Постанова

від 05.06.2024 по справі 917/2246/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Харків Справа № 917/2246/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А. , суддя Мартюхіна Н.О.

за участю секретаря судового засідання Андерс О.К.

за участю представників сторін:

позивача не з"явився;

відповідача Дятлова М.В., довіреність від 26.12.2023 № 10-73/74428;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер", м. Кременчук Полтавської області (вх. 1004 П/2-5 ) та відповідача - Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава (вх. 1022 П/2-5 ) на додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 (постановлену суддею Ківшиком О.В. у приміщенні Господарського суду Полтавської області, повний текст складено 08.04.2024) у справі № 917/2246/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер", м. Кременчук Полтавської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровські Енергетичні ресурси", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава

про визнання недійсним та скасування рішення, оформленого протоколом від 12.10.2023 №00011624 засідання комісії з розгляду Акта про порушення Правил користування електричною енергією

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" про визнання недійсним та скасування рішення відповідача, оформленого протоколом від 12.10.2023 №00011624 засідання комісії з розгляду Акта про порушення Правил користування електричною енергією.

20.02.2024 на адресу Господарського суду Полтавської області від позивача надійшла заява вх. № 2212 про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі № 917/2246/23 закрито провадження у справі з огляду на відсутність предмету спору через те, що відповідачем в процесі розгляду справи скасовано оспорюване позивачем рішення відповідача, оформлене протоколом від 12.10.2023 №00011624 засідання комісії з розгляду Акта про порушення Правил користування електричною енергією.

28.02.2024 позивачем до Господарського суду Полтавської області подано клопотання (вх. №2761) про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з відповідача витрат позивача на правову (правничу) допомогу у справі № 917/2246/23.

Додатковою ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" (вх. №2761) від 28.02.2024 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу у справі № 917/2246/23 задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування додаткової ухвали суд послався на те, що виходячи з встановлених статтею 126 Господарського процесуального кодексу України критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критеріїв розумності їхнього розміру та його співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правової допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, обгрунтованим є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

При цьому суд врахував те, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу за аналіз нормативно-правової бази, що регулює спірні правовідносини, формування правової позиції по справі та підготовку позовної заяви та доказів, якими вона обґрунтовується, у загальному розмірі 24 845,00 грн не у повному обсязі є співрозмірними наданому об`єму адвокатських послуг, з огляду на те, що: адвокат Гуйван П.Д. є кандидатом юридичних наук, Заслуженим юристом України, а також те, що останній колись був пов`язаний з роботою у АТ Полтаваобленерго, а отже потреба для вивчення представником позивача законодавства, яке регулює відносини у сфері електроенергетики відсутня; подані позивачем заяви по суті та клопотання не містять жодних посилань на європейську судову практику; матеріали справи не містять жодних доказів, які б доводили зазначений в Акті наданих послуг факт звернення позивача чи його представника до фахівців у зазначених сферах (висновки, роз`яснення, експертизи, адвокатські запити, відповіді на них та ін.) та відсутні будь-які докази понесення витрат за надання такого роду консультацій, а також необхідність таких; участь у судових засіданнях, у яких адвокат приймав участь, зводиться до одного, яке відбулося 23.01.2024, дане засідання розпочалося згідно протоколу судового засідання о 11:36 і завершено о 12:15, його загальна тривалість становила 39 хвилин.

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" подало на додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23 до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в ухвалі висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить цю ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити в повному обсязі клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" (вх. №2761) від 28.02.2024 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу по справі № 917/2246/23.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач послався, зокрема, на те, що суд першої інстанції, зменшивши заявлений до розподілу розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу на 60%, не врахував, що правовим результатом поданого позову стало скасування відповідачем в процесі розгляду справи оспорюваного рішення в повному обсязі, позивач дотримався встановленого порядку подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а тому позивач мав розраховувати на повне відшкодування витрат на правову допомогу за рахунок сторони, що програла судовий спір, як вказано у ч. 4 ст. 129 ГПК України, і при цьому судом враховано клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу без будь-якого дослідження його підставності та обґрунтованості .

Відповідач - Акціонерне товариство "Полтаваобленерго" також подало на додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23 до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить цю ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" (вх. №2761) від 28.02.2024 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу по справі № 917/2246/23.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач послався на те, що суд першої інстанції безпідставно частково задовольнив заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що:

- в порушення вимог ч. 1 статті 124 ГПК України позивачем разом із першою заявою по суті спору позовною заявою, не подано попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, а лише вказана загальна сума таких витрат -24845 грн.;

- враховуючи те, що ч. 8 статті 129 ГПК України встановлено обов`язок з подання доказів розміру судових витрат до закінчення судових дебатів, в той час позивач 20.02.2024 подав заяву про закриття провадження у справі, а тому до дати судового розгляду -20.02.2024 був обізнаний про підстави закриття провадження у справі, він мав подати докази понесення ним витрат на правничу допомогу до постановлення ухвали про закриття провадження у справі;

- позивачем крім договору про надання правової допомоги від 08.12.2023 та Акту приймання-передачі наданих послуг від 24.02.2024 не надано жодних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 24845 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 для розгляду справи № 917/2246/23 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляійного господарського суду від 09.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" (вх. 1004 П/2-5 ) та відповідача - Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вх. 1022 П/2-5 ) на додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23, об`єднано ці скарги в одне апеляційне провадження для сумісного розгляду та призначено їх до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на апеляційних скарг призначити на 05.06. 2024 об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104 .

14.05.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача на додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23 (вх. № 6649), згідно з яким він просить залишити її без задоволення та задовольнити апеляційну скаргу позивача на зазначене судове рішення.

27.05.2024 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача на додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23 (вх. № 7258), згідно з яким він просить залишити її без задоволення та задовольнити апеляційну скаргу відповідача на зазначене судове рішення..

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024 у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи № 917/2246/23 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу відповідача та заперечила проти апеляційної скарги позивача.

Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи до нього не з`явився, враховуючи, що відповідно до ч. ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, справа розглядається за відсутності зазначеного учасника справи.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційних скаргах та відзивах на них, проаналізувавши доводи кожної апеляційної скарги та відзивів на них, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача та апеляційної скарги відповідача без задоволення, зважаючи на таке.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями частини 3 та 4 статті 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Оскільки судом першої інстанції при прийнятті судового рішення про закриття провадження у справі, яке є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення по суті спору у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи, не було вирішено питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, суд на підставі вказаної вище норми правомірно вирішував зазначене питання шляхом постановлення додаткової ухвали.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу за заявою іншої сторони;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші ніж судовий збір судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що провадження у даній справі було закрито за відсутністю предмету спору у зв`язку з тим, що в процесі розгляду справи відповідач скасував оспорюване позивачем рішення відповідача, оформлене протоколом від 12.10.2023 №00011624 засідання комісії з розгляду Акта про порушення Правил користування електричною енергією, фактично пдтвердивши обґрунтованість позовних вимог, розмір обґрунтованих витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, відповідно до наведених положень, покладаються на відповідача.

Відповідно до положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч.1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч.2).

З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві позивач зазначив, що попередній розмір судових витрат складає 2 147,20 грн. сплаченого судового збору та 24 845,00 грн витрат на правову (правничу) допомогу адвоката.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо того, що в порушення вимог ч. 1 статті 124 ГПК України позивачем разом із першою заявою по суті спору позовною заявою, не подано попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, а лише вказана загальна сума таких витрат -24845 грн., оскільки положення Господарського процесуального кодексу України не встановлюють вимог щодо деталізації відповідного розрахунку, на відміну від опису наданих послуг (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 1 статтею 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у зяві про закриття провадження у справі від 20.02.2024 зазначив, що відповідно до приписів ч. 4 статті 231 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України він просить суд розглянути питання про відшкодування витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката в розмірі 24845 грн. та за правилами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України докази розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обґрунтування їх розміру будуть подані до суду протягом п`яти днів від часу винесення рішення у справі № 917/2246/23.

Заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано у п`ятиденний строк після постановлення ухвали суду про закриття провадження у справі - 26.02.2024, шляхом здання на пошту ( з урахуванням того, що 25.02.2024 був вихідним днем, тому, відповідно до правил ч. 4 статті 116 ГПК України, останнім днем вказаного строку був наступний робочий день-понеділок 26.02.2024).

Оскільки докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції, у встановлений ч. 8 статті 126 ГПК України п`ятиденний строк подано після ухвалення судового рішення, яким закінчено розгляд справи разом із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначене питання згідно з вищенаведеними положеннями процесуального права вирішувалось судом при постановленні додаткової ухвали, яке є предметом оскарження в даному апеляційному провадженні.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частин 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З матеріалів справи вбачається, що 08.03.2024 від відповідача до суду першої інстанції надійшли заперечення на заяву про винесення додаткового рішення у даній справі (вх. № 3262), в яких він зазначив, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правову допомогу не узгоджується з вимогами чинного законодавства України щодо розумності, співмірності та необхідності, що на його думку, є підставою для зменшення розміру витрат на правову допомогу у зв`язку з чим просив суд повністю відмовити у задоволенні заяви позивача.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що окрім вказаного критерію співмірності, суд має оцінити відповідні витрати на предмет їх реальності.

Так, згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, зокрема те, що казані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами , враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

В постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/7540/19 наведено висновок, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

З наданих позивачем доказів на підтвердження витрат на правову допомогу при розгляді даної справи в суді першої інстанції вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" (далі - Клієнт) та адвокатом Гуйваном Петром Дмитровичем (далі - Адвокат) уклали договір про надання допомоги адвоката (далі - Договір, т.с. 1, а.с. 142).

У Договорі сторони погодили, зокрема, наступне :

- Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надати Клієнтові юридичну допомогу щодо ведення його юридичної справи стосовно оскарження і скасування неправомірного рішення АТ "Полтаваобленерго", оформленого протоколом комісії №00011624 від 12.10.2023 щодо донарахування та стягнення коштів за спожиту безобліково електроенергію в усіх органах держави Україна, включаючи адміністративні та перші, апеляційні та касаційні судові інстанції. Участь Адвоката у даних справах оформляється адвокатським ордером або довіреністю, яку Клієнт видає Адвокату (п. 1 Договору);

- у рамках даного договору Адвокат зобов`язується: вивчити представлені Клієнтом документи й проінформувати Клієнта про можливі варіанти рішення проблеми; підготувати необхідні документи (позовну заяву, клопотання, скарги, претензії тощо) для ведення справи і здійснити представництво інтересів Клієнта в усіх українських організаціях та на всіх стадіях судового процесу при розгляді справи за участі Клієнта; у випадку позитивного рішення здійснити необхідні дії по виконанню судового рішення (п. 2 Договору);

- вартість послуг з договору у судах першої інстанції визначається виходячи із складності справи і встановлюється у розмірі 24 845 грн. Оплата гонорару здійснюється готівкою. При виплаті гонорару, Клієнт одночасно утримує з виплаченого Адвокату гонорару податки та збори, а саме 18% ПДФО у розмірі 4472,1 грн та 1,5% військового збору у розмірі 372,68 грн. Утримані з гонорару Адвоката податки та збори сплачуються Клієнтом до бюджету у порядку встановленому чинним законодавством, за виключенням єдиного соціального внеску, який нараховуєтьтся та сплачується адвокатом самостійно. За вирахуванням податків та зборів сума гонорару, що підлягає виплаті Адвокату за цим договором становить 20 000,22 грн та здійснюється у наступному порядку: разом із вступом Адвоката до участі в справі відбувається передача коштів (авансу) за участь у судовій справі у розмірі 5 000,00 грн. Прийняття участі у розгляді справи у якості представника Клієнта посвідчує прийняття Адвокатом суми даних коштів. Після виготовлення тексту позовної заяви і погодження його Клієнт сплачує Адвокатові 7 500,00 грн. Після початку процесу у господарському суді Клієнт виплачує Адвокату решту суми 7 500,22 грн. У разі отримання позитивного результату за остаточним судовим рішенням Клієнт виплачує додатково Адвокату премію, розмір якої становить суму; гонорару за даним договором (п. 3 Договору).

Наявність статусу адвоката у Гуйвана П.Д. підтверджується копією свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 15.02.2000 № 312 (том справи 1, а.с. 140).

15.01.2024 Позивачем (Клієнтом) адвокату Гуйвану П.Д. було видано нотаріально посвідчену Довіреність, яка зареєстрована в реєстрі за № 71 (копія наявна у матеріалах справи, том справи 1, а.с. 141).

На підтвердження отримання професійної правової допомоги позивач надав суду Акт приймання-передачі наданих послуг від 24.02.2024 з детальним описом робіт, проведених адвокатом в межах виконання договору про надання правової допомоги від 08.12.2023. В даному акті зазначено, що Адвокатом Гуйваном П.Д. було проведено, а Клієнтом прийнято юридичні послуги щодо вивчення відповідного законодавства, аналізу національної та європейської практики, обґрунтування та підготовлення документів та участі у судовому процесі у справі № 917/2246/23, а саме :

-детальне вивчення матеріалів, що посвідчують характер господарських відносин між АТ "Полтаваобленерго" та ТОВ "АВМ АМПЕР" з приводу організації виконання договору про розподіл електричної енергії, укладеного на умовах приєднання споживача до публічної пропозиції. А також проаналізований зміст його публічного тексту та з`ясовано, наскільки він стосується конкретних умов відносин між саме цими сторонами;

-з`ясовано, де перебуває точка обліку для цього об`єкту. Виявлено, що її обладнано оператором системи шляхом встановлення лічильника не на межі балансової належності , що знаходиться між об`єктами експлуатаційної відповідальності сторін, а на території споживача, при цьому ніяких коригуючих умов щодо обліку відповідних перетоків сторонами не обумовлено;

-ретельно вивчено генезис взаємин контрагентів щодо порядку та процедури встановлення пломб на об`єкті споживача, а також можливість доступу оператора системи розподілу до дооблікових кіл, що входять до системи струмоприймачів споживача;

-проведено серйозні та змістовні консультації із фахівцями в царині електроенергетики, у тому числі у столиці України, з питань функціонального обсягу операційного охоплення сфери обліку за допомогою АСКОЕ, що забезпечує необхідні комерційні розрахунки з постачальником електроенергії і статистичні дані, передбачені кодексами системи передачі і розподілу;

-проведено консультації з фахівцями в царині ІТ технологій щодо контрольних здатностей системи АСКОЕ щодо негайного моніторингу таких показників, як фактичне споживання, виявлення порушення та надання негайного звіту енергопостачальній організації або оператору системи розподілу;

-вивчені властивості комунікації з електронною системою АСКОЕ саме електронного лічильник LZQJI-XC-S5F6 № 9154026, який установлений на точці обліку ТОВ "АВМ АМПЕР";

-з урахуванням проведених науково-методичних та прикладних оцінок системи АСКОЕ встановлено, що позиція АТ "Полтаваобленерго", що порушення мало місце аж дев`ять місяців до складання акта - 9 лютого 2023 року, але виявлене оператором тільки 3 жовтня 2023 є просто неможливою з технічної точки зору;

-шляхом аналізу спеціальної нормативної документації встановлено, що в електроустановках до і понад 1000 В для визначення наявності або відсутності напруги повинні застосовуватись покажчики напруги контактного та безконтактного типів. Встановлено, що прилад, який використовувався для перевірки вузла обліку 3 жовтня 2023 року службовцями АТ "Полтаваобленерго", а саме, трифазний робочий еталон PWS 2.3 не може використовуватися для замірів фактичної величини напруги в мережі, він може дати лише відповідь на питання: напруга є чи її немає;

-внаслідок консультацій з фахівцями в галузі електроенергетики, дійшли висновку, що у разі відсутності напруги на первинній обмотці трансформатора струму, обов`язково мусить бути відсутня напруга і на вторинній обмотці, бо трансформатор НТМІ-10 - це оливний трансформатор, з заповненим трансформаторною оливою баком, по суті, розміщуються три однофазні трансформатори напруги, з`єднаних у трифазну схему;

-проведене дослідження технічних документів АТ "Полтаваобленерго", пов`язаних з проведенням перевірки ТОВ "АВМ АМПЕР", а саме - акту про порушення ПРРЕЕ № 0001 1624 від 3 жовтня 2023 року, протоколу комісії № 00011624 від 12 жовтня 2023 року, акту технічної перевірки електролічильника від 12 жовтня 2022 року. З`ясовано відповідність чи не відповідність даних документів Правилам роздрібною ринку електричної енергії, Закону України "Про ринок електричної енергії", Кодексу комерційного обліку електричної енергії, Кодексу систем розподілу, іншим численним нормативним актам в царині енергозабезпечення споживачів;

-під час вивчення акту про порушення від 3.10.23 і виявлення вписаних в нього осіб, встановлено, що акт складений з порушенням ПРРЕЕ, бо перевірка пройшла без представника споживача;

-підготовлено і направлено до суду низку процесуальних та сутнісних документів: позов і відповідь на відзив. Також підготовлено і використано у процесі низку заяв та клопотань;

-участь у судових засіданнях .

Всього адвокатом витрачено на вивчення і підготовку матеріалів і надання правової допомоги клієнту упродовж судового провадження, що тривало 2 місяці, 209 годин.

Даний Акт підписаний представниками сторін Договору.

Оцінюючи заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу на відповідність вищенаведеним критеріям, встановленим статтею 126 Господарського процесуального кодексу України, а саме критеріями дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відповідність вказаним критеріям розміру 10 000 грн., пославшись на те, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу за аналіз нормативно-правової бази, що регулює спірні правовідносини, формування правової позиції по справі та підготовку позовної заяви та доказів, якими вона обґрунтовується, у загальному розмірі 24 845,00 грн не у повному обсязі є співрозмірними наданому об`єму адвокатських послуг, з огляду на те, що: адвокат Гуйван П.Д. є кандидатом юридичних наук, Заслуженим юристом України, а також те, що останній колись був пов`язаний з роботою у АТ Полтаваобленерго, а отже потреба для вивчення представником позивача законодавства, яке регулює відносини у сфері електроенергетики відсутня; подані позивачем заяви по суті та клопотання не містять жодних посилань на європейську судову практику; матеріали справи не містять жодних доказів, які б доводили зазначений в Акті наданих послуг факт звернення позивача чи його представника до фахівців у зазначених сферах (висновки, роз`яснення, експертизи, адвокатські запити, відповіді на них та ін.) та відсутні будь-які докази понесення витрат за надання такого роду консультацій, а також необхідність таких.Участь у судових засіданнях, у яких адвокат приймав участь, зводиться до одного, яке відбулося 23.01.2024 і дане засідання розпочалося згідно протоколу судового засідання о 11:36 і завершено о 12:15, його загальна тривалість становила 39 хвилин.

Крім цього зазначений позивачем витрачений час на надання юридичних послуг у даній справі середньої складності - 209 годин, з урахуванням 8 годинного робочого дня, дорівнює приблизно 26 робочим дням, що явно не відповідає критерію розумності.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність підстав для зменшення судом першої інстанції заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу приблизно на 60%, оскільки з огляду на наведене, їх вартість явно істотно завищена.

Разом з цим колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи відповідача щодо того, що позивачем крім договору про надання правової допомоги від 08.12.2023 та Акту приймання-передачі наданих послуг від 24.02.2024 не надано жодних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наявність у матеріалах справи заяв по суті справи - позовної заяви та відповіді на відзив на позов, та заяв з процесуальних питань, які складались представником позивача та були необхідними для представництва інтересів позивача, як зазначено вище, представник позивача приймав у часть в судовому засіданні 23.01.2024, в той час як скасуванням свого рішення в процесі розгляду справи ,яке є предметом спору у даній справі, відповідач підтвердив правомірність позовних івимог

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана додаткова ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача та апеляційна скарга відповідача - без задоволення.

Крім цього колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі позивача міститься заява про розподіл витрат, понесених позивачем при підготовці та проведенні даного апеляційного розгляду, докази на понесення яких позивач додав до свого відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні вказаної заяви з наступних підстав.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У пункті 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з положеннями статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.

Частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Зокрема, відповідно до положень частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Наведені вище норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

Аналіз частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України дає підстави зробити висновок, що питання про стягнення / визначення / розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони, на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.

Водночас склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у вирішенні заяви сторони. Так, у частині третій статті 126 та частині восьмій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим положення статей 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України в сукупності з положеннями статті 221 Господарського процесуального кодексуУкраїни дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі суд може вирішити питання розподілу судових витратпід час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала доказів, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву, суд може вирішити питання про судові витрати шляхом ухвалення додаткового рішення.

Зокрема, пунктом 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Аналіз положень частин третьої - четвертої статті 244 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що у разі якщо при ухваленні судового рішення за результатами розгляду справи (вирішення спору по суті) не було вирішено питання про судові витрати, суд, що ухвалив рішення, може за заявою сторони в тому самому складі ухвалити додаткове судове рішення. Заява сторони про ухвалення додаткового рішення має бути розглянута протягом десяти днів із дня надходження.

У разі якщо така заява підлягає задоволенню, суд ухвалює додаткове рішення (постанову). У випадку якщо суд розглядає заяву про ухвалення додаткового рішення та вона не підлягає задоволенню, то суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.

Відповідно до частини першої статті 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, судові накази.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 232 ГПК України).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частина четверта статті 232 ГПК України).

У силу положень частини п`ятої статті 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Право апеляційного оскарження додаткового рішення та/або ухвали про відмову в прийнятті додаткового рішення передбачено положеннями частини першої статті 254 та пунктом 19 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексуУкраїни.

Разом з Тим, норми статті 244 Господарського процесуального кодексу України вказують на те, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Тобто є актом правосуддя, яким вирішуються окремі процесуальні питання, що не були вирішені судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору по суті. Таке рішення не вирішує / змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті (наведена правова позиція узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20, від 22.10.2019 у справі №922/2665/17, від 12.01.2021 у справі № 1540/4122/18, від 17.02.2021 у справі № 522/17366/13-ц, від 25.03.2021 у справі № 640/15192/19).

Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, яка згідно з частиною першою статті 244 Господарського процесуального кодексу України полягає у такому: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Водночас судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи та вирішенням по суті, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (висновок, викладений у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №907/418/21).

Як вже було зазначено вище, положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначають порядок розподілу судових витрат за результатами вирішення спору.

Суд звертає увагу, що загальні положення щодо розгляду справи по суті наведено у параграфі 1 глави 6 розділу ІІІ ГПК України. Зокрема, у статті 194 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Разом з тим положення частини третьої статті 233 Господарського процесуального кодексу України визначають, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Отже, положеннями статті 233 Господарського процесуального кодексу України обмежено можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому судовому рішенні ухваленням рішення за результатами розгляду справи по суті (подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №914/201/19, від 27.03.2023 у справі № 910/25118/15 та в ухвалі Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 903/834/20).

Крім того, зміст статей 221 і 244 Господарського процесуального кодексу України також свідчить про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення у справі, зокрема, про судові витрати саме після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог (після розгляду по суті), якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша статті 244 ГПК України).

Суд зазначає, що оскаржуване в апеляційному порядку додаткова ухвала суду першої інстанції не є судовим рішенням, ухваленим за результатами розгляду справи по суті, оскільки не вирішує / змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті, що є підставою для розподілу судових витрат у справі на підставі положень статей 129 Господарського процесуального кодексу України.

Оскарження додаткового судового рішення не є окремими судовим розглядом спору по суті та прямо залежить від розгляду основної справи, а тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення, яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим.

Оскільки у апеляційному провадженні з перегляду додаткової ухвали спір по суті не вирішувався, у суду відсутні підстави для ухвалення додаткового судового рішення в порядку статті 244 Господарського процесуального кодексу України про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених при зазначеному перегляді.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для розподілу судових витарт, понесених стороною під час перегляду додаткових рішень викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 910/9714/22 та в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 905/1840/21, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 925/790/17, від 14.03.2024 у справі № 905/1260/23.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом його апеляційної скарги та апеляційної скарги відповідача на додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23.

Керуючись статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача - Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишити без задоволення.

Додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23 залишити без змін.

Відмовити в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом додаткової ухвали Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі № 917/2246/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.06.2024.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя О.А. Пуль

Суддя Н.О. Мартюхіна