Рішення

від 05.06.2024 по справі 910/340/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2024Справа № 910/340/24

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк»

до 1. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелетія»

3. Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство»

про розірвання договорів та усунення перешкод у користуванні майном

Представники сторін:

від позивача: Мартинюк Є.В.;

від відповідача 1: Шевченко І.Є.;

від відповідача 2: Серебряник О.О.;

від відповідача 3: Городницький П.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.01.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» з вимогами до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелетія» та Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» про розірвання договорів та усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем 2 умов Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 та Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019, у зв`язку з чим позивач просить суд:

1) розірвати Інвестиційний договір №050-13/і/196 від 10.12.2018;

2) розірвати Договір №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019;

3) усунути перешкоди у здійсненні банком права володіння та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелетія» з нежилих приміщень і споруд спортивного клубу ВО «Завод Арсенал», загальною площею 536,3 кв.м., та земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:033:0013, площею 1,9902 га, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 36.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 відкрито провадження у справі №910/340/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.02.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

31.01.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 та від відповідача 3 надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі заперечили проти задоволення позову, вказавши, що позивач помилково ототожнює об`єкт інвестування та об`єкт оренди, оскільки до складових об`єкту інвестування за інвестиційним договором не входять нежилі приміщення та споруди ВО «Завод Арсенал».

05.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповіді на відзив відповідача 3 та відповідача 1, які суд долучив до матеріалів справи.

05.02.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 заперечив проти задоволення позову, вказавши, що позивачем не обґрунтовано коло визначених ним відповідачів у даній справі. Крім того, інвестиційний договір не містить жодних посилань на частину об`єкта оренди - нежитлові приміщення і споруди, а лише є посилання на земельну ділянку. Тобто, нежитлові приміщення і споруди не є частиною інвестиційного договору. Проведення будь-яких робіт відносно нежитлових приміщень і споруд не може вважатися порушенням умов інвестиційного договору. Також, відповідач 2 зауважив, що здійснений ним ремонт у приміщеннях є нічим іншим як поліпшеннями, відносно яких не було жодних заперечень зі сторони позивача у момент їх здійснення відповідачем 2. Крім того, відповідач 2 вказав на недобросовісну поведінку позивача.

12.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, яку суд долучив до матеріалів справи.

12.02.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 3 надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

13.02.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

14.02.2024 банком подано клопотання про повернення без розгляду відзивів відповідача 2 та відповідача 3, в задоволенні якого судом було відмовлено у підготовчому засіданні 14.02.2024.

У підготовчому засіданні 14.02.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 13.03.2024.

04.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

12.03.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про доповнення підстав позову, яка була прийнята судом до розгляду у підготовчому засіданні 13.03.2024.

У підготовчому засіданні 13.03.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 27.03.2024.

25.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 та 26.03.2024 від відповідача 3 надійшли заперечення на заяву позивача про доповнення підстав позову.

26.03.2024 позивачем подані додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

26.03.2024 відповідачем 1 подано клопотання про залишення без розгляду додаткових пояснень, поданих банком 26.03.2024.

У підготовчому засіданні 27.03.2024 судом було відхилено клопотання відповідача 1 про залишення без розгляду додаткових пояснень, поданих позивачем 26.03.2024, постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.04.2024.

23.04.2024 та 24.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24.04.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про перерву у судовому засіданні на 22.05.2024.

07.05.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

17.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

21.05.2024 позивачем подано клопотання про повернення без розгляду письмових доказів, поданих 17.05.2024 відповідачем 2, в задоволенні якого судом було відмовлено, а також додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.05.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 05.06.2024.

У судовому засіданні 05.06.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.12.2018 між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (організатор конкурсу), Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» (замовник), Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» (АБ «Укргазбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелетія» (інвестор) укладено Інвестиційний договір №050-13/і/196, відповідно до умов якого сторони здійснюють діяльність щодо проектування, облаштування, експлуатації об`єкта інвестування та вчинення інших дій, передбачених договором.

У розділі 1 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 зазначено, що договором є цей інвестиційний договір про облаштування парку з об`єктами спортивної інфраструктури на вул. Михайла Грушевського, 36 у Печорському районі з додатками та змінами (в тому числі з тими, що будуть складені після підписання Договору Сторонами), належним чином підписаними представниками Сторін, скріпленими печатками (в разі наявності) та зареєстрованими Організатором конкурсу в установленому порядку, земельна ділянка для реалізації інвестиційного проекту - земельна ділянка орієнтовною площею 3,64 га, шо складається з Земельної ділянки-1 та Земельної ділянки-2, які розташовані за адресою вул. Михайла Грушевського. 36 у Печерському районі, на якій буде здійснюватись облаштування Об`єкта інвестування; Земельна ділянка-1 - земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:033:0013, знаходиться у приватній власності Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» та має площу 19902,21 кв.м.; Земельна ділянка-2 - земельна ділянка, що має орієнтовну площу 1,65 га, обліковий код 82:033:0078 та знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва, Інформація щодо державної реєстрації права власності (користування) на земельну ділянку з обліковим кодом 82:033:0078 в міському земельному кадастрі відсутня. Набуття Інвестором права власності або користування (оренди) Земельною ділянкою-2 на підставі Договору заборонено. Об`єкт інвестування - парк з об`єктами спортивної інфраструктури на вул. Михайла Грушевського, 36 у Печерському районі. Орієнтовні техніко-економічні показники Об`єкта інвестування, зазначені у пункті 2.4 Договору. Тимчасова конструкція - конструкція функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, яка виготовляється з полегшених збірно-розбірних тимчасових конструкцій та встановлюється з урахуванням вимог до споруд відповідно до затвердженої Проектної документації або іншої документації, передбаченої законодавством України, без улаштування заглибленого фундаменту.

Відповідно до п. 4.2 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 інвестор розпочинає реалізацію інвестиційного проекту з моменту набрання чинності цим договором.

Строк облаштування об`єкта інвестування повинен бути не більше нормативного, що визначається затвердженою Проектною документацією або іншою документацією, передбаченою законодавством України, але не більше 2-х років з моменту набрання чинності договором (п. 4.8 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018).

Відповідно до п. 12.2 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 чинними і обов`язковими для виконання сторонами визнаються виключно ті зміни й доповнення, що здійснені за їх взаємною згодою уповноваженими особами сторін, оформлені в письмовій формі та скріплені підписами та печатками (за наявності) сторін, зареєстровані організатором конкурсу в установленому порядку.

Всі зміни, доповнення, додатки та додаткові угоди до договору, підписні сторонами, є його невід`ємними частинами (п. 12.3 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018).

29.01.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду №1, в якій сторони погодили, що строк облаштування об`єкта інвестування повинен бути не більше нормативного, що визначається затвердженою Проектною документацією або іншою документацією, передбаченою законодавством України, але не пізніше ніж до 31 серпня 2021 року.

22.11.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду №2, в якій сторони погодили, що строк облаштування об`єкта інвестування повинен бути не більше нормативного, що визначається затвердженою Проектною документацією або іншою документацією, передбаченою законодавством України, але не пізніше ніж до 31 грудня 2021 року.

У п. 4.12 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 сторонами погоджено, що будівництво капітальних споруд та будь-яких об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці для реалізації інвестиційного проекту заборонено. Облаштування об`єкта інвестування (його складових) здійснюється шляхом встановлення виключно збірно-розбірних тимчасових конструкцій та елементів благоустрою.

Відповідно до п. 4.19 та п. 14.2 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 строк дії договору становить 15 років з моменту набрання ним чинності.

Згідно з п. 6.2.15 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 інвестор зобов`язаний здійснювати облаштування об`єкта інвестування шляхом встановлення виключно збірно-розбірних тимчасових конструкцій та елементів благоустрою. Інвестор зобов`язаний забезпечити технічну можливість демонтажу всіх складових частин об`єкта інвестування без завдання шкоди земельній ділянці.

Протокольним рішенням від 20.04.2023 №154/2023 постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо, об`єктів житлового, та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22,10.2007 №1403, погоджено продовження строку облаштування Об`єкта інвестування до 31.12.2023.

Цим же протокольним рішенням Сторонам Інвестиційного договору доручено розробити та затвердити встановленим порядком Проектну документацію (коригування) та опрацювати відповідний проект Додаткової угоди до Інвестиційного договору від 10.12.2018 №050-13/і/196.

23.01.2019 між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелетія» (орендар) укладено Договір №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О., зареєстрований в реєстрі за №334, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендарю за плату на строк, передбачений умовами даного договору, в тимчасове платне користування (оренду) нежилі приміщення і споруди спортивного клубу ВО «Завод Арсенал», загальною площею 536,3 кв.м., та земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:033:0013, площею 1,9902 га, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 36.

У п. 1.4 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 вказано, що об`єкт оренди передається в користування з метою реалізації інвестиційного проекту відповідно до Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018.

Відповідно до п. 3.1 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 строк оренди за цим договором - до 10.12.2033. У разі дострокового припинення інвестиційного договору, строк оренди за даним договором припиняється з дати припинення інвестиційного договору, з урахуванням п. 3.3 даного договору.

Згідно з п. 9.1 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів відбитками печаток сторін та його нотаріального посвідчення і діє до 10.12.2033 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору.

Пунктами 6.3.17 та 6.3.18 Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об`єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року №528/1189 передбачено, що Організатор конкурсу має право розірвати інвестиційний договір з інвестором у встановленому законом порядку, якщо інвестор порушує умови інвестиційного договору, зокрема порушує встановлені договором обсяги та строки фінансування, не виконує або виконує неналежним чином будь-які інші інвестиційні обов`язки.

У разі розірвання договору з інвестором організатор конкурсу вирішує питання про залучення нового інвестора, умови та обсяги компенсації попередньому інвестору понесених ним витрат на реалізацію інвестиційного проекту. Відшкодування витрат, понесених інвестором на реалізацію інвестиційного проекту, здійснюється новим інвестором відповідно до умов інвестиційного договору.

Згідно з п. 14.4 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 організатор конкурсу має право розірвати договір в односторонньому порядку у невиконання або неналежного виконання Інвестором зобов`язань, передбачених пунктами 6.2.3, 6.2.4, 6.2.6, 6.2.9, 6.2.10, 6.2.15, 6.2.23 пункту 6.2 Договору.

Пунктом 14.4.1 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 визначено, що у разі невиконання інвестором зобов`язань за договором питання розірвання договору за пропозицією Організатора конкурсу (якому такі пропозиції згідно з підпунктом 7.1.7 пункту 7.1 Договору може вносити Замовник) виноситься на розгляд Комісії.

Враховуючи зазначене вище нормативне регулювання спірних правовідносин, банк 31.10.2023 звернувся до Організатора конкурсу з листом вих. №132/37962/2023, в якому повідомлялось про прийняття банком рішення про відмову у затвердженні змін до проектної документації «Облаштування парку з об`єктами спортивної інфраструктури на вул. Михайла Грушевського, 36 у Печерському районі», з огляду на порушення строків реалізації інвестиційного проекту, та порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелетія» як Інвестором та Орендарем п. 6.2.15 Інвестиційного договору.

У вказаному листі банк також ставив перед організатором конкурсу питання внесення останнім пропозиції щодо розгляду на засіданні Комісії питання про розірвання Інвестиційного договору.

Також, відповідні листи було надіслано й іншим сторонам Інвестиційного договору.

Листом від 10.11.2023 вих. № 050/13-4428 Організатор конкурсу повідомив, що засідання Комісії, заплановане на 09.11.2023 не відбулося у зв`язку з відсутністю кворуму.

06.12.2023 банк направив листи до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вих. №132/41622/2023 від 05.12.2023), Комунального підприємства «Київське інвестиційне агентство» (вих. №132/41620/2023 від 05.12.2023) та ТОВ «МЕЛЕТІЯ» (вих. №132/41619/2023 від 05.12.2023), як сторонам Інвестиційного договору, з наступними умовами:

- провести у 7 (семи) денний термін з дня отримання листа банку засідання Комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва реконструкції, реставрації тощо об`єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Комісія) з розгляду питання щодо розірвання Інвестиційного договору;

- в разі не проведення засідання Комісії - в 7 (семи) денний термін з дня отримання листа Банку, попередити про намір банку достроково припинити дію Договору оренди №129/01-19/1-М від 23.01.2019, укладеного з ТОВ «МЕЛЕТІЯ» (далі - Договір оренди), та розірвати Інвестиційний договір, у зв`язку з порушенням Інвестором зобов`язань за Інвестиційним договором, при цьому до листа має бути додано відповідний проект договору/додаткової угоди про розірвання Інвестиційного договору з боку Банку;

- у разі не укладення між сторонами Інвестиційного договору відповідного договору/додаткової угоди про його розірвання, попередити про намір Банку розривати Інвестиційний договір у судовому порядку.

07.12.2023 відбулося засідання Комісії за участю представників банку. За наслідком засідання Комісією не було прийнято рішення про розірвання Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що всупереч положенням п.п. 4.12. та 6.2.15. Інвестиційного договору та п.п. 5.1.8. та 5.18. Договору оренди, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелетія» допущені істотні зміни Об`єкту оренди а саме: 1) на обох будівлях добудовано третій поверх; 2) в обох будівлях відбулися перепланування 1-го та 2-го поверхів. Споруди літ. «В», «В'» не були ідентифіковані на земельних ділянках.

Крім того, відповідачем 2 порушено строки реалізації інвестиційного проекту.

Також, у доповненнях підстав позову позивач вказав на те, що інша земельна ділянка, на якій реалізується інвестиційний проект, а саме Земельна ділянка-2 (земельна ділянка, що має орієнтовну площу 1,65 га, обліковий код 82:033:0078 та знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва, Інформація щодо державної реєстрації права власності (користування) на земельну ділянку з обліковим кодом 82:033:0078 в міському земельному кадастрі відсутня) за час від дати укладення Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 була неодноразового поділена на інші земельні ділянки. Однак, до Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 не вносились будь-які зміни відносно цього. Позивач вважає, що такий поділ земельної ділянки №2 був проведений задля перешкоджання банку, як власника майна, у доступі до майна, обмеження під`їзду та заїзду, що може призвести до знецінення майна та неможливості виконання умов інвестиційного договору та договору оренди.

За таких обставин, позивач просить суд:

1) розірвати Інвестиційний договір №050-13/і/196 від 10.12.2018;

2) розірвати Договір №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019;

3) усунути перешкоди у здійсненні банком права володіння та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелетія» з нежилих приміщень і споруд спортивного клубу ВО «Завод Арсенал», загальною площею 536,3 кв.м., та земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:033:0013, площею 1,9902 га, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 36.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачі зазначили, що позивач помилково ототожнює об`єкт інвестування та об`єкт оренди, оскільки до складових об`єкту інвестування за інвестиційним договором не входять нежилі приміщення та споруди ВО «Завод Арсенал». Крім того, інвестиційний договір не містить жодних посилань на частину об`єкта оренди - нежитлові приміщення і споруди, а лише є посилання на земельну ділянку. Тобто, нежитлові приміщення і споруди не є частиною інвестиційного договору. Проведення будь-яких робіт відносно нежитлових приміщень і споруд не може вважатися порушенням умов інвестиційного договору. Також, відповідач 2 зауважив, що здійснений ним ремонт у приміщеннях є нічим іншим як поліпшеннями, відносно яких не було жодних заперечень зі сторони позивача у момент їх здійснення відповідачем 2. Крім того, відповідач 2 вказав на недобросовісну поведінку позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Тобто, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Нормами статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Аналогічні положення містить стаття 291 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.

У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №465/5980/17).

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 №756/420/17.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 Цивільного кодексу України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.

До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору.

У постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19 зазначено, що відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Відповідно до статті 19 Цивільного кодексу України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 Цивільного кодексу України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.

Оскільки частина друга статті 651 Цивільного кодексу України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.

Вищенаведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 5.4.2 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 орендодавець має право достроково припинити дію цього договору, попередивши про це орендаря за 30 днів до дня припинення дії договору.

Також, відповідно до п. 5.4.5 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 орендодавець має право вимагати повернення об`єкту оренди у разі невиконання чи неналежного виконання орендарем своїх договірних зобов`язань.

У п. 9.5 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 визначено, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Згідно з п. 10.2 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 договір може бути достроково розірваний (припинений) за ініціативою орендодавця в разі невиконання або неналежного виконання орендарем своїх зобов`язань за договором.

Тобто, умовами Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 передбачено право орендодавця на одностороннє розірвання вказаного договору шляхом відмови від нього в разі невиконання або неналежного виконання орендарем своїх зобов`язань за договором.

Втім, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 09.12.2020 у справі №199/3846/19, порушення орендарем зобов`язань за договором повинно бути істотним.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Положеннями ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом вказаною нормою.

Загальні критерії істотності порушення умов договору в розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї сторони договору напрацьовані усталеною судовою практикою Верховного Суду, та викладені зокрема у постановах від 07 серпня 2018 року у справі №910/22259/17, від 10 грудня 2019 року у справі №926/1557/18, від 21 січня 2020 року у справі №920/221/19, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/185 та інших.

Поняття «істотності порушення договору» є оціночним, яке законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Отже, надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, а також її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Отже у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Судом встановлено, що листом від 05.12.2023 вих. №132/41621/2023 банк повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелетія» про розірвання Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 з 05.01.2024, оскільки відповідачем 2 (орендарем) були порушені п.п. 5.1.8 та 5.1.18 договору оренди.

У п. 5.1.8 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 сторони погодили, що орендар зобов`язаний здійснювати проектування, облаштування, експлуатацію об`єкта оренди в межах інвестиційного проекту, відповідно до умов Інвестиційного договору та цього договору. Облаштування об`єкта оренди здійснюється шляхом встановлення виключно збірно-розбірних тимчасових конструкцій та елементів благоустрою та з технічною можливістю демонтажу всіх складових частин об`єкта інвестування за інвестиційним проектом без завдання шкоди зовнішньому і внутрішньому вигляду об`єкта оренди відповідно до цього договору, а також нести витрати по утриманню об`єкта оренди.

Крім того, відповідно до п. 5.1.18 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 орендар зобов`язаний не здійснювати не передбачені інвестиційним проектом, відповідно до умов інвестиційного договору, перепланування, реконструкції і поліпшення об`єкта оренди, без письмової згоди орендодавця, а також не дозволяти третім особам вчиняти такі дії. Будівництво капітальних споруд та будь-яких об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці, що є об`єктом оренди за цим договором, заборонено.

Як вбачається з Акту огляду нерухомого майна від 06.09.2021, який складено Осипою Д.В. , начальником відділу операцій з майном управління реалізації майна департаменту врегулювання боргових зобов`язань був проведений огляд наступного нерухомого майна, що належить АБ «Укргазбанк» на праві власності: нерухоме майно - нежилі приміщення та споруди спортивного клубу ВО «Завод Арсенал» загальною площею 536,30 кв, м, в тому числі: роздягальня літ. А. загальною площею 163,3 кв.м., роздягальня з коментаторською літ. Б. загальною площею 153,4 кв.м., підсобні приміщення в літ. В, загальною площею 175,1 кв.м., підсобні приміщення загальною площею 44,5 кв.м., крім того споруди: асфальтний майданчик, тенісний майданчик, футбольне поле, баскетбольний майданчик, трибуни та комунікації літ. В', що знаходиться у м. Київ, по вулиці Грушевського, будинок 36; земельна ділянка площею 1,9902 га, на якій знаходиться нерухоме майно, розташована у м. Київ, по вулиці Грушевського, будинок 36.

За результатами огляду встановлено:

1) роздягальня літ. А. загальною площею 163,3 кв.м. - добудований третій поверх (згідно технічної документації будівля двоповерхова);

2) роздягальня з коментаторською літ. Б. загальною площею 153,4 кв.м. - добудований третій поверх (згідно технічної документації будівля двоповерхова);

3) підсобні приміщення в літ. В загальною площею 175,1 кв.м., підсобні приміщення загальною площею 44,5 кв.м. на земельній ділянці площею 1,9902 га, розташованій у м. Київ, по вулиці Грушевського, будинок 36, відсутні;

4) на території вищевказаної земельної ділянки частково розташовані тенісні корти ангарного типу з фундаментом;

5) футбольне поле, трибуни знаходяться в процесі реконструкції;

6) асфальтний майданчик, тенісний майданчик, баскетбольний майданчик, комунікації візуально ідентифікувати неможливо.

В Акті огляду нерухомого майна від 06.01.2022 встановлено, що приміщення літ. В та В' ідентифіковані не були.

В іншому Акті огляду нерухомого майна від 06.01.2022 встановлено, що у нерухомому майні літ. А було проведено перепланування на 1 та 2 поверхах та добудовано 3 поверх.

Також, ще в одному Акті огляду нерухомого майна від 06.01.2022 встановлено що в нерухомому майні літ. Б так само було проведено перепланування на 1 та 2 поверхах та добудовано 3 поверх.

В Акті огляду нерухомого майна від 10.04.2023, який складено Осипою Д.В. , начальником відділу операцій з майном управління реалізації майна департаменту врегулювання боргових зобов`язань, встановлено, що був проведений огляд наступного нерухомого майна, що належить АБ «Укргазбанк» на праві власності: нерухоме майно - нежилі приміщення та споруди спортивного клубу ВО «Завод Арсенал» загальною площею 536,30 кв. м., в тому числі: роздягальня літ. А. загальною площею 163,3 кв.м., роздягальня з коментаторською літ. Б. загальною площею 153,4 кв.м., підсобні приміщення в літ. В загальною площею 175,1 кв.м., підсобні приміщення загального площею 44,5 кв.м., крім того споруди: асфальтний майданчик, тенісний майданчик, футбольне поле, баскетбольний майданчик, трибуни та комунікації літ.В', що знаходиться у м. Київ, по вулиці Грушевського, будинок 36; земельна ділянка площею 1,9902 га, на якій знаходиться нерухоме майно, розташована у м. Київ, по вулиці Грушевського, будинок 36.

За результатами огляду встановлено:

1) роздягальня літ. А. загальною площею 163,3 кв.м. - добудований третій поверх (згідно технічної документації будівля двоповерхова);

2) роздягальня з коментаторською літ. Б. загальною площею 153,4 кв.м. - добудований третій поверх (згідно технічної документації будівля двоповерхова);

3) підсобні приміщення в літ. В загальною площею 175,1 кв.м., підсобні приміщення загальною площею 44,5 кв.м. на земельній ділянці площею 1,9902 га, розташованій у м. Київ, по вулиці Грушевського, будинок 36, відсутні;

4) на території вищевказаної земельної ділянки частково розташовані тенісні корти ангарного типу з фундаментом та приблизно 50 сантиметрів кута будівлі за адресою: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 5;

5) трибуни знаходяться в процесі реконструкції;

6) асфальтний майданчик, тенісний майданчик, баскетбольний майданчик, комунікації візуально ідентифікувати неможливо.

7) на дату огляду будівельні роботи не проводились.

Суд зазначає, що у п. 1.4 Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 вказано, що об`єкт оренди передається в користування з метою реалізації інвестиційного проекту відповідно до Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018.

Тобто, метою укладення Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 є реалізація сторонами інвестиційного проекту відповідно до Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018.

Суд зазначає, що вчинені вищевказані дії (на обох будівлях добудовано третій поверх; в обох будівлях відбулися перепланування 1-го та 2-го поверхів, споруди літ. «В», «В'» не були ідентифіковані на земельних ділянках) не є істотним порушенням умов Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019, оскільки метою вказаного договору є реалізація інвестиційного проекту, а вчинення вищевказаних дій не позбавляє сторін як Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019, так і Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 того, на що вони розраховували при укладенні договору оренди - реалізація інвестиційного проекту.

Позивач жодним чином не вказує та не обґрунтовує належними та допустимими доказами істотності порушення договору оренди, наявності обставин, які свідчать про те, що у зв`язку з вищевказаними діями (на обох будівлях добудовано третій поверх; в обох будівлях відбулися перепланування 1-го та 2-го поверхів, споруди літ. «В», «В'» не були ідентифіковані на земельних ділянках) позивач позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору оренди, а також не вказує про завдання позивачу будь-якої шкоди, в тому числі упущеної вигоди.

Як вже зазначалось судом, при оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Вказаних обставин, які свідчать про істотне порушення відповідачем 2 умов Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 позивачем суду не наведено взагалі, з огляду на що суд дійшов висновку, що внаслідок надсилання позивачем листа про розірвання Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 в односторонньому порядку шляхом відмови від вказаного договору, договір розірвано не було, а зобов`язання за ним не припинились.

При цьому, заявляючи позовні вимоги про розірвання Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 в судовому порядку на позивача так само покладається обов`язок довести суду належними та допустимими доказами істотності порушення умов договору.

Однак, позивач жодним чином не вказує та не обґрунтовує належними та допустимими доказами істотності порушення договору оренди, наявності обставин, які свідчать про те, що у зв`язку з вищевказаними діями (на обох будівлях добудовано третій поверх; в обох будівлях відбулися перепланування 1-го та 2-го поверхів, споруди літ. «В», «В'» не були ідентифіковані на земельних ділянках) позивач позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору оренди, а також не вказує про завдання позивачу будь-якої шкоди, в тому числі упущеної вигоди.

За таких обставин, враховуючи викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку відмовити у позові Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» в частині позовних вимог про розірвання Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019.

Що стосується позовних вимог про розірвання Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018. суд також не вбачає підстав для їх задоволення, зважаючи на наступні обставини.

Так, підставою для розірвання Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 позивач визначає порушення п.п. 4.12. та 6.2.15. Інвестиційного договору, а саме: 1) на обох будівлях добудовано третій поверх; 2) в обох будівлях відбулися перепланування 1-го та 2-го поверхів. Споруди літ. «В», «В'» не були ідентифіковані на земельних ділянках. Крім того, відповідачем 2 порушено строки реалізації інвестиційного проекту. Також, у доповненнях підстав позову позивач вказав на те, що інша земельна ділянка, на якій реалізується інвестиційний проект, а саме Земельна ділянка-2 (земельна ділянка, що має орієнтовну площу 1,65 га, обліковий код 82:033:0078 та знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва, Інформація щодо державної реєстрації права власності (користування) на земельну ділянку з обліковим кодом 82:033:0078 в міському земельному кадастрі відсутня) за час від дати укладення Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 була неодноразового поділена на інші земельні ділянки. Однак, до Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 не вносились будь-які зміни відносно цього. Позивач вважає, що такий поділ земельної ділянки №2 був проведений задля перешкоджання банку, як власника майна, у доступі до майна, обмеження під`їзду та заїзду, що може призвести до знецінення майна та неможливості виконання умов інвестиційного договору та договору оренди.

У п. 4.12 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 сторонами погоджено, що будівництво капітальних споруд та будь-яких об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці для реалізації інвестиційного проекту заборонено. Облаштування об`єкта інвестування (його складових) здійснюється шляхом встановлення виключно збірно-розбірних тимчасових конструкцій та елементів благоустрою.

Згідно з п. 6.2.15 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 інвестор зобов`язаний здійснювати облаштування об`єкта інвестування шляхом встановлення виключно збірно-розбірних тимчасових конструкцій та елементів благоустрою. Інвестор зобов`язаний забезпечити технічну можливість демонтажу всіх складових частин об`єкта інвестування без завдання шкоди земельній ділянці.

Як встановлено судом, над роздягальнею літ. А. загальною площею 163,3 кв.м. було без дозволу позивача добудовано третій поверх (згідно технічної документації будівля двоповерхова), над роздягальнею з коментаторською літ. Б. загальною площею 153,4 кв.м. було добудовано третій поверх (згідно технічної документації будівля двоповерхова), підсобні приміщення в літ. В загальною площею 175,1 кв.м., підсобні приміщення загальною площею 44,5 кв.м. на земельній ділянці площею 1,9902 га, розташованій у м. Київ, по вулиці Грушевського, будинок 36, відсутні.

У Звіті про результати проведення будівельно-технічної експертизи стану виконання інвестиційного проекту «Облаштування парку з об`єктами спортивної інфраструктури на вул. М. Грушевського, 36 у Печерському районі, за Інвестиційним договором від 10.12.2018 №050-13/і/196», зазначено про порушення стану виконання інвестиційного проекту «Облаштування парку з об`єктами спортивної інфраструктури на вул. Михайла Грушевського, 36 у Печерському районі, за Інвестиційним договором від 10.12.2018 №050-13/і/196», зазначено, зокрема:

- на час проведення перевірки, реалізація техніко-економічних показників, передбачених Інвестиційним договором від 10.12.2018 № 050-13/і/196 по облаштуванню парку з об`єктами спортивної інфраструктури на вул. Михайла Грушевського, 36 у Печерському районі м. Києва, становить близько 50 (п`ятдесяти) % (з точністю ± 10 %) та відставанням від визначеного Договором строку на 1 рік і 8 місяців;

- Інвестором порушено зобов`язання, передбачене п. 6.2.15 Інвестиційного договору, так як існують суттєві зміни об`єкту оренди, в частині нерухомого майна, що є частиною об`єкту інвестування, що призводить до порушення вимог Інвестиційного договору без внесення відповідних змін до інвестиційного договору та договору оренди, та ставить під загрозу його реалізацію.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Однак, позивач жодним чином не вказує та не обґрунтовує належними та допустимими доказами істотності порушення інвестиційного договору, наявності обставин, які свідчать про те, що у зв`язку з вищевказаними діями (на обох будівлях добудовано третій поверх; в обох будівлях відбулися перепланування 1-го та 2-го поверхів, споруди літ. «В», «В'» не були ідентифіковані на земельних ділянках) позивач позбавлений того, на що він розраховував при укладенні інвестиційного договору, а також не вказує про завдання позивачу будь-якої шкоди, в тому числі упущеної вигоди.

Вказаних обставин, які свідчать про істотне порушення відповідачем 2 умов інвестиційного договору, позивачем суду не наведено взагалі.

Вищевказані дії, вчинені відповідачем 2, не є порушенням основних зобов`язань відповідача 2 за Інвестиційним договором №050-13/і/196 від 10.12.2018, не позбавляють позивача значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору, не завдають позивачу будь-якої шкоди, в тому числі упущеної вигоди. Принаймні, позивач про такі обставини не вказує у заявах по суті справи.

Що стосується строків реалізації інвестиційного проекту, то строк облаштування об`єкта інвестування повинен бути не більше нормативного, що визначається затвердженою Проектною документацією або іншою документацією, передбаченою законодавством України, але не більше 2-х років з моменту набрання чинності договором (п. 4.8 Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018).

29.01.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду №1, в якій сторони погодили, що строк облаштування об`єкта інвестування повинен бути не більше нормативного, що визначається затвердженою Проектною документацією або іншою документацією, передбаченою законодавством України, але не пізніше ніж до 31 серпня 2021 року.

22.11.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду №2, в якій сторони погодили, що строк облаштування об`єкта інвестування повинен бути не більше нормативного, що визначається затвердженою Проектною документацією або іншою документацією, передбаченою законодавством України, але не пізніше ніж до 31 грудня 2021 року.

Протокольним рішенням від 20.04.2023 №154/2023 постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо, об`єктів житлового, та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22,10.2007 №1403, погоджено продовження строку облаштування Об`єкта інвестування до 31.12.2023.

Суд зазначає, що прострочення виконання відповідачем 2 зобов`язання за інвестиційним договором в даному випадку не є істотним порушенням, так як не є значним, тривалим, не завдало позивачу шкоди (збитків), не позбавило позивача значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору (обґрунтувань та доказів протилежного позивачем суду не надано).

Так само, неодноразовий поділ земельної ділянки 2 (відмінної від спірної земельної ділянки, належної позивачу), на якій реалізовується інвестиційний проект, без повідомлення про це позивача та без внесення відповідних змін до інвестиційного договору, не вказує про істотне порушення умов Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 та не є підставою для його розірвання в судовому порядку.

Доказів протилежного позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку відмовити у позові банку в частині розірвання Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю існування для цього підстав.

Позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні банком права володіння та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелетія» з нежилих приміщень і споруд спортивного клубу ВО «Завод Арсенал», загальною площею 536,3 кв.м., та земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:033:0013, площею 1,9902 га, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 36, також задоволенню не підлягають, так як підстави користування відповідачем 2 вказаним нерухомим майном не припинили своє існування (відсутні підстави для розірвання Інвестиційного договору №050-13/і/196 від 10.12.2018 та Договору №129/01-19/1-М оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019).

Отже, оскільки позивач не довів обставин, що дають підстави для розірвання договорів відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, а саме: істотність порушення відповідачем умов договору; завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, у задоволенні позову слід відмовити.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 17.06.2024.

Суддя О.М. Спичак