Постанова

від 11.06.2024 по справі 553/3563/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/3563/21 Номер провадження 22-ц/814/1995/24Головуючий у 1-й інстанції Путря О.Г. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

Суддів: Одринської Т.В., Карпушина О.Г.

при секретарі Філоненко О.В.

за участю представника відповідача АТ «Українська залізниця» - Ігнатьєвої В.А., позивача - ОСОБА_1 , представника третьої особи - Незалежної профспілки залізничників Полтавщини - Паненко В.М.

розглянувши в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представників Акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвокатів Прядка В.О. та Пономаренко М.А. , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15.02.2024 року ухвалене у складі головуючого судді Путрі О.Г., повний текст судового рішення виготовлено - дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця", третя особа - Незалежна профспілка залізничників Полтавщини про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він працював на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу у відокремленому підрозділі Вагонне депо Полтава регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» № 126/ос від 08.12.2021 його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09.12.2021 року у зв`язку з відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, до усунення причин відсторонення.

Оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати вважав незаконним і таким, що грубо порушує його права, зокрема право на працю, гарантоване ст.. 43 Конституції України, оскільки законодавством Україне не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID - 19; окрім того Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено щеплення від COVID - 19 як обов`язкове. Також відсторонення від роботи працівника у даному випадку має провадитися виключно на підставі подання головного державного санітарного лікаря або його заступника.

Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення його від роботи, поновити на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час відсторонення починаючи з 09.12.2021 по час постановлення рішення суду, допустити негайне виконання судового рішення в частині допуску до роботи та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи в межах суми платежу за один місяць.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 15.02.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 126/ОС від 08.12.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час відсторонення у розмірі 21683,97 грн.

У частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1816 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний наказ не містить посилань на посадові обов`язки позивача та порядок їх реалізації, а отже, нагальну потребу у відстороненні його від роботи. Відтак, необґрунтованими є подальші висновки роботодавця, що обіймаючи посаду слюсаря з ремонту рухомого складу у відокремленому підрозділі Вагонне депо Полтава регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства.

Визнавши незаконним та скасувавши наказ про відсторонення позивача від посади, суд першої інстанції дійшов висновку, що за період із 09.12.2021 по 01.03.2022 із відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час відсторонення від роботи, який обраховується за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, представники Акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвокати Прядко В.О. та Пономаренко М.А.подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Позивач, попередньо будучи ознайомленим із наслідками невиконання вимоги щодо вакцинації проти COVID-19 чи ненадання довідки щодо протипоказання до такої вакцинації, не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Відтак, оскаржуваний наказ є законним та обґрунтованим, а обов`язковість такого щеплення прямо передбачена наказом МОЗ №2362 від 27.10.2021, яким із Дорожньої карти виключено абзац про його добровільність.

Звертається увага, що рішенням суду визнано незаконним та скасовано наказ від 08.12.2021 №129/ОС «Про відсторонення від роботи», якого не існує, а наявний у справі наказ виданий виробничим підрозділом «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» має найменування «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». У свою чергу середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою працівнику, відтак, не є заробітною платою працівника та не входить до її складу.

Наголошується, що на час відсторонення за позивачем робоче місце було збережено, а наказом від 01.03.2022 №35/ОС його допущено до роботи.

Окрім того відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Висновок щодо застосування наведених норм закону який викладено у постанові ВП ВС у справі №130/3548/21 від 14.12.2022 роботодавцем враховано. Так, відсторонюючи позивача від роботи, роботодавець виходив як з Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 (зі змінами), так і оцінки загрози, яку потенційно позивач міг нести на роботі, як невакцинований працівник. Обставинами, які враховувалися роботодавцем були: кількість соціальних контактів даного працівника на робочому місці, форму організації праці, у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим, умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження.

При постановленні рішення просять врахувати практику Верховного Суду, сформовану у справах №537/1718/22 від 22.11.2023, №203/917/22 від 10.01.2024, №203/216/22 від 15.08.2023, №621/4155/21 від 12.04.2023, №130/3554/21 від 12.04.2023, №130/3531/21 від 22.03.2023.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_3 , представника третьої особи - Первинної профспілкової організації Вільної профспілки Південної залізниці - Лашка С.С. та представника АТ «Укрзалізниця» - Момот К.Е., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 24.05.2017 року працює на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу Виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.7).

Виробничий підрозділ «Вагонне депо Полтава» є виробничим підрозділом регіональної філії «Південна залізниця», яка у свою чергу, є відокремленим підрозділом АТ «Укрзалізниця» і в її інтересах, здійснює делеговані АТ «Укрзалізниця» функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства. Згідно з актом від 04.12.2021 ОСОБА_1 (слюсар РРС) був проінформований про зміст п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних проти епідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2» з додатком; наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» з додатком (у частині, що стосується АТ «Укрзалізниця»), однак від підпису відмовився, 13.12.2021 на адресу Вагонного депо Полтава направив заперечення на лист-ознайомлення з листом Директора з управління персоналом та соціальної підтримки АТ «Укрзалізниця» від 23.11.2021 (а.с.60-61,61).

ОСОБА_1 у заяві-запереченнях від 08.12.2021 року, поданій на ім`я начальника Вагонного депо Полтава зазначив про те, що він від щеплення від COVID - 19 тимчасово утримується до моменту закінчення клінічних випробувань вакцини та прохав забезпечення йому безкоштовне проходження ПЛР тестування кожні 72 години (а.с.11).

Згідно акту від 08.12.2021 року - ОСОБА_1 не надав АТ «Укрзалізниця» документ на підтвердження вакцинації проти COVID - 19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID - 19, виданого закладом охорони здоров`я, чим відмовляється від вакцинації. Також його проінформовано про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID - 19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.. 46 КЗпП України та ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ з 09 грудня 2021 року до усунення причин, які зумовили таке відсторонення. Також повідомлено, що він буде допущений до роботи за умови пред`явлення документа, який підтверджує вакцинацію проти COVID - 19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID - 19 виданого закладом охорони здоров`я (а.с.71).

Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» № 126/ОС від 08.12.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 року, до моменту усунення причин відсторонення, без збереження заробітної плати (а.с.9). 09.12.2021 року ОСОБА_1 ознайомлений з наказом та зазначив про свою незгоду з ним (а.с. 9).

Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 01.03.2022 №35/ОС ОСОБА_1 слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду, допущено до роботи з 01 березня 2022 року, до завершення воєнного стану в Україні (а.с.68).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції встановивши характер посадових обов`язків позивача, дійшов висновку, що фактично він мав справу з машинами та механізмами, тоді як його відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їх виконання особистого контактування з іншими працівниками, а оскаржуваний наказ не містить відомостей щодо кола особистих контактів позивача з іншими працівниками та достатнього обґрунтування, що перебуваючи на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу, він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства.

З підстав викладеного, районний суд дійшов висновку, що таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача, а оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, як незаконний із виплатою середнього заробітку, який обраховується за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Спірні правовідносини урегульовані положеннями Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Крім того, питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року №4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року №66. Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-XII та Інструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, підстави та процедура відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, урегульовано чинним законодавством, які є чітким та зрозумілими.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження №14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Із огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Таким чином, при визначенні об`єктивної необхідності в проведенні щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність вищенаведених факторів.

У даному випадку, судом першої інстанції правильно установлено, що в оспорюваному наказі не надана оцінка виконуваним трудовим обов`язкам позивача, не вказано коло його особистих контактів з іншими працівниками, у зв`язку з займаною ним посадою слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду підсобно-заготівельної дільниці 1 групи візкового відділення, не досліджено можливості організації дистанційної чи надомної роботи.

Так, з робочої інструкції слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду візкового відділення підсобно-заготівельної дільниці, (т.1 а.с.182-186) яка становила предмет дослідження суду першої інстанції та який дійшов обґрунтованого висновку щодо характеру виконуваної ним роботи, пов`язаної з машинами та механізмами, вбачається, що слюсар виконував відповідні підготовчі та завершальні роботи на початку і в кінці робочого дня (зміни), а сама робота працівників відділення була поетапною і не передбачала значної кількості соціальних контактів працівника на робочому місці, оскільки становила контакт орієнтовно з 4 працівниками, у порівнянні зі штатною чисельністю 278 штатних одиниць. При цьому, під час карантину були заборонені масові заходи, у яких бере участь понад 10 осіб, а проведення виробничих нарад не вимагає особистої присутності працівника, оскільки не виключає його участь у режимі відеоконференцзв`язку.

Отже, відсторонюючи позивача від роботи, роботодавцем, з урахуванням визначених робочою інструкцією обов`язків слюсаря, не було проаналізовано ймовірність потенційної загрози, яку може нести невакцинований працівник, тобто не здійснено заходів по визначенню індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, яка має передувати відстороненню працівника від роботи.

При цьому, сама по собі загальна кількість працюючих на підприємстві осіб ще не свідчить про наявність з ними прямого контакту слюсаря, який фактично займається слюсарним обробленням деталей, розбирає, ремонтує та виконує дефектацію вузлів.

Крім того, обговорюючи питання ймовірних контактів з невакцинованою особою, яка може нести потенційну загрозу оточуючим, необхідно брати до уваги вимоги Стандарту медичної допомоги «Короновірусна хвороба Ковід -19», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України №722 від 28.03.2020, які дають чітке визначення що таке контакт в розумінні ймовірності передачі збудника хвороби.

За вказаних обставин, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем обставин, якими він обґрунтовував свої заперечення, а саме не надання доказів про проведення оцінки об`єктивної необхідності застосування до позивача саме такої суворої міри як відсторонення від роботи, співмірність такого заходу в порівнянні з ймовірною загрозою невакцинованого працівника з огляду на фактичні контакти слюсаря з іншими працівниками, можливість організації для нього дистанційної чи надомної роботи - заслуговують на увагу та приймається колегією суддів як правове обґрунтування постановленого по справі рішення.

Таким чином, вірно встановивши, що в оспорюваному наказі не обґрунтовано нагальної потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також того, що обіймаючи посаду слюсаря він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують та не місять посилань на обставини, які б свідчили про їх помилковість.

Так, не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що позивач як невакцинована особа, яка в силу своїх посадових обов`язків, мала широкий особистий контакт з іншими людьми, а відтак несла потенційні ризики для оточуючих, оскільки судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відстороненню позивача від роботи не передувала здійснена роботодавцем індивідуальна оцінка виконуваних ним трудових обов`язків та не аналізувалась ймовірність такої загрози з урахуванням кількості соціальних контактів на його робочому місці (прямих чи непрямих).

Наведені в апеляційній скарзі обставини не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що таке відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого працівника.

В контенті таких висновків суду заслуговують на увагу і положення п.3 резолюції 2361 (2021) Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка при вирішенні етичних, правових та практичних питань застосування вакцини СОVІD закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

За вказаних обстави, колегія суддів приходить до висновку, що в ході розгляду справи роботодавцем не було обґрунтовано та доведено належними доказами необхідності у відстороненні позивача від роботи внаслідок створення ним, як слюсарем, загрози поширення захворювання, яка б, у свою чергу, вимагала вжиття роботодавцем такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як позбавлення позивача заробітку.

Натомість, подальше допущення позивача до роботи має тимчасовий характер, до завершення воєнного стану в Україні, не є обставиною, та не забезпечує належного відновлення порушеного права працівника. Наведена відповідачем практика Верховного Суду не спростовує обов`язковість застосування позиції Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Оскільки Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц).

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та є припущеннями. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11.06.2024.

Головуючий О.О. Панченко

Судді Г.Л. Карпушин

Т.В. Одринська