Рішення

від 13.06.2024 по справі 320/26616/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2024 року № 320/26616/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві до державного підприємства «Державний науково-дослідний, проектно-конструкторський і проектний інститут вугільної промисловості «УКРНДІПРОЕКТ» про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (далі також прокурор, позивач) до державного підприємства «Державний науково-дослідний, проектно-конструкторський і проектний інститут вугільної промисловості «УКРНДІПРОЕКТ» (далі також - ДП «Інститут «УКРНДІПРОЕКТ», відповідач) про зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту - сховище № 110056, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. академіка Палладіна, 46/2, у стан готовності для використання за призначенням відповідно до вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом МВС України від 09 липня 2018 року № 579.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Обґрунтовуючи позов прокурор зазначив, що, не зважаючи на встановлені та зафіксовані у визначеному законом порядку порушення, відповідачем не вжито заходів з приведення захисної споруди (сховища) № 110056 до відповідних стандартів та придатний стан для використання за цільовим призначенням, що, через напружену військово-політичну ситуацію в країні, ставить під загрозу захист життя та здоров`я цивільного населення району.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на правомірності своєї поведінки у межах спірних правовідносин.

Позивачем надано відповідь на відзив відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Святошинською окружною прокуратурою міста Києва 26 липня 2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022102080000073 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 270-1 КК України за фактом зміни цільового призначення захисних споруд цивільного захисту, що призвела до втрати захисних властивостей та неможливості використання їх за цільовим призначенням.

Під час досудового розслідування встановлено, що на обліку у відділі з питань цивільного захисту Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації перебуває сховище II класу №110056, яке розташоване за адресою м. Київ, просп. Палладіна Академіка, 46/2.

Окремо розташоване сховище № 110056 площею 625 кв.м. побудовано у 1970 році, є державним майном і перебуває на балансі ДП «Інститут «УКРНДІПРОЕКТ» та розраховано на укриття 600 осіб, що підтверджується паспортом сховища та обліковою карткою на нього, копії яких долучено до позовної заяви.

Приналежність сховища до державної форми власності та перебування на балансі саме ДП «Інститут «УКРНДІПРОЕКТ» підтверджується інформацією Фонду державного майна України (лист №10-15-16821 від 07 липня 2023 року), листами Міністерства енергетики України від 30 червня 2023 року та від 22 липня 2023 року, технічним паспортом, що виготовлений на замовлення даного підприємства.

Відповідно до акту оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту №110056 від 08 червня 2023 року елементи системи життєзабезпечення споруди відсутні або знаходяться в неробочому стані, в приміщеннях зруйновані всі дерев`яні вироби, у тому числі двері і підлога, пошкоджені корозією елементи ребристого монолітного залізобетонного покриття - плита, ребра і головні балки, які спираються на колони, санітарний стан незадовільний, на стінах присутня сирість та прояви грибка, при цьому частина повітропроводів вентиляції, фільтрів і клапанів демонтована, фільтровентиляційні агрегати відсутні, аварійний вихід частково зруйнований, механізм задраювання (захисно-герметичні характеристики дверей) знаходиться в не робочому стані, системи водопостачання та опалення відключені від центральної, трубопроводи покриті корозією; електропостачання відключене, каналізаційна система в неробочому стані, стан гідроізоляції незадовільний, на стінах присутні ознаки просочування поверхневих та ґрунтових вод, системи зв`язку та оповіщення відсутні, приміщення не укомплектовано засобами пожежогасіння, схема евакуації відсутня. Стан сховища № 110056 оцінено як не готове.

Аналогічні порушення виявлялись під час проведення оцінок стану готовності споруди 26 лютого 2020 року, 25 жовтня 2021 року та 01 жовтня 2022 року, що підтверджується відповідними актами.

Також, неналежний стан сховища також підтверджується протоколом огляду місця події від 01 жовтня 2022 року, проведеного в рамках кримінального провадження № 42022102080000073 та фототаблицею до нього, яка наглядно демонструє неможливість його використання за призначенням. Зокрема, в протоколі зазначено, що герметичні двері функціонал свій не забезпечують, інженерні мережі у непридатному стані, санітарні умови незадовільні, водопостачання не підведено, електропостачання відсутнє.

Отже, проведеними оглядами та перевірками встановлено, що стан сховища не відповідає вимогам щодо утримання захисних споруд цивільного захисту, при цьому виявлені порушення із року в рік є однаковими, що свідчить про їх тривалий характер та, як наслідок, невжиття відповідних заходів балансоутримувачем з метою усунення зафіксованих порушень та приведення захисної споруди у стан придатний до готовності.

Однак, незважаючи на виявлені порушення, що роблять неможливим використання сховища за його призначенням та небезпечним для перебування у ньому людей, ДП «Інститут «УКРНДІПРОЕКТ» відповідних заходів не вжито.

Таким чином, позивачем встановлено, що ДП «Інститут «УКРНДІПРОЕКТ» не вжито заходів, спрямованих на приведення сховища № 110056 у стан, придатний для його використання за призначенням з метою захисту населення району, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За змістом 3 третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 статті 23 Закону № 1697-VII передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява 61517/00, п. 27).

Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Основний Закон та ординарні закони не визначають перелік випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Наприклад, таке право виникає тоді, коли прокурор діє в інтересах фізичних осіб, які за певних очевидних і об`єктивних причин не здатні захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Підстави для такого обґрунтування повинні передбачати можливість виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Суд звертає увагу на те, що у частині 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» відсутній такий випадок представництва прокурором інтересів держави в суді як відсутність у суб`єкта владних повноважень законного права на звернення до адміністративного суду, про який зазначає позивач.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 46 КАС України юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень, може бути відповідачем лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право на звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень.

Тобто, суб`єкт владних повноважень, виступаючи позивачем, має бути уповноважений законом на звернення до суду за вирішенням спору прямо визначеного законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № П/811/1067/17, де вказано, що звернення до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а право на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб`єкта владних повноважень, прирівнюється до його повноважень, має бути чітко передбачено законом.

Згідно з частиною 1 статті 66 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, здійснює державний нагляд (контроль) шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.

Відповідно до пункту 48 частини 2 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, зокрема, звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

Частиною 2 статті 68 цього Кодексу цивільного захисту України визначено, що у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.

Із наведеного вбачається, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі також ДСНС) та її територіальні органи можуть бути позивачами лише в адміністративних справах про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт.

Надання органам ДСНС права звернення до адміністративного суду лише з вимогами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи суб`єктів господарювання свідчить про виключність судового способу захисту цих суспільних інтересів у випадку створення загрози життю та/або здоров`ю людей, з боку уповноваженого органу. У інших випадках передбачено застосування заходів адміністративного примусу.

З урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Звернення до адміністративного суду здійснюється суб`єктом владних повноважень виключно у випадках та порядку, встановлених законом. Це означає, що суб`єкт владних повноважень, виступаючи позивачем, має бути уповноважений законом на звернення до суду за вирішенням спору прямо визначеного законом (право звернення до суду із позовними вимогами, які передбачені законом).

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах неодноразово висловлені у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2019 року у справі № 320/1724/19, від 09 жовтня 2019 року у справі № 0440/4892/18, від 04 жовтня 2019 року у справі № 804/4728/18, від 30 липня 2019 року у справі № 0440/6927/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 804/4458/18, від 27 квітня 2020 року у справі № 826/10807/16, від 20 травня 2020 року у справі № 580/17/20, від 20 січня 2021 року у справі № 0440/6990/18, від 20 січня 2022 року у справі № 0440/6277/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 580/6122/20 тощо.

Тобто, звернення з іншим позовом, аніж про застосування заходів реагування, передбачених статтею 68 Кодексу цивільного захисту України, чинним законодавством не передбачено, у зв`язку із чим прокурор у цій справі не може користуватися правом на звернення до суду з позовом, право на звернення з яким не має сам суб`єкт владних повноважень, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись із даним позовом, прокурор фактично намагається розширити повноваження, надані такому суб`єкту чинним законодавством, що суперечить приписам статті 19 Конституції України про можливість органу державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту - сховище №110056 у стан готовності до використання за призначенням є фактично його спонуканням усунути порушення, що зафіксовані в актах перевірок.

Водночас, законодавством установлено порядок забезпечення виконання вимог органів ДСНС про усунення порушень в сфері цивільного захисту саме шляхом звернення органів ДСНС до суду з предметом позову, визначеним статтею 68 Кодексу цивільного захисту України, а не шляхом зобов`язання вчинити певні дії відповідно до рекомендацій органу ДСНС.

Враховуючи викладене, відсутність у ДСНС повноважень на звернення до суду з позовом про зобов`язання вчинити певні дії, відповідно, не надає прокурору право звертатися до суду із таким позовом, оскільки в даному випадку це є неналежним способом реалізації органом державної влади своїх повноважень та суперечить статтям 19, 131-1 Конституції України та статті 68 Кодексу цивільного захисту України.

Викладене вище узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 0440/6619/18.

З огляду на вказане прокурор звернувся до адміністративного суду не у спосіб, передбачений законом, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва (03148, місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9; код ЄДРПОУ 02910019) в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 13; код ЄДРПОУ 38620155) до державного підприємства «Державний науково-дослідний, проектно-конструкторський і проектний інститут вугільної промисловості «УКРНДІПРОЕКТ» (03142, місто Київ, проспект Академіка Палладіна, будинок 46/2; код ЄДРПОУ 00174125) про зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.