Постанова

від 17.06.2024 по справі 753/9958/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/9958/23 головуючий у суді І інстанції: Гусак О.С.

провадження №22-ц/824/8579/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Навальнєвою Наталією Миколаївною на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, Сьома київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткаченко Володимир Володимирович, про визнання недійсним заповіту, договору дарування та застосування наслідків недійсності правочинів, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, Сьома київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткаченко Володимир Володимирович, про визнання недійсним заповіту, договору дарування та застосування наслідків недійсності правочинів, у якому позивач просить суд:

- визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 23 березня 2011 року, посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2-874;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серії та номер: ННХ №342976, видане 14 вересня 2019 року державним нотаріусом Сьомої державної нотаріальної контори Гасс В.Ю.;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серії та номер: ННХ №342977, видане 14 вересня 2019 року державним нотаріусом Сьомої державної нотаріальної контори Гасс В.Ю.;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серії та номер: ННХ №342978, видане 14 вересня 2019 року державним нотаріусом Сьомої державної нотаріальної контори Гасс В.Ю.;

- визнати недійсним договір дарування, укладений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 від 25 вересня 2018 року, посвідчений державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної конторі Гасс В.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №1-1633;

- визнати недійсним свідоцтво №1580 від 16 жовтня 2020 року про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В.В. на ім`я ОСОБА_2 на 5/6 часток земельної ділянки площею: 0,2500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221485601:01:012:0072;

- визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_1 від 16 жовтня 2020 року про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В.В. на ім`я ОСОБА_2 на 5/6 часток гаражного боксу № НОМЕР_2 в ГБК «Позняки-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6;

- визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_3 від 16 жовтня 2020 року про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В.В. на ім`я ОСОБА_2 на 5/9 часток квартири АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_3 від 16 жовтня 2020 року про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В.В. на ім`я ОСОБА_2 на 5/6 часток квартири АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_4 від 15 жовтня 2020 року про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В.В. на ім`я ОСОБА_3 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_5 від 15 жовтня 2020 року про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В.В. на ім`я ОСОБА_3 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_6 від 15 жовтня 2020 року про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В.В. на ім`я ОСОБА_3 на 1/6 частину земельної ділянки площею: 0,2500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221485601:01:012:0072;

- визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_7 від 15 жовтня 2020 року про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В. В. на ім`я ОСОБА_3 на 1/6 частину гаражного боксу № НОМЕР_2 в ГБК «Позняки-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6.

Ухвалою суду від 28 червня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

26 листопада 2023 року до суду від представника позивача - адвоката Навальнєвої Н.М. надійшла заява про зміну предмету позову, вмотивована тим, що з метою ефективного захисту своїх прав позивач вважає за необхідне змінити предмет позову шляхом доповнення позовних вимог, а саме додатково заявити вимогу про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини.

Дану позовну вимогу позивач обґрунтовує наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, що складалася з: гаражного боксу № НОМЕР_2 в ГБК «Позняки -2» за адресою: АДРЕСА_6; 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 ; земельної ділянки, площею 0,2500 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221485601:01:012:0072, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На час відкриття спадщини позивач постійно проживав зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_4 . Спадкодавець був зареєстрований за вказаною адресою, що підтверджується відміткою у паспорті, натомість місце проживання позивача, як на час відкриття спадщини, так і на даний час зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 .

На час відкриття спадщини позивачу не було відомо про те, що батько, ОСОБА_4 , за життя склав заповіт, відповідно до умов якого заповів все належне йому на момент смерті майно рідному брату позивача - ОСОБА_5 . Як зазначено в позовній заяві про існування вказаного заповіту позивачу стало відомо лише після смерті брата. Позивач не припускав, що батько здатен скласти заповіт, оскільки вважав, що через хворобу він не здатен розуміти значення своїх дій та керувати ними. Саме з цих підстав позивачем наразі оскаржується заповіт, складений ОСОБА_4 та договір дарування квартири, укладений за згодою ОСОБА_4 . Позивач вважає, оскільки він на момент відкриття спадщини постійно проживав з батьком, то прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті батька і у разі задоволення заявленого позову та визнання недійсним заповіту, який був складений ОСОБА_4 , до нього перейде право на спадкування за законом, як до спадкоємця першої черги.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року відмовлено у прийнятті заяви позивача ОСОБА_1 , поданої його представником адвокатом Навальнєвою Наталією Миколаївною, про зміну предмету позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, Сьома київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткаченко Володимир Володимирович, про визнання недійсним заповіту, договору дарування та застосування наслідків недійсності правочинів, та повернуто її заявнику.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду представник ОСОБА_1 - адвокат Навальнєва Наталія Миколаївна, 23 лютого 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року та направити справу для продовження розгляду.

Апелянт зазначає, що вимоги за первісним позовом, а також підстави позову позивачем не змінювалися, тобто за результатами зміни предмета позову не утворювався новий позов з абсолютно іншими матеріально-правовими вимогами, підставами, обставинами та повністю зберігалася мета первісного позову.

В ході надання правової допомоги були з`ясовані обставини, на які не звернула уваги попередній адвокат, але які мають істотне значення для ефективного захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 при розгляді даної справи. Зокрема, позивачем було повідомлено нового представника, що на момент відкриття спадщини він проживав разом зі своїм батьком, що можуть підтвердити свідки, а також дана обставина може бути підтверджена письмовими документами.

Звертає увагу суду на те, що первісними позовними вимогами позивача є вимоги про визнання недійсним заповіту, що був складений ОСОБА_4 , визнання недійсним договору дарування квартири та застосування наслідків недійсності правочину з підстав хвороби ОСОБА_4 та неможливості розуміти значення своїх дій та керувати ними, в тому числі, в момент вчинення оскаржуваних правочинів. Обставини проживання чи не проживання позивача з батьком на момент його смерті ніяким чином не впливали на підстави пред`явленого первісного позову і не змінюють підстав первісних позовних вимог, вони залишаються незмінними.

Таким чином, вважає, що подавши заяву про зміну предмета позову, в якій позивач зберіг всі первісні позовні вимоги та не змінював підстави первісного позову, а лише доповнив первісні позовні вимоги новими позовними вимогами для здійснення ефективного захисту своїх прав та доповнив позов новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, свідчить про те, що фактично позивачем не було змінено підстави позову і мета позовних вимог не змінилася.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Навальнєвою Наталією Миколаївною на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, Сьома київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткаченко Володимир Володимирович, про визнання недійсним заповіту, договору дарування та застосування наслідків недійсності правочинів.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги надіслана до електронного кабінету в ЄСІКС «Електронний суд» учасникам справи та згідно Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду отримана 14 та 15 травня 2024 року, що свідчить про належне повідомлення учасника справи у розумінні вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України.

10 травня 2024 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Гнідунець Анастасія Віталіївна подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам відповідає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у прийнятті заяви про зміну предмету позову, суд першої інстанції виходив із того, що у заяві про зміну предмету позову позивачем фактично змінено як предмет, так і підстави позову, що суперечить положенням ст. 49 ЦПК України, та не допускається.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

У справі, що розглядається, у первісному позові ОСОБА_1 заявив виключно вимоги немайнового характеру (визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності).

За таких обставин доповнення позовних вимог новими вимогами (про що зазначено у заяві про зміну предмету позову), відбувається саме шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Позивач, подавши до суду заяву про зміну предмету позову, визначив такі свої процесуальні дії саме як зміну предмету позову, а не збільшення позовних вимог, що відповідає принципу диспозитивності.

Водночас під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 грудня 2019 року у справі №923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі №925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі №925/186/19, від 09 липня 2020 року у справі №922/404/19, від 15 лютого 2022 року у справі №175/3267/17.

Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову, можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

За змістом заяви про зміну предмету позову, на переконання колегії суддів, позивач фактично змінив і предмет, і підстави позову, шляхом включення до предмета позову додаткової вимоги про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

При цьому підставами первісного позову є визнання недійсними правочинів у зв`язку з порушенням норм законодавства під час їх укладення та тим, що їх складено недієздатною особою (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Водночас, заявлена у заяві про зміну позову від 26 листопада 2023 року вимога про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем врегульована книгою 6 ЦК України та пов`язана з набуттям спадкових прав позивачем.

На підставі наведених вище доводів, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи в прийнятті заяви про зміну предмету позову, діяв в межах своїх повноважень, а доводи позивача не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду першої інстанції та не можуть бути підставою для її скасування.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з правом людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення ЄСПЛ у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги процесуального права при його постановленні, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Навальнєвою Наталією Миколаївною - залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова