 01.02.2020, оформлене протоколом від 01.02.2020 № 01, визнано судами недійсним оскільки, відповідач не надав належних та допустимих доказів стосовно кількості членів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви м. Рівне (Золотіїв), і що саме 64 особи є двома третинами від кількості членів такої релігійної громади.

37. У касаційній скарзі Скаржник зазначає, зокрема, таке:

- "список парафіян згідно парафіяльної книги", наданий Позивачем, не може підтверджувати реальну і точну кількість членів Релігійної громади УАПЦ с. Золотіїв саме станом на 01.02.2020 року, адже ця кількість очевидно є динамічною";

- "зробивши висновок про незаконність та, як наслідок, недійсність рішень загальних зборів Релігійної громади УАПЦ с. Золотіїв, оформлених протоколом № 01 від 01.02.2020 року, з підстав неправомочності (відсутності кворуму) цих зборів, так як участь в них приймали 64 особи, а не 106 - як 2/3 від загальної кількості членів Релігійної громади УАПЦ с. Золотіїв, що становить 161 особу, відповідно до списку парафіян, наданого Позивачем, як Господарський суд міста Києва в рішенні від 07.09.2022 року, так і Північний апеляційний господарський суд в постанові від 20.03.2023 року у справі № 918/74/22 припустилися неправильного застосування ч. 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації "шляхом її неправильного тлумачення, внаслідок чого дійшли висновку, що на підставі цієї норми законодавства України загальна кількість членів релігійної громади становить 161 особу, які зазначені в списку парафіян, наданому Позивачем, в той час як Статут Релігійної громади УАПЦ с. Золотіїв в редакції, чинній станом на 01.02.2020 року, не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, а тому реальна, станом на 01.02.2020 року, загальна кількість членів Релігійної громади УАПЦ с. Золотіїв відображена лише в протоколі № 1 від 01.02.2020 року, яким і оформлювалися рішення, що оскаржуються в межах справи № 918/74/22, і вона становить 64 особи. А так як всі 64 особи підтримали рішення про зміну підлеглості Релігійної громади УАПЦ с. Золотіїв, в той час як достатньо було лише 28 голосів "за", це рішення є абсолютно законним. І це підтверджується правовим висновком Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 року у справі № 924/173/22 (підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України)".

38. Вважаю, що зазначені аргументи Скаржника знайшли своє підтвердження виходячи з такого.

39. У постанові від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд виснував:

- "Дослідивши наявні у матеріалах справи документи відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суди встановили, що 23.02.2019 на загальних (парафіяльних) зборах членів релігійної організації приймалось рішення лише про вихід з юрисдикції Хмельницької єпархії УПЦ та перехід до Православної Церкви України, про внесення змін до статуту релігійної організації шляхом прийняття його в новій редакції. При цьому, будь-якого рішення щодо відвідування храму на вказаних зборах не приймалось. Доказів заборони для вірян відвідувати храм в селі Сутківці матеріали справи не містять.

ОСОБА_2 не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії (на зборах не приймалось будь-якого рішення про заборону їй відвідувати храм чи про заборону на свободу віросповідання). Окрім того, відповідно до п. 8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» частина громади, не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Отже, позивачка не позбавлена права бути членом релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.

Встановивши вказане, врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц, суди попередніх інстанцій дійшли правильного і обґрунтованого висновку про безпідставність посилання позивачки на втручання у її право на свободу віросповідання, чим вона, серед іншого, обґрунтовує свій позов про визнання недійсним статуту, в редакції від 23.02.2019";

- "Досліджуючи зміст статуту відповідача у редакції від 03.05.2018 (чинний на момент проведення зборів, на яких приймався оскаржуваний статут від 23.02.2019), судами не встановлено порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Натомість умовами п. 2.5 статуту від 03.05.2018 встановлено, що до складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни-члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не містить і Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації".

40. Відтак, вважаю, що суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування частини другої статті 8 Закону.

41. Відповідно до пункту 3.7 Статуту парафіянами є повнолітні члени парафії, які перебувають у церковному спілкуванні, живуть відповідно до норм християнської моралі і внесли свої імена до книги членства парафії.

Отже, пункт 3.7 Статуту містить кілька обов`язкових критерії для того, аби вважатися членом парафії, а саме:

- повноліття;

- перебування члена парафії, у церковному спілкуванні;

- життя відповідно до норм християнської моралі;

- внесення свого імена до книги членства парафії.

Відтак, самого лиш внесення імені до книги членства парафії недостатньо, щоби вважатися парафіянином завжди.

42. Відтак, Позивач не надав належних доказів, про те, що протягом усього часу існування парафії жоден з членів книги членства парафії - не був з неї виключений.

43. Окрім цього, відповідно до пункту 3.21 Статуту, коли парафіянин залишає канонічну територію Парафії, відходить від церковного спілкування, порушує норми християнської моралі, парафіяльні збори за поданням Настоятеля, або Голови парафіяльної ради можуть позбавити його членства в парафії.

Як зазначає Позивач у своїй позовній заяві, ОСОБА_3 з серпня 2019 року перестала бути практикуючою парафіянкою релігійної громади, а відтак в силу вимог Статуту парафії не була правомочною скликати загальні збори релігійної громади.

44. Попри те, що законодавством не передбачені вимоги стосовно складання та ведення книги членства парафії, саме статут цієї релігійної громади містить обов`язкові вимоги (пункт 3.21 Статуту) до парафіян, через невиконання яких, за поданням Настоятеля, або Голови парафіяльної ради, парафіяни можуть бути позбавлені членства в парафії.

Отже, така книга членства парафії має містити у собі не лише імена усіх парафіян, що їх туди вписали. Але й реальне зазначення про зміни, які відбуваються у кількості парафіян.

45. Позивачем не було надано доказів того, що усі 161 особи є дійсними членами парафії. Книга не містить ні дати, коли вказані у ній особи стали членами релігійної громади, ні інформації про те, коли і хто переставав бути діючим членом парафії чи навпаки - ставав новим її членом.

46. Позивачем не надано належних доказів того, що усі 161 особи були діючими члена парафії на момент прийняття рішення загальних зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної церкви місто Рівне (Золотіїв) від 01.02.2020, оформленого протоколом від 01.02.2020 № 01.

47. Отже, суди передчасно виснували підтвердження Позивачем фактичної кількості діючих членів парафії.

48. У постанові від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду виснує таке: "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41))".

49. Відтак, на моє переконання, Позивач не надав належних доказів того, що протягом усього часу існування парафії жоден з членів книги членства парафії - не був з неї виключений, а отже повна кількість усіх членів парафії становить 161 особу.

Книга членства парафіян містить: імена, адреси, телефони та підписи осіб. Разом з тим, не містить жодної дати, від якої міг би відраховуватися час прийняття у члени парафії. Відсутня інформація чи жоден з членів парафії - не помер, чи не припинив перебувати у церковному спілкуванні.

50. Доречно навести такі висновки, що містяться у окремій думці судді від 20.06.2023 у справі № 906/1330/21:

"Вбачається, що виключна правова проблема полягає у тому, що поняття "член релігійної громади" потребує більш широкого тлумачення, яке б враховувало не лише буквальний зміст закону, але й суспільно-політичні причини появи відповідних положень про зміну канонічної та організаційної належності у Законі "Про свободу совісті та релігійні організації" (ст.8 викладена в редакції Закону № 2673-VIII від 17.01.2019).

При тлумаченні цієї норми необхідно враховувати, що облік членів релігійної організації веде настоятель. За нормами УПЦ настоятель не обирається прихожанами - членами релігійної організації, а призначається керівниками вищого рангу за релігійною ієрархією. Отже, настоятель завжди діє у конфлікті інтересів, оскільки він не зацікавлений у зміні канонічного та організаційного підпорядкування релігійної громади. У цій та інших подібних справах суди встановлювали, що, як правило, після зміни канонічного підпорядкування релігійної громади з УПЦ на ПЦУ у приході (релігійній громаді) змінювався настоятель.

Більше того, настоятель практично без будь-якого зовнішнього контролю веде облік членів релігійної громади. При цьому застосовуються норми канонічного права, які не співпадають із нормами Закону "Про свободу совісті та релігійні організації". Зокрема, як пояснив представник позивача у судовому засіданні, нормами канонічного права УПЦ розрізняються поняття "прихожанін" та "захожанін". За нормами цього права невідвідування богослужіння більше трьох разів поспіль свідчить про те, що особа сама себе відлучає від церкви".

51. Суди попередніх інстанцій не встановлювали й не досліджували парафіяльну книгу стосовно кількості дійсних членів релігійної громади, що, у свою чергу, призвело до порушення принципу змагальності та стандартів доказування, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

52. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

53. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

54. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

55. Беручи до уваги, що обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження; але водночас суди порушили принцип повноти оцінки доказів та їх відображення у судовому рішенні, яким вирішувався спір по суті, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, встановлених статтею 300 ГПК України, не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, враховуючи допущені порушення норм процесуального права, судові рішення підлягали скасуванню повністю з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

56. На підставі викладеного вище, вважаю, що здійснюючи касаційний розгляд справи № 918/74/22, Верховний Суд мав частково задовольнити касаційну скаргу Скаржника, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 та направити справу № 918/74/22 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Суддя Г. Вронська