Постанова

від 13.06.2024 по справі 917/264/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/264/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.

представників учасників справи:

від позивача за первісним позовом - акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» - Горобець, адвокат (довіреність від 02.112023),

від відповідача за первісним позовом - товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-Плюс» - не з`явився,

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за первісним позовом:

від товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава Моторс» - не з`явився,

від товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Центр Полтава» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (головуючий суддя Плахов О.В., судді: Терещенко О.І., Тихий П.В.)

у справі № 917/264/15

за позовом акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» (далі - АТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус», Інвестиційний фонд, позивач, скаржник)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-Плюс» (далі - ТОВ «Будінвест-Плюс», відповідач)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Полтава Моторс» (далі - ТОВ «Полтава Моторс», третя особа 1) та товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Центр Полтава» (далі - ТОВ «Альфа Центр Полтава», третя особа 2)

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

та за зустрічним позовом ТОВ «Будінвест-Плюс»

до Інвестиційного фонду

про визнання недійсним іпотечного договору від 04.11.2008 № 0022/08/25-KLI/S-1, визнання припиненим іпотечного договору від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1, скасування заборони відчуження нерухомого майна та скасування запису про обтяження земельних ділянок.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

09.02.2015 Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ «Будінвест-Плюс» про звернення стягнення на предмет іпотеки по іпотечному договору від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти отримані від реалізації направити на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» для погашення заборгованості:

- ТОВ «Полтава Моторс» по кредитному договору від 22.07.2010 №0004/10/25- KLI в розмірі 4720926,36грн.;

- ТОВ «Альфа Центр Полтава» по кредитному договору від 22.07.2010 №0005/10/25- KLI в розмірі 4 593 648,91грн.

В свою чергу 17.03.2015 ТОВ «Будінвест-Плюс» звернулось до Господарського суду Полтавської області з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про:

- визнання недійсним іпотечного договору від 04.11.2008 № 0022/08/25-KLI/S-1, посвідченого 04.11.2008 приватним нотаріусом полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. за реєстровим №6386;

- визнання припиненим іпотечного договору від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1, посвідченого 22.07.2010 приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. за реєстровим № 2544;

- скасування заборони відчуження адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107в, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100770353101);

- скасування заборони відчуження АЗС з навісом та заправними колонками, розташованої за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100861953101):

- скасування заборони відчуження господарського будинку, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107а, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100989853101);

- скасування заборони відчуження автосалону, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107д, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101193753101);

- скасування заборони відчуження пункту технічного обслуговування, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107б, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101205653101);

- скасування запису про обтяження, реєстраційний номер обтяження: 9696569, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, об`єкт обтяження: земельна ділянка, кадастровий номер 5310136400:13:003:0137, розташована за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107,- який було зареєстровано 06.04.2010 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором: Приватний нотаріус Москівець В.А., Полтавський районний, 36011, Полтавська обл., м.Полтава, вул. Шевченка, 24/37, на підставі договору про внесення змін до договору іпотеки, р. № 939, 06.04.2010, ПН Москівець В.А., договір іпотеки - 04.11.2008, р. № 6386;

- скасування запису про обтяження, реєстраційний номер обтяження: 10062284, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, об`єкт обтяження: земельна ділянка, площею 9618 кв.м., кадастровий номер 5310136400:13:003:0137, розташована за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107,- який було зареєстровано 22.07.2010 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором: Приватний нотаріус Москівець В.А., Полтавський районний, 36011, Полтавська обл., м.Полтава, вул. Шевченка, 24/37, на підставі договору іпотеки, р. № 2544, 2545, 22.07.2010, ПН Москівець В.А.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.03.2015 у справі № 917/264/15 зустрічний позов ТОВ «Будінвест-Плюс», зокрема, прийнято до спільного розгляду з первісним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 у справі №917/264/15 (суддя Кульбако М.М.) позов Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» задоволено; звернуто стягнення на предмет іпотеки по Іпотечному договору від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1, а саме:

- АЗС з навісом та автозаправними колонками, загальною площею 11,2 кв.м., розташовану за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107 (сто сім), яка належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 5955120 від 10.07.2013 p., виданого Реєстраційною службою МУЮ Полтавської області, зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби МУЮ Полтавської області Проскуровим С.Г. згідно витягу з Державного речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, № 5958354 від 10.07.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100861953101, номер запису про право власності 1585891;

- господарський будинок, загальною площею 271,4 кв.м., розташований за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107А (сто сім А), який належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 5963319 від 10.07.2013, виданого Реєстраційною службою МУЮ Полтавської області, зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби МУЮ Полтавської області Даньшіною А.В. згідно з Державного речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 5964409 від 10.07.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100989853101, номер запису про право власності 1587923;

- пункт технічного обслуговування, загальною площею 698,4 кв.м., розташований за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107б (сто сім Б), який належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 5976664 від 10.07.2013, виданого Реєстраційною службою МУЮ Полтавської області, зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби МУЮ Полтавської області Даньшіною А.В. згідно з Державного речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 5978297 від 10.07.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101205653101, номер запису про право власності 1591512;

- адміністративну будівлю, загальною площею 162,2 кв.м., розташований за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107В (сто сім В), який належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 5953968 від 10.07.2013, виданого Реєстраційною службою МУЮ Полтавської області, зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби МУЮ Полтавської області Проскуровим С.Г. згідно з Державного речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 5962084 від 10.07.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100770353101, номер запису про право власності 1584636;

- автосалон, загальною площею 1798,4 кв.м., розташований за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107Д (сто сім Д), який належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 5975352 від 10.07.2013, виданого Реєстраційною службою МУЮ Полтавської області, зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби МУЮ Полтавської області Проскуровим С.Г. згідно з Державного речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 5978576 від 10.07.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101193753101, номер запису про право власності 1591533;

- земельну ділянку, загальною площею 0,4808 га, кадастровий номер 5310136400:00:13:003:0164, цільове призначення - для експлуатації та реконструкції існуючої АЗС, розташовану за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107 (сто сім), яка належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 888576, виданого 27.01.2012 управлінням Держкомзему у м. Полтаві на підставі рішення від 31.03.2011 9 сесії 6 скликання Полтавської міської ради;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1396 га, кадастровий номер 5310136400:00:13:003:0161, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування господарського будинку, розташовану за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107А (сто сім А), яка належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 888579, виданого 29.12.2011 управлінням Держкомзему у м. Полтаві на підставі рішення від 31.03.2011 9 сесії 6 скликання Полтавської міської ради;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1037 га, кадастровий номер 5310136400:00:13:003:0162, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування приміщень пункту технічного обслуговування, розташовану за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107б (сто сім Б), яка належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 888578, виданого 29.12.2011 управлінням Держкомзему у м. Полтаві на підставі рішення від 31.03.2011 9 сесії 6 скликання Полтавської міської ради;

- земельну ділянку, загальною площею 0,0289 га, кадастровий номер 5310136400:00:13:003:0160, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, розташовану за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107В (сто сім В), яка належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 888575, виданого 29.12.2011 управлінням Держкомзему у м. Полтаві на підставі рішення від 31.03.2011 9 сесії 6 скликання Полтавської міської ради;

- земельну ділянку, загальною площею 0,2088 га, кадастровий номер 5310136400:00:13:003:0163, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування приміщень автосалону, розташовану за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Половки, 107Д (сто сім Д), яка належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 888577, виданого 29.12.2011 управлінням Держкомзему у м. Полтаві на підставі рішення від 31.03.2011 9 сесії 6 скликання Полтавської міської ради шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження; з початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Кошти отримані від реалізації направити на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», місцезнаходження: 02100, м. Київ, б-р Верховної Ради, 7, ідентифікаційний код 21574573, для погашення заборгованості: ТОВ «Полтава Моторс» по Кредитному договору № 0004/10/25-KLI від 22.07.2010 в розмірі 4720926,36 грн.;

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову; припинено провадження в частині позовних вимог про скасування заборони відчуження нерухомого майна та скасування запису про обтяження земельних ділянок.

В матеріалах справи відсутній повний текст судового рішення місцевого господарського суду, наявна лише вступна та резолютивна частини (том 3 а.с.35-36), в Єдиному державному реєстрі судових рішень також відсутні відомості про складання повного тексту судового рішення у справі.

01.01.2024 Інвестиційний фонд звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити рішення Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 у справі №917/264/15 доповнивши його описову та мотивувальну частину у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів та норм чинного законодавства.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (головуючий суддя Плахов О.В., судді: Терещенко О.І., Тихий П.В.) рішення місцевого господарського суду від 08.05.2015 у справі №917/264/15 скасовано в частині задоволення первісного позову, а також в частині припинення провадження щодо зустрічних позовних вимог ТОВ «Будінвест-Плюс» про скасування заборони відчуження нерухомого майна та скасування запису про обтяження земельних ділянок. Резолютивна частина рішення Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 у справі №917/264/15 викладена в наступній редакції: « 1.Відмовити в задоволенні первісного позову Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» повністю. 2.Відмовити в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-Плюс» повністю».

Постанова апеляційного господарського суду мотивована, зокрема тим, що :

- відсутність в матеріалах справи повного рішення (із описовою та мотивувальною частиною, які повинні містити обґрунтування висновків суду), прийнятого господарським судом у судовому засіданні 08.05.2015, є порушенням норм Господарського процесуального кодексу України як в редакції, що діяла станом на 08.05.2015, так і в нині чинній редакції. Відповідне є безумовною підставою для скасування такого рішення (висновку у вигляді резолютивної частини) в силу приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на момент апеляційного провадження). Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №917/1997/16;

- в матеріалах справи відсутні докази виконання чи неможливості виконання рішень господарського суду Полтавської області від 11.05.2012 у справі №18/381/12 та від 27.04.2012 у справі №18/382/12;

- господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було встановлено факту неможливості задоволення вимог банку за рахунок кредиторів та не враховано, що виконання основного зобов`язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов`язання;

- позивач наділений альтернативними способами захисту своїх прав - чи то стягнення боргу за кредитними договорами, з урахуванням штрафних санкцій чи то звернення стягнення на заставне (іпотечне) майно, оскільки за змістом частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Виконання основного зобов`язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпеченого зобов`язання, та задоволення одночасно позовних вимог як у частині стягнення заборгованості за кредитним договором, так і в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачено чинним законодавством та є за своєю природою подвійним стягненням, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства;

- місцевий господарський суд дійшов до передчасного висновку про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1 загальною вартістю 9182183,64грн., яка складається із заборгованості по кредитному договору №0004/10/25- KLI/S-1 в сумі 4628332,72грн. та по кредитному договору 0005/10/25- KLI в сумі 455850,92грн., оскільки в матеріалах справи наявні рішення господарського суду Полтавської області від 27.04.2012 №18/382/12 та від 11.05.2012 №18/381/12 про стягнення заборгованості з боржників, відповідно, ТОВ «Альфа Центр Полтава» та ТОВ «Полтава Моторс» сум заборгованості за вказаними кредитними договорами, в забезпечення виконання яких укладено договір іпотеки від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1, та відсутні докази їх невиконання чи неможливості виконання станом на момент звернення позивача до суду та вирішення спору;

- державна реєстрація права власності на нерухоме майно за ТОВ «Будінвест-Плюс» - це офіційне визнання та підтвердження державою факту вже набутого права власності на майно за останнім, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.11.2008, який, в свою чергу, було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів саме 04.11.2008, у зв`язку із чим, підстави для визнання недійсним іпотечного договору № 0022/08/25-KLI/S-1 від 04.11.2008 відсутні;

- виходячи з природних особливостей землі як об`єкту правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що іпотека земельної ділянки площею 9618 кв.м., переданої в іпотеку позивачу за первісним позовом відповідно до іпотечного договору №0004/10/25/-KLI/S-1 від 22.07.2010, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. 22.07.2020 за реєстровим номером №2544 є чинною та розповсюджується на всі будівлі (споруди), які на ній розташовані незалежно від поділу земельної ділянки та здійснення реєстрації будівель, що розташовані на цих земельних ділянках як окремих об`єктів нерухомості. Отже, підстави для визнання іпотечного договору №0004/10/25/-KLI/S-1 від 22.07.2010 - відсутні, оскільки предмет іпотеки знищено не було;

- з огляду на встановлені судом обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову щодо визнання недійсним іпотечного договору № 0022/08/25-KLI/S-1 від 04.11.2008, визнання договору іпотеки від 22.07.2010 №0004/10/25-KLI/S-1 таким, що припинився є законним, через що відсутні підстави для скасування рішення в цій частині;

- зустрічні позовні вимоги про скасування заборони відчуження об`єктів нерухомого майна та скасування записів про обтяження об`єктів нерухомого майна, апеляційним судом відхилені як такі, що суперечать нормам чинного законодавства, оскільки дійшов висновку про те, що обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту цивільних прав, є неефективним способом захисту прав та інтересів, оскільки не забезпечує реального захисту прав позивача, у зв`язку із чим, оскаржуване рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову;

- крім того суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання позивача за зустрічним позовом про припинення провадження у цій справі в порядку приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про відсутність підстав для припинення провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду Інвестиційний фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скарго, в якій просить Суд її скасувати в частині часткового задоволення апеляційної скарги Інвестиційного фонду та повній відмові в задоволенні первісного позову, ухвалити в зазначеній частині нове рішення про повне задоволення первісного позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України) та зазначає, що апеляційним господарським судом неправильно застосовано положення статті 33 Закону України «Про іпотеку» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16, від 19.05.2020 у справі №361/7543/17, а також постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №676/8249/18, від 03.05.2022 у справі №569/23762/19, від 19.10.2022 у справі № 501/19/17, від 08.11.2023 у справі № 641/5805/15-ц, від 05.01.2024 у справі №278/1523/15-ц.

Крім того скаржник, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 86 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18, від 19.03.2024 у справі № 914/2926/22.

Також скаржник звертає увагу Суду про те, що суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі апеляційних вимог та скасував рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову з яким скаржник погоджувався та не просив апеляційний суд його скасовувати, тобто, апеляційний суд погіршив становище скаржника скасувавши рішення суду першої інстанції - принцип заборони повороту до гіршого, що є неприпустимим.

Доводи інших учасників справи

Від учасників цієї справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

Згідно з ухвалою Суду від 23.05.2024 розгляд касаційної скарги Інвестиційного фонду відкладено на 13.06.2024.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 22.07.2010 ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «Полтава Моторс» укладений кредитний договір №0004/10/25-KLI, відповідно до якого Банк (позивач за первісним позовом у справі) надає позичальнику (ТОВ «Полтава Моторс») кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії для поповнення обігових коштів та на погашення заборгованості за договором поруки №0022/08/25-KLI/S-4 від 04.11.2008, укладеним ПФ АКБ «Форум» та ТОВ «Полтава Моторс», з максимальним лімітом заборгованості в сумі 5000000грн. Загальний ліміт відновлювальної кредитної лінії - 5 000 000грн., діючий ліміт - 4 063 000грн.(пункт 1.1 договору).

У пункті 1.2 цього договору зазначено, що кредитні кошти надаються строком до 21.07.2011. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 24 проценти річних. При порушенні підпунктів 3.3.9, 3.3.10, 3.3.11, 3.3.12, 3.3.13, відсоткову ставку за кредитом встановити на рівні 26% річних.

Відповідно до пункту 2.1 цього договору забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами є: наступна іпотека нежитлових будівель, а саме: нежитлові будівлі (адмінбудівля, автосалон, (незавершене будівництво), вбиральня, АЗС, господарський будинок, пункт технічного обслуговування, огорожа, ворота, ворота, склад ГСМ), що належать ТОВ «Будінвест-Плюс» згідно з договором купівлі-продажу нежитлових будівель та земельних ділянок ВКТ №328573 від 04.11.2008, що розташовані за адресою: м.Полтава, вул.Половки, б.107; наступна іпотека приватизованої земельної ділянки, площею 9618кв.м, з цільовим призначенням: для розміщення автосалону, автозаправної станції та складу паливно-мастильних матеріалів, що знаходяться за адресою: Полтавська область, м.Полтава, вул.Половки, буд.107, що належить ТОВ «Будінвест-Плюс» на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЯЖ №745308) від 13.10.2009, кадастровий номер земельної ділянки 5310136400:13:003:0137; фінансова порука ТОВ «Альфа Центр Полтава»; фінансова порука Фетча В.П.

Позичальник здійснює повернення кредитних коштів в національній валюті на відкритий йому поточний рахунок в ПФ ПАТ «Банк Форум»: щомісячно з липня 2010 року по грудень 2010 року по 14000 грн.; щомісячно з січня 2011 року по травень 2011 року по 100 000 грн.(пункт 2.3 договору).

Згідно з пунктом 4.1 цього договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів, що обчислюється від суми неповернутого кредиту та/або несплачених процентів за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

У пункті 7.3 договору зазначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Також встановлено, що 22.07.2010 позивачем за первісним позовом та ТОВ «Альфа Центр Полтава» укладений кредитний договір №005/10/25-KLI, за умовами якого Банк надає позичальнику (ТОВ «Альфа Центр Полтава») кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії для поповнення обігових коштів та на погашення заборгованості за договором поруки від 04.11.2008 №0022/08/25-KLI/S-5, укладеним ПФ ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «Альфа Центр Полтава», з максимальним лімітом заборгованості в сумі 5000000грн. Загальний ліміт відновлювальної кредитної лінії - 5 000 000 грн., діючий ліміт - 4 063 000 грн. (пункт 1.1 договору).

У пункті 1.2 договору встановлено, що кредитні кошти надаються строком до 21.07.2011. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 24 проценти річних. При порушенні підпунктів 3.3.9, 3.3.10, 3.3.11,3.3.12, 3.3.13 відсоткову ставку за кредитом встановити на рівні 26% річних.

Пункти 2.1, 2.3, 4.1,7.3 цього кредитного договору аналогічні пунктам 2.1, 2.3, 4.1, 7.3 кредитного договору від 22.07.2006 №0004/10/25-KLI.

Звертаючись до суду з відповідним позовом Банк зазначав, що свої зобов`язання за кредитними договорами від 22.07.2010 № 0004/10/25- KLI та №0005/10/25- KLI виконав належним чином та у повному обсязі, проте, позичальники ТОВ «Альфа Центр Полтава» та ТОВ «Полтава Моторс», в порушення прийнятих на себе договірних зобов`язань, не повернули у встановлений договорами строк кредити, у зв`язку з чим за ними утворилась заборгованість по сплаті кредиту та процентів за користування кредитом.

Апеляційним судом встановлено, що 22.07.2010 на виконання умов кредитних договорів від 22.07.2010 №0004/10/25-KLI та №0005/10/25-KLI ПАТ «Банк Форум» (іпотекодержателем) та ТОВ «Будінвест-Плюс» (іпотекодавцем) укладений іпотечний договір №0004/10/25-KLI/S-1 в пункті 1.1 якого передбачено, що цей договір забезпечує виконання іпотекодавцем зобов`язань, що випливають з: кредитного договору №0004/10/25-KLI та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, між іпотекодержателем та ТОВ «Полтава Моторс», за умовами якого ТОВ «Полтава Моторс» зобов`язане повернути іпотекодержателю кредитні кошти в розмірі 5 000 000 грн., з кінцевим терміном повернення 21.07.2011, сплачувати нараховані відсотки за його використання з розрахунку 24 відсотків річних і можливі неустойки у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги; кредитного договору від 22.07.2010 №0004/10/25-KLI та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, між іпотекодержателем та ТОВ «Альфа Центр Полтава», за умовами якого ТОВ «Альфа Центр Полтава» зобов`язане повернути іпотекодержателю кредитні кошти у розмірі 5 000 000 грн. з кінцевим терміном повернення 21.07.2011, сплачувати нараховані відсотки за його використання з розрахунку 24 відсотків річних і можливі неустойки у розмірах та у випадках, передбачених кредитним договором і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

У пункті 1.2 зазначеного договору вказано, що предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлові будівлі (адмінбудівля, автосалон (незавершене будівництво), вбиральня, АЗС, господарський будинок, пункт технічного обслуговування, огорожа, ворота, ворота, склад ГСМ), що знаходяться за адресою: Полтавська область, м.Полтава, вул.Половки, буд. 107, яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 04.11.2008, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А., за реєстровим №6379, та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 04.12.2008 за реєстровим номером №14059303, про що зроблено запис №368 в книзі №4, та земельна ділянка площею 9618кв.м, з цільовим призначенням для розміщення автосалону, автозаправної станції та складу паливо-мастильних матеріалів, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м.Полтава, вул.Половки, буд. 107, що належить іпотекодавцеві на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (серії ЯЖ №745308) від 13.10.2009, виданого управлінням Держкомзему у м.Полтава, та зареєстрованого за №020957700006 в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договір оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки - 5310136400:13:003:0137 (предмет іпотеки).

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 цього договору іпотека виникає з моменту підписання сторонами та нотаріального посвідчення цього договору. Іпотека припиняється виконанням забезпеченого нею зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Іпотекодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання основного зобов`язання, або порушення порядку його виконання та інших випадках, передбачених основним зобов`язанням, цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 7.3 договору іпотеки договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання основного зобов`язання, враховуючи можливу наявність додаткових угод, у тому числі, про його пролонгацію, збільшення та інше.

Так встановлено, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.04.2012 у справі №18/382/12, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2012 у цій справі, позов ПАТ «Банк Форум» до ТОВ «Полтава Моторс» про стягнення 4720926,36 грн. задоволено; стягнуто з ТОВ «Полтава Моторс» на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором від 22.07.2010 №0004/10/25-KLI у розмірі 47 209 626,36 грн., у тому числі: заборгованість по кредиту - 3 960 518,40 грн., заборгованість по процентах - 445 314,22 грн., 3% річних - 50 285,47 грн., пеня по кредиту - 243 870,28 грн., пеня по процентах - 15 937,99 грн., штраф - 5000 грн.

07.07.2012 Господарським судом Полтавської області видано наказ на примусове виконання постанови у справі №18/382/12.

Крім того, рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.05.2012 у справі №18/381/12, яке набрало законної сили, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ТОВ «Альфа Центр Полтава» про стягнення 4 593 649,21 грн. задоволено частково; припинено провадження в частині стягнення 0,30грн. у зв`язку з поданою заявою; стягнуто з ТОВ «Альфа Центр Полтава» на користь ПАТ «Банк Форум» в особі Полтавської філії ПАТ «Банк Форум» борг у сумі 4593648,91 грн. за кредитним договором від 22.10.2010р. №0005/10/25- KLI, з яких: заборгованість по кредиту (у тому числі, прострочення) - 3 853 544,11грн., заборгованість по процентах (прострочення)- 433 286,21грн., 3% річних - 48 943,60 грн., пеня по кредиту - 237283,30 грн., пеня по процентах - 15591,99 грн, штраф - 5000 грн.

28.05.2012 Господарським судом Полтавської області видано наказ на примусове виконання рішення у справі №18/381/12.

09.02.2015 Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ «Будінвест-Плюс» про звернення стягнення на предмет іпотеки по іпотечному договору від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти отримані від реалізації направити на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» для погашення заборгованості: ТОВ «Полтава Моторс» по кредитному договору від 22.07.2010 №0004/10/25- KLI в розмірі 4 720 926,36 грн. та ТОВ «Альфа Центр Полтава» по кредитному договору від 22.07.2010 №0005/10/25- KLI в розмірі 4 593 648,91 грн.

В свою чергу 17.03.2015 ТОВ «Будінвест-Плюс» звернулось до Господарського суду Полтавської області з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про:

- визнання недійсним іпотечного договору від 04.11.2008 № 0022/08/25-KLI/S-1, посвідченого 04.11.2008 приватним нотаріусом полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А., за реєстровим №6386;

- визнання припиненим іпотечного договору від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1, посвідченого 22.07.2010 приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. за реєстровим за № 2544;

- скасування заборони відчуження адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107в, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100770353101);

- скасування заборони відчуження АЗС з навісом та заправними колонками, розташованої за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100861953101):

- скасування заборони відчуження господарського будинку, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107а, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 100989853101);

- скасування заборони відчуження автосалону, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107д, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101193753101);

- скасування заборони відчуження пункту технічного обслуговування, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107б, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101205653101);

- скасування запису про обтяження, реєстраційний номер обтяження: 9696569, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, об`єкт обтяження: земельна ділянка, кадастровий номер 5310136400:13:003:0137, розташована за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107,- який було зареєстровано 06.04.2010 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором: Приватний нотаріус Москівець В.А., Полтавський районний, 36011, Полтавська обл., м.Полтава, вул. Шевченка, 24/37, на підставі договору про внесення змін до договору іпотеки, № 939, 06.04.2010, ПН Москівець В.А., договір іпотеки - 04.11.2008, № 6386;

- скасування запису про обтяження, реєстраційний номер обтяження: 10062284, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, об`єкт обтяження: земельна ділянка, площею 9618 кв.м., кадастровий номер 5310136400:13:003:0137, розташована за адресою: м.Полтава, вул.Половки, 107, який було зареєстровано 22.07.2010 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором: Приватний нотаріус Москівець В.А., Полтавський районний, 36011, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Шевченка, 24/37, на підставі договору іпотеки, р. № 2544, 2545, 22.07.2010, ПН Москівець В.А.

02.04.2015 позивачем за зустрічним позовом було подано до Господарського суду Полтавської області клопотання про припинення провадження у справі в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.07.2013 у справі №917/624/13 вже було вирішено господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Також апеляційним судом встановлено, що за результатами апеляційного перегляду, 07.02.2024 Східним апеляційним господарським судом ухвалено постанову, якою задоволено апеляційну скаргу акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус»; скасовано ухвалу Господарського суду Полтавської області від 14.12.2023 у справі №917/264/15; задоволено заяву акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» про заміну позивача процесуальним правонаступником у справі № 917/264/15 (вх.№14071 від 01.11.2023) та замінено позивача - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус».

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 в частині скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 у справі № 917/264/15, а саме в частині відмови у задоволенні первісного позову. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується.

Як зазначено вище, в матеріалах справи відсутній повний текст рішення Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 у даній справі, наявна лише вступна та резолютивна частини, в Єдиному державному реєстрі судових рішень також відсутні відомості про складання повного тексту судового рішення у цій справі.

З матеріалів справи вбачається, що предметом первісного позову у даній справі є стягнення заборгованості за кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22.07.2010 №0004/10/25-KLI/S-1.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду Інвестиційний фонд у доводах касаційної скарги посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16, від 19.05.2020 у справі №361/7543/17, а також постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №676/8249/18, від 03.05.2022 у справі №569/23762/19, від 19.10.2022 у справі № 501/19/17, від 08.11.2023 у справі № 641/5805/15-ц, від 05.01.2024 у справі №278/1523/15-ц. При цьому вважає, що апеляційним господарським судом неправильно застосовано положення статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Крім того скаржник, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 86 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18, від 19.03.2024 у справі № 914/2926/22.

Також скаржник звертає увагу Суду про те, що суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі апеляційних вимог та скасував рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову з яким скаржник погоджувався та не просив апеляційний суд його скасовувати, тобто, апеляційний суд погіршив становище скаржника скасувавши рішення суду першої інстанції - принцип заборони повороту до гіршого, що є неприпустимим.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16, від 19.05.2020 у справі №361/7543/17, а також постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №676/8249/18, від 03.05.2022 у справі №569/23762/19, від 19.10.2022 у справі № 501/19/17, від 08.11.2023 у справі № 641/5805/15-ц, від 05.01.2024 у справі №278/1523/15-ц з огляду на таке.

Так, у справі № 921/107/15-г/16, на яку посилається скаржник у доводах касаційної скарги, Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій ( про відмову у задоволенні позову) та направляючи справу на новий розгляд, дійшов висновку, що суди не виконали викладених у постанові суду касаційної інстанції вказівок щодо встановлення обставин справи, істотних для правильного вирішення цього спору, про обсяг виконаних боржником та поручителем обов`язків перед кредитором у межах виконання наведених вище судових рішень та дійсного обсягу відповідальності іпотекодавця відповідно до положень законодавства. У вказаній справі спірним було питання щодо того чи є сама лише наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та чи позбавляє вона (сама по собі наявність рішення) кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Водночас у справі, що переглядається, із змісту рішення апеляційного суду вбачається що ним покладені в основу не сама наявність рішень господарського суду Полтавської області від 11.05.2012 у справі №18/381/12 та від 27.04.2012 у справі №18/382/12 та судових наказів у них, а недоведеність позивачем факту їх невиконання. Так у справі встановлено, що позивач звернувся до суду не володіючи інформацією щодо стану виконавчих проваджень у справі №18/381/12 та від 27.04.2012 у справі №18/382/12 у справі про стягнення боргу забезпеченого іпотекою та в матеріалах справи відсутні відповідні докази невиконання чи неможливості виконання рішень господарського суду Полтавської області від 11.05.2012 у справі №18/381/12 та від 27.04.2012 у справі №18/382/12 про стягнення заборгованості з боржників станом на момент звернення позивача до суду та вирішення спору. Крім того, в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду, яке відбулось 20.03.2024 представник апелянта - Інвестиційного фонду на запитання головуючого судді щодо стану виконавчих проваджень за вказаними вище судовими рішеннями пояснив, що не володіє відповідною інформацією.

Суд також звертає увагу скаржника на те, що у вказаній ним справі Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що, у свою чергу, не свідчить про наявність протилежного висновку щодо застосування норм права, який, на думку скаржника, повинен був бути застосований судами при розгляді його справи. Крім того, направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній.

Водночас Суд зауважує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, відповідно до яких кожна із сторін повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

У справі 641/5805/15-ц, спірним було питання щодо того, чи наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та чи позбавляє кредитора права звернення з позов про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором в примусовому порядку. Водночас як вже зазначалося вище підставою для відмови скаржнику у позові у справі яка переглядається судом стала не сама наявність рішень , а не доведеність позивачем факту їх невиконання боржником. Верховний Суд також скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд вказуючи на те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли помилкового висновку щодо неможливості звернення позивача до суду із вказаним позовом після задоволення його вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в іншій справі, у зв`язку з чим відмовили у задоволенні позову, тому вони не досліджували обставини, якими позивач обґрунтовує клопотання про поновлення строків позовної давності, та клопотання представника відповідача щодо застосування строків позовної давності. Відповідно в зазначеній справі Верховний Суд також скасував рішення та направив справу на новий апеляційний розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку у ній.

У справі №361/7543/17 предметом розгляду є стягнення грошових коштів, процентів за користування, трьох відсотків річних та звернення стягнення на предмет іпотеки, що на думку відповідача свідчить про застосування судом подвійного стягнення. Спірним у цій справі при касаційному перегляді, на відміну від справи № 917/264/15, було безпосередньо питання одночасного задоволення вимог про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, тобто питання чи є це подвійним стягненням боргу. Велика Палата у вказаній справі зазначила, зокрема і про те, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону про іпотеку). При цьому судами попередніх інстанцій у вказаній справі було встановлено факт невиконання боржником основного зобов`язання на час розгляду справи, в той час як в справі 917/264/15 суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем невиконання боржником щодо якого винесене рішення основного зобов`язання.

У справі №676/8249/18, предметом є визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним і скасування державної реєстрації права. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову вказав, що суди помилково виходили із того, що право кредитора як іпотекодержателя було захищено у спосіб, визначений рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2011 року, яке набрало законної сили 16 січня 2012 року, а укладений між ТОВ «А.В.Л.» та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаної квартири, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, призвело до подвійного стягнення; звернення стягнення первісного кредитора (ПАТ «Кредитпромбанк») на предмет іпотеки - спірну квартиру для задоволення його вимоги за кредитним договором від 13 грудня 2007 року № 10.3ВН/13/07-СКЛН у розмірі 151 707,03 грн, за рішенням суду, яке не виконано, не позбавляє нового кредитора (ТОВ «А.В.Л.») права на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу іпотечного майна від свого імені третім особам. При цьому у справі яка переглядається, як вже зазначалося Судом вище, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виконання основного зобов`язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпеченого зобов`язання, тобто виходив із встановленого факту відсутності у справі доказів невиконання основного зобов`язання.

У справі № 569/23762/19 предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на нерухоме майно. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що на квартиру АДРЕСА_3 та використовується як місце постійного проживання позивачів та є предметом іпотеки на забезпечення вимог за кредитним договором, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на час вчинення таких дій відповідачем. Касаційна скарга у вказаній справі мотивована тим, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. При цьому здійснення особою (її правонаступником) права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Водночас у справі, що переглядається суд апеляційної інстанції виходив з власної оцінки наявних у справі доказів щодо наявності / відсутності саме невиконаних судових рішень. Виходячи із змісту мотивувальної частини рішення судом апеляційної інстанції були враховані обставини правонаступництва АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохілс Хеліантус» набутого внаслідок неодноразового переходу права вимоги як за кредитними договорами, так і за договорами поруки, а також за іпотечним договором. Проте відмова суду апеляційної інстанції у позові не ґрунтувалася на залежності права на захист від застосування особою (її правонаступником) інших способів правового захисту, а полягала у недоведеності позивачем відсутності факту реалізації вказаного раніше обраного ним способу захисту (виконання) на користь такої особи чи одного з її правонаступників.

У справі № 501/19/17 розглядався спір про визнання земельної ділянки іпотечним майном та звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки. Верховний суд залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову (суд визнав земельну ділянку іпотечним майном та звернув стягнення на предмет іпотеки) та те, що договором іпотеки обумовлено передачу в іпотеку земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки. У вказаній справі суди врахували встановлений судами факт невиконання основного зобов`язання, позивач має право на звернення стягнення на спірне нерухоме майно на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку». При касаційному перегляді справи спірним у цій справі було питання щодо того, чи наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Водночас в справі яка переглядається, як вже було зазначено Судом суд апеляційної інстанції не виходив із вказаних обставин самої по собі наявності судових рішень, а досліджував питання їх виконання. В цій частині висновки суду різняться та ґрунтуються на доказах відповідної справи та їх оцінці судами.

У справі №278/1523/15-ц предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки. Змінюючи мотивувальну частину постанови апеляційного суду, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд при частковому задоволенні позову правильно вважав, що рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2014 року у справі № 278/4880/14-ц має преюдиційне значення для цієї справи, частина заборгованості у розмірі 162 243,57 грн (за договором про надання кредитної лінії № CrL-SMЕ010/046/2008), що за курсом НБУ станом на 28 жовтня 2020 року складало 5 719,75 дол. США, погашена ОСОБА_1 під час примусового виконання цього рішення. Проте, суд помилково вказав, що цим рішенням встановлено заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 326 663,15 дол. США. Такі висновки суду апеляційної інстанції спростовуються мотивувальною частиною рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2014 року. Таким чином, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині слід змінити, та, з урахуванням погашеної суми заборгованості за договором про надання кредитної лінії № CrL-SMЕ010/046/2008 від 29 січня 2008 року у розмірі 162 243,57 грн. Отже, фактичні обставини щодо наявності заборгованості були встановлені судами у справі на яку посилається скаржник на підставі наявних у ній доказів, на відміну від справи яка переглядається.

Верховний Суд в контексті вищевказаного зауважує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. При цьому, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

З викладеного вбачається, що судові рішення у зазначених справах ухвалені за інших предмета і підстав заявлених позовних вимог, інших фактичних обставин, які формують зміст спірних правовідносин, та зібраних у таких справах доказів, частково іншого нормативно-правового регулювання, а також іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто, зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що його доводи, викладені у касаційній скарзі, фактично зводяться до наміру скаржника спонукати Суд до переоцінки вже встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, у той час як повноваження суду касаційної інстанції визначаються з урахуванням меж, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

Отже, в цій частині наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Крім того Суд не приймає посилання скаржника на не врахування апеляційним судом висновків викладених у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18, від 19.03.2024 у справі № 914/2926/22 (стосовно приписів статті 86 ГПК України), оскільки зазначені доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час розгляду справи, апеляційним судом здійснено належну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам (відповідно до вимог апеляційної скарги) у їх сукупності та встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази виконання чи неможливості виконання рішень господарського суду Полтавської області від 11.05.2012 у справі №18/381/12 та від 27.04.2012 у справі №18/382/12, відповідно зазначив, що висновок місцевого суду про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1 загальною вартістю 9182183,64грн.є передчасним, оскільки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було встановлено факту неможливості задоволення вимог банку за рахунок кредиторів та не враховано, що виконання основного зобов`язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов`язання.

Отже, в цій частині аргументи скаржника не знайшли свого підтвердження.

Стосовно доводів Інвестиційного фонду щодо принципу заборони повороту до гіршого та посилань на те, що становище сторони, яка подала апеляційну скаргу, не може стати гіршим за попереднє, яка вона отримала в суді першої інстанції, а також тверджень скаржника що апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог та скасував рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову з яким скаржник погоджувався та не просив апеляційний суд його скасовувати, Суд зазначає таке.

Так, скаржник стверджує, що апеляційний суд вийшов за межі поданої апеляційної скарги та скасував судове рішення, яке останній не просив скасовувати, у зв`язку з чим він опинився в гіршому становище ніж був.

При цьому, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянт просив суд апеляційної інстанції, зокрема, змінити рішення, доповнивши його описову та мотивувальну частину у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів та норм чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 14 ГПК).

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту до гіршого означає, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі №179/363/21, 21.06.2023 у справі №757/42885/19-ц.

Так, звертаючись до апеляційного суду про перегляд рішення суду першої інстанції Інвестиційний фонд в поданій їм апеляційній скарзі просив суд, на підставі приписів статей 84, 275, 277 ГПК України, рішення Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 року змінити, доповнивши його описову та мотивувальну частину у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів та норм чинного законодавства.

В силу положень статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з статтею 275 ГПК України вимога щодо зміни судового рішення може бути реалізована шляхом скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення.

Отже право учасника справи на апеляційний перегляд рішення реалізується ним з урахуванням прав та меж апеляційного перегляду встановлених ГПК.

За змістом статті 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) встановлені судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносин; б) доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції. У резолютивній частині зазначається, зокрема висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги.

Таким чином, у своїх доводах скаржник не бере до уваги те, що суд апеляційної інстанції в межах свої повноважень здійснив перегляд рішення суду першої інстанції саме на підставі поданої Інвестиційним фондом апеляційної скарги з вимогою саме щодо зміни рішення у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів та норм чинного законодавства, з посиланням апелянта на приписи статей 84, 275, 277 ГПК України.

При цьому у визначенні підстав для зміни судового рішення слід виходити не з суб`єктивного бачення скаржника мотивувальної частини рішення, а зі змісту статті 277 ГПК України, яка встановлює виключний перелік підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення: Такими підставами є:

1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Разом з тим, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно частини четвертої вказаної статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Водночас вказане не виключає необхідності суду апеляційної інстанції перевірки наявності та встановлення підстав для такої зміни у відповідності до змісту пунктів 1-4 частини першої статті 277 ГПК України.

Отже, в межах вимог апелянта щодо зміни рішення, суд здійснивши перевірку та оцінку наявних у матеріалах даної справи доказів, прийшов до встановлення обставин, які на його власне переконання мали значення для справи та не погодився з висновками суду першої інстанції (в частині що стосується первісного позову) про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22.07.2010 № 0004/10/25-KLI/S-1 загальною вартістю 9182183,64грн., оскільки встановив, що в матеріалах справи відсутні докази виконання чи неможливості виконання рішень господарського суду Полтавської області від 11.05.2012 у справі №18/381/12 та від 27.04.2012 у справі №18/382/12, а судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, не було встановлено факту неможливості задоволення вимог банку за рахунок кредиторів та не враховано, що виконання основного зобов`язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов`язання.

У зв`язку з наведеними обставинами, апеляційний суд, на підставі приписів статей 269 та 275 ГПК України, та на вимогу самого Інвестиційного фонду щодо перегляду справи в обсязі необхідному для зміни рішення, задовольнив частково апеляційну скаргу АТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус», рішення місцевого господарського суду від 08.05.2015 у справі №917/264/15 скасував в частині задоволення первісного позову, а також в частині припинення провадження щодо зустрічних позовних вимог ТОВ «Будінвест-Плюс» про скасування заборони відчуження нерухомого майна та скасування запису про обтяження земельних ділянок. Резолютивну частину рішення Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 у справі №917/264/15 виклав в наступній редакції: « 1.Відмовити в задоволенні первісного позову Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» повністю. 2.Відмовити в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-Плюс» повністю».

Таким чином, Верховний Суд вважає, що під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції апеляційний суд діяв в межах як поданої апеляційної скарги та вимог наведених в ній самим скаржником, так і в межах своїх повноважень, відповідно в цій частині аргументи скаржника не підтвердилися.

Помилковим є розуміння скаржника щодо можливості зміни рішення виключно виходячи з оцінки обставин самим скаржником без здійснення безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та надання їх оцінки за внутрішнім переконанням суду для встановлення наявності чи відсутності обставин, що зумовлюють підстави для зміни рішення згідно частини першої статті 277 ГПК України.

При цьому посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22 щодо принципу заборони повороту до гіршого, не приймаються до уваги, оскільки в зазначеній справі розглядався спір про стягнення індексу інфляції, 3% річних, плати за користування коштами, встановленої на рівні облікової ставки Національного банку України. Отже зазначена справа не є подібною зі справою, що переглядається за змістовним критерієм, відповідно, не повинна була застосовуватися апеляційним судом під час перегляду рішення суду першої інстанції.

Частина четверта статті 13 ГПК України визначає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Стаття 17 ГПК України встановлює право учасника справи саме на апеляційний перегляд справи, а не на викладення мотивувальної частини відповідно до суб`єктивного бачення учасника справи.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення первісного позову.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваного судового рішення - відсутні. .

Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника - АТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус».

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 917/264/15 без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок