Ухвала

від 11.06.2024 по справі 405/3478/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 11-сс/4809/316/24 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2024 року. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду у м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м.Кіровограда від 19 травня 2024 року, якою стосовно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вільне Тарутинського району Одеської області, громадянина України, одруженого, працюючого директором та водієм ТОВ «Новотек Україна», маючого на утриманні одну неповнолітню дитину 2008 року народження та двох малолітніх дітей 2011, 2018 років народження, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1 , раніше не судимого;

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, в межах строку досудового розслідування з 19 год. 21 хв., 17.05.2024 по 15.07.2024 включно, із визначенням розміру застави в сумі 121 120 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 повідомлено про підозру у тому, що він 17.05.2024, близько 10 годин 10 хвилин, керував вантажним сідловим тягачем «DAF 95.430», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ТОВ «Новотек України», що перебував у складі із напівпричепом-контейнеровозом «Pacton TXC 339», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить водію, та здійснював рух за межами населеного пункту по міжнародній автомобільній дорозі М-05 "Київ-Одеса" зі сторони міста м. Одеса у напрямку м. Київ, що на території Голованівського району Кіровоградської області, проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим грубо порушив вимоги п. п. 1.5, 2.3 (б) і (д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, позбавивши себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати напрямок свого руху.

У подальшому, близько о 10 год. 10 хв., водій ОСОБА_8 , маючи об`єктивну можливість у світлу пору доби на горизонтальній ділянці дороги своєчасно виявити перешкоду (1.10 ПДР перешкода для руху - нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу) у вигляді припаркованого біля правого краю дороги спеціалізованого вантажного сідлового тягача «DAF 95 XF 380», реєстраційний номер НОМЕР_3 , у складі із напівпричепом «Krone SDP 27», реєстраційний номер НОМЕР_4 , який частково лівою боковою стороною знаходився на проїзній частині дороги, не вжив заходів для зменшення швидкості свого руху для безпечного об`їзду транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 12.3 ПДР (п. 12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не вжив заходів до зменшення швидкості, аж до повної його зупинки).

Так, водій ОСОБА_8 продовжуючи рух на ділянці автомобільної дороги загальною шириною 13,7 м, не обрав безпечний боковий інтервал між своїм автомобілем та вантажним транспортним засобом «DAF 95 XF 380» у складі із напівпричепом «Krone SDP 27», який перебував у статичному положенні на відстані 0,9…1 м до правого краю та 246 км -298 м до дорожнього знаку № 5.68 ПДР, внаслідок чого здійснив наїзд передньою правою частиною керованого ним автопоїзду на задню ліву бокову частину напівпричепа, чим порушив вимоги п.п. 13.1 та 13.3 ПДР (п. 13.1. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу; 13.3. Під час обгону, випередження, об`їзду перешкоди чи зустрічного роз`їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху).

У результаті недотримання вищезазначених вимог ПДР, ОСОБА_8 на відстані 10,7 м від задньої частини напівпричепа «Krone SDP 27» та 0,9 м до колеса транспортного засобу, допустив наїзд на водія вищевказаного вантажного автопоїзду ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував на проїзній частині біля лівої бокової частини автопоїзду. Тобто, грубе порушення водієм ОСОБА_8 вищевказаних вимог ПДР перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталась та у результаті якої пішохід ОСОБА_9 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Кіровограда від 19 травня 2024 року, задоволено клопотання слідчого та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, в межах строку досудового розслідування з 19 год. 21 хв., 17.05.2024 по 15.07.2024 включно, із визначенням розміру застави в сумі 121 120 грн.

Рішення слідчого судді мотивовано тим, що враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_8 може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним ОСОБА_8 тяжкого кримінального правопорушення, з урахуванням майнового та сімейного стану підозрюваного, даних про його особу, слідчий суддя визначає підозрюваному ОСОБА_8 розмір застави 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, що буде достатньою мірою гарантувати виконання ОСОБА_8 покладених на нього обов`язків, передбачених КПК України.

В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_7 просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову, якою застосувати відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді застави.

Свої вимоги обґрунтував тим, що слідчий суддя протиправно обґрунтував прийняте ним рішення доказами, які не досліджувались. Висновок слідчого судді про можливе чинення тиску на свідків, що нібито допитані органом досудового розслідування, не підтверджений під час судового розгляду клопотання, оскільки слідчий суддя, як і сторона захисту, не обізнаності зі змістом протоколів допитів свідків, стороні захисту не відомі анкетні дані свідків, можливі засоби зв`язку, місцезнаходження свідків, що унеможливлює будь-яку реальну можливість здійснення впливу на свідків у конкретному кримінальному провадженні. Висновок слідчого судді про можливий вплив сторони захисту на потерпілу особу, яка не є очевидцем подій вчинення кримінального правопорушення і не може вплинути на встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України), є помилковим та таким, що не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Вказує, що слідчим суддею формально зазначено обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 одружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину 2008 року народження та двох малолітніх дітей 2011, 2018 років народження, батьків похилого віку, має офіційне місце роботи, проживання, за місцем роботи, реєстрації, фактичного проживання характеризується позитивно, що свідчить про його міцні соціальні зв`язки, раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності раніше не притягався, однак не надано цим обставинам належної оцінки.

Крім того, вказує, що необхідно застосувати до ОСОБА_8 інший запобіжний захід, не пов`язаного із триманням під вартою, а у разі внесення ОСОБА_8 застави, відсутність у підозрюваного обов`язку не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду як обов`язку, що унеможливлює трудову діяльність ОСОБА_8 , господарську діяльність очолюваного ним підприємства - ТОВ «Новотек Україна», можливість утримання родини та реалізації наміру підозрюваного з відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

Заслухавши доповідача, захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , який просив задовольнити подану апеляційну скаргу, прокурора, який просив відмовити в апеляційній скарзі захисника, зваживши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали клопотання, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду як джерела права.

Відповідно ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно правової позиції викладеній у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року по справі «Харченко проти України» (п. 80), при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Також, відповідно правової позиції викладеній у рішенні Європейського суду з прав людини від 01.06.2006 року по справі «Мамедов проти Росії», суд при перевірці законності та обґрунтованості запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має враховувати не тільки тяжкість обвинувачення, як на визначальний чинник при оцінці ймовірності ризиків, і хоча суворість покарання є визначальним, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Попков проти Росії» від 06.12.2007 року визначено, що підозрюваний повинен бути звільнений на час розгляду справи, якщо державні органи не можуть надати достатньо підстав, які виправдовують його утримання під вартою. Влада зобов`язана надати переконливі підстави для будь-якого мінімального строку тримання під вартою.

У справі "Нечипорук та Йонкало проти України" ЄСПЛ відзначив, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Як вбачається з матеріалів клопотання, що в провадженні слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області перебуває кримінальне провадження № 12024120000000567 від 17.05.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

18.05.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Враховуючи мету і підстави застосування запобіжних заходів, колегія суддів доходить висновку, що при обранні запобіжного заходу слідчий суддя обґрунтовано врахував наявність обґрунтованої підозри, обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що ОСОБА_8 одружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину 2008 року народження та двох малолітніх дітей 2011, 2018 років народження, батьків похилого віку, має офіційне місце роботи, проживання, за місцем роботи, реєстрації, фактичного проживання характеризується позитивно, що свідчить про його міцні соціальні зв`язки, раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності раніше не притягався, наявні вагомі докази про вчинення ним злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, у вчиненні якого він підозрюється.

Крім того, слід зазначити, що обґрунтованість підозри у вчиненні вказаного кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом огляду місця ДТП від 17.05.2024, протоколом огляду місця події від 17.05.2024, рапорт чергового Голованівського РВП від 17.05.2024, показаннями свідків (очевидців ДТП) ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які повідомили, що транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_8 допустив наїзд на стоячий (який перебував в нерухомому стані) на проїзній частині вантажний автомобіль, біля якого перебував пішохід ОСОБА_9 .

Також слідчим суддею правильно враховано ризики передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься тяжкого злочину, оскільки за його вчинення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, а тому ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку може бути визнаним як менш небезпечним, ніж покарання та процедура його відбування. Такий висновок узгоджується із позицією ЄСПЛ у справі Ilijkov v. Bulgaria від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника давав уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений. Має під собою підґрунтя й ризик того, що підозрюваний ОСОБА_8 може незаконно прямо чи через третіх осіб впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, що зможе призвести до зміни їх показань або відмови від давання показань. Враховуючи, що досудове розслідування наразі триває, ОСОБА_8 може впливати на свідків, а також, шляхом застосування підкупу, шантажу та погроз, тим саме матиме можливість перешкоджати кримінальному провадженню, шляхом впливу на них, оскільки свідки дають викривальні покази щодо вчинення ОСОБА_8 злочину за ч.2 ст. 286 КК України, а їхні анкетні дані відкриті стороні захисту.

Крім того, колегія суддів доходить висновку, що слідчий суддя правильно врахував дані про особу підозрюваного, обставини кримінального правопорушення, тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 та положення ч.5 ст.182 КПК України та визначив розмір застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 121 120 грн.

Доводи захисника викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що ризики зазначені в клопотанні, передбачені ст.177 КПК України не доведені, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ризики у даному кримінальному провадженні встановлені судом першої інстанції знайшли своє об`єктивне підтвердження в суді апеляційної інстанції та в повній мірі підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні доказами доданими до клопотання.

Крім того, доводи апеляційної скарги захисника стосовно того, що слідчим суддею формально зазначено обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України та не надано цим обставинам належної оцінки, не заслуговують на увагу. Так, як вказані дані були враховані слідчим суддею та яким було надано належну правову оцінку у зв`язку із чим було визначено підозрюваному розмір застави.

Враховуючи вищевикладене, наявність обґрунтованих ризиків, враховуючи особу підозрюваного, та вищевикладені обставини, колегія суддів доходить висновку, що належна поведінка останнього на досудовому слідстві, може бути забезпечена лише шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із даним розміром застави, який на даний час не може бути зменшений.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів, також із урахуванням наявності вищевказаних ризиків, не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та обрання підозрюваному більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного із триманням під вартою або зменшити на даний час розмір визначеної застави.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування по суті правильного прийнятого слідчим суддею рішення не встановлено.

За таких підстав, апеляційна скарга захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 183, 376, 407,422 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційна скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м.Кіровограда від 19 травня 2024 року, якою задоволено клопотання слідчого та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, в межах строку досудового розслідування з 19 год. 21 хв., 17.05.2024 по 15.07.2024 включно, із визначенням розміру застави в сумі 121 120 грн. - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

(підписи)