Постанова
від 05.06.2024 по справі 917/781/20
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Харків Справа № 917/781/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А. , суддя Мартюхіна Н.О.

за участю секретаря Андерс О.К.

за участю:

прокурора- Горгуль Н.В., посвідчення від 01.03.2023 № 072383;

від позивача - не з`явився;

від першого відповідача - не з`явився;

від другого відповідача - Стасовського М.В., ордер серії ВІ від 02.05.2024 № 1142392 ( в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача-Селянського фермерського господарства "С.Г.М." (вх.551 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.11.2023, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Солодюк О.В., повний текст складений 08.11.2023) у справі № 917/781/20

за позовом Першого заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області,

до 1. Миргородської районної державної адміністрації, м. Миргород Полтавської області,

2. Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М.", с. Рокита, Великобагачанського району, Полтавської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Устивицька сільська рада Великобагачанського району Полтавської області, с. Устивиця, Великобагачанського району Полтавської області,

про визнання недійсним розпорядження, договору оренди землі, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області до Миргородської районної державної адміністрації та Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М." про визнання недійсним розпорядження голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області від 27.12.2018 №438 "Про передачу в оренду земельної ділянки СФГ "С.Г.М."; визнання недійсним договору оренди землі від 27.12.2018, укладеного між Великобагачанською районною державною адміністрацією Полтавської області та Селянським (фермерським) господарством "С.Г.М." щодо земельної ділянки кадастровий номер 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500га, що розташована в адміністративних межах Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області) та про зобов"язання Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М." передати земельну ділянку, кадастровий номер 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500га, вартістю 1417278,58 грн. Гоголівській селищній раді Великобагачанського району Полтавської області.

Позов обґрунтовано тим, що оспорюване розпорядженя прийнято, а оспорюваний договір на його підставі укладено із порушенням Великобагачанською районною державною адміністрацією Полтавської області вимог законодавства та з перевищенням наданих повноважень (компетенції), оскільки земельна ділянка, щодо якої прийнято вказане розпорядження та укладено оспорюваний договір, не належить до категорії "нерозподіленої (невитребуваної) земельної ділянки" в розумінні Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", з огляду на те, що за рішенням зборів власників земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке" така земельна ділянка не підлягала паюванню, тоді як ст. 13 вказаного Закону, яка зазначена підставою прийняття спірного розпорядження, надавала державним адміністраціям повноваження щодо розпорядження землями, які підлягали розподіленню та витребуванню власниками.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.11.2020 у справі № 917/781/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 917/781/20 в задоволенні позову відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали доводи прокурора помилковими, дійшли висновків про те, що відповідна земельна ділянка належить до категорії нерозподілених (невитребуваних), а відтак, про наявність у державної адміністрації повноважень щодо розпорядження нею в порядку статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", та про безпідставність у зв`язку з цим позовних вимог.

Зокрема, суди виходили з доведеності того, що земельна ділянка з кадастровим номером - сіножаті - площею 92,0500 га (кадастровий номер 5320285300:00:002:0107) належала на праві колективної власності власникам колишнього КСП "Нива", і на час прийняття спірного розпорядження ними не була розпайована, розподілена та витребувана.

При цьому судами надано оцінку витягу з протоколу зборів власників земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке" від 01.09.2002, під час проведення яких присутніми на зборах власниками земельних часток вирішено розробити проект розташування земельних часток (паїв) " ПП "Устивицьке" та розпорядженню Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області від 31.12.2003 №656, яким затверджено проект створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке", яким передбачено створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) виключно на рільних землях площею 3272, 10 га, та передачу кормових угідь загальною площею 345 га до земель державної власності з метою забезпечення худоби громадян у кормах; прийнято рішення засвідчити права власності громадян на земельні частки (паї).

Однак, за висновками судів, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів реалізації даного розпорядження, а саме, доказів вибуття спірної земельної ділянки із колективної власності та її переходу до комунальної чи державної власності, судами відхилено посилання прокурора на те, що відповідними доказами підтверджується той факт, що вказана земельна ділянка за рішенням членів колишнього КСП не підлягала паюванню, відтак за визначенням не могла належати до нерозпайованої, а відтак і до нерозподіленої та невитребуваної, тобто до такої, якою державна адміністрація була вправі розпоряджатись в порядку ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

При цьому судами зауважено, що згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 26.12.2018, земельна ділянка площею 92,0500 га к.н. 5320285300:00:002:0107 у розділі форма власності зазначено про те, що інформація про зареєстроване право у Державному земельному кадастрі відсутня, а відтак, за висновками судів, формування та реєстрація земельної ділянки здійснена не із земель державної власності.

Крім того, за висновками судів, розпорядженням № 656 передбачено передачу у державну власність кормових угідь загальною площею 345 га із загального масиву земельних часток (паїв) площею 3272,10 га, тоді як Селянському (фермерському) господарству "С.Г.М." передано в оренду лише 92,0500 га, і прокурором не доведено передання земельної ділянки за рахунок відповідних кормових угідь, а оскільки відповідна земельна ділянка була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була фактично розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) (матеріали справи не містять заяви колишніх членів ПП "Устивицьке" про витребування земельної частки (паю)), у розумінні вимог земельного законодавства, суди дійшли висновків, що вона вважається нерозподіленою (невитребуваною).

Також судами враховано, що відповідно до висновку про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колективної власності (землі, які нерозподілені між землекористувачами) для передачі у користування за межами населених пунктів на території Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 12.12.2018, складеного відділом у Великобагачанському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, земельна ділянка площею 92,0500 га відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, угіддя сіножаті та до колективної форми власності.

Наведене за висновками судів свідчить, що земельні ділянки набули правового статусу розподілених земельних ділянок (паїв), які до моменту отримання державного акта на право власності класифікуються як нерозподілені (невитребувані).

Постановою Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 917/781/20 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення господарського суду Полтавської області від 05.11.2020 у справі № 917/781/20 та справу передано на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

В обґрунтування скасування судових рішень у даній справі із направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції Верховний Суд послався, зокрема, на те, що зборами власників земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке" прийнято рішення про розташування земельних часток (паїв) виключно на рільних землях площею 3272,10 га та про передачу кормових угідь до земель державної власності, яке свідчить про те, що такі кормові угіддя, відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) не увійшли до площі земель, що підлягають розподілу, тобто вони не підлягають розподіленню та паюванню, що виключає можливість розпорядження ними в порядку статті 13 Закону України № 899-IV, а тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що вказані кормові угіддя до моменту отримання державного акта на право власності на них класифікуються як нерозподілені (невитребувані), є помилковими та судами не надано жодної оцінки тій обставині, що вищевказаним рішенням зборів власників земельних часток (паїв) ПП "Устивицьке" кормові угіддя вирішено передати до державної власності, відтак не з`ясовано та не перевірено яким чином оскаржене розпорядження та спірний договір стосуються прав та інтересів Гоголівської селищної ради, та відповідно, не надано оцінки доводам прокурора про наявність підстав для передачі такої земельної ділянки на її користь.

При цьому Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та надати повну оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, вирішити питання щодо підтвердження прокурором підстав для представництва у даній справі інтересів держави в особі Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.11.2023 у справі №917/781/20 позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області від 27.12.2018 № 438 "Про передачу в оренду земельної ділянки СФГ "С.Г.М.".

Визнано недійсним договір оренди землі від 27.12.2018, укладений між Великобагачанською районною державною адміністрацією та СФГ "С.Г.М." щодо земельної ділянки к.н. 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500 га, що розташована в адміністративних межах Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області).

Зобов`язано СФГ "С.Г.М." передати земельну ділянку к.н. 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500 га вартістю 1 417 278,58 грн. Гоголівській селищній раді Миргородського району Полтавської області.

Стягнуто з Миргородської районної державної адміністрації, (вул.Гоголя,120, м. Миргород Полтавської області, 37600, код ЄДРПОУ 04057451) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100 - річчя Полтави, 7, м. Полтава, рахунок UA 118201720343130001000006160 банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір у сумі 3 153,00 грн.

Рішення обґрунтовано з тих, зокрема, підстав, що відповідачами до матеріалів справи не надано доказів в підтвердження статусу спірної земельної ділянки, як нерозподіленої, не витребуваної, що виключає можливість розпорядження нею Великобагачанською районною державною адміністрацією в порядку статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", а тому, розпоряджаючись спірною земельною ділянкою як такою, що безпідставно віднесена до категорії нерозподілених (невитребуваних) паїв, державна адміністрація діяла поза межами передбачених зазначеною статтею повноважень.

При цьому суд виходив з того, що зборами власників земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке" (т.1, а.с.93) прийнято рішення про розташування земельних часток (паїв) виключно на рільних землях площею 3272,10 га та про передачу кормових угідь площею 345 га до земель державної власності, яке свідчить про те, що такі кормові угіддя, відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) не увійшли до площі земель, що підлягають розподілу, тобто, вони не підлягають розподіленню та паюванню, що виключає можливість розпорядження ними в порядку статті 13 Закону України № 899-ІV, спірна земельна ділянка була надана другому відповідачу за рахунок земель колективної власності колишнього КСП Нива, які перебували у останнього згідно з Державним актом на право колективної власності серія ПЛ, виданого Устивицькою сільською радою у 1996 році, в той час як матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що спірна земельна ділянка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Другий відповідач - Селянське (фермерське) господарство "С.Г.М." подав на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.11.2023 у справі №917/781/20 до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги другий відповідач послався, зокрема, на те, що суд першої інстанції безпідставно погодився з доводами прокурора щодо того, що спірна земельна ділянка не відноситься до категорії нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв), оскільки не надав належної оцінки обставинам, з яких вбачається беззаперечний факт того, що ця земельна ділянка віднесена до земель колективної власності згідно з Державним актом на право колективної власності серія ПЛ, виданого КСП Нива Устивицькою сільською радою у 1996 році, а землі, які планувалося передати в державну власність в межах площ, передбачених Розпорядженням Великобагачанської РДА Полтавської області від 13.12.2003 № 656, були проінвентаризовані та сформовані ще у 2013 році і спірна земельна ділянка до їх складу не увійшла, а тому саме за рахунок земель, які підлягали паюванню і було укладено оспорюваний договір.

Так, зі змісту Постанови Верховного Суду від 13.07.2021 у даній справі вбачається, що однією з підстав для скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду Полтавської області від 05.11.2020 року є те, що судами не надано оцінки правовому статуту спірної земельної ділянки та чи відноситься дана спірна земельна ділянка до кормових угідь, які повинні були бути передані державі на підставі Розпорядження Голови РДА № 656 від 31.12.2003.

Розпорядженням Великобагачанської РДА Полтавської області від 31.12.2003 затверджено проект створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП Устивицьке, яким передбачено:

- розмір кожної з 1016 земельних часток (паїв) загальною площею 3272,1га;

- створення мережі під`їзних шляхів на площі 25,97 га;

- залужити малопродуктивні орні землі на площі 30,54 га;

- кормові угіддя загальною площею 345 га передати до земель державної власності з метою забезпечення худоби громадян у кормах.

Таким чином, розпайована була лише рілля площею 3272,1 га між 1016 громадянами.

Разом з цим, Розпорядженням Голови Великобагачанської РДА від 24.09.2013, за результатами розгляду клопотання ГУ Держземагенства в Полтавській області від 13.09.2013 № 1508/03-03, вирішено надати дозвіл саме Головному управлінню Держземагенства в Полтавській області на проведення інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною загальною площею 749,50 га, що знаходяться за межами населених пунктів на територіях сільських та селищних рад Великобагачанського району Полтавської області, та, згідно з додатком, на території Устивицької сільської ради передбачалося інвентаризувати земельні ділянки орієнтовною загальною площею 450 га.

Наказом ГУ Держземагенства в Полтавській області №75 від 25.11.2013 затверджено технічні документації із землеустрою з інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Великобагачанського району Полтавської області.

В подальшому Розпорядженням Голови Великобагачанської РДА №232 від 10.12.2013 за результатами розгляду листа ГУ Держземагенства в Полтавській області від 27.11.2013 № 1771/03-03 затверджено технічні документації із землеустрою з інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Великобагачанського району Полтавської області, в тому числі по Устивицькій сільській раді, на загальну площу 396,6917 га, в тому числі сіножаті - 396,6917 га, за результатами чого було сформовано дві земельні ділянки кадастровий номер 5320285300:00:002:0053 площею 50,0000 га, та кадастровий номер 5320285300:00:002:0054 площею 346,6917 га. Отже, земельна ділянка зі складу кормових угідь, яка відповідно до Розпорядження Голови РДА № 656 від 31.12.2003 передбачалася для передачі в державну власність, станом на 2018 рік вже була сформована із призначеними кадастрових номерів, тобто не входила в площу земельної ділянки, з якої сформовано спірну земельну ділянку кадастровий номер №5320285300:00:002:0107, яка в подальшому передана в оренду СФГ С.Г.М.

З наведеного, на думку другого відповідача, вбачається помилковість висновку суду першої інстанції про віднесення спірної земельної ділянки кадастровий номер №5320285300:00:002:0107 до земель, які у 2003 році на підставі Розпорядження голови Великобагачанської РДА від 31.12.2003 у складі кормових угідь передавалися до земель державної власності та не підлягали розподілу у відповідності до вимог статті 13 Закону України № 889 IV.

Щодо долученого прокурором Витягу з ДЗК по земельній ділянці за № НВ-5312916532019 від 01.07.2019 в розділі експлікація земельних угідь вбачається, що в площу спірної земельної ділянки кадастровий номер №5320285300:00:002:0107 в 92,0500 га входять: 57,4433 га ріллі, 17,8681 га, 15,9118 га, 0,8268 га сіножатей, але аж ніяк не кормові угіддя.

Акт перевірки вимог земельного законодавства на ненадання доказів оскарження якого послався суд першої інстанції не породжує жодних правових наслідків чи обов`язків, а лише підтверджує факт перевірки та обсяг досліджуваних при її проведенні питань та не є достатнім, належним та безспірним доказом порушень вимог закону при прийнятті оспорюваного Розпорядження Великобагачанської РДА від 27. 12.2018 № 438 та укладенні оспорюваного Договору.

В свою чергу, матеріали справи містять Висновок Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колективної власності (землі, які нерозподілені між землекористувачами) для передачі у користування за межами населених пунктів на території Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 12.12.2018, з якого вбачається, що земельна ділянка орієнтовною площею 92,0500 га, віднесена до земель колективної власності згідно з Державним актом на право колективної власності серія ПЛ, виданого Устивицькою сільською радою у 1996 році, і зазначений Висновок за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке прийнято у межах повноважень, визначених положеннями статті 186 -1 Земельного кодексу України , яке безпосередньо породило виникнення прав та обов`язків.

Крім цього скаржник зазначив про відсутність в оскаржуваному рішенні обґрунтування того, в чому саме полягало порушення інтересів держави та яке конкретно її право в особі позивача порушено внаслідок прийняття оспорюваного розпорядження та укладення оспорюваного договору та стверджує про відсутність в даному випадку відповідного порушення, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2024 для розгляду справи № 917/781/20 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою другого відповідача - Селянського фермерського господарства "С.Г.М." (вх.551 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.11.2023 у справі №917/781/20 та її розгляд призначено в судове засідання з повідомленням учасників справи на 15.05.2024 об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

13.05.2024 від заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу ( вх. № 6621), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 14:00 год 05.06.2024 о 14:00 год.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024 у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи № 917/781/20 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А.

03.06.2024 від заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області надійшли пояснення (вх. № 7614), в яких наведено доводи на обґрунтування правової позиції щодо неналежності спірної земельної ділянки кадастровий номер 5320285300:00:002:0107, станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження, до земель колективної власності КСП «Нива» та її невіднесення до нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних земельних часток (паїв).

Позивач, перший відповідач та третя особа, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання представників для участі в ньому не направили.

16.04.2024 від першого відповідача - Миргородської районної державної адміністрації надійшла заява (вх. № 5358) про розгляд справи за відсутністю її представника.

В судовому засіданні представник другого відповідача підтримав апеляційну скаргу, а прокурор проти її доводів заперечив.

З огляду на заяву першого відповідача про розгляд справи за його відсутності, належне повідомлення його та третьої особи про дату, час та місце судового засідання, враховуючи, що відповідно до ч. ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, справа розглядається за відсутності зазначених учасників.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення прокурора та представника другого відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Головою Великобагачанської районної державної адміністрації було прийняте розпорядження від 19.12.2017 №408 Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки та доручено СФГ С.Г.М. вчинити комплекс необхідних та належних за законом дій щодо розробки технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки орієнтовною площею 150,00 га, яка розташована на території Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області в межах колишнього КСП Нива (т. 1, а.с.37, зворотня сторона).

В подальшому, за результатами розгляду відповідного клопотання СФГ С.Г.М, керуючись статтями 21, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статтями 17,93,96, п. 17 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), статтями 15, 17, 21 Закону України «Про оренду землі» , розпорядженням голови Великобагачанської районної державної адміністрації №438 від 27.12.2018 було передано СФГ С.Г.М. в оренду земельну ділянку на території Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500 га терміном на 14 років або до моменту отримання власниками нерозподілених земельних ділянок витягів про реєстрацію права власності на земельну ділянку або іншого правовстановлюючого документу, за рахунок земель колективної власності (т.1, а.с.75).

На підставі вказаного розпорядження між Великобагачанською районною державною адміністрацією, першим відповідачем, та СФГ С.Г.М., другим відповідачем, 27.12.2018 було укладено договір оренди землі площею 92,0500 га, в тому числі сіножаті - 92,0500 га, кадастровий номер 5320285300:00:002:0107 строком на 14 років (т.1, а.с.76-77).

Перший заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області в рамках даної справи оспорює законність розпорядження голови Великобагачанської районної державної адміністрації від 27.12.2018 року № 438 Про передачу в оренду земельної ділянки СФГ С.Г.М. (далі - розпорядження № 438), та дійсність укладеного 27.12.2018 на підставі нього між Великобагачанською районною державною адміністрацією та СФГ С.Г.М. договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5320285300:00:002:0107, площею 92,0500 га, що розташована в адміністративних межах Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області), посилаючись на те, що Розпорядження № 438 прийняте, а Договір укладено, з перевищенням головою Великобагачанської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки ця земельна ділянка не відноситься до категорії нерозподіленої (невитребуваної) земельної ділянки (земельної частки (паю), а тому вищезазначені Розпорядження та Договір підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

При цьому, посилаючись на ч. 2 ст. 19 Конституції України, Закон України Про місцеві державні адміністрації, ст. 17, 122 Земельного кодексу України, ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), прокурор зазначає, що до повноважень районних державних адміністрацій входить розпорядження земельними ділянками державної власності у випадках, чітко визначених ст.ст. 17, 122 Земельного кодексу України та ст. 13 Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Питання розпорядження земельними ділянками в інших випадках не відноситься до повноваження райдержадміністрацій.

На думку прокурора, вказані обставини в сукупності свідчать, що Великобагачанською районною державною адміністрацією, всупереч вимог ст.ст. 17, 122 Земельного кодексу України, прийнято незаконне розпорядження та всупереч законодавству укладено договір оренди землі з СФГ С.Г.М..

Прокурор зазначає, що вказана земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження та укладення оспорюваного договору не відносилася до державної власності, а належала до земель колективної власності, відтак у Великобагачанської районної державної адміністрації відсутні повноваження щодо передачі вказаної ділянки у користування.

Устивицькою сільською радою Великобагачанського району 29.07.2019 відповідно до п.п. «б» п. 13 частини 1 розділу 1 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні, який набрав чинності з 01.01.2019 та п. 21 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку к.н. 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500 га, що розташована в адміністративних межах Устивицької сільської ради Великобагачанського району, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.85).

Відповідно до вказаних положень чинного законодавства з 01.01.2019 землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до рішення сесії Гоголівської селищної ради Великобагачанського району від 10.01.2020 Про початок реорганізації Устивицької сільської ради шляхом приєднання до Гоголівської селищної ради, розпочато процедуру реорганізації Устивицької сільської ради шляхом приєднання до Гоголівської селищної ради. У пункті 2 вказаного рішення зазначено, що Гоголівська селищна рада є правонаступником майна, прав та обов`язків Устивицької сільської ради (т.1, а.с.97-99).

У листі - відповіді Гоголівської селищної ради від 12.03.2020 № 02-20/163, наданої на запит прокурора Великобагачанського відділу Миргородської прокуратури від 05.03.2020 зазначено про те, що земельна ділянка площею 92,0500 га кадастровий номер 5320285300:00:002:0107, яка розпорядженням голови Великобагачанської РДА № 438 від 27.12.2018 передана в оренду СФГ С.Г.М., входить до земель колективної власності КСП Нива, згідно з Державним актом серія ПЛ від 19.07.1996, не відноситься до невитребуваних земельних часток (паїв), (т. 1, а.с.31).

У листі-відповіді Гоголівської селищної ради від 17.03.2020 № 02-20/164/а, наданої на запит прокурора Великобагачанського відділу Миргородської прокуратури від 13.03.2020 вих. № 34/1-3246 вих-20 зазначено, зокрема, про те, що спірна земельна ділянка входить до кормових угідь загальною площею 345 га, які були передані до земель державної власності з метою створення пасовищ для забезпечення худоби громадян у кормах розпорядженням голови Великобагачанської районної державної адміністрації від 31.12.2003 № 650, а тому не відноситься до категорії невитребуваних земельних часток (паїв) (т. 1 а.с. 61).

Згідно з Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який сформовано станом на 26.12.2018 (т.1, а.с.56), земельна ділянка площею 92,0500 га к.н. 5320285300:00:002:0107, у розділі форма власності зазначено про те, що інформація про зареєстроване право у Державному земельному кадастрі відсутня, а відтак, як зазначає прокурор, формування та реєстрацію земельної ділянки здійснено не із земель державної власності.

У документах технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 92,0500 га із нерозподілених земель колективної власності КСП Нива, що отримана від ГУ Держгеокаадстру у Полтавській області на запит прокуратури від 13.03.2020, наявна Довідка, що містить узагальнену інформацію про землі № 18/12 від 29.10.2018. Зі змісту вказаної довідки, складеної та підготовленої сертифікованим інженером - землевпорядником Строженко О.І., зазначено, що земельна ділянка площею 92,0500 га знаходиться в межах адміністративної території Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, назва та категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; назва угідь: сіножаті (т.1, а.с.39).

Відповідно до Витягу з протоколу зборів власників земельних часток (паїв) в межах ПП Устивицьке, що є правонаступником КСП Нива Устивицької сільської ради від 01.09.2002 (т.1, а.с.93), зборами власників земельних часток (паїв) вирішено розробити проект розташування земельних часток (паїв) виключно на рільних землях площею 3272,1 га на 1016 чол. Кормові угіддя площею 345 га передано до земель державної власності з метою забезпечення худоби громадян у кормах (п. 2 протоколу).

Розпорядженням Великобагачанської РДА Полтавської області № 656 від 31.12.2003 затверджено проект створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП Устивицьке, яким передбачено:

- розмір кожної з 1016 земельних часток (паїв) загальною площею 3272,1га;

- створення мережі під`їзних шляхів на площі 25,97 га;

- залужити малопродуктивні орні землі на площі 30,54 га;

- кормові угіддя загальною площею 345 га передати до земель державної власності з метою забезпечення худоби громадян у кормах (т.1, а.с.94).

Вказані обставини стали підставою для звернення Першого заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області до Миргородської районної державної адміністрації та Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М." про визнання недійсним розпорядження голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області від 27.12.2018 №438 "Про передачу в оренду земельної ділянки СФГ "С.Г.М."; визнання недійсним договору оренди землі від 27.12.2018, укладеного між Великобагачанською районною державною адміністрацією Полтавської області та Селянським (фермерським) господарством "С.Г.М." щодо земельної ділянки кадастровий номер 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500га, яка розташована в адміністративних межах Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області) та про зобов"язання Селянське (фермерське) господарство "С.Г.М." передати земельну ділянку, кадастровий номер 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500га, вартістю 1417278,58 грн. Гоголівській селищній раді Великобагачанського району Полтавської області.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області суд першої інстанції правомірно зазначив про їх підтвердження прокурором у встановленому порядку, пославшись на наступне.

Зі змісту п. 3 ч.1 статті 131 1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.

Згідно ч. 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Приписами ч. 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).

Частиною 1 статті 55 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Аналізуючи ч.3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" можна зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Згідно зі статтею 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 319, статті 386 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі статтями 15, 16 вказаного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Устивицькою сільською радою Великобагачанського району 29 липня 2019 року відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", який набрав чинності з 01 січня 2019 року, зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку к.н. 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500 га, що розташована в адміністративних межах Устивицької сільської ради Великобагачанського району, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до рішення сесії Гоголівської селищної ради Великобагачанського району від 10 січня 2020 року "Про початок реорганізації Устивицької сільської ради шляхом приєднання до Гоголівської селищної ради" розпочато процедуру реорганізації Устивицької сільської ради шляхом приєднання до Гоголівської селищної ради. У пункті 2 вказаного рішення зазначено, що Гоголівська селищна рада є правонаступником майна, прав та обов`язків Устивицької сільської ради.

Відтак, прокурором обрано належний орган, від імені якого здійснюється подання позову.

За клопотанням прокуратури (вх. № 9944 від 14.09.2020) ухвалою суду від 05.08.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Устивицьку сільську раду Великобагачанського району Полтавської області, оскільки процедура реорганізації Устивицької сільської ради відповідно до рішення сесії Гоголівської селищної ради від 27.07.2020 була продовжена.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №587/430/16-ц від 26 червня 2019 року, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 визначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

У даній справі, обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави, прокурор зазначає, що невжиття Гоголівською селищною радою, як власником земельної ділянки, дій щодо дослідження раціонального використання земельної ділянки та її охорони, призводить до порушення приписів земельного законодавства та інтересів держави, необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 визначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, Великою Палатою Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 підтверджено, що невжиття компетентним органом протягом розумного строку після отримання повідомлення від прокуратури заходів щодо самостійного подання позову, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, та є самостійною підставою для представництва прокурор інтересів держави і суспільства відповідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

З матеріалів справи вбачається, що Миргородською місцевою прокуратурою Полтавської області направлявся лист Гоголівській селищній раді Великобагачанського району Полтавської області (вих.№34/1-2724вих-20 від 28.02.2020), в якому запропоновано самостійно вжити заходи представницького характеру за фактом неправомірності прийняття головою Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області розпорядження від 27 грудня 2018 року №438 "Про передачу в оренду земельної ділянки СФГ "С.Г.М."; укладення договору оренди землі від 27 грудня 2018 року між Великобагачанською районною державною адміністрацією Полтавської області та Селянським (фермерським) господарством "С.Г.М." щодо земельної ділянки кадастровий номер 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500 га, що розташована в адміністративних межах Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області).

У відповідь на запит Гоголівська селищна рада Великобагачанського району Полтавської області у листі від 13 березня 2020 року № 02-20/162 зазначила про відсутність можливості провести заходи представницького характеру.

Матеріали справи свідчать, що у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Миргородською місцевою прокуратурою Полтавської області надіслано Гоголівській селищній раді Великобагачанського району Полтавської області повідомлення (запити) щодо питання подання нею позову до суду. У відповідь на таке повідомлення Гоголівська селищна рада Великобагачанського району Полтавської області вказала про не вчинення нею дій, спрямованих на дослідження законності укладення сторонами вищезазначених правочинів. Відтак, Гоголівською селищною радою Великобагачанського району Полтавської області особисто підтверджено не здійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом.

За таких обставин прокурор довів нездійснення Гоголівською селищною радою Великобагачанського району Полтавської області захисту інтересів держави, як підстави для звернення органу прокуратури з даним позовом до суду.

Листом за вих.№34/1-5900 від 14 травня 2020 року Миргородська місцева прокуратура Полтавської області повідомила Гоголівську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області про звернення до Господарського суду Полтавської області з відповідним позовом.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступні мотиви.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Разом з тим, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За положеннями п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Водночас статтею 152 Земельного кодексу України серед способів захисту прав суб`єктів земельних правовідносин на землю передбачає визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом наведених норм, підставою для визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування є прийняття його з порушенням чинного законодавства або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено вище, оспорюваним розпорядженням голови Великобагачанської районної державної адміністрації від 27.12.2018 №438 за результатами розгляду відповідного клопотання СФГ С.Г.М, керуючись статтями 21,41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статтями 17, 93, 96, п. 17 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), статтями 15, 17, 21 Закону України «Про оренду землі» було передано СФГ С.Г.М. в оренду земельну ділянку на території Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області кадастровий номер 5320285300:00:002:0107 площею 92,0500 га терміном на 14 років або до моменту отримання власниками нерозподілених земельних ділянок витягів про реєстрацію права власності на земельну ділянку або іншого правовстановлюючого документу, за рахунок земель колективної власності.

Відповідно до положень статті 17 Земельного кодексу України, статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація наділена повноваженнями, серед іншого, на розпорядження землями державної власності відповідно до закону та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що складовою реформування земельних відносин, що триває в Україні, є роздержавлення земель, тобто передача останніх із державної та комунальної власності у приватну власність. Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами.

Так, відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, статтею 25 Земельного кодексу України. Відповідно до частини першої цієї статті при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно (частини друга та третя статті 25 Земельного кодексу України).

У свою чергу, частинами третьою-п`ятою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

26 квітня 2003 року набрав чинності Закон України № 675-IV Про внесення змін до Земельного кодексу України, яким пункт 8 розділу Х ЗК України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Натомість приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ № 720/95), пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації(пункти 5, 6 Указу № 720/95).

Викладені вище норми дозволяють констатувати, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України від 5 червня 2003 року № 899-IV Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі - Закон України № 899-IV).

Статтями 1 та 2 Закону України № 899-IV визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Указаним Законом повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.

Відповідно до статті 7 Закону України № 899-IV (в редакції, чинній на час прийняття розпорядження від 31.12.2003 №656, яким затверджено проект створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке") було передбачено, що у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), їх цільове призначення, дії обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок, у тому числі земельних сервітутів. Із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу, виключаються: деградовані, малопродуктивні, а також техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; заболочені землі; інші землі, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб.

Згідно зі ст. 9 Закону № 899-IV розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Статтею 13 Закону України № 899-IV, чинній на час прийняття спірного розпорядження було передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

На час прийняття оспорюваного розпорядження усталена практика Верховного Суду вже виработала визначення нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної частки (паю), які пізніше були втілені у новій редакції статті 13 Закону України № 899-IV,яка набула чинності з 01.01.2019, а саме: нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю); невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17).

Як зазначено вище, згідно з відомостями, які містяться у наявних у матеріалах справи - витягу з протоколу зборів власників земельних часток (паїв) в межах ПП Устивицьке, що є правонаступником КСП Нива Устивицької сільської ради від 01.09.2002 (т.1, а.с.93), та розпорядження Великобагачанської РДА Полтавської області від 31.12.2003 № 656, затверджено проект створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП Устивицьке, зборами власників земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке" прийнято рішення про розташування земельних часток (паїв) на рільних землях площею 3272,10 га та про передачу кормових угідь площею 345 га до земель державної власності, що свідчить про те, що такі кормові угіддя, відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) не увійшли до площі земель, що підлягають розподілу.

Верховний Суд в постанові від 13.07.2021 у даній справі зауважив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що вказані кормові угіддя до моменту отримання державного акта на право власності на них класифікуються як нерозподілені (невитребувані) через те, що вони належали до єдиного масиву земель ПП Устивицьке, а також про необхідність дослідження судами питання щодо належності спірної земельної ділянки до зазначених кормових угідь , у зв`язку з чим, направляючи дану справу на новий розгляд зазначив про необхіднсть з`ясування вказаного питання.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Частинами першою, другою, четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ), суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процессу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 18.04.2023 у справі № 909/952/21.

Надаючи оцінку наданим сторонами доказам в обгрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається відомостей щодо того, що спірна земельна ділянка площею 92 га сформована за рахунок кормових угідь площею 345 га, які відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) в межах ПП Устивицьке, не увійшли до площі земель, що підлягають розподілу.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій», землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо.

Пунктом «к» ч. 1 статті 25 Закону Закону України «Про землеустрій» до видів документації із землеустрою віднесено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Статтею 35 Закону Закону України «Про землеустрій» передбачено, що інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Як зазначено вище спірна земельна ділянка площею 92,0500 сформована за технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із нерозподілених земель колективної власності КСП «Нива» на території Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів за замовленням 2-го відповідача сертифікованим інженером -землевпорядником.

Вказана документація в порядку статті 186 -1 Земельного кодексу України погоджена Головним управлінням держгеокадастру у Полтавській області, про що свідчить висновок вказаного орагну щодо погодження відповідної документації, в якому в розділі щодо категорії земель, цільового призначення та форми власності , за рахунок яких проведена інвентаризація земельної ділянки зазначено наступні відомості: категорія земель-землі сільськогосподарського призначення, угіддя-сіножаті, форма власності - колективна ( землі, які не розподілені між землекористувачами).

Крім цього у наданому прокурором Витягу з Державного земельного кадастру по земельній ділянці від 01.07.2019 за № НВ-5312916532019 в розділі експлікація земельних угідь зазначено, що в площу спірної земельної ділянки кадастровий номер №5320285300:00:002:0107 в 92,0500 га входять: 57,4433 га ріллі, 17,8681 га, 15,9118 га, 0,8268 га сіножатей та не зазначено про наявність у її складі кормових угідь.

При цьому колегія суддів зазначає про відсутність нормативних підстав для ототожнення сіножатей та пасовищ, які в ч. 2 статті 22 Земельного кодексу України зазначені як окремі типи сільськогосподарських угідь, а тому зазначення у оспорюваних Розпорядженні та Договорі про передання другому відповідачу в оренду спірної земельної ділянки площею 92,0500 га у складі сіножатей не свідчить про те, що її надано за рахунок кормових угідь, які відповідно до проекту створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке" не підлягали розпаюванню.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутній сам проект створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке" , на якій міститься посилання у доданих прокурором до позову витязі з протоколу зборів власників земельних часток (паїв) в межах ПП Устивицьке , що є правонаступником КСП Нива Устивицької сільської ради від 01.09.2002, та розпорядженні Великобагачанської РДА Полтавської області від 31.12.2003 № 656, яким затверджено цей Проект.

Саме в зазначеному проекті та технічній документації до нього відповідно до положень статті 7 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" мають визначатися місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв) та земельні ділянки , які виключаються з розподілу.

Зазначення в листі Гоголівської селищної ради від 17.03.2020 № 02-20/164/а, наданої на запит прокурора Великобагачанського відділу Миргородської прокуратури від 13.03.2020 вих. № 34/1-3246 вих-20 про те, що спірна земельна ділянка входить до кормових угідь загальною площею 345 га, які були передані до земель державної власності з метою створення пасовищ для забезпечення худоби громадян у кормах розпорядженням голови Великобагачанської районної державної адміністрації від 31.12.2003 № 650, а тому не відноситься до категорії невитребуваних земельних часток (паїв), не підтверджені жодними доказами, в тому числі даними відповідної документації із землеустрою і посилання на такі докази у вказаному листі відсутні.

Так само не підтверджено належними та допустимими доказами і зазначення у листі-відповіді Гоголівської селищної ради від 12.03.2020 № 02-20/163, наданої на запит прокурора Великобагачанського відділу Миргородської прокуратури від 05.03.2020 про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до невитребуваних земельних часток (паїв).

Разом з цим, Розпорядженням Голови Великобагачанської РДА від 24.09.2013, за результатами розгляду клопотання ГУ Держземагенства в Полтавській області від 13.09.2013 № 1508/03-03, вирішено надати дозвіл Головному управлінню Держземагенства в Полтавській області на проведення інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною загальною площею 749,50 га, що знаходяться за межами населених пунктів на територіях сільських та селищних рад Великобагачанського району Полтавської області, та, згідно з додатком, на території Устивицької сільської ради передбачалося інвентаризувати земельні ділянки орієнтовною загальною площею 450 га.

В подальшому Розпорядженням Голови Великобагачанської РДА №232 від 10.12.2013 за результатами розгляду листа ГУ Держземагенства в Полтавській області від 27.11.2013 № 1771/03-03 затверджено технічні документації із землеустрою з інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Великобагачанського району Полтавської області, в тому числі по Устивицькій сільській раді на загальну площу 396,6917 га, в тому числі сіножаті - 396,6917 га, за результатами чого було сформовано дві земельні ділянки кадастровий номер 5320285300:00:002:0053 площею 50,0000 га, та кадастровий номер 5320285300:00:002:0054 площею 346,6917 га. Отже, земельна ділянка зі складу кормових угідь, яка відповідно до Розпорядження Голови РДА № 656 від 31.12.2003 передбачалася для передачі в державну власність, станом на 2018 рік вже була сформована із призначеними вищевказаних кадастрових номерів, які відрізняються від спірної земельногї ділянки.

В Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки №287-ДК/0404/АП/09/01/-19 від 26.04.2019, проведеної Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, на який посилається прокурор в обгрунтування позовних вимог, не зазначено про виявлення порушень у вигляді надання Великобагачанською районною державною адміністрацією в оренду другому відповідачу спірної земельної ділянки із земель, які не віднесено до категорії нерозподілених земельних ділянок (невитребуваних земельних часток), а зазначено лише про виявлення порушення у вигляді укладення спірного Договору без врахування змін до Типової форми договору землі, які внесені на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890, та загальні посилання на те, що оспорюване розпорядження прийнято, а спірний Договір укладено, не у відповідності до вимог статей 17,122,124 Земельного кодексу України без зазначення будь-яких відомостей що при проведенні перевірки досліджувалось питання щодо належності чи не належності спірної земельної ділянки до невитребуваних земельних ділянок (нерозподілених часток).

Колегія суддів зауважує, що відсутність проекту створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке" унеможливлює достеменно встановити, які саме земельні ділянки на той час колективної власності підлягали розпаюванню та розподілу.

Разом з цим, відповідно до ч. 5 статті Закону України № 899-IV проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Натомість ні прокурором, ні позивачем, як під час первісного, так і під час нового розгляду даної справи не надавалось суду проекту створення нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ПП "Устивицьке".

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати другого відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора, яким подано позов.

Керуючись статтями 269, пунктом 2 ч. 1 статті 275, пунктами 1, 4 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 2-го відповідача - Селянського фермерського господарства "С.Г.М."задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 08.11.2023 у справі № 917/781/20

скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100 - річчя Полтави, 7, м. Полтава, рахунок UA 118201720343130001000006160 банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060) на користь Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М.", (вул. Молодіжна, 4, с. Рокита, Великобагачанського району, Полтавської області, 38353, код ЄДРПОУ 25162181) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 38194,77 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 17.06.2023.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя О.А. Пуль

Суддя Н.О. Мартюхіна


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	05.06.2024
Оприлюднено	19.06.2024
Номер документу	119770762
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою щодо припинення права оренди

Солодюк О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 05.06.2024 по справі 917/781/20СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —917/781/20

Постанова від 05.06.2024

Постанова
від 05.06.2024 по справі 917/781/20
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД