Рішення

від 17.06.2024 по справі 757/1835/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1835/24-ц

пр. 2-182/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О. Л.

при секретарі судових засідань - Романенко Ю. О.

за участю:

представника позивача - Данилова Ю. В.

представника відповідача - Борисюк А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профенерго Інжиніринг» до Київської обласної прокуратури про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від знецінення арештованих активів,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Профенерго Інжиніринг» (далі - ТОВ «Профенерго Інжиніринг») звернулось до суду з позовом до Київської обласної прокуратури про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від знецінення арештованих активів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року у справі № 372/2388/17 накладено арешт у кримінальному провадженні № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 статті 191 КК України, частиною першою статті 366 КК України, на розрахункові рахунки ТОВ «Профенерго Інжиніринг» із забороною користуватись та розпоряджатись коштами на загальну суму 282 457,78 грн. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27 січня 2023 року у справі № 372/3456/17 вищевказаний арешт скасовано, директора ТОВ «Профенерго Інжиніринг» ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрито.

З огляду на викладене, позивач вважає, що внаслідок незаконних дій Обухівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури, спрямованих на накладення арешту на кошти позивача, ТОВ «Профенерго Інжиніринг» заподіяно збитки у зв`язку із знеціненням коштів, на які було накладено арешт, а відтак просить стягнути з Київської обласної прокуратури з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог 202 218, 36 грн інфляційних втрат та 45 200,98 грн 3% річних за період з 18 жовтня 2017 по 15 лютого 2023 року.

Ухвалою судді Батрин О. В. від 31 січня 2024 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

У квітні 2024 року Київська обласна прокуратура подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечувала. В обґрунтування своїх заперечень проти позову сторона відповідача зазначає, що між Київською обласною прокуратурою та ТОВ «Профенерго Інжиніринг» відсутні будь-які грошові зобов`язання, адже правовідносини, що виникли під час накладення та скасування арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року чітко врегульовані нормами КПК, з огляду на що відсутні підстави для застосування вимог статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Звертає увагу на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) в ході досудового розслідування не відносяться до юрисдикції, що розглядають справи в порядку цивільного судочинства.

На підставі розпорядження керівника апарату від 03 травня 2024 року, у зв`язку з перебуванням судді Батрин О. В. на довготривалому лікуванні здійснено повторний автоматизований розподіл та визначено суддю Бусик О. Л. для розгляду справи та передано згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою судді Бусик О. Л. прийнято до свого провадження матеріали цивільної справи за позовом ТОВ «Профенерго Інжиніринг» до Київської обласної прокуратури про стягнення інфляційних страт та 3% річних від знецінення арештованих коштів.

05 квітня 2024 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про закриття провадження у даній справі з підстав, які визначені у пункті 1 статті 255 ЦПК України. Представник відповідача зазначає, що предметом позову в даній справі є стягнення інфляційних втрат та 3% річних від знецінення арештованих активів, що є наслідком протиправних, на думку позивача, дій органів прокуратури, спрямованих на накладення арешту в кримінальному провадженні та вчинення під час здійснення публічно-владних управлінських функцій у кримінальному провадженні.

Ухвалою суду від 07 травня 2024 року в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ТОВ «Профенерго Інжиніринг» до Київської обласної прокуратури про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від знецінення арештованих активів - відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов повністю та просив його задовольнити з наведених в ньому підстав.

Представник відповідача позов не визнала з таких саме мотивів, які наведено у відзиві відповідача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, які підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступних висновків.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд установив, що Обухівським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області за процесуального керівництва Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою статті 191 КК України, частиною першою статті 366 КК України.

Відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року у справі № 372/2388/17 накладено арешт у кримінальному провадженні № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року на розрахункові рахунки ТОВ «Профенерго Інжиніринг» із забороною користуватись та розпоряджатись коштами на загальну суму 282 457,78 грн, які є предметом кримінального правопорушення, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та є предметом забезпечення цивільного позову по даному кримінальному провадженню.

У подальшому, 10 листопада 2017 року до Обухівського районного суду Київської області скеровано обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_3 за частинами другою, третьою статті 191, частиною першою статті 366 КК України разом з цивільним позовом в інтересах держави в особі виконавчого комітету Обухівського району Київської області про стягнення майнової шкоди в розмірі 230 342,17 грн.

У ході судового розгляду складено обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням, яким протиправні діяння ОСОБА_3 кваліфіковано за частиною першою статті 366 КК України.

Згідно ухвали Обухівського районного суду Київської області від 27 січня 2023 року у справі № 372/3456/17 директора ТОВ «Профенерго Інжиніринг» Стемпковського В. Ю. звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрито. Арешт майна, накладений ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року у справі № 372/2388/17 на розрахункові рахунки ТОВ «Профенерго Інжиніринг» із забороною користуватись та розпоряджатись коштами на загальну суму 282 457,78 грн, скасовано.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у виключних випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173-1174 ЦК України).

За положеннями статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 19 липня 2022 року у справі № 686/21853/21.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Указана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

При цьому, норма статті 1174 ЦК України підлягає застосуванню у випадку коли є відомою конкретна посадова або службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди фізичній або юридичній особі.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

Таким чином, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 909/374/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року № 915/935/18 та у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 910/16672/20.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади шкоди саме такими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Установлено, що під час кримінального переслідування прокурором з об`єктивних причин було змінено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 на частину першу статті 366 КК України. Дії прокурора учасниками кримінального провадження не оскаржувалися.

У подальшому судом кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та скасовано арешт майна.

Підставою для закриття кримінального провадження № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року було клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України.

Верховний Суд у справі № 449/1689/19 наголосив, що кримінальне провадження закривається щодо особи за статтею 49 КК України з нереабілітуючої підстави, що означає, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Оскільки наведена у пункті 2 частини першої статті 49 КК України підстава для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься, таке закриття кримінального провадження саме по собі не свідчить про незаконність дій органів досудового розслідування.

Також суд звертає увагу на те, що постановлення ухвали Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2017 року у справі № 372/2388/17 про накладення арешту на розрахункові рахунки ТОВ «Профенерго Інжиніринг», яка у подальшому була скасована, не свідчить про незаконність дій органів прокуратури. Так, скасування арешту майна відповідає вимогам кримінально-процесуального закону, адже в силу частини четвертої статті 174 КПК України, суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження судом, у зв`язку із чим ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27 січня 2023 року справі № 372/3456/17 одночасно із закриттям кримінального провадження № 12017110230000722 від 21 квітня 2017 року було скасовано арешт майна, накладений ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року у справі № 372/2388/17 на розрахункові рахунки ТОВ «Профенерго Інжиніринг» із забороною користуватись та розпоряджатись коштами на загальну суму 282 457,78 грн.

Також позивачем в обґрунтування позовних вимог про стягнення 202 218,36 грн інфляційних втрат та 45 200, 98 грн 3 % річних за період з 18 жовтня 2017 року по 15 лютого 2023 року позивач, серед іншого, посилається на положення статей 625, 1212 ЦК України.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Суд приходить до висновку про те, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом не існує невиконаного грошового зобов`язання держави перед ним в частині відшкодування майнової шкоди, а тому положення частини другої статті 625 ЦК України не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

У той же час, згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Верховний суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/13503/19 зазначив про те, що завдання збитків та набуття майна без достатньої правової підстави мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведення наявність складу правопорушення, - для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів необхідним є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Установлено, що у спірних правовідносинах взагалі відсутній факт набуття майна, оскільки мав місце арешт коштів, який накладено у відповідності до вимог КПК України, і підстав для застосування положень статті 1212 ЦК України у цій справі суд не вбачає.

Аналізуючи зазначені обставини, суд вважає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував протиправність діянь Київської обласної прокуратури щодо накладення арешту на розрахункові рахунки позивача у справі № 372/3456/17.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «Профенерго Інжиніринг», оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями службової (посадової) особи органу державної влади.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 11, 1173-1174 ЦК України, статтею 56 Конституції України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Профенерго Інжиніринг» до Київської обласної прокуратури про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від знецінення арештованих активів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 18 червня 2024 року.

Суддя О. Л. Бусик