Рішення

від 17.06.2024 по справі 160/9506/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 рокуСправа №160/9506/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

11.04.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області №35982/09-05 від 04.12.2023 про застосування штрафних санкцій в сумі 8160 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує на те, що податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області №35982/09-05 від 04.12.2023 є протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки камеральна перевірка щодо порушення правил (термінів) подання податкової звітності з акцизного податку за період лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2023 року здійснена з порушення строків, передбачених пункту 76.3 статті 76 ПК України. Крім того представник позивача зазначає, що у ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» відсутній обов`язок подавати звітність з акцизного податку за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року, оскільки з 19.01.2023 анульована ліцензія і підприємство не є платником акцизного податку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/9506/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

29.04.2024 представником відповідача направлено до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що контролюючий орган має право провести перевірку та визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання. Також представником відповідача зазначено, що згідно з інформаційними ресурсами ДПС України, на момент складання акту камеральної перевірки ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» (36511498) перебувало в актуальному стані в реєстрі платників акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового за реєстраційним №6030 від 09.06.2022. Реєстрація платника акцизного податку з реалізації пального анульована за заявою платника 09.11.2023. Отже, оскільки ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» (36511498) перебувало зареєстрованим в реєстрі платників акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового, відповідно до п. 49.2-1 ст. 49 ПКУ, позивач зобов`язаний подавати податкові декларації незалежно від того, чи проводив він господарську діяльність у звітному податковому періоді. Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення №35982/09-05 від 04.12.2023 на суму 8160 грн є законними та обґрунтованими, складеними на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Приватне підприємство «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 36511498) зареєстроване як юридична особа, про що 21.10.2009 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису: 12251020000000537.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача є: 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); 46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.30 Роздрібна торгівля пальним; 35.23 Торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи.

20.03.2020 ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» отримано ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі (реєстраційний номер 990614202000166). Термін дії з 20.03.2020 до 20.03.2025.

19.01.2023 ліцензію ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, реєстраційний номер 990614202000166, термін дії з 20.03.2020 до 20.03.2025 анульовано Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, що підтверджується витягом з розпорядження від 19.01.2023 №16-рл (внутрішній номер 113736).

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 розділу І та пункту 75.1 статті 75 розділу ІІ Податкового кодексу України, у порядку визначеному пунктом 76.2 статті 76 розділу ІІ Податкового кодексу України посадовими особами контролюючого органу проведено камеральну перевірку правил щодо порушення правил (термінів) подання податкової звітності з акцизного податку за період лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року.

За результатами перевірки складено акт про результати камеральної перевірки щодо неподання/несвоєчасного подання податкової звітності №39672/04-36-09-05/36511498 від 27.10.2023, яким встановлено порушення суб`єктом господарювання, а саме: неподання податкової звітності з акцизного податку за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року.

Не погодившись з висновками, що викладені в акті перевірки №39672/04-36-09-05/36511498 від 27.10.2023, ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» подало заперечення від 16.11.2023 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Листом від 30.11.2023 за №79025/6/04-36-09-05-13 ГУ ДПС у Дніпропетровській області розглянуто заперечення ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» від 16.11.2023 та зазначено, що ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» відповідно до п.п. 212.1.15 п.212.1 ст. 212 Податкового кодексу України зареєстрований платником акцизного податку з реалізації пального за реєстраційним номером №6030 від 09.06.2022. Реєстрація платником акцизного податку анульована 09.11.2023 за заявою платника.

На підставі акту перевірки №39672/04-36-09-05/36511498 від 27.10.2023, відповідачем сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення №35982/09-05 від 04.12.2023, яким застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 8160,00 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням №35982/09-05 від 04.12.2023, прийнятим ГУ ДПС у Дніпропетровській області, ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» позивач подав скаргу від 10.01.2024 до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 12.03.2024 №6847/6/99-00-06-03-01-06 розглянуто скаргу ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» від 10.01.2024 на податкове повідомлення-рішення №35982/09-05 від 04.12.2023, яким скаргу ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» від 10.01.2024 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №35982/09-05 від 04.12.2023 - без змін.

Не погоджуючись із спірним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпунктів 16.1.3 та 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).

Пунктом 46.1 статті 46 ПК України передбачено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

За змістом пунктів 49.1, 49.2 та 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». Єдиною підставою для неприйняття податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису чи печатки такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії відповідного сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа, містить достовірні обов`язкові реквізити та надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Згідно з підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до підпункту 9.1.4 пункту 9.1 статті 9 ПК України акцизний податок належить до загальнодержавних податків.

Згідно з підпунктом 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

За змістом пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до підпункту 212.3.1-1 особи - суб`єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів, підлягають обов`язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу товарів не пізніше граничного терміну подання декларації акцизного податку за місяць, в якому здійснюється господарська діяльність.

Пунктом же 223.2 статті 223 ПК України передбачено, що платники податку, визначеніпунктом 212.1статті 212 цього Кодексу (крім імпортерів підакцизних товарів, зазначених упідпунктах 215.3.4,215.3.5,215.3.5-1,215.3.5-2,215.3.6,215.3.7,215.3.8пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу), подають щомісяця не пізніше 20 числа наступного звітного (податкового) періоду контролюючому органу за місцем реєстраціїдекларацію з акцизного податкуза формою, затвердженою у порядку, встановленомустаттею 46цього Кодексу.

Особа - суб`єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, сплачує податок за місцем здійснення реалізації таких товарів (підпункт 222.3.2 пункту 222.3 статті 222 ПК України).

При цьому, аналіз приписів підпункту 212.3.1-1 пункту 212.3 статті 212 та пункту 223.2 статті 223 ПК України свідчить, що платник акцизного податку лише після здійснення реєстрації останнього як платника податку у контролюючого органу за місцезнаходженням пункту продажу товарів подає до останнього декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.

Разом з тим, саме за контролюючим органом, в якому зареєстрований платник податків, як платник акцизного податку, виникає одночасний обов`язок щодо прийняття податкової звітності по акцизному податку від суб`єкта господарювання.

Пунктом 120.1 статті 120 ПК України визначено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Враховуючи встановлене, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, визначаються Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до приписів Закону №481/95-ВР ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження, зокрема на підставі заяви суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) про анулювання своєї ліцензії.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв`язку.

Як вже зазначалося судом, 19.01.2023 ліцензію ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, реєстраційний номер 990614202000166, термін дії з 20.03.2020 до 20.03.2025 анульовано Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, що підтверджується витягом з розпорядження від 19.01.2023 №16-рл (внутрішній номер 113736).

Відтак, суд критично ставиться до тверджень відповідача, що реєстрація позивача, як платника акцизного податку з реалізації пального, анульована за заявою платника 09.11.2023.

При цьому суд зауважує, що представником відповідача не надано до суду доказів того, що згідно з інформаційними ресурсами ДПС України на момент складання акту камеральної перевірки ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» (36511498) перебувало в актуальному стані в реєстрі платників акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового за реєстраційним №6030 від 09.06.2022, а реєстрація платника акцизного податку з реалізації пального анульована за заявою платника 09.11.2023.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до положень частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України).

Достатніми, відповідно до приписів частини першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, враховуючи вказані норми, суд вказує на наступне.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №810/3212/16.

Враховуючи вказане, суд робить висновок, що ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» не мало обов`язку з подання до контролюючого органу податкової звітності з акцизного податку за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року.

Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладені обставини, суд зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), оскільки під час прийняття спірного рішення контролюючим органом не враховано ту обставину, що 19.01.2023 ліцензію ПП «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, реєстраційний номер 990614202000166, термін дії з 20.03.2020 до 20.03.2025 анульовано Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Крім того, суд також звертає увагу і на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1. пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно з п. 76.3 ст. 76 ПК України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Отже, пунктом 76.3 статті 76 ПК України виокремлено два строки протягом яких може проводитись камеральна перевірка, а саме:

для перевірки податкової декларації або уточнюючого розрахунку 30 днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання;

для перевірки з інших питань 1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання (строк визначений у статті 102 ПК України).

У практиці Верховного Суду наявні висновки щодо застосування абзацу другого пункту 76.3 статті 76 ПК України у контексті розуміння інших питань, які можуть бути предметом камеральної перевірки, а строк для її проведення визначається з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України.

Так, Верховний Суд до інших питань послідовно відносить питання своєчасності сплати грошових зобов`язань (зокрема, постанова Верховного Суду від 24.07.2023 у справі №821/850/18), своєчасності реєстрації податкових накладних в ЄРПН (зокрема постанови Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №240/2549/19, від 04.03.2021 у справі №820/3499/17, від 17.07.2020 у справі № 826/4776/17).

У цьому випадку камеральну перевірку проведено щодо порушення правил (термінів) подання податкової звітності з акцизного податку, зокрема, за період лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року.

Суд вказує, що такі питання за своїм змістом охоплюються вжитою у абзаці першому пункту 76.3 статті 76 ПК України конструкцією «камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку», адже не стосуються ані питання своєчасності сплати узгоджених податкових зобов`язань, ані питання своєчасності реєстрації податкових накладних.

Відтак, питання камеральної перевірки щодо порушення правил (термінів) подання податкової звітності проводиться протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Подібна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2024 у справі №320/4840/22.

Таким чином, суд робить висновок, що у відповідності до пункту 76.3 статті 76 ПК України граничний строк проведення камеральної перевірки щодо своєчасного подання декларацій з акцизного податку є наступним, а саме: за лютий 2023 року (граничний строк подання декларації з акцизного податку - 20 березня 2023 року), камеральну перевірку необхідно було провести до 20.04.2023; за березень 2023 року (граничний строк подання декларації з акцизного податку - 20 квітня 2023 року), камеральну перевірку необхідно було провести до 21.05.2023; за квітень 2023 року (граничний строк подання декларації з акцизного податку - 20 травня 2023 року), камеральну перевірку необхідно було провести до 20.06.2023; за травень 2023 року (граничний строк подання декларації з акцизного податку - 20 червня 2023 року), камеральну перевірку необхідно було провести до 21.07.2023; за червень 2023 року (граничний строк подання декларації з акцизного податку - 20 липня 2023 року), камеральну перевірку необхідно було провести до 20.08.2023; за липень 2023 року (граничний строк подання декларації з акцизного податку - 20 серпня 2023 року), камеральну перевірку необхідно було провести до 20.09.2023; за серпень 2023 року (граничний строк подання декларації з акцизного податку - 20 вересня 2023 року), камеральну перевірку необхідно було провести до 21.10.2023; за вересень 2023 року (граничний строк подання декларації з акцизного податку - 20 жовтня 2023 року), камеральну перевірку необхідно було провести до 20.11.2023.

В свою чергу камеральна перевірка здійснена 27.10.2023 за всіма періодами разом, а саме: за період лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року.

На думку суду, означене вказує на те, що камеральна перевірка щодо порушення правил (термінів) подання податкової звітності за період лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2023 проведена із порушенням 30-денного строку, визначеного пунктом 76.3 статті 76 ПК України.

Суд враховує висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, відповідно до яких, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, провівши камеральну перевірку поза межами встановленого законодавством граничного строку з формалізацією її результатів у відповідному акті, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, тому таке порушення є істотним, призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки.

Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Відтак, суд також наголошує, що під час розгляду справи було встановлено порушення відповідачем порядку та процедури проведення камеральної перевірки.

Зазначене порушення процедури проведення перевірки є також самостійною підставою для визнання висновків такої перевірки необґрунтованими, що тягне за собою скасування прийнятого, за її наслідками, акту індивідуальної дії, тобто оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №816/501/16 та у постанові від 01.06.2022 у справі №520/7331/21.

Таким чином, оцінюючи докази надані сторонами, суд відзначає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, у той час як відповідачем не надано належних доказів на підтвердження законності проведення камеральної перевірки, а також винесеного за її наслідками спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, за сукупності вказаних обставин висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у зв`язку із чим спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Згідно з ч. 5ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд робить висновок про необхідність задоволення позову.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Так, за змістом приписів ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

За правилами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано лише: копію витягу з договору про надання правової (правничої) допомоги №27/07 від 27.07.2020; копії додаткових угод до договору №27/07 від 27.07.2020 від 30.12.2020, від 30.12.2021, від 30.12.2022, від 29.12.2023 та від 01.04.2024.

Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

Таким чином, з огляду на те, що позивачем не надано належних в розумінні ст. 73 КАС України доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат на професійну правничу допомогу, суд робить висновок про відмову у задоволенні клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція Верховним Судом викладена в постановах від 22.04.2019 у справі № 806/2143/18, від 08.05.2018 у справі №810/2823/17, від 15.05.2018 у справі №821/1594/17, від 22.05.2018 у справі №826/8107/16 та від 24.01.2019 у справі № 716/155/17.

Крім того, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 3028 грн, що документально підтверджується платіжною інструкцією від 09.04.2024 №73.

З огляду не те, що позов задоволено в повному обсязі, судовий збір у розмірі 3028 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» (вул. Гагаріна, буд. 40, корп. 35, м. Жовті Води, 52200, код ЄДРПОУ 36511498) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №35982/09-05 від 04.12.2023 про застосування штрафних санкцій.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Приватного підприємства «ГАЗ СЕРВІС ПЛЮС» судові витрати з оплати судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський