Постанова

від 11.06.2024 по справі 320/13752/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/13752/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря Мельник К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне сільськогосподарське підприємство імені Т. Г. Шевченка звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0034760713 від 03 березня 2023 року на суму 837 332 грн 00 коп;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0034770713 від 03 березня 2023 року на суму 3 349 330 грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Крім того, позивач зазначає про відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо придбання робіт (послуг) між ним та контрагентами мали реальний характер. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне сільськогосподарське підприємство імені Т. Г. Шевченка зареєстроване як юридична особа та перебуває на податковому обліку з 30.03.2001, є платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, п. 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82, п. 52-2 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДПС у Київській області від 28.07.2021 №1543-п, з метою встановлення дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 30.06.2021 проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного сільськогосподарського підприємства імені Т. Г. Шевченка, за результатами перевірки складено акт від 20.10.2021 №17421/10-36-07-15/ 31379694 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено про порушення Приватним сільськогосподарським підприємством імені Т. Г. Шевченка податкового законодавства:

1) п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), п.5, п.7, п. 8 П(С)БО 15 «Дохід», в результаті чого підприємством завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 4060146 гри., в тому числі за II півріччя 2021 на суму 4060146 грн;

2) п.п. 14.1.71 п. 14.1, п.п. 14.1.219 п.14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 186 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1. ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 755882 грн, в т.ч. за січень 2021 - 755882 грн;

3) п.п. 141.4.1, 141.4.4 п. 141.4 ст. 141 Податковою кодексу України, у результаті чого занижено податок з доходу нерезидента в сумі 44135 грн, в т.ч. за 4-й квартал 2020 року в сумі 44135 грн;

4) п. 103.9 ст. 103, п. 46.1 ст. 46, пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податковою кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, не подано до контролюючою органу розрахунок (звіт) податкових зобов`язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України (Додаток ПН до рядка 23 ПН Податкової декларації з податку па прибуток) по «UAB Global Ocean Link Lithuania» (Литва) за IV квартал 2020 року.

Не погодившись із висновками акту перевірки, позивачем 09.11.2021 подано заперечення на Акт виїзної документальної перевірки від 20.10.2021 №17421/10-36-07-15/31379694.

Листом від 25.11.2021 за вих.№44660/6/10-36-07-15 ГУ ДПС у Київській області надало відповідь на заперечення до Акту перевірки та залишило висновки Акту без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків Акта перевірки від 20.10.2021 №17421/10-36-07-15/31379694, ГУ ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.12.2021:

- форми «С» №0288710715, яким Приватному сільськогосподарському підприємству імені Т. Г. Шевченка збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 944852 грн, з яких: 755882 грн сума грошового зобов`язання, 188970 грн сума штрафних (фінансових) санкцій;

- форми «П» №0288770715, яким Приватному сільськогосподарському підприємству імені Т. Г. Шевченка зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за червень 2021 року у сумі 4060146 грн.

22 грудня 2021 року позивачем подано скаргу до ДПС України на податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 01.12.2021 №0288710715 та №0288770715.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 27.02.2023 №4804/6/99-00-06-01-01-06 податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 01.12.2021 №0288710715 та №0288770715 скасовано в частині порушень у взаємовідносинах із ТОВ «Агропром ЮА», в іншій частині податкові повідомлення рішення залишено без змін, а скаргу частково задоволено.

З урахуванням висновків Акту перевірки від 20.10.2021 №17421/10-36-07-15/31379694 та рішення ДПС України від 27.02.2023 №4804/6/99-00-06-01-01-06, ГУ ДПС у Київській області 03.03.2023 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» № 0034760713 за порушення п. п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України Приватному сільськогосподарському підприємству імені Т. Г. Шевченка збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 837 332 грн, з яких збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість в розмірі 669 866 грн та нараховано штрафні санкції в розмірі 167 466 грн;

- форми «П» № 0034770713 яким Приватному сільськогосподарському підприємству імені Т. Г. Шевченка згідно п. 54.3 статті 54, статтею 58, п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.5, п.7, п.8 П(С)БО 15 «Дохід» зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 3 349 330,00 грн, за червень 2021 року (том 1 а.с.154-157).

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, прийнятими з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, натомість позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов`язкові реквізити.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Статтею 9 розділу 3 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Верховним Судом у постанові від 22.10.2020 у справі №160/3055/19 висловлено правову позицію щодо того, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Також Верховний Суд у вказаній постанові звертає увагу на те, що відповідно до сталої судової практики (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №805/686/17-а, від 12.07.2019 у справі № 808/109/18, від 9.07.2019 у справі № 810/1762/16 тощо) сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Згідно з п. 2.1 Розділу ІІ Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення № 88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4 Розділу ІІ Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на вказані правові норми, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи, одним з основних видів господарської діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства імені Т. Г. Шевченка є рослинництво та тваринництво, що передбачає постійну закупівлю добрив та кормів для тварин.

Судом першої інстанції встановлено, що між Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка (Продавець) та ТОВ «В Агро» (код ЄДРПОУ 41635617) «Покупець» укладено договір поставки №20 від 19.11.2018. Вищенаведений договір поставки є чинним, не був визнаний судом недійсним та був діючим на момент виниклих правовідносин.

Предметом договору поставки від 19.11.2018 за №20 укладеним між Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка та ТОВ «В Агро» є пшениця, яка повинна відповідати показникам якості, відповідно до ДСТУ 3768:2010 (вологість, сміттєві домішки, зернова домішка, кількість та якість клейковини, інше).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка та його контрагентом надано: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, специфікації, платіжні інструкції, протоколи погодження цін, прибуткові квитанції, банківські виписки по рахунку (том 1 а.с.158-249, том 2 а.с. 1-18).

Відповідно до вимог п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п. 8 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Відповідно до п. 21 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» - Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Згідно з п.3 Розділу І Національного положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи використання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Таким чином, дохід від реалізації готової продукції за правилами бухгалтерського обліку відображається в розмірі вартості активів, які отримані підприємством або будуть підприємством отримані в майбутньому.

В даному випадку - в розмірі грошових коштів, які позивач повинен був отримати та фактично отримав в якості оплати за договором поставки готової продукції від контрагента - покупця - ТОВ «В Агро». Водночас, податковим органом не зазначено та не доведено факт, що підприємство додатково отримало (або повинно отримати в майбутньому) будь-які інші активи, що пов`язані з реалізацією цієї готової продукції, та вартість яких повинна вплинути на показник фінансового результату до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та як наслідок - на розрахунок податку на прибуток згідно норм Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, висновки відповідача не відповідають методології визначення доходу згідно національних стандартів бухгалтерського обліку та застосуванню норм пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.

В свою чергу слід зазначити, що реалізація власної продукції виходячи з конкретних умов договорів поставки та кон`юнктури ринку, що склалася на дату такої реалізації, жодним чином не впливає на визначення доходу згідно національних стандартів бухгалтерського обліку та не зобов`язує проводити відповідні коригування у бухгалтерському обліку і як наслідок, не впливає на розрахунок бази оподаткування податком на прибуток згідно діючих норм Податкового кодексу України.

Статтею 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» передбачено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.

Згідно ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Підпунктом 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до вимог п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Враховуючи викладене, база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути за загальним правилом нижче ринкових цін.

Підпунктом 14.1.218 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території.

Отже, в розумінні положень п.п. 14.1.218 та 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна визначена сторонами договору, відповідає рівню ринкових цін.

Колегія суддів звертає увагу, що податкове законодавство для цілей оподаткування податком на додану вартість містить чітко визначені поняття ціни, що застосовуються для такого оподаткування, при цьому поняття середніх цін на товар, як і право їх використання для цілей оподаткування податком на додану вартість Податковим кодексом не передбачено.

Реалізація продукції власного виробництва за цінами, визначеними між взаємно незалежними юридично та фактично сторонами договору, виходячи з конкретних умов договорів поставки та кон`юнктури ринку, що склалася на дату такої реалізації і є однозначним доказом звичайної ціни.

Враховуючи, що сільськогосподарська продукція (товар) у спірних операціях реалізовувалася підприємством за звичайними цінами на рівні ринкових цін, ГУ ДПС у Київській області було безпідставно донараховано податкове зобов`язання, а також санкції з оплати податку на додану вартість при реалізації вирощеної підприємством сільськогосподарської продукції за цінами нижче звичайних. Водночас, замість звичайних цін для донарахування зобов`язання, податковим органом були використані статистичні дані, які в силу положень Закону України «Про державну статистику» не є такими, що містять звичайні або ж ринкові ціни.

Статистична інформація не може бути використана відповідачем для висновків Акту перевірки, оскільки це прямо суперечить положенням ст. 21 Закону України «Про державну статистику», де зазначено, що статистична інформація, отримана органами державної статистики у процесі статистичних спостережень, не може вимагатися державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими юридичними особами, об`єднаннями громадян, посадовими та іншими особами з метою використання для прийняття рішень до конкретного респондента.

Тобто, використана податковим органом статистична інформація не відображає ринкових цін в силу специфіки її цільового призначення.

Судом першої інстанції встановлено, що виконавцем для визначення звичайної ціни реалізації зернових культур використовувалась, інформація про «середні ціни реалізації пшениці сільськогосподарськими підприємствами Васильківського району, у 2018 році в порівнянні з іншими покупцями», та з використанням інтернет-ресурсу ДП «Укпромзовнішекспертиза».

Водночас, податковим органом середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції були застосовані як звичайні ціни до спірних господарських операцій з реалізації продукції позивачем.

Отже, податковий орган помилково ототожнив зі звичайними цінами інформацію про валові середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими підприємствами Київської області, що надана управлінням статистики, яке не наділене повноваженнями для визначення ціни на сільськогосподарську продукцію, тобто ця інформація не є звичайною ціною у розумінні Податкового кодексу України, а є середньою у розумінні статистичної інформації.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про державну статистику» статистична інформація - документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства. Статистична методологія - сукупність науково обґрунтованих способів, правил і методів статистичного вивчення масових соціально- економічних явищ та процесів, які встановлюють порядок збирання, опрацювання і аналізу статистичної інформації. Статистичне спостереження - планомірний, науково організований процес збирання даних щодо масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів, шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, розробленою на основі статистичної методології. Респондент - особа або сукупність осіб, які підлягають статистичному спостереженню у встановленому законодавством порядку і визначені у статті 4 Закону.

Згідно ст. 21 Закону України «Про державну статистику» первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення статистичних спостережень, а також адміністративні дані щодо респондентів, отримані органами державної статистики від органів, що займаються діяльністю, пов`язаною із збиранням та використанням адміністративних даних, є конфіденційною інформацією, яка охороняється Законом і використовується виключно для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді. Поширення статистичної інформації, на підставі якої можна визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента, забороняється.

Визначаючи статистичні ціни на сільськогосподарську продукцію, органи державної статистики України, керуються Методологічними положеннями з організації державного статистичного спостереження щодо реалізації продукції сільського господарства сільськогосподарськими підприємствами, затвердженими Наказом Держкомстату № 147 від 15.08.2016 року (далі - Методологія № 147).

Відповідно до п. 4.3 розділу 4 Методології № 147 результатами проведення державного статистичного спостереження щодо реалізації продукції сільського господарства сільськогосподарськими підприємствами є первинна й узагальнена статистична інформація, яка використовується для визначення середньої вартості одиниці (тони, тисячі штук) реалізованої продукції сільського господарства (середньої ціни реалізації) за її видами; відстеження динаміки обсягів і середніх цін реалізації сільськогосподарської продукції та запасів зернових культур, насіння олійних культур та цукру, що зберігаються безпосередньо на потужностях підприємства; розрахунку індексів фізичного обсягу та індексів цін реалізації продукції рослинництва, тваринництва та продукції сільського господарства у цілому; складання балансів основних продуктів рослинництва та тваринництва.

Отже, Методологія № 147 визначає, що органи Держстату не можуть надати інформацію щодо ринкових цін, оскільки результатом статистичних спостережень щодо реалізації сільськогосподарської продукції, є розрахунки саме середньої ціни.

З огляду на викладене, такі показники жодним чином не відображають ціни фактичних операцій з реалізації сільськогосподарської продукції в певний період.

Водночас, органи Держстату, визначаючи середні ціни, керуються лише загальними відомостями, що надаються сільськогосподарськими виробниками, не досліджуючи при цьому жодних чинників, що впливають на ціноутворення продукції зернових, а саме: без поділу на класи, без врахування рівня вологості, без врахування рівня сміттєвої домішки, зернової домішки тощо. Тобто органи Держстату під час визначення середніх цін не враховують фактори, що суттєво впливають на фактичні (ринкові) ціни реалізації сільськогосподарської продукції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що податковий орган не визначив ринкових цін стосовно і товарів, які реалізовував позивач, а використання статистичних даних в розрізі визнання звичайних цін є незаконним.

Відповідачем зроблено висновок про невідповідність цін реалізації Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка на користь ТОВ «В Агро» порівняно з іншими покупцями Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка без належного вивчення та дослідження умов конкретних господарських операцій по поставці продукції власного виробництва цим іншим покупцям, що є одним із ключових чинників для визначення ринкової ціни згідно підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу, що формування ціни відбувається під впливом багатьох факторів, таких як кількість товару, строки поставки, строки оплати товару, показники якості, наявність конкурентів та інших.

Однак, відповідачем не було надано оцінки вказаному, водночас було використано лише одну умову для співставлення - ціну сільськогосподарської продукції.

В свою чергу, при проведенні перевірки податковий орган не співставив інші умови спірних операцій, такі як: базис поставки (транспортні та експедиційні витрати сторін); умови оплати (передоплата, післяплата, часткова оплата, строк внесення); накладні витрати по закупівлях; коригування ціни відповідно до обсягів поставок; коригування ціни товару, розміщеного в ангарі/складі/на елеваторі; витрати на очищення, просіювання/калібрування, просушку; витрати на зважування; коригування ціни товару в залежності від зернових чи інших домішок, вологості, енергії проростання, вмісту білка чи клейковини, процента олії, зараження шкідниками тощо; інші істотні умови, які згідно із правилами ділового обороту на ринку сільськогосподарських культур зазвичай беруться до уваги при визначенні ціни товару.

Як вбачається з матеріалів справи, в Акті перевірки наводяться дані щодо реалізації товару компаніям ТОВ «Агроіст Бейкінг енд Міллінг» та ТОВ «Столичний млин».

Колегія суддів звертає увагу, що зазначені порівняння є безпідставними та не мають доказової сили, з огляду на їх неспівставність та специфіку кожного окремого господарського договору, а саме:

- поставка товару (пшениця) ТОВ «Агроіст Бейкінг енд Міллінг». Кількість поставок - шість, вагою 1,52 тн. кожна поставка, загальна вага поставок товару 9,12 т тобто це мінімальна, та, відповідно, найдорожча партія товару з огляду на її кількість. Умови поставки - доставка за рахунок Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка. Товар - пшениця 3 класу. Умови оплати - відстрочення платежу. Період поставки - в залежності від потреб Покупця (том 1 а.с.200-221);

- поставка товару (пшениця) ТОВ «Столичний млин»; Кількість поставок - сім, вагою 22-45 т., загальна вага поставок товару - 246 т. Пшениця 3 та 6 класу, доставка за рахунок Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка. Умови оплати - відстрочення платежу. Період поставки - грудень 2018 року (том 1 а.с.222-249, том 2 а.с.1-20);

- поставка товару ТОВ «В Агро» - пшениця за ДСТУ 3768:2010 - клас не встановлюється. Кількість поставок - дванадцять, вагою 5,7-115,0 т., загальна вага поставок товару - 897,81 т. Умови поставки - самовивіз, доставка здійснюється силами та за рахунок Покупця, ТОВ «В Агро». Умови оплати - передбачена передоплата 100% за домовленістю сторін. Період поставки - листопад 2018 року.

Також, з матеріалів справи вбачається, що в Акті перевірки зазначено, що в грудні 2018 року Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Т.Г. Шевченка реалізовувало пшеницю за суттєво відмінними цінами в порівнянні з реалізаційними цінами на ТОВ «В Агро».

В свою чергу слід зазначити, що вказана реалізація відбувалась в грудні 2018 року, коли ціна зросла у порівнянні з листопадом, в договорі вказано ціну з урахуванням логістики до покупців, було реалізовано пшеницю продовольчої якості, що має бути дорожчою за ціну пшениці нижчої якості, яка реалізована ТОВ «В Агро».

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що реалізація пшениці відповідної якості, яку було реалізовано ТОВ «В Агро», відповідає ринковій ситуації на момент її реалізації.

Щодо господарських відносин із контрагентом ПП «Ярос» із придбання біологічних добрив, слід зазначити наступне.

Як вбачається з мтеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції між Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка (Покупець), та ПП «Ярос» (Продавець) (нова назва ПП «Могул Груп»), укладено договір поставки № 71 від 09.08.2017.

Згідно умов договору Покупець зобов`язується оплатити Продавцю вартість продукції та прийняти її в строки, порядку, та на умовах, визначених цим договором, а Продавець зобов`язується відвантажити та передати Покупцю оплачену продукцію в строки, порядку, та на умовах, визначених цим договором.

Асортимент, терміни поставки продукції, її ціни, вартість та кількість докладно зазначені в додатках (Специфікація), що додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Якість продукції повинна відповідати державним стандартам та технічним умовам для даного виду продукції. Продавець на підтвердження якості продукції надає Покупцю відповідні належним чином засвідчені копії реєстраційних документів та сертифікатів.

Продавець зобов`язаний відвантажити продукцію Покупцеві протягом семи календарних днів з дати здійснення передплати за продукцію. Транспортування продукції здійснюється транспортом Покупця за його рахунок.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом надано: специфікації, посвідчення про державну реєстрацію біологічного добрива, паспорт безпеки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, накладні-вимоги, подорожні листи, акти про використання добрив та засобів хімічного захисту рослин (том 2 а.с.19-90).

В Акті перевірки зазначено, що в порушення норм п.5 та п.7 П(С)БО №15 «Дохід», яким регулюється порядок формування доходів в бухгалтерському обліку, п. 44.1 ст. 44, п.44.2 ст. 44, п.п.1341.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, ПСП ім. Т.Г. Шевченка не віднесено до інших доходів безоплатно отримані товари (біологічне добриво) в сумі 2 014 800 грн, що призвело до заниження доходів Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка, які враховуються при обчисленні фінансового результату до оподаткування.

Водночас, податковим органом під час здійснення перевірки не заперечувався факт реального отримання Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка біологічних добрив.

Доводи ГУ ДПС у Київській області фактично зводяться до наявності податкової інформації щодо діяльності контрагента Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка.

В свою чергу слід зазначити, що податкова інформація, яка міститься в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача стосовно ланцюгів постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, має виключно інформативний характер та не вважається належним доказом у розумінні процесуального законодавства.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №804/939/16.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не було доведено та надано належних доказів про наявність встановлених та підтверджених фактів, які свідчать про обізнаність Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка щодо неправомірної поведінки його контрагентів та злагодженості дій між ними.

Верховний Суд у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16 неодноразово звертав увагу, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості гуртуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Водночас, реальність господарських операцій з зазначеними контрагентами підтверджується наявними у ПСП ім. Т.Г. Шевченка належним чином складеними первинними документами, що є підставою для відображення в бухгалтерському обліку, які на момент проведення перевірки були надані податковому органу.

Первинні документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу статті 44 Податкового кодексу України, ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Вказані документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг операцій та засвідчують рух товарно-матеріальних цінностей.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Навіть порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Отже, згідно норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3055/19 зазначила, що будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону № 996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підставами для формування показників податкового обліку платника податків є результати господарських операцій між платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Аналогічний правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №804/2551/13-а.

Колегія суддів звертає увагу, що факт отримання позивачем товару від контрагентів не заперечувався податковим органом. Відповідач поставив лише під сумнів джерело походження товару контрагентами позивача.

В свою чергу слід зазначити, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагентів позивача матеріальних і трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання такими платниками господарських операцій і не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, позаяк залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умови укладання відповідних договорів.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, що свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Позивач не може нести відповідальність за можливе невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, що вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 815/253/16.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв правильне по суті рішення про задоволення позовних вимог, проте з порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів звертає увагу, що дана справа розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, при цьому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 4 ст. 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 4 ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження у даній справі є податкові повідомлення-рішення від 03 березня 2023 року № 0034760713 на суму 837 332 грн 00 коп та № 0034770713 на суму 3 349 330 грн 00 коп., що значно перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, даний спір мав бути розглянутий, з урахуванням вимог ст ст.12, 257 КАС України, за правилами загального позовного провадження.

Однак, судом першої інстанції ухвалою від 08.11.2023 року призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, чим порушено вимоги ст ст.12 та 257 КАС України.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції в порушення вимог ст. ст.12, 257 КАС України розглянуто даний спір в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що не зважаючи на те, що судом першої інстанції було прийнято правильне по суті рішення про задоволення позовних вимог, проте з порушенням норм процесуального права, рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС підлягає задоволенню частково.

Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, за подання даного адміністративного позову до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 39 399, 00 грн згідно платіжних інструкцій від 13.03.2023 №20440 та від 02.05.2023 №20711.

Отже, відповідно до вимог статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 39 399 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року - скасувати, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 03.03.2023 форми «Р» №0034760713, яким Приватному сільськогосподарському підприємству імені Т. Г. Шевченка збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 837 332 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 03.03.2023 форми «П» №0034770713, яким Приватному сільськогосподарському підприємству імені Т. Г. Шевченка зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 3 349 330 гривень, за червень 2021 року.

Стягнути на користь Приватного сільськогосподарського підприємства імені Т. Г. Шевченка за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судові витрати по сплаті судового збору у сумі 39 399 гривень (тридцять дев`ять тисяч триста дев`яносто дев`ять гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма

Повний текст постанови складено «14» червня 2024 року.