Рішення

від 26.11.2007 по справі 9/267-07-7806

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/267-07-7806

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2007 р.Справа  № 9/267-07-7806

За позовом: Приватного підприємства „Ранчо”  

До відповідачів: Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Одеської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль", Товариства з обмеженою відповідальністю „ Ім.. Суворова”

Про визнання недійсним кредитного договору   

                                                                                                                   Суддя  Бакланова Н.В.

Представники:

Від позивача: Король О.І. дов. № 41-07 від 25.09.2007р.

Від відповідача: Безверхий А.М. дов. № 90 від 20.12.2005 р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач Приватне підприємство „Ранчо” звернулось до відповідачів Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Одеської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль", Товариства з обмеженою відповідальністю „Ім. Суворова” з позовом про визнання недійсним кредитного договору №010/11-48/261 від 11.05.2006р.    

          Відповідач позов не визнає з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.05.2006 р. між Відкритим Акціонерним Товариством „Райффайзен Банк Аваль”, в особі Одеської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ім. Суворова”  було укладено кредитний договір №010/11-48/261, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 200 000,00 грн.  на строк до 11.07.2007 р., а відповідач зобов'язався у встановлені Кредитним договором строки повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 17% річних. У якості забезпечення виконання обов'язків відповідача по кредитному договору між ЗАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" та Приватним підприємством „Ранчо” 11.09.2006 р. було укладено договір поруки, згідно з умовами якого позивач зобов'язався відповідати перед Банком   по зобов'язанням відповідача.

Приватне підприємство „Ранчо" вважає, що Кредитний договір був вчинений під впливом оману з наступних підстав:

Згідно ст. 92 Цивільного Кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи або призначених осіб, які діють відповідно до установчих документів та закону, виступають від її імені та зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, не перевищувати своїх повноважень. На момент підписання Кредитного договору, від імені відповідача - ТОВ „ім. Суворова" діяв директор Рембач Олександр Володимирович, який, укладаючи Кредитний договір, діяв шляхом омани з метою набуття можливості одержання кредитних коштів. Посадова особа ТОВ „ім. Суворова" - директор Рембач О.В. надав Банку завідомо неправдиву інформацію, підробив документи, які були необхідними та мали істотне значення для укладення Кредитного договору та отримання кредитних коштів. Факт надання документів, у яких містилась неправдива інформація, встановлений постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 13.08.2007 р. у справі № 1 - 183/07 по обвинуваченню директора ТОВ „ім. Суворова" Рембача Олександра Володимировича у скоєні злочинів, передбаченого ст. 222 ч.1 (шахрайство з фінансовими ресурсами) та ст. 366 ч.1 (службове підроблення) Кримінального Кодексу України. Згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним (ч. 1 ст. 230 ЦК України).

Позивач звертає увагу суду на той факт, що Відповідачем для отримання кредиту були надані у Банк документі, які не відповідали дійсності, а саме: довідка № 59 від 09.03.2006 р. стосовно відсутності судових процесів, довідка № 57 від 09.03.2006 р. стосовно наявності права власності на предмет застави,  протоколи № 9 від 12.12.2005 р. та від 12.02.2006 р. (підтверджено Постановою Комінтернівського суду Одеської області від 13.08.2007 р.), на підставі яких працівниками Банку робились висновки та розрахунки структурних підрозділів та було прийнято рішення про кредитування Відповідача та істотні умови кредитної операції. Таким чином, Відповідач навмисно ввів в оману Банк, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідали дійсності, а саме: приховав інформацію про наявний судовий процес та арешт грошових коштів, так як вказана інформація безпосередньо негативно відобразилась би на його платоспроможності (фінансовому стані), ввів в оману Банк стосовно права власності на предмет забезпечення (корів, як основного стада). Вказана неправдива інформація безпосередньо вплинула на висновки та розрахунки про можливість кредитування Банком відповідача та на умови кредитного договору.

Ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає право  на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину не тільки сторін по договору, а інших заінтересованих осіб, які заперечують його дійсність. Невиконання ТОВ „ім. Суворова" зобов'язань по Кредитному договору безпосередньо впливає на права, обов'язки та матеріальні інтереси позивача, що й змусило його звернутися до суду.

Відповідач ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" позовні вимоги не визнає з огляду на наступне.

Під час перевірки господарської діяльності ТОВ "ім. Суворова" були дотриманні всі вимоги глави   1   Інструкції "Про  порядок регулювання діяльності  банків  в Україні”  затверджена постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р. №368 стосовно вимог щодо обмеження кредитного ризику банків та Положення „Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджена постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000р. №279, на які безпідставно посилається позивач.

Під  час   укладення  кредитного   договору  №   010/11-48/261   від   11.05.2006р.   між сторонами була досягнута згода щодо усіх умов договору та дотриманні інші вимоги глави 53 ЦК України.

Часткове повернення кредитних коштів Банку позичальником, а також сплата відсотків за користування кредитними коштами, тобто виконання умов договору ТОВ "ім.Суворова" свідчить про  схвалення вказаної угоди.

У п. 7.16 статуту ТОВ "ім. Суворова" закріплено положення згідно якого директор товариства без довіреності від імені Товариства розпоряджається майном (у тому числі передає в заставу) і коштами товариства, виступає розпорядником кредитів та укладає договори.

Таким чином кредитний договір від 11.05.2006р. був би укладений і без виписки з протоколу зборів учасників товариства, на яку посилається позивач, оскільки директор ТОВ  "ім. Суворова" вповноважений укладати самостійно будь-які договори.

Відповідач вважає, що кредитний договір № 010/11-48/261 від 11.05.2006р. не може бути визнаний недійсним на підставах якими обґрунтовує свої вимоги позивач.

Крім того, під час розгляду питання про надання кредиту ТОВ "ім.  Суворова" відповідними працівниками Банку розглядалась виписка з протоколу № 2 від 03.05.2006р. Таким чином Банк вважає, що вказаний кредитний договір не може бути визнаним недійсним на тих підставах, що існують фіктивні виписки з протоколів зборів учасників товариства, оскільки договір укладався на підставі іншого документа чинність в справжність якого не  оскаржувалась і не перевірялась.

До того ж відповідач звертає увагу суду на те, що кредит міг бути виданий взагалі без наявності вказаних витягів з протоколів.

На думку відповідача, оскільки факт оману представників банку позивачем недоведений, а зв'язок між обставинами, на які посилається позивач з волевиявленням представників „Райффайзен Банк Аваль” при укладенні оскаржуваної угоди   відсутній,  даний позов задоволенню не підлягає.  

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що директором підприємства ПП "Ранчо" та ТОВ "ім. Суворова" є одна і та сама людина - Смолярчук Д.Г.

Згідно інформації арбітражного керуючого-розпорядника майна ТОВ "ім. Суворова" майно, яке було передано в заставу відчужено без згоди Банку саме в період перебування на посаді директора Смолярчука Д.Г.

Позов про визнання кредитного договору недійсним був поданий ПП "Ранчо" лише після вимоги банку погасити заборгованість згідно договору поруки.

     Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх  з'ясування і доведеність, дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Ст. 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 цього ж Кодексу, є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, юрисдикція судів поширюється  на всі правовідносини, що виникають у державі.  Відповідно до п. 1 ст. 6 Закону України „Про судоустрій”, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним та неупередженим судом.

Конституція України передбачає право юридичною особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист.  Суб'єкти правовідносин у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням.

Верховний Суд України у своїх Постановах неодноразово зазначав, що якщо законом не визначено коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних із визнанням угод недійсними, слід виходити із правил ст.2 ГПК щодо права будь-якого підприємства звернутися до господарського суду із позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і залежно від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Згідно Роз'яснень ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” (з подальшими змінами та доповненнями) вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

У відповідності з вимогами ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення такий правочин визнається судом недійсним.   Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається (Постанова Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року № 3).

Згідно ст. 230 Цивільного Кодексу України, оман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, яки можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо  вона  замовчує їх  існування.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач надав недостовірну інформацію Банку, приховав інформацію про наявний судовий процес та арешт грошових коштів, наявну заборгованість підприємства по виплаті заробітної плати, так як вказана інформація безпосередньо негативно відобразилась би на його платоспроможності (фінансовому стані), а це в свою чергу вплинуло би на визначення класу Позичальника та на прийняття банком рішення про видачу кредиту та на умови кредитного договору .

Згідно Цивільного законодавства, кредитний договір є особливим договором, порядок укладення, умови якого більш детально урегульовані спеціальними нормативно - правовими актами Національного Банку України, які до того ж встановлюють певну обов'язкову форму самої процедури, що передує укладенню: кредитного договору.

Згідно ст.49 Закону України „Про банки та банківську діяльність", ст. 346 Господарського Кодексу України, Банки зобов'язані при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі зобов'язані перевіряти кредитоспроможність Позичальників. Кредитоспроможність - це наявність позичальника/ контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його поточне фінансове становище (Постанова Національного банку України від 28.08.2001 № 368).

Згідно Постанови Національного Банку України № 279 „Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється Банками за всіма кредитними операціями. Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати ряд обов'язкових факторів (перелічені у п. 4.3 Постанови НБУ № 279) - основні економічні показники його діяльності, одним з яких суттєве значення має платоспроможність Клієнта (можливість своєчасно здійснювати розрахунки по усім своїм зобов'язанням господарської діяльності. спроможність здійснювати платежі, погашати борги у необхідному об'ємі та в встановлені строки).

На підставі вивчення цих даних, Банк встановлює клас Позичальника, від якого залежить рішення Банку про надання кредиту та умови, на яких кредит може бути наданий (сума, відсоткова ставка, забезпечення).

Відповідач надав Банку довідку № 59 від 09.03.2006 року, згідно якої відповідач підтверджує, що в період звернення у Банк для отримання кредиту, ТОВ „ім. Суворова" не веде розборів в господарських та інших судах України. Аналогічне запевнення Відповідача було зафіксовано Кредитним договором (п. 4.1). Але на момент звернення ТОВ „їм. Суворова" до Банку та у період розглядання Банком документів, у провадженні Одеського Апеляційного господарського суду знаходилась справа № 22/411-05-11210 за апеляційною скаргою ТОВ „їм. Суворова" про скасування рішення Господарського суду Одеської області на підставі якого, з Відповідача була стягнута заборгованість на користь Акціонерного комерційного агропромислового банку „Україна" в особі регіонального уповноваженого Ліквідатора банку „Україна" в Одеської області.

Також відповідачем надано довідку №57 від 09.03.2006р. стосовно наявності права власності на предмет застави, що також не відповідає дійсності.

До того ж, у ході виконання рішення № 22/411-05-11210  був накладений арешт на майно відповідача. Крім того, Відповідач - ТОВ „їм. Суворова", при наданні Банку фінансових документів, не повідомив про наявну заборгованість підприємства по виплаті заробітної плати (період з березня по червень 2006 року). Факт приховування вказаної заборгованості встановлений Постановою Комінтернівського суду Одеської області від 13.08.2007 року. Згідно наказу Міністерства фінансів України № 87 „Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку", а саме п. п. 4,6 метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання, тому вона повинна бути достовірною, тобто такою, яка не містить помилок та перекручень.

Стосовно ствердження Банку про те, що кредитний договір міг бути укладений без наявності витягів з протоколів Вищого органу Управління Відповідача, суд зазначає, що згідно вимог ст. 346 Господарського Кодексу, положенням Постанови Національного Банку України № 279, встановлена певна обов'язкова форма процедури, що передує укладенню кредитного договору, а саме: надання Клієнтом - потенційним Позичальником переліку документів, на підставі яких Банк приймає рішення про надання кредиту.    

Серед цих документів повинні бути документі,  в  яких наведена інформація про установчі документи позичальника, а також про головних засновників (для юридичних осіб додатково прізвища їх керівників) і керівних осіб підприємства, документи, що засвідчує право уповноваженої особи укладати від імені позичальника фінансові угоди про одержання кредиту. Таким чином, для підтвердження повноважень Керівника Відповідача на укладення кредитного договору, при наявності повноважень Вищого органу Управління, вказаних в Статуті відповідача, Банк витребував від відповідача протокол Вищого органу управління, який останній підробив с метою отримання кредиту, факт цього встановлено Постановою Комінтернівського суду Одеської області від 13.08.2007 р.

Твердження Банку про те, що директором позивача та ТОВ “ім..Суворова” є одна і та ж особа не підтверджується матеріалами справи.

Директором ТОВ “ім..Суворова”, згідно протоколу №5 від 30.08.2005р. обрано Рембача О.В. (копія протоколу також знаходиться в кредитній справі).

Таким чином, повноваження директора позичальника щодо укладання кредитного договору підтверджуються статутом підприємства, протоколом про обрання директором та наказом про початок виконання обов'язків директора.

Як зазначає позивач, твердження Банку про те, що погашення кредиту припинилось та майно, яке було передано у заставу, було відчужено без згоди банку, після призначення Директором ТОВ „їм. Суворова" Смолярчука Д.Г., не має під собою жодної підстави, та не доведені Банком, а предмет застави не міг бути відчужений, так як він взагалі не належав ТОВ „їм.. Суворова" на праві власності, а використовувався відповідачем на підставі оренди, що підтверджується документами, які є у справі (інвентаризаційний опис основних засобів від 02.09.2006 року, звіт про рух тварин та птиці на фермі за травень 2006 року).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

 Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Все вищевикладене є підставою для задоволення позову та визнання вказаного договору недійсним з моменту його укладення..

Судові витрати віднести  на рахунок відповідача на підставі ст.44.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49,  82-85 ГПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним кредитний договір №010/11-48/261 від 11.05.2006р., укладений між Відкритим акціонерним товариством  „Райффайзен Банк Аваль” в особі Одеської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю „ Ім.. Суворова” з моменту укладення..

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ім.. Суворова” (Одеська область Комінтернівський район с. Любополь вул. Суворова, 54-а, код 30480810, р/р 2600856019 в ООФ АППБ „Аваль” МФО 380805) на користь Приватного підприємства „Ранчо” (Одеська область Комінтернівський район с. Фонтанка вул. Незалежності, 13, код 33317006, р/р 2600460812 в Одеській філії дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” м. Київ МФО 380805) витрати по сплаті державного мита в сумі 42 /сорок дві/ грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 /п'ятдесят дев'ять/ грн 00 коп.

4.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства  „Райффайзен Банк Аваль” в особі Одеської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" (м. Одеса вул. Садова, 10, код 23876031) на користь Приватного підприємства „Ранчо” (Одеська область Комінтернівський район с. Фонтанка вул. Незалежності, 13, код 33317006, р/р 2600460812 в Одеській філії дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” м. Київ МФО 380805) витрати по сплаті державного мита в сумі 42 /сорок дві/ грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 /п'ятдесят дев'ять/ грн 00 коп.

Рішення підписано „04” грудня 2007р.

Рішення набирає чинності в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                       Бакланова Н.В.