Постанова

від 17.06.2024 по справі 915/1332/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1332/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024, суддя суду першої інстанції Коваль С.М., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 26.02.2024

по справі № 915/1332/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей»

про стягнення 180 792,27 грн,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» пред`явлено позов до Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Миколаївської обласної ради (далі-Центр реабілітації) про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 180 792,27 грн, з яких: 129 715,52 грн основний борг, 25 673,93 грн пеня, 3 923,29 грн 3% річних, 21 479,53 грн сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції.

Звертаючись з позовом, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати вартості поставленого природного газу за укладеним між ними договором постачання природного газу від 06.12.2021 № 13-1309/21-БО-Т, внаслідок чого виник борг, на який позивачем у відповідні періоди прострочень здійснено нарахування 3 % річних та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також пені у порядку п. 7.2 договору.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» задоволено повністю; стягнуто з Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Миколаївської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», грошові кошти в загальній сумі 180 792,27 грн, з яких: 129 715,52 грн основний борг, 25 673,93 грн пеня, 3 923,29 грн 3% річних, 21 479,53 грн сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 2 711,99 грн.

Приймаючи рішення щодо стягнення основного боргу за поставлений на підставі укладеного між сторонами у справі договору природний газ, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором щодо оплати позивачу поставленого природного газу.

Суд першої інстанції також зазначив, що обґрунтованими є вимоги ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення нарахувань пені, 3 % річних та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції на прострочені суми оплати вартості поставленого природного газу, а наведений позивачем розрахунок є вірним, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23.

Відповідач зазначив, що йому не надійшли матеріали позову, тому він не зміг подати відзив по справі.

Апелянт зазначає, що позивачем не надано доказів того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов`язання постачальнику завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.

Відповідач просить врахувати, що в Комунальному закладі «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» виховуються діти, які знаходились в важких життєвих обставинах і потребують особливого підходу до них, певних умов проживання, специфічного спілкування та інше. Якщо з рахунку Комунального закладу буде стягнено великі суми, то і вихователі та педагоги залишаться без заробітної плати, що призведе до значного погіршення їх матеріального стану.

Апелянт також просить врахувати неприбутковість Комунального закладу, відсутність вільних коштів на рахунку, а також те, що сплата такої великої для Комунального закладу суми основного боргу є надмірним тягарем для нього, а додаткові суми ще збільшать цей тягар.

На думку відповідача, дані обставини є підставою для звільнення Комунального закладу від сплати пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 в частині стягнення пені, 3 відсотків річних та нарахованого збільшення основного боргу з урахуванням індексу інфляції, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшов відзив на апеляційну скаргу Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23.

Позивач вказує, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка допустила правопорушення.

Позивач зазначив, що заявлена сума пені не є надмірно великою до боргу Відповідача, враховуючи процентне співвідношення виконання зобов`язання (близько 15% від вартості природного газу, поставленого протягом дії Договору).

Крім того, позивач вказує, що до матеріалів справи Відповідач взагалі не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, фінансову та балансову звітність тощо. Докази, які Відповідач надає додатково до апеляційної скарги, не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки необґрунтовано клопотання щодо долучення таких доказів в суді апеляційної інстанції та неподання їх до суду першої інстанції.

Керуючись викладеним вище, позивач просить апеляційну скаргу Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» залишити безе задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/1332/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/1332/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1332/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1332/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 апеляційну скаргу Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 залишено без руху; встановлено Комунальному закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду докази направлення копії апеляційної скарги листом з описом вкладення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. До даної заяви були додані докази направлення копії апеляційної скарги листом з описом вкладення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг». Таким чином, недоліки апеляційної скарги було усунуто.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23; розгляд апеляційної скарги Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 08.05.2024.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 18.04.2024, якою відкрито апеляційне провадження у справі №915/1332/23, була отримана в електронному кабінеті позивачем 19.04.2024, відповідачем 19.04.2024.

Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Комунальним закладом «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» (споживач) був укладений договір постачання природного газу від 06.12.2021 № 13-1309/21-БО-Т (договір).

За умовами договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. (п. 1.1. договору)

Відповідно до п. 1.2. Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб.

Відповідно до п. 2.1. Договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 23 300 тис. куб. метрів.

Приймання-передача газу у відповідному розрахункового періоді (місяці) поставки оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору всього ціна газу за 1000 куб. м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн.

Відповідно до п. 4.3. Договору загальна вартість цього договору разом з ПДВ становить 385 708,20 грн.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

70 % вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного місяця, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Відповідно до п. 7.2. Договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/бо строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Сторонами погоджено, що договір діє в частині поставки газу до 31.31.2022 включно, а в частині розрахунків до їх повного виконання (п. 13.1 договору).

На виконання умов договору ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» поставлено відповідачу природний газ в обсязі 12,27848 тис. куб. м. на загальну суму 179 377,51 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками сторін (т.1 а.с. 36-42):

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 за грудень 2021 року на суму 35 462,80 грн;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 56 251,80 грн;

- Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 43 731,52 грн;

- Акт приймання-передачі природного газу від 25.04.2022 за березень 2022 року на суму 23 837,30 грн;

- Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2022 за квітень 2022 року на суму 17,69 грн;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2022 за грудень 2022 року на суму 20 076,40 грн.

Відповідач не заперечує факт постачання природного газу.

В той же час, відповідач лише частково оплатив вартість природного газу, а саме на суму 49 661,99 грн.

Відповідно до Акту звіряння розрахунків між позивачем та відповідачем за період з 01.01.2022 по 28.02.2023, станом на 28.02.2023 у відповідача наявна заборгованість за договором №13-1309/21-БО-Т у сумі 129 715,52 грн.

Даний акт підписано сторонами спору без зауважень та скріплено печатками.

Відповідач не заперечує суму основного боргу.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції переглядається виключно в частині позовних вимог про стягнення 25 673,93 грн пені, 3 923,29 грн 3% річних, 21 479,53 грн інфляційних втрат, рішення в іншій частині перегляду не підлягає.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У даному випаду, судом першої інстанції було встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений газ у сумі 129 715,52 грн. Дані обставини визнаються сторонами спору та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Колегія суддів погоджується з наведеним позивачем розрахунку 3 % річних у загальній сумі 3 923,29 грн за період 16.03.2022-31.05.2023 та інфляційних втрат у загальній сумі 21 479,53 грн, нарахованого за період 01.04.2022-31.05.2023 на прострочену суми оплати вартості поставленого природного газу.

Відповідач не заперечує проти наведеного позивачем розрахунку.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2. Договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. споживач зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Колегія суддів погоджується з наведеним позивачем розрахунком пені в загальній сумі 25 673,93 грн, нарахованої у період 16.03.2022-31.05.2023 на прострочені суми оплати вартості поставленого в природного газу.

Відповідач не заперечує проти наведеного позивачем розрахунку пені.

Щодо посилань апелянта на зменшення пені, 3 %річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак це повинно здійснюватися з дотриманням не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Правовий аналіз названих статей ЦК і ГК свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Судова практика щодо застосування норм ГК України та ЦК України в частині зменшення неустойки наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

У даному випадку, колегія суддів встановила, що відповідач жодним чином не заперечує та навіть визнає існування простроченого боргу за поставлений йому природний газ.

Апелянт не надав жодних пояснень, заперечень, клопотань про зменшення штрафних санкцій до суду першої інстанції.

В свою чергу, колегія суддів не приймає до уваги посилання на те, що він не отримував позовну заяву, з огляду на наступне.

До позовної заяви були додані докази направлення позовної заяви разом з додатками на адресу відповідача, а саме поштову накладну №0100111584081, фіскальний чек до поштового відправлення №0100111584081 та опис вкладення до поштового відправлення №0100111584081. Таким чином, позивачем належним чином було направлено позовну заяву з додатками на адресу відповідача.

Крім того, ухвалою Господарського суд Миколаївської області від 31.08.2023 по справі №915/1332/23 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; вирішено провести розгляд справи №915/1332/23 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України, та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія даної ухвали була отримана відповідачем 08.09.2023.

Таким чином, відповідач починаючи з 08.09.2023 був обізнаний про існування позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення 180 792,27 грн та навіть якщо припустити відсутность у нього примірника позовної заяви, відповідач мав можливість ознайомитися з матеріалами справи №915/1332/23 у період з 08.09.2023 (дата отримання ухвали про відкриття провадження у справі) до 26.02.2024 (дата винесення оскаржуваного рішення).

Отже апелянт, протягом більше ніж 5 місяців не використав своє право на ознайомлення з матеріалами справи та надання відзиву на позовну заяву, заперечень проти позовних вимог, клопотання про зменшення штрафних витрат, необхідних доказів по справі.

Крім того, відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов Договору.

Отже, Відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, та погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов`язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

Відтак, при вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Поняття "значно" та "надмірно", які використовуються ст. ст. 551 ЦК та 233 ГК, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, колегія суддів вважає, що заявлена сума пені не є надмірно великою до боргу Відповідача, враховуючи процентне співвідношення виконання зобов`язання (близько 15% від вартості природного газу, поставленого протягом дії Договору).

Крім того, саме лише посилання апелянта на те, що він є неприбутковою організацією жодним чином не свідчить про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій.

В той же час, колегія суддів не приймає до уваги додані до апеляційної скарги докази, зокрема, кошторис 2024, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У даному випадку, додані до апеляційної скарги кошторис відповідача на 2024 рік, витяг з реєстру неприбуткових організацій та довідка про взяття на облік платника податків, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідні докази не були подані до суду першої інстанції, а апелянт в свою чергу жодним чином не обґрунтував неможливість подання цих доказів та не обґрунтував наявність виняткового випадку для залучення таких доказів.

В свою чергу, відповідач не надав до суду першої інстанції жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, фінансову та балансову звітність тощо.

Крім того, відповідач не вживав жодних дій з метою виконання свого зобов`язання та відповідно погашення боргу протягом всього часу розгляду справи судом першої інстанції.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав для зменшення пені, що підлягає стягненню з відповідача за порушення строків оплати поставленого природного газу.

Щодо зменшення відсотків річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 на які посилається скаржник).

Таким чином вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такі висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (на яку посилається скаржник).

Визначені частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частини другої статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

У справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. При цьому, за висновком Суду підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Отже, Верховний Суд звертає увагу, що саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, Верховний Суд частково погоджується у цій частині з доводами скаржника, що суд мав би (має право) врахувати ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати обов`язок з виконання умов договору в контексті обставин цієї справи тощо. Водночас конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за Договором, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 ЦК України, статті 233 ГК України (щодо права суду зменшувати лише розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України).

При цьому Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, однак Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат. Крім того, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема, критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. При цьому суд наголошує на тому, що у справі №902/417/18 позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотки річних, яка разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості та була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі.

Таким чином, колегія суддів у справі №915/1332/23 доходить до висновку про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, що підлягає стягненню з відповідача за порушення строків оплати поставленого природного газу.

В свою чергу, враховуючи усталену практику Верховного Суду та правову природу інфляційних втрат, вони не підлягають зменшенню, тому апеляційна скарга в цій частині є необгрунтованою.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі № 915/1332/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.

Постанову складено та підписано 17.06.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран