Рішення

від 08.05.2024 по справі 916/5134/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5134/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м. Одеса, площа Думська, 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС" (код ЄДРПОУ43218292, 65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 111)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 44162529, 65011, м. Одеса, вул. Успенська, 83/85)

про стягнення 5779068,97 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Дар`я Явченко

від відповідача: Любов Астаф`єва

третя особа: не з`явився

Позивач Одеська міська рада звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС" про стягнення 5779068,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача у сфері земельних відносин, що полягає у несплаті відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою.

Ухвалою від 18.12.2023 позовну заяву Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, вирішено інші процесуальні питання.

29.12.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву.

16.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 18.01.2024 оголошено перерву до 25.01.2024.

24.01.2024 від відповідача надійшло заперечення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 18.03.2024; закрито підготовче провадження у справі №916/5134/23; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 06.03.2024.

У судовому засіданні 06.03.2024 господарський cуд, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протокольно ухвалив про проведення розгляду справи у розумні строки та оголосив перерву до 11.04.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 11.04.2024, не відбулося.

Ухвалою від 24.04.2024 призначено судове засідання у справі на 08.05.2024.

В судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

Представник Одеської міської ради підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 08.05.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

24.07.2003 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "ТЕХНОПАРК" (орендар), було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 12671 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, Суворовський район, вул. Чорноморського козацтва, 111, терміном на 25 років, для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих і складських приміщень.

Вказаний договір зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 20.08.2003 року за № 844/64.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, у розмірі: за земельну ділянку, площею 12671 кв.м. - 44475,21 грн. на рік.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.11.2015 року у справі № 916/4229/15 задоволено позовну заяву заступника прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, внесено зміни до договору оренди землі від 24.07.2003 року, зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 20.08.2003 р. за № 844/64, а саме:

- викладено п. 1.4. Договору у наступній редакції: "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 12671 кв.м., становить 22316672,04 коп. згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.11.2014 № 145/С, який складено управлінням Держземагенства у м. Одесі Одеської області";

- викладено п. 2.2. Договору у наступній редакції: "Орендна плата за земельну ділянку, загальною площею 12671 кв.м. розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 1115833, 60 грн. на рік. Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій безготівковій формі".

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 12.03.2020 право власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі будівлі та споруди площею 9294,4 кв.м. за адресою м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва, 111, перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС" на підставі акта приймання-передачі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС" від 10.03.2020.

Позивач, з посиланням на приписи ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України та ст.7 Закону України "Про оренду землі", зазначає, що ТОВ "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС", як новий власник об`єкта нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці, набув права оренди за договором оренди землі від 24.07.2003 з моменту реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Разом з тим, товариство не виконує обов`язки за договором щодо сплати орендної плати, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 5553717,09 грн.

При цьому, оскільки сторонами не вносились до договору зміни в частині визначення нормативної грошової оцінки землі, то заборгованість з орендної плати за період з 01.09.2020 по 31.08.2023 розрахована позивачем з урахуванням нормативної грошової оцінки та ставки орендної плати, встановлених рішенням Господарського суду Одеської області від 30.11.2015 у справі №916/4229/15.

30.06.2021 за вих.№01-13/327 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради на адресу ТОВ "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС" було направлено претензію щодо сплати заборгованості з орендної плати, яка залишена відповідачем без задоволення, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Крім основної заборгованості позивач нарахував та заявив до стягнення 46915,97 грн. 3% річних та 178435,91 грн. збитків від інфляції.

Не погоджуючись із позовними вимогами відповідач у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні зазначає, що договір оренди від 24.07.2023, укладений між Одеською міською радою та ЗАТ "ТЕХНОПАРК", відповідачу ані позивачем, ані попереднім власником нерухомого майна не надавався; відповідач не отримував жодного розрахунку розміру орендної плати, у тому числі реквізити для її сплати; додаткові угоди про внесення змін щодо заміни сторони чи інших умов до вказаного договору оренди між відповідачем та позивачем не підписувалися, про необхідність їх укладення позивач жодного разу не направляв повідомлення.

В свою чергу, після набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, розташоване по вул.Чорноморського козацтва, 111 в м.Одесі, на виконання вимог діючого законодавства, зокрема ст.123 ЗК України, та з метою оформлення права оренди земельної ділянки, 30.03.2020 товариство звернулось до Одеської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі.

21.09.2021 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив відповідача, що клопотання відносно оформлення землекористування за адресою: м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва, 111 розглянуто і остаточне рішення буде прийнято Одеською міською радою в межах її повноважень.

24.10.2023 відповідач повторно звернувся до позивача з клопотанням №231024/1 про надання дозволу на оформлення договору оренди та розробку технічної документації з землеустрою для передачі в оренду земельної ділянки площею 1,2671 га для експлуатації та обслуговування будівель та споруд по вул.Чорноморського козацтва, 111 в м.Одесі. Однак, відповідь на означене клопотання станом на час розгляду даної справи відповідачем не отримана.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України).

При цьому, ст.12 Цивільного Кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Положеннями ст.15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до приписів ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За приписами ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України, встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з положеннями статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 93 ЗК України, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з приписами статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Визначення договору оренди землі міститься в статті 792 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

У статті 13 Закону України "Про оренду землі" вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що 24.07.2003 року між Одеською міською радою та Закритим акціонерним товариством "ТЕХНОПАРК" було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 12671 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 111, терміном на 25 років, для експлуатації та обслуговування адміністративно- виробничих і складських приміщень.

Вказаний договір зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 20.08.2003 року за № 844/64.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, у розмірі: за земельну ділянку, площею 12671 кв.м. - 44475,21 грн. на рік.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.11.2015 року у справі №916/4229/15 задоволено позовну заяву заступника прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, внесено зміни до договору оренди землі від 24.07.2003 року, зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 20.08.2003 р. за № 844/64, а саме:

- викладено п. 1.4. Договору у наступній редакції: "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 12671 кв.м., становить 22316672,04 коп. згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.11.2014 № 145/С, який складено управлінням Держземагенства у м. Одесі Одеської області";

- викладено п. 2.2. Договору у наступній редакції: "Орендна плата за земельну ділянку, загальною площею 12671 кв.м. розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 1115833,60 грн. на рік. Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій безготівковій формі".

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 12.03.2020 право власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі будівлі та споруди площею 9294,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС" на підставі акта приймання-передачі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС" від 10.03.2020.

Згідно з ч.2 ст.120 Земельного кодексу України (в редакції станом на 12.03.2020), якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У частині 1 статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК; у відповідній редакції) зазначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК, статті 377 ЦК, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене. Згідно із зазначеним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17).

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Таким чином, у разі набуття права власності на будівлю, що знаходиться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою у тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача.

При цьому, договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди із попереднім власником чи внесення змін до нього, оскільки такий договір припиняється щодо останнього в силу закону, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема, зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не припиняє договору оренди в цілому, а має місце автоматична заміна сторони у такому зобов`язанні на підставі частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі".

З огляду на викладене, у зв`язку з набуттям відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі будівлі та споруди площею 9294,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , до нього у силу положень статті 120 Земельного кодексу України перейшло право на користування земельною ділянкою на умовах оренди вказаної земельної ділянки.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Одеської міської ради про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІРТ ЕНТЕРПРАЙЗЕС" заборгованості з орендної плати в розмірі 5553717,09 грн.

При цьому, оскільки сторонами не вносились до договору зміни в частині визначення нормативної грошової оцінки землі, то заборгованість з орендної плати за період з 01.09.2020 по 31.08.2023 розрахована позивачем з урахуванням нормативної грошової оцінки та ставки орендної плати, встановлених рішенням Господарського суду Одеської області від 30.11.2015 у справі №916/4229/15.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч. 1-3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України "Про оренду землі", необхідно враховувати і вимоги ПК України.

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, розділ XIII якого регулює сплату орендної плати за землю.

Пунктом 3 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що в разі, якщо законодавчими актами передбачені інші правила справляння податків, зборів, що регулюються цим Кодексом, застосовуються правила цього Кодексу.

Статтею 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (п. 12.3). Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п. 12.3.1). Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п. 12.3.4).

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку.

Згідно з підпунктом 14.1.125 статті 14 ПК України, нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Плата за землю справляється на підставі положень розділу XII ПК України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII ПК України, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

У пункті 288.1 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.2 ст. 288 ПК України).

У пункті 288.4 статті 288 ПК України вказано, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

У підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Проаналізувавши вказані норми права можна зробити висновок, що при визначенні розміру орендної плати, у випадку передачі в оренду земель комунальної власності, має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства, а річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, однак і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

При цьому, мінімальна ставка орендної плати для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, визначена в розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, а для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Положеннями пункту 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

За правилами статті 5 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За змістом статей 13, 15, 18 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Згідно з положеннями статті 20 Закону України "Про оцінку земель", за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (стаття 23 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради.

Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 201 ЗК України).

Пунктами 1, 2, 3 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.031995 № 213, визначено, що нормативна грошова оцінка земель населених пунктів проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку земель".

Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани території, відомості Державного земельного кадастру, інвентаризації земель та державної статистичної звітності.

Дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Тобто, витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Він складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради.

З аналізу нормативно-правових норм ПК України, Закону України "Про оцінку земель", Закону України "Про оренду землі" можна дійти висновку, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

При цьому, зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.

Суд зауважує, що розмір орендної плати, визначений сторонами договору оренди, у випадку, коли об`єктом оренди є землі державної і комунальної власності, має враховувати нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

При цьому, оскільки нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель, в даному випадку, комунальної власності, то остання має бути актуальною та чинною.

В даному випадку розмір орендної плати, заявлений до стягнення, розрахований з урахуванням нормативної грошової оцінки, введеної в дію з 20.09.2011 рішенням Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси", яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, з урахуванням рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 №1268-VI "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси", п.3 якого викладений в такій редакції "Ввести в дію затверджену пунктом 1 цього рішення нормативну грошову оцінку земель міста Одеси для розрахунку річної орендної плати з 20.09.2011".

Разом з тим, рішенням Одеської міської ради №756-VII від 29.06.2016 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Одеси та встановлено, що нормативна грошова оцінка підлягає застосуванню з 01.01.2017. Текст зазначеного рішення опубліковано на офіційному сайті Одеської міської ради http://omr.gov.ua.

Таким чином, нормативна грошова оцінка, з урахуванням якої позивачем здійснено розрахунок орендної плати, заявленої до стягнення у даному спорі, є не актуальною та нечинною з 01.01.2017.

При цьому суд враховує, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1019/19 за позовом Одеської міської ради до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОПАРК 2007" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "АРБЕР" (попередні власники об`єкта нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці) про стягнення 6115243,3 грн. заборгованості з орендної плати за Договором оренди земельної ділянки від 24.07.2003, що є предметом даного спору.

За результатами розгляду справи судом було частково відмовлено у задоволенні вимог до ТОВ "ТЕХНОПАРК 2007" та в повному обсязі до ТОВ "Торгова мережа "АРБЕР", оскільки розрахунок заборгованості по сплаті за оренду земельної ділянки за період з 01.01.2017 до 14.12.2017, та з грудня 2017 по грудень 2018, здіснений на підставі рішення Одеської міської ради № 41-VI "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" від 28.12.2010, є невірним, так як існує рішення Одеської міської ради №756-VII від 29.06.2016 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси", яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Одеси та встановлено, що нормативна грошова оцінка підлягає застосуванню з 01.01.2017.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині суд зазначив, що "згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", від 20.05.2010 і "Тошкуце та інші проти Румунії", від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Разом з цим, Європейській суд з прав людини вказував, що поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює поняття "правомірні очікування", тобто законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу ("Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").

Таким чином виходячи з того, що нормативна грошова оцінка землі, технічна документація щодо якої затверджена рішенням Одеської міської ради №756-VII від 29.06.2016, підлягає застосуванню з 01.01.2017, а також виходячи з вимог ч.3 ст. 24 Закону України "Про оренду землі", п.288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній станом на 01.01.2017), якими встановлено повинність (обов`язок) позивача інформувати відповідний контролюючий орган про внесення змін до існуючих договорів оренди землі до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни, суд вважає, що орендар мав "законні очікування" на легітимність, добросовісність та "належне урядування" орендодавця у спірних правовідносинах.

Як свідчить проаналізоване вище законодавство, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, з огляду на що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки зумовлює перегляд розміру орендної плати.

Частиною 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ст.13 Закону України "Про оцінку земель", для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності проводиться обов`язкова нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

За результатами, зокрема, нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, яка відповідно до ст.23 Закону затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (ст.20 Закону України Про оцінку земель).

Витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради.

Так, в матеріалах справи (№916/1019/19) відсутній Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, будинок 111.

Крім того, у суду відсутні докази внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 24.07.2003 з урахуванням нової технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, яка підлягає застосуванню з 01.01.2017."

Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2020 у справі №916/1019/19 набрало законної сили 07.08.2020, жодним з учасників провадження, в тому числі Одеською міською радою, не оскаржено.

При цьому суд звертає увагу, що після постановлення даного рішення органом місцевого самоврядування не було вжито заходів щодо внесення відповідних змін в Договір оренди землі, протилежного суду не доведено.

За приписами ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2020 у справі №916/1019/19 встановлені обставини неправомірного нарахування заборгованості з орендної плати за землю на підставі нечинної нормативної грошової оцінки землі, станом на час розгляду даної справи вказані обставини позивачем не усунуто, відповідних змін до спірного договору не внесено, а заявлена до стягнення заборгованість розрахована на підставі нечинної нормативної грошової оцінки землі, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 5553717,09 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 178435,91 грн. збитків від інфляції та 46915,97 грн. 3% річних.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги зі сплати відсотків річних та інфляційних є похідними від основних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, останні також не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України", обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позову покласти на позивача.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Внаслідок періодичного відключення електроенергії в будівлі суду повний текст рішення складено і підписано 14 червня 2024 р.