Постанова

від 04.02.2008 по справі 2/537-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/537-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     30  січня  2008 року                                                          справа №2/537-07

Колегія суддів у складі:                           головуючого судді О.В.Шевель,

                                                                                              судді А.І.Бухана,

                                                                                              судді В.О. Демченка

при секретарі Парасочці Н.В.,

за участю представників:

позивача                    -          не з'явився

відповідача                    -          не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання                         № 5 Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вхідний № 3899С/3) на рішення господарського суду Сумської області від                               04 грудня 2007 року по справі № 2/537-07

за позовом ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе", м. Суми

до  Служба автомобільних доріг у Сумській області Державної служби автомобільних доріг України "Укравтодор" м. Суми

про визнання угоди недійсною

встановила:

Рішенням господарського суду Сумської області від 04 грудня 2007 року у справі №2/537-07 (суддя Соп'яненко О.Ю.) в позові відмовлено.

Позивач з даним рішенням господарського суду області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 04 грудня 2007 року,  визнати недійсною угоду у формі акту прийому-передачі від 11 грудня 2000 року між позивачем та відповідачем в частині передачі простого векселя №783378030986 від 11 грудня 2000 року номінальною вартістю 200000,00 грн. зі строком платежу – 2004 рік та простого векселя №783378030984 від 11 грудня 2000 року номінальною вартістю 100000,00 грн. зі строком платежу –2004 рік.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Разом з тим позивач до початку судового засідання заявив клопотання про відкладення  розгляду апеляційної скарги, мотивуючи неможливість  своєї участі у судовому засіданні по поважним причинам.

Відповідач терміновою телеграмою до судового засідання надіслав клопотання про можливість слухання справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що позивач 11.12.2000р. видав простий вексель № 783378030981, який свідчить про те, що позивач взяв на себе безумовне зобов'язання сплатити 200000 грн. в строк до 2004 року ТОВ «Інтер Віст»чи за його наказом іншій особі. 11 грудня 2000 року позивач видав простий вексель № 783378030984, який свідчить про те, що позивач взяв на себе безумовне зобов'язання сплатити 100000 грн. в строк до 2004 року  ТОВ «Інтер Віст»чи за його наказом іншій особі.

11 грудня 2000 року між Адміністрацією автомобільних доріг в Сумській області, правонаступником якої є Служба автомобільних доріг у Сумській області Державної служби автомобільних доріг України «Укравтодор», та Відкритим акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»було укладено, як вважає позивач, угоду у формі акту прийому-передачі про передачу 18 простих векселів на загальну суму 5 787 450 грн. в рахунок погашення основного боргу по відрахуванням на дорожні роботи.  Позивач стверджував, що згадана угода порушує його права та інтереси, що є підставою для звернення позивача до суду за їх захистом.

Але суд не погодився з такими твердженнями позивача, який має по вищезгаданим векселям безумовне зобов'язання сплатити кошти векселедержателю, оскільки згідно ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією від 07.06.1930 р., до простих векселів застосовується також положення, що стосуються  переказних векселів, зокрема,  положення  щодо індосаменту (статті 11-20 Уніфікованого закону). Передача векселів здійснюється шляхом  індосаменту –особливого передавального напису. Індосамент виконує три основні функції: передавальну, гарантійну і легітимаційну. Передавальна функція полягає у тому, що шляхом індосаменту усі права, що випливають із векселя , переносяться  на нового кредитора. Саме індосамент переносить права векселедержателя від однієї особи (індосанта) до іншої (індосата), підтверджується та гарантуються ці права (ч. 1 ст. 14 Уніфікованого закону). Права за векселем у векселедержателя існують ще до написання ним індосаменту на користь іншої особи. У особи, яка бажає отримати від векселедержателя, такі права виникають лише після вчинення векселедержателем індосаменту на вексельному бланку.  Таким чином, для здійснення передачі векселя від однієї особи до іншої сторони повинні мати попередню домовленість між собою. Саме така домовленість, а не акт прийому-передачі і є дією, що спрямована на набуття  прав, що випливають з векселя та є підставою для вчинення  індосаменту, який свідчить перенесення всіх прав, що випливають з векселя, до індосата.

Враховуючи викладене, індосамент не вчинюється на виконання акту прийому-передачі, який засвідчує лише фізичне переміщення вексельних бланків, тому, що вчинення індосаменту передує складенню та підписанню акту прийому-передачі векселів від індосанта до індосата. Відповідно, в даному разі акт прийому-передачі векселів від 11.12.2000 року не може вважатися угодою, на виконання  якої, як стверджує позивач, вичинялися індосаменти.

Зміст згаданого акту прийому-передачі векселів від 11.12.2000 року свідчить лише про оформлення ним фізичного переміщення вексельних бланків від індосанта до індосата з вчиненими на вексельних бланках індосатом індосаментами, оскільки після передачі вексельних бланків (векселів) індосату індосант вже не міг би вчинити індосамент.

З огляду на викладене, всі права, що випливають з векселів переходять до індосата за індосаментом, а не за актом приймання - передачі вексельних бланків  (векселів), тому, в даному разі за своєю правовою природою акт прийому-передачі векселів від 11.12.2000 року не є самостійною угодою (правочином) ні в розумінні  статті 41 ЦК УРСР, ні в розумінні статті 202 ЦК України.

Згідно ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Дана ознака безумовності вексельного зобов'язання закріплена також і в ч. 2 ст. 198 Цивільного кодексу України, якою визначено, що відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання  або на його недійсність не допускається. Тому, суд першої інстанції не визнав недійсними акт прийому-передачі векселів від 11.12.2000 року і в задоволенні позову позивачеві відмовив в зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог. Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але позивач, з урахуванням всіх обставин справи, не подав суду належних доказів, які б об'єктивно, і у визначеному законом порядку, підтвердили його позицію.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки вони суперечать вимогам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи, і суд у позові відмовив.

Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна  та належна  правова оцінка, через що відсутні  підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд Сумської області  забезпечив  додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об'єктивно дослідив  фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.  

Наведені позивачем у обґрунтування  своєї апеляційної скарги доводи не підтверджені матеріалами справи  та не відповідають  нормам чинного законодавства України.  

Що стосується заявленого клопотання позивача про відкладення розгляду справи, то воно не підлягає задоволенню, оскільки документально не  обґрунтоване.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

постановила:

У задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

Рішення господарського суду  Сумської області від 04 грудня 2007 року по справі № 2/537-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Головуючий суддя                                  

О.В.Шевель

     суддя                     

А.І.Бухан

    суддя                    

В.О.Демченко