Постанова

від 14.06.2024 по справі 917/33/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2024 року м. Харків Справа № 917/33/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАГРОС", м.Полтава на рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 у справі № 917/33/24,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАГРОС", м.Полтава

про стягнення 199 500,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024року Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - Позивач) звернувся до господарського суду Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛАГРОС» (далі - Відповідач) про стягнення 199 500,00 грн штрафних санкцій за договором про закупівлю №23/2582-МТР від 03.11.2023 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Означеним рішенням відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про надання відстрочення виконання рішення суду до 31.12.2024р. за мотивами його необґрунтованості.

Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, за змістом якої просив означене рішення скасувати в частині відмови у наданні відстрочення виконання рішення та відстрочити виконання рішення до 31.12.2024р.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було в повному обсязі досліджено всі фактичні обставини справи, оскільки

Відповідачем було надано фінансовий звіт за 2022рік, яким задекларовано збитки підприємства, зміст якого він вважає підставою для відстрочення виконання рішення суду.

При цьому надати фінансовий звіт за 2023рік Відповідач не мав змоги, оскільки подає фінансову звітність лише один раз на рік та на дату подання відзиву такий звіт подано не було.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №917/33/24 від 23.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 03.05.2024р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач надав відзив за змістом якого заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважав, що суд належним чином дослідив всі обставини справи, апеляційна скарга Відповідача не містить жодного посилання на порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а голослівні заяви Відповідача про неможливість виконання договірних зобов`язань без надання відповідних доказів, не можуть розглядатись судом як юридично спроможні свідчення.

Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Відповідачем до апеляційної скарги додані додаткові докази, але відповідно до вимог ст.269 ГПК України ним не заявлено клопотання про їх долучення до матеріалів справи з обґрунтуванням причин неможливості подання до суду першої інстанції, отже вони не приймаються до уваги судовою колегією.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення між сторонами 03.11.2023р. Договору купівлі-продажу №23/2582-МТР від 03.11.2023 р., за умовами п.1.1. якого Відповідач зобов`язався поставити та передати у власність Позивача у погоджені сторонами строки світильники (Лот 1 Світильники вибухозахищені, вуличні, верстатні код 31520000-7 «Світильники та освітлювальна арматура»; Лот 2 Світильники вибухозахищені акумуляторні переносні код 31520000-7 «Світильники та освітлювальна арматура» код 31520000-7 «Світильники та освітлювальна арматура» національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» (надалі зі текстом - «Товар»), а Позивач зобов`язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього Договору;

-направлення Відповідачем на адресу Позивача листа №24/11 від 24.11.2023 року (попередньо на електронну пошту Anastasiia.Ivanova@Ukrnafta.com), в якому повідомлено про неможливість вчасно виконати зобов`язання за договором та прохання збільшити терміни поставки шляхом оформлення додаткової угоди, який залишено без відповіді.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Факт несвоєчасної поставки Відповідачем товару за Договором є підставою до звернення Позивачем до суду з даним позовом про стягнення на підставі п. 7.1. Договору штрафу у розмірі 10% від суми Договору в сумі 199 500,00грн.

Відповідач в суді першої інстанції надав відзив, в якому зазначав, що він вживав заходи щодо неможливості поставки товару у обумовлений Договором строк, направивши листа №24/11 від 24.11.2023 року, в якому повідомив про неможливість вчасно виконати зобов`язання за Договором та прохання збільшити терміни поставки шляхом оформлення додаткової угоди, однак відповіді на даний лист не отримав.

Також у поданому відзиві Відповідач зазначив, що з початком введення воєнного стану та окупацією частини території України він втратив більшу частину замовників та на даний час перебуває у складному фінансовому становищі, яке не дозволяє виконати зобов`язання перед Позивачем у стислі терміни. Підтвердженням складного фінансового становища є показники фінансової звітності, а саме: фінансова звітність малого підприємства, якою за 2022 рік відповідач декларує збитки. Зважаючи на те, що Відповідач відноситься до категорії малих підприємств, то сума стягнення 199 500,00 грн є просто надзвичайно величезною для швидкого стягнення у зв`язку з чим з чим просив суд відстрочити виконання рішення до 31.12.2024р.

Задовольняючи позов, господарський суд відхилив клопотання Відповідача про відстрочення виконання рішення суду, а нарахований Позивачем штраф визнав обґрунтованим.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині відмови у відстрочення виконання рішення суду до 31.12.2024, а відтак, враховуючи, що рішення щодо підстав нарахування штрафних санкцій у розмірі 199 500,00грн на підставі п. 7.1. Договору, сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Як зазналося раніше, Відповідач у відзиві на позов заявив про відстрочення терміну виконання судового рішення до 31.12.2024р. через наявність вкрай важкого фінансового стану, початку військової агресії і введення в Україні воєнного стану, що негативно вплинуло на роботу товариства. На підтвердження викладеного надав фінансову звітність підприємства - баланс та звіт про фінансові результати, які, за доводами апеляційної скарги, залишились поза увагою суду першої інстанції.

Колегія суддів такі доводи апеляційної скарги вважає безпідставними з огляду на наступне.

Ст. 331 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України ) передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.

Так, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця ( у випадках, встановлених законом ), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Положеннями ч. 3 ст. 331 ГПК України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини Відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Проте, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь- якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави ( п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом ( п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11- рп/2012 ); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права ( див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 р. ), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції», у справі «Бурдов проти Росії», у справі «Ясюнієне проти Литви»).

Складне фінансове становище Відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника ( постанова Верховного Суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17 ).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені Відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення. Обставини, на які посилається підприємство у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим.

При цьому, фінансове становище в 2022 році Відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої підприємство мало планувати свої видатки на виконання господарського зобов`язання, яке взяло на себе у 2023 році в процесі існування вищенаведених ним обставин.

Колегія суддів також зазначає, що тяжка економічна ситуація в країні спричинена військовою агресією носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін.

Як Позивач, так і Відповідач несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб`єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Також, Відповідачем не надано жодних доказів ймовірного погашення останнім заборгованості в майбутньому, як і не обґрунтовано чому саме на такий термін - до 31.12.2024р. - Відповідач просить відстрочити виконання рішення.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що Договір, за яким у Відповідача виникло зобов`язання сплатити Позивачу штраф, укладено сторонами вже після початку військового стану, тобто Відповідач, укладаючи Договір мав усвідомлювати всі ризики невиконання його умов.

Щодо неможливості подання до суду першої інстанції доказів про фінансовий звіт підприємства на 2023рік через подання такої звітності один раз на рік, то судова колегія зазначає, що згідно зі ч.ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Звертаючись з відповідним клопотанням до суду першої інстанції, саме Відповідач мав обґрунтувати підстави до його заявлення та надати відповідні докази на підтвердження викладеного.

Разом з цим, Відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках (тощо), а наданий Відповідачем звіт за 2022рік, не підтверджує неможливість виконання ним зобов`язань у 2023році.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини Відповідача у зв`язку з несвоєчасним виконанням договірних зобов`язань та порушення строків поставки товару, який Позивач очікував отримати від Відповідача у обумовлений Договором строк.

Відповідач, взявши на себе відповідні зобов`язання, мав усвідомлювати, що за порушення умов Договору, Позивачем буде застосована відповідальність, зокрема, у вигляді нарахування штрафу.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що згідно вимог ст. ст. 331 ГПК України, місцевий господарський суд дотримався справедливого балансу інтересів сторін у спорі та не встановив належних обставини, які б свідчили про наявність у Відповідача об`єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

З урахуванням наведеного рішення господарського суду в частині відмови у наданні Відповідачу відстрочки виконання рішення до 31.12.2024 є законним та обґрунтованим.

Відтак, доводи апелянта про недослідження судом першої інстанції фактичних обставин справи - не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду цієї справи.

Інших доводів на спростування означеного апеляційна скарга Відповідача не містить.

За таких підстав, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 року у справі №917/33/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАГРОС", м.Полтава на рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 у справі № 917/33/24- залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 року у справі №917/33/24 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛАГРОС", м.Полтава.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков