Рішення

від 04.12.2007 по справі 2/537-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/537-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.12.07           Справа № 2/537-07.

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне

                        науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м. Суми

до                         Служби автомобільних доріг у Сумській області Державної

                       служби автомобільних доріг України «Укравтодор», м. Суми

про визнання угоди недійсною  

                                                                          СУДДЯ   СОП‘ЯНЕНКО О. Ю.

                                                          При секретарі судового засідання Петен Я.Л.

Представники сторін:

Від позивача        Танчик О.М.

Від відповідача    Шелест М.В.  

Суть спору: позивач просить суд визнати недійсною угоду у формі акту прийому-передачі від 11.12.2000р. укладену між Службою автомобільних доріг у Сумській області Державної служби автомобільних доріг «Укравтодор» та ВАТ «Сумське НВО ім.. М.В. Фрунзе» в частині передачі простого векселя № 783378030986 від 11.12.2000р. номінальною вартістю 200000 грн. зі строком платежу – 2004 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує і просить суд в задоволенні позову відмовити посилаючись, на те, що акт прийому-передачі векселів за своєю юридичною природою не є

самостійною угодою (правочином) ані в розумінні ст. 41 Цивільного кодексу УРСР, ані в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Дії сторін по укладанню акту прийому-передачі векселів не направлені на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків оскільки зобов'язання між сторонами акту прийому-передачі вже існує. Акт прийому-передачі, як документ укладається сторонами на виконання іншого основного правочину чи зобов'язання і засвідчує лише факт фізичного переміщення майна від однієї сторони до іншої.  

Позивач в судовому засіданні подав письмові пояснення № 18-7/2940 від 22.11.2007р., де зазначає, що акт прийому-передачі векселів за своєю правовою природою є двосторонньою угодою направленою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, а спір про визнання такої угоди недійсною підвідомчий господарським судам.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд встановив:

Позивач 11.12.2000р. видав простий вексель № 783378030981, який свідчить про те, що позивач взяв на себе безумовне зобов'язання сплатити 200000 грн. в строк до 2004 року ТОВ «Інтер Віст» чи за його наказом іншій особі.

11 грудня 2000 року позивач видав простий вексель № 783378030984, який свідчить про те, що позивач взяв на себе безумовне зобов'язання сплатити 100000 грн. в строк до 2004 року  ТОВ «Інтер Віст» чи за його наказом іншій особі.

11.12.200р. між Адміністрацією автомобільних доріг в Сумській області, правонаступником якої є Служба автомобільних доріг у Сумській області Державної служби автомобільних доріг України «Укравтодор», та Відкритим акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» було укладено, як вважає позивач, угоду у формі акту прийому-передачі про передачу 18 простих векселів на загальну суму 5 787 450 грн. в рахунок погашення основного боргу по відрахуванням на дорожні роботи.

Позивач стверджує, що згадана угода порушує його права та інтереси, що є підставою для звернення позивача до суду за їх захистом.

Але суд не може погодитися з такими твердженнями позивача, який має по вищезгаданим векселям безумовне зобов'язання сплатити кошти векселедержателю.

Згідно ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією від 07.06.1930р., до простих векселів застосовується також положення, що стосуються  переказних векселів, зокрема,  положення  щодо індосаменту (статті 11-20 Уніфікованого закону). Передача векселів здійснюється шляхом  індосаменту – особливого передавального напису. Індосамент виконує три основні функції: передавальну, гарантійну і легітимаційну. Передавальна функція полягає у тому, що шляхом індосаменту усі права, що випливають із векселя , переносяться  на нового кредитора. Саме індосамент переносить права векселедержателя від однієї особи (індосанта) до іншої (індосата), підтверджується та гарантуються ці права (ч. 1 ст. 14 Уніфікованого закону).

Права за векселем у векселедержателя існують ще до написання ним індосаменту на користь іншої особи. У особи, яка бажає отримати від векселедержателя, такі права виникають лише після вчинення векселедержателем індосаменту на вексельному бланку.

Таким чином, для здійснення передачі векселя від однієї особи до іншої сторони повинні мати попередню домовленість між собою. Саме така домовленість, а не акт прийому-передачі і є дією, що спрямована на набуття  прав, що випливають з векселя та є підставою для вчинення  індосаменту, який свідчить перенесення всіх прав, що випливають з векселя, до індосата.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що індосамент не вчиняється на виконання акту прийому-передачі, який засвідчує лише фізичне переміщення вексельних бланків, тому, що вчинення індосаменту передує складенню та підписанню акту прийому-передачі векселів від індосанта до індосата. Відповідно, в даному разі акт прийому-передачі векселів від 11.12.2000 року не може вважатися угодою, на виконання  якої, як стверджує позивач, вчинялися індосаменти.

Зміст згаданого акту прийому-передачі векселів від 11.12.2000 року свідчить лише про оформлення ним фізичного переміщення вексельних бланків від індосанта до індосата з вчиненими на вексельних бланках індосатом індосаментами, оскільки після передачі вексельних бланків (векселів) індосату індосант вже не міг би вчинити індосамент.

З огляду на викладене, всі права, що випливають з векселів переходять до індосата за індосаментом, а не за актом приймання - передачі вексельних бланків  (векселів), тому, в даному разі за своєю правовою природою акт прийому-передачі векселів від 11.12.2000 року не є самостійною угодою (правочином) ні в розумінні  статті 41 ЦК УРСР, ні в розумінні статті 202 ЦК України.

Згідно ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Дана ознака безумовності вексельного зобов'язання закріплена також і в ч. 2 ст. 198 Цивільного кодексу України, якою визначено, що відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання  або на його недійсність не допускається.

Тому, суд не може визнати недійсними акт прийому-передачі векселів від 11.12.2000 року і в задоволенні позову позивачеві має бути відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але позивач, з урахуванням всіх обставин справи, не подав суду належних доказів, які б обєктивно, і у визначеному законом порядку, підтвердили його позицію.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки вони суперечать вимогам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи, і суд у позові відмовляє.

Тому, керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові - відмовити.

СУДДЯ                                                                                  СОП‘ЯНЕНКО О. Ю.