Постанова

від 04.06.2024 по справі 910/17051/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2024 р. Справа№ 910/17051/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від прокуратури - Нейкова Т.М.

від позивача-1 - Чернецький Р.В.

від позивача-2 - не з`явились

від відповідача - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1

на рішення Господарського суду м. Києва від 16.01.2024 р.

у справі № 910/17051/23 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі:

1. ІНФОРМАЦІЯ_1

2. Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2"

про визнання недійсним договору в частині та стягнення 70746,30 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою "ІНФОРМАЦІЯ_2" про:

- визнання недійсним п. 3.1 договору № 50 від 06.06.2022 р., укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3", яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 17% у сумі 60000,00 грн;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" 60000,00 грн зайво сплаченого податку на додану вартість, 2376,99 грн 3% річних та 8369,31 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовну заяву, прокурор посилається на те, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" від 02.03.2022 р. № 178, є підставою для визнання недійсним договору № 50 від 06.06.2022 р., укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3", в частині включення суми ПДВ до вартості товару та повернення коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.01.2024 р. у справі № 910/13115/23 позов Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач-1 посилається на те, що договір поставки укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" не в рамках виконання ІНФОРМАЦІЯ_4, а тому приписи постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 р. «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» до такого договору не застосовуються.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/17051/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 16.01.2024 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/17051/23.

До суду 22.02.2024 р. надійшли матеріали справи № 910/17051/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/17051/23 залишено без руху на підставі ст. 260 ГПК України, надано скаржникові строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 р. поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17051/23 та призначено до розгляду на 16.04.2024 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 р. розгляд справи № 910/17051/23 відкладено до 30.04.2024 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 р. відкладено розгляд справи до 04.06.2024 р.

У судовому засіданні 04.06.2024 р. представники прокуратури та позивача-1 надали усні пояснення по суті апеляційної скарги, представники позивача-2 та відповідача у судове засідання не з`явилися, хоча повідомлялися належним чином про час і місце розгляду скарги в порядку ч. 4 ст. 122 ГПК України через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копію ухвали від 18.03.2024 р. про відкриття апеляційного провадження доставлено учасникам справи до електронних кабінетів, доказом чого є довідки про доставку електронного документа, що містяться в матеріалах справи.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про відкриття апеляційного провадження від 18.03.2024 р. у справі № 910/17051/23 оприлюднена у реєстрі 20.03.2024 р.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представників позивача-1 та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

06.06.2022 р. між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3", яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2", (далі - постачальник) укладено договір № 50 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити ІНФОРМАЦІЯ_5. згідно із специфікацією, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити цей товар.

Згідно з п. 3.1 договору ціна становить 360 000 грн, в тому числі ПДВ - 60000,00 грн. Ціна за одиницю визначена у специфікації.

Як передбачено п. 4.1 договору, розрахунки за товар здійснюються протягом 10 банківських днів з моменту прийняття товару та, відповідно, підписання сторонами видаткової накладної шляхом оплати замовником грошових коштів за належним чином поставлений та прийнятий товар, після надання постачальником в установленому порядку видаткової накладної, за умови надходження коштів за даним кодом видатків на рахунок замовника.

За п. 5.4 договору датою виконання зобов`язання з поставки товару є дата підписання сторонами видаткової накладної по поставці товару.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 30.11.2022 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань (п. 10.1 договору).

Специфікацією до договору № 50 від 06.06.2022 р. сторонами погоджено поставку товару (ІНФОРМАЦІЯ_6 (з ПДВ).

На виконання умов укладеного договору постачальником поставлено товар, а замовником прийнято вказаний товар, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 127 від 06.06.2022 р. на суму 360000,00 грн, в тому числі ПДВ 60000,00 грн.

06.06.2022 р. замовником було оплачено товар у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 11 від на суму 360000,00 грн.

13.06.2023 р. Військова частина НОМЕР_1 надіслала на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" претензію з вимогою повернути безпідставно отримані кошти у розмірі 60000,00 грн, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 13.06.2023 р.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку прокурора, безпідставно не здійснює повернення коштів у розмірі 60000,00 грн, сплачених позивачем-2 за укладеним договором поставки у вигляді ПДВ, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.02.2022 р. «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 920/330/18 від 18.06.2019 р.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У цих правовідносинах можливо припустити, що спірний договір міг бути укладений сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ. При цьому, суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін (постанови Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 р. у справі № 910/12764/20).

Згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ПК України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як передбачено п. 195.1.2 ст. 195 ПК України, за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту ІНФОРМАЦІЯ_7, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про оборону України», у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України ІНФОРМАЦІЯ_8 розпочинають воєнні дії.

02.03.2022 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» № 178, за змістом якої до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_11, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, ІНФОРМАЦІЯ_13, ІНФОРМАЦІЯ_12, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Згідно з листом-роз`ясненням Державної податкової служби України від 29.07.2022 р. № 8271/6/99-00-21-03-02-06 нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 178. Норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку. Застосування нульової ставки податку на додану вартість до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Враховуючи те, що Військова частина НОМЕР_1 належить до категорії суб`єктів, що визначені постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 р., тому податок на додану вартість застосовується за нульовою ставкою з операції з постачання товарів для забезпечення транспорту органів, визначених такою постановою.

Вбачається, що договір № 50 від 06.06.2022 р. було укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" після прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 р. «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Таким чином, оскільки замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 , наведений пункт 3.1 договору суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 р. в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, а не за нульовою ставкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (постанова Верховного Суду від 12.03.2018 р. у справі № 910/22319/16).

Як передбачено ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому, закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Отже договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 р. у справі № 910/12764/20.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовна вимога про визнання недійсним п. 3.1 договору № 50 від 06.06.2022 р., укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3", яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ у розмірі 60000,00 грн колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як було встановлено вище, сума податку на додану вартість була отримана відповідачем за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 р. у справі № 916/707/21.

Отже отримана відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 60000,00 грн за договором № 50 від 06.06.2022 р є безпідставно набутими грошовими коштами.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 60000,00 за договором № 50 від 06.06.2022 р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов`язання прокурором нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2376,99 грн та інфляційні втрати у розмірі 8369,31 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18.

Враховуючи викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2376,99 грн та інфляційні втрати у розмірі 8369,31 грн підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими, їх розмір є арифметично правильним.

Щодо правових підстав для звернення прокуратури із даним позовом колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У відповідності до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999 р. під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Вбачається, що Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави те, що позивачами як органами, уповноваженими на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду.

Листом № 5-4-4670вих-23 від 03.08.2023 р. керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону просив Військову частину НОМЕР_1 повідомити про вжиті заходи з метою повернення зайво сплаченого ПДВ.

У відповідь листом № 06635/6593 від 14.08.2023 р. Військова частина НОМЕР_1 повідомила про здійснену претензійну роботу.

Листом № 5-4-5311вих-23 від 30.08.2023 р. керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону повідомив Військову частину НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про намір звернутися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" про визнання недійсним пункту договору та стягнення грошових коштів у розмірі 60000,00 грн.

Отже саме пасивна поведінка позивачів після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Тому прокурор, звертаючись з цим позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.01.2024 р. у справі № 910/17051/23 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.01.2024 р. у справі № 910/17051/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ІНФОРМАЦІЯ_1.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 18.06.2024 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко