Постанова

від 13.06.2024 по справі 910/15229/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2024 р. Справа№ 910/15229/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тарасенко К.В.

Кравчука Г.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.12.2023 (повний текст складено 12.12.2023)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

від 15.01.2024 (повний текст складено 18.01.2024)

у справі №910/15229/23 (суддя Ковтуна С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник"

про стягнення 116 523,68 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" з вимогами до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" про стягнення 116 523,68 грн

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник".

Стягнуто з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" 116 523,68 грн боргу та 2 684,00 грн судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 стягнуто з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі №910/15229/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є необгрунтованим. При цьому скаржник стверджував, що в нього відстуня заборгованість за договором №521344 від 01.02.1999 за період з березня 2017 року по травень 2018 року у розмірі 116 523,68 грн, оскільки вона сплачувалась за поточні з урахуванням платежі, з урахуванням отриманих послуг, а не за прострочені періоди. Крім того апелянт зазначив про сплив строку позовної давності.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024 апеляційну скаргу у справі №910/15229/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

01.02.2024 матеріали справи №910/15229/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Також, не погоджуючись із додатковим рішенням, Об`єднання Співвласників Багатоквартирного Будинку "Текстильник" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити ТОВ "Київенерго-борг" у стягненні 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 05.02.2024 апеляційну скаргу у справі №910/15229/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко О.В., Кравчук Г.А.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/15229/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024, справу №910/15229/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/15229/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі №910/15229/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

29.02.2024 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі №910/15229/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/15229/23 з апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі №910/15229/23.

16.04.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому останній заперечив доводи викладені в них, просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

18.04.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечив доводи позивача, наведені у відзиві та клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 01 лютого 1999 року акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (енергопостачальна організація) та об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" (абонент) уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521344 (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді.

У пункті 2.1 Договору визначено, що сторони зобов`язалися керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією.

Основним обов`язком енергопостачальної організації, який складає предмет Договору, є обов`язок безперебійно постачати абоненту теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з заявленими абонентом величинами приєднаного теплового навантаження (п. 2.2.1 Договору), а абонент дотриматись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатках до Договору (п. 2.3.1 Договору).

Порядок оплати споживачем послуг визначено у додатку № 4 до Договору - не пізніше 25 числа поточного місяця.

Згідно зі звертанням-дорученням відповідача Договір укладено з метою постачання теплової енергії для житлового будинку по адресі бульвар Лесі Українки, 15.

25.08.2021 згідно з протоколом електронного аукціону № UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ", яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (позивач), на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ "К.ЕНЕРГО" за лотом № 71 придбало право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн.

Згідно з Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 до позивача від АТ "К.ЕНЕРГО" перейшли всі права вимоги дебіторської заборгованості за спожиту теплову енергію за договорами, переліченими в Додатку № 1 до цього акту і жодних обмежень такого переходу прав вимоги вказаним актом не було встановлено.

Відповідно до витягу з додатку № 1 до акту придбання майна на аукціоні позивач набув право вимоги до відповідача за договором № 521344 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.02.1999 у розмірі 116 523,68 грн.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Таким чином, позивач прийняв право вимоги з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 116 523,68 грн.

Судом встановлено, що Комунальний концерн "Центр комунального сервісу", який діє від імені та в інтересах ТОВ "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" на підставі договору про надання правової допомоги № 3609/Юр від 17.06.2022, звернувся до відповідача з вимогою від 08.07.2022 № 631 про сплату заборгованості у розмірі 116 523,68 грн, у додатках до якої перелічено наступні документи: рахунок на оплату заборгованості, копія акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021, витяг з Додатку № 1 до акту придбання майна, копія протоколу загальних зборів учасників № 1/2021 від 14.09.2021, копія довіреності представника на право підпису. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідач вказану заборгованість не сплатив, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлену у період з березня 2017 року по травень 2018 року, але неоплачену теплову енергію у розмірі 116 523,68 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, з чим колегія суддів погоджується, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 275 ЦК України та ст.ст. 6, 7 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Судом встановлено, що в період з березня 2017 року по квітень 2018 року акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" поставила об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" теплову енергію: у березні 2017 року на суму 47155,34 грн; у квітні 2017 року на суму 10177,9 грн; у жовтні 2017 року на суму 10819,07 грн; у листопаді 2017 року на суму 42211,08 грн; у грудні 2017 року на суму 34622,33 грн; у січні 2018 року на суму 53781,77 грн; у лютому 2018 року на суму 582091,33 грн; у березні 2018 року на суму 348845,09 грн; у квітні 2018 року на суму 21975 грн.

Всього поставлено теплову енергію на загальну суму 317 788,88 грн.

Також станом на березень 2017 року відповідач заборгував акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" за спожиту за Договором теплову енергію 158056,78 грн, що не заперечується сторонами.

У період з березня 2017 року по липень 2018 року акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" отримала кошти за поставлену за Договором теплову енергію у розмірі 359 321,98 грн (295 000 грн сплатив позивач, а 64 321,98 грн надійшли від Управління Держаного казначейства в м. Києві), що також визнається сторонами.

Кошти, сплачені відповідачем у березні 2017 року - січні 2018 року у розмірі 126231,16 грн зараховані позивачем в рахунок погашення боргу, що виник до березня 2017 року. Також за рахунок коштів, що надійшли у березні 2017 року та серпні 2017 року від Управління Держаного казначейства в м. Києві погашено заборгованість за Договором у розмірі 31825,62 грн, що виникла до березня 2017 року.

За рахунок решти коштів, що надійшли з березня 2017 року по липень 2018 року, у розмірі 201265,2 грн погашено борг за поставлену відповідачу теплову енергію за Договором з березня 2017 року по квітень 2018 року. Неоплаченою є теплова енергія, отримана у цей період, у розмірі 116523,68 грн (317788,88 грн - 201265,2 грн).

При цьому, вирішуючи питання щодо правомірності дій акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" щодо погашення за рахунок сплачених відповідачем у березні 2017 року - січні 2018 року 126231,16 грн боргу, що виник до березня 2017 року, суд виходить з такого.

Пунктом 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою правління Національного банку України 21.01.2004 № 22 (діяла на момент виникнення заборгованості) реквізит "Призначення плету" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Врахування оплати без чіткого зазначення в призначенні платежу періоду споживання теплової енергії в рахунок погашення заборгованість з найдавнішим періодом виникнення є реалізацією принципів послідовності, безперервності та превалювання сутності над формою, які закріплені ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Платіжні документи, відповідно до наданих відповідачем виписок по рахунку, в призначені платежу не містили інформації щодо періоду заборгованості, що погашається відповідачем.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що зарахування акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" здійснених відповідачем платежів у розмірі 126 231,16 грн в рахунок попередніх періодів не суперечить нормам чинного законодавства та умовам Договору.

Наведеним вище спростовуються доводи апелянта, викладені в апеляційній сакарзі про неправомірність включення позивачем сплачених за поточне споживання послуги грошових коштів в погашення заборгованості.

Що ж до тверджень апелянта про те, що умовами договору №521344 не передбачено право позивача враховувати поточні платежі в рахунок наявної заборгованості, а тому включення позивачем сплачених за поточне споживання послуги грошових коштів в погашення заборгованості є неправомірним, колегія суддів зазначає, що вказані обставини жодним чином не вливають на можливість постачальника зарахувати вказані оплати в рахунок погашення заборгованості за найдавнішим періодом виникнення.

Позивачем долучено до матеріалів справи довідку про стан розрахунків за спожиту від АТ "К.Енерго" теплову енергію за договором № 521344 за період з 01.01.2003 по 01.01.2021, яка підписана директором СВП "Київська енергопостачальна компанія" АТ "К.Енерго" - Л.М. Куніним та скріплена печаткою СВП "Київська енергопостачальна компанія" АТ "К.Енерго", згідно з якою за відповідачем станом на 01.01.2021 наявна заборгованість у розмірі 116 523,68 грн, розрахунок заборгованості за спожиту від АТ "К.Енерго" теплову енергію за договором № 521344 за період з 01.03.2017 по 01.05.2018, а також копії облікових карток за спірний період.

Таким чином, факт порушення відповідачем умов договору 521344 від 01.02.1999 в частині здійснення оплати за спожиту теплову енергію у період з березня 2017 року по травень 2018 року підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в рахунок погашення наявної заборгованості у розмірі 116 523,68 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність у відповідача заборгованості з оплати теплової енергії спожитої у період з березня 2017 року по травень 2018 року в розмірі 116 523,68 грн, тому вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" про стягнення з відповідача 116 523,68 грн заборгованості підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, про сплив строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 12 розділу Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України, встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), строки визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Тобто було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину продовжується на строк дії таких обставин.

Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі № 920/724/21 зазначив, що суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.

Суд зазначає, що строк загальної позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягення заборгованості з оплати спожитої теплової енергії за період з березня 2017року по травень 2018 року, станом на час введення карантину не сплинув, у зв`язку з чим звернення позивача з вимогою до суду про стягнення такої заборгованості відбулося в межах позовної давності.

До того ж, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України .

Отже, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності.

Усі інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків господарського суду та не свідчать про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідно, не знайшли своє підтвердження.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Правовий аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, задоволення позову, покладаються на відповідача.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано до суду: - договір № 18 про надання правової допомоги від 26.03.2022; - акт приймання-передачі наданих послуг від 04.12.2023 до договору про надання правової допомоги № 18 від 26.03.2022; - договір № 1-22/Д про надання правової допомоги від 01.08.2022; - акт наданих послуг № 2 від 04.12.2023 до договору про надання правової допомоги № 1-22/Д від 01.08.2022; - копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; - ордер.

Згідно з актами приймання-передачі наданих послуг позивачеві надані такі послуги: - усна консультація стосовно спору, що виник у клієнта з його боржником (1000,00 грн); - правовий аналіз наданих клієнтом документів для створення правової позиції щодо стягнення заборгованості (1000,00 грн); - підготовка для подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви (2500,00 грн); - підготовка для подання до Господарського суду міста Києва відповіді на відзив (1500,00 грн); - участь у судових засіданнях 30.10.2023, 13.11.2023, 27.11.2023, 04.12.2023 (6000,00 грн (4*1500,00).

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.

За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що позивачем не було надано доказів оплати правової допомоги, які б підвердили понесені ним витрати на правничу допомогу, є безпідставними, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (висновок Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладений в абз. 3 п. 6.5. постанови від 03.10.2019 по справі № 922/445/19).

Щодо тверджень апелянта про необхідність залишення без розгляду клопотання позивача про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із незазначенням відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1статті 170 ГПК України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

У вказаному клопотанні не зазначено відомостей про наявність або відсутні електронного кабінету.

В той же час, матеріали справи свідчать проте, що позивач зареєстрований в системі «Електронни суд».

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 13.09.2023 р. у справі № 204/2321/22 (провадження № 14-48цс22).

Колегія суддів звертає увагу на те, що практика ЄСПЛ указує, що надмірний формалізм при вирішення того чи іншого питання непропорційно обмежує право особи на розгляд її справи. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що враховуючи наявність зареєстрованого позивачем електронного кабінету в системі «Електронний суд», з урахуванням факту подальшого направлення процесуальних документів до електронного кабінету ОСББ "Текстильник", залишення без розгляду означеного клопотання позивача з посиланням на не зазначення вказаної особи відомостей про наявність у неї електронного кабінету, буде допущенням надмірного формалізму, що обмежить право вказаної особи на доступ до суду.

Решта доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі стосовно того, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу непропорційні до предмета спору, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а доводи апеляційної скарги у першу чергу зводяться лише до незгоди позивача із розміром понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, які за рішенням місцевого суду було зменшено до 10 000,00 грн.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 04.12.2023 та додаткового рішення від 15.01.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/15229/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Текстильник".

Матеріали справи №910/15229/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді К.В. Тарасенко

Г.А. Кравчук