Постанова

від 10.06.2024 по справі 904/48/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2024 року м. Дніпро Справа № 904/48/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Криворізької міської ради та Акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Васильєв О.Ю.) від 12.10.2023р. у справі № 904/48/23

за позовом Криворізької центральної окружної прокуратури, м. Кривий Ріг

до відповідача-1 Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг

відповідача-2 Акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз, смт. Славське

про визнання незаконним та скасування рішення та визнання договору оренди недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року до Господарського суду Дніпропетровської області звернулася Криворізька центральна окружна прокуратура з позовом до Криворізької міської ради та АТ «Концерн Галнафтогаз» про визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради №3994 від 23.09.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградській, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2019500 від 23.12.2019 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099 площею 0,3692га. Крім того, прокурором заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності стосовно позовних вимог про оскарження рішення міськради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Криворізька міськрада всупереч вимогам чинного законодавства змінила цільове призначення спірної земельної ділянки, що призвело до заниження орендної плати, яка надходить до бюджету, що порушує інтереси держави.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023р. у справі № 904/48/23:

- поновлено строк позовної давності в частині оскарження рішення Криворізької міської ради № 3994 від 23.09.2015р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградській, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК";

- позовні вимоги задоволені у повному обсязі;

- визнано незаконним та скасовано рішення Криворізької міської ради №3994 від 23.09.2015р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградській, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК";

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №2019500 від 23.12.2019р., укладений між Криворізькою міською радою та Акціонерним товариством "Концерн Галнафтогаз" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099 площею 0,3692га.;

- стягнуто з відповідача 1 Криворізької міської ради на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2 481,00грн.- судового збору;

- стягнуто з відповідача 2 Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2481,00грн. - судового збору.

Рішення мотивовано тим, що розміщення автозаправних станцій здійснюється на землях з цільовим призначення "землі автомобільного транспорту", між тим у даному випадку автозаправна станція розміщена на земельній ділянці, цільове призначення якої, всупереч вимогам чинного законодавства, рішенням Криворізької міської ради №3994 від 23.09.2015р. змінено на "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07)". Водночас, земельна ділянка, яка за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови не може використовуватися для розміщення автозаправної станції. Міськрада, приймаючи оскаржуване рішення, неправомірно змінила цільове призначення спірної земельної ділянки, а тому вимога прокурора про визнання оскаржуваного рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2019500 від 23.12.2019р. суд зазначив, що відповідач-2 надану йому земельну ділянку використовує для розміщення автозаправного комплексу, експлуатація якого змінила як цільове призначення ділянки, так і режим її використання, а така істотна умова спірного договору як розмір орендної плати прямо суперечить положенням законодавства. Оскільки суд визнав незаконним та скасував рішення відповідача-1, на підставі якого спірна земельна ділянка була передана відповідачу-2 , а зміст спірного договору, зокрема в частині розміру орендної плати та цільового призначення земельної ділянки, суперечить положенням законодавства, суд дійшов висновку, що вимога про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним також підлягає задоволенню судом.

Крім того, суд визнав поважними вказані прокурором причини пропуску позовної давності, у зв`язку з чим задовольнив його клопотання про поновлення строку позовної давності. В той же час, суд не вбачав підстав для задоволення заяв відповідачів - 1, 2 про застосування позовної давності та відмови у позові.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Криворізька міська рада (відповідач-1), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023р. у справі № 904/48/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог прокурора відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник послався на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні судом норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи.

Скаржник зазначає, що у силу приписів п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до компетенції міської ради відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин виключно на пленарних засіданнях міської ради, а згідно з ч. 1 ст. 59 Закону рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, Криворізька міська рада, в межах наданих законом повноважень, приймає рішення, що мають на меті вирішення питань у галузі земельних відносин, від імені та в інтересах територіальної громади міста.

Також у скарзі йдеться про те, що на затвердження міської ради замовниками надається землевпорядна документація разом з витягом Державного земельного кадастру, у якому внесено відомості про визначене сертифікованим інженером-землевпорядником цільове призначення земельної ділянки. Код цільового призначення земельних ділянок (а також категорії земель та вид її використання) зазначається державним кадастровим реєстратором у витягах з Державного земельного кадастру про земельну ділянку у відповідному порядку. Підставою для реєстрації є технічна документація із землеустрою, що розробляється спеціалізованою землевпорядною організацією на замовлення суб`єктів господарювання. Орган місцевого самоврядування приймає рішення на підставі наданої документації із землеустрою, виконаної розробником на підставі замовлень суб`єктів.

Крім того скаржник вказує, що відповідно до роз`яснення Держземагентства від 30.11.2011р. № 18525/21/7-11, класифікація видів цільового призначення земель, яка затверджена наказом Держкомзему України від 23.07.2010р. № 548 та зареєстрована в Мінюсті 01.11.2010р. за № 1011/18306, зіставлена з КВЕД ДК 009:2005 (наказ Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375), що дає змогу використовувати її для цілей визначення основного виду цільового призначення земельної ділянки. Тому визначення видів цільового призначення земельних ділянок у 2015 році здійснювалося відповідно до видів економічної діяльності, зазначених в довідках, що надавалися юридичним особам державні органи статистики.

За твердженням скаржника, цільове призначення земельної ділянки, що відводилася для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК та яке не відносилося до підприємств автомобільного транспорту, а здійснювало підприємницьку діяльність, було визначено за КВПЦЗ як 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

За доводами апелянта, зміна цільового призначення земельних ділянок комунальної власності на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, може здійснюватися останнім. У разі якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах оренди, зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується орендарем земельних ділянок.

Скаржник вказує і на те, що як на підставу задоволення вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради позивач послався на невідповідність його вимогам законодавства, визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, однак це рішення прийнято у межах визначеної компетенції та при дотриманні норм Земельного кодексу України та ЦК України.

Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки є різним для земельних ділянок з різними кодами цільового призначення, тому, на переконання скаржника, здійснення розрахунку ймовірних витрат міського бюджету із застосуванням ставки орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки, визначеної для земельної ділянки з кодом цільового призначення 03.07 є хибним.

Також у скарзі йдеться про те, що прокурором у позові не наведено доказів прямого порушення спірним договором оренди земельної ділянки норм законодавства, не визначено з якого саме моменту він має бути визнаний судом недійсним, твердження прокурора про порушення ст. 203 ЦК України у частині визначення розміру орендної плати є необґрунтованими.

Стосовно способу захисту прав та інтересів позивача, то у даному випадку вимога про визнання спірного договору недійсним не є єдино можливим способом захисту, однак прокурор просить саме розірвати договірні відносини, не зважаючи на той факт, що на спірній ділянці розташована нерухомість АТ "Концерн Галнафтогаз", що зумовлює обов`язкову наявність договору оренди земельної ділянки як умова можливості правомірно використовувати цю нерухомість. Викладене свідчить про обрання неефективного способу захисту прав, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

Також, судом безпідставно не застосовано позовну давність, оскільки доступ до офіційного сайту Криворізької міської ради був обмежений починаючи з 12.04.2022, тому з 23.09.2015 до 12.04.2022 року у прокурора було достатньо часу для ознайомлення зі змістом оскаржуваного рішення.За таких обставин, на думку скаржника, позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності, а зазначені ним обставини в обґрунтування підстав для такого пропуску (прокурор міг дізнатися про оскаржуване рішення міської ради від 23.09.2015 №3994 тільки після державної реєстрації права оренди на земельну ділянку 27.12.2019, через те, що вказане рішення не опубліковано на сайті) є неповажними. При цьому зазначення прокурором у поясненнях про те, що на момент прийняття рішення у 2015 році об`єкту нерухомості не існувало суперечить заявленій прокурором позиції.

Згідно з протоколом розподілу судової справи між суддями від 16.11.2023 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2023р., після надходження справи на запит, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023р. у справі № 904/48/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 11.03.2024р.

Також до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство "Концерн Галнафтогаз" (відповідач-2), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023р. у справі № 904/48/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити в повному обсязі.

Скарга товариства мотивована тим, що орган місцевого самоврядування приймає рішення на підставі документації з землеустрою, виконаної розробником на підставі замовлення суб`єкта. Цільове призначення земельної ділянки, що відводиться для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК та яке не відноситься до підприємств автомобільного транспорту, а здійснювало підприємницьку діяльність, було визначено за КВПЦЗ як 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

За доводами апелянта, прокурор у позові не надав належних доказів порушення норм закону спірним договором оренди землі, тому його вимоги про визнання цього договору недійсним є необґрунтованими.

При цьому, за твердженням скаржника, судом першої інстанції всупереч закону задоволено вимогу позивача про розірвання договору оренди, незважаючи на той факт, що на вказаній ділянці знаходиться нерухомість АТ"Концерн Галнафтогаз", що зумовлює обов`язкову наявність договору оренди земельної ділянки як умову для можливості використовувати цю нерухомість.

Скаржник вважає, що Криворізькою центральною окружною прокуратурою порушено строки позовної давності, доводи в обґрунтування такого пропуску строку є безпідставним, оскільки починаючи з 23.09.2015 по 23.03.2022 у прокуратури було достатньо часу для ознайомлення зі змістом рішення міськради від 23.09.2015 №3994, крім того це рішення було додатком до договору оренди №2016177 від 20.04.2016.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.11.2023 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2023 апеляційну скаргу відповідача-2 залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.

Ухвалою від 09.01.2024р., після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023р. у справі № 904/48/23 та приєднано її до спільного розгляду з апеляційною скаргою Криворізької міської ради.

Дніпропетровська обласна прокуратура у відзиві з доводами апеляційних скарг не погоджується, вважає безпідставним перекладання скаржниками відповідальності зі складання землевпорядної документації виключно на розробника такої документації. Уповноважений орган у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровські області, оглянувши земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099, надав висновок щодо незаконності оскаржуваного рішення міської ради та договору оренди земельної ділянки, зокрема повідомило, про розміщення на цій ділянці АЗС. Отже, внаслідок розміщення на спірній ділянці АЗС, за функціональним призначенням земельна ділянка стала належати до земель автомобільного транспорту, у силу приписів ст.71 Земельного кодексу України. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках органами, які затверджують проекти землеустрою.

За твердженням прокурора, необґрунтованими є доводи скаржників щодо відсутності у міськради повноважень на зміну категорії земель. Маючи відповідні повноваження Криворізька міська рада рішенням 23.09.2015 погодила землевпорядну документацію та змінила категорію землі. При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у листі від 02.11.2022 повідомляло про наявність підстав для визнання вказаного рішення міської ради недійсним. На переконання прокурора, безпідставна зміна категорії земельної ділянки міською радою призвела до недоотримання бюджетом коштів у вигляді орендної плати у розмірі 418,4 тис.грн.

Також, у відзиві йдеться про те, що зміст оскаржуваного прокурором правочину суперечить інтересам держави і суспільства. Безпідставне віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови мало своїм наслідком невірне визначення такої істотної умови оспорюваного договору оренди земельної ділянки як орендна плата. Товариством фактично безпідставно вдвічі зменшено ставку орендної плати зі ставки 2.5% за використання земель транспорту на ставку 0.9% за землі житлової та громадської забудови у 2021 році та зі ставки 3% на ставку 1.2 у 2022 році.

На думку прокурора, доводи апелянтів щодо застосування строків позовної давності є хибними.

Так, об`єктивна можливість прокурора дізнатися про порушення органом місцевого самоврядування та суб`єктом господарювання прав територіальної громади у спірних правовідносинах не могла виникнути раніше державної реєстрації права оренди на вказану земельну ділянку, яка здійснена 27.12.2019. На момент прийняття радою рішення від 23.09.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградській, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду реконструкції машинної будівлі шахти "Південна Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК" такого нерухомого майна як АЗК не існувало. З огляду на викладене, саме на час укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 23.12.2019, об`єктивно склались усі ознаки порушення інтересів держави у спірних правовідносинах. Також, прокурор у позовній заяві просив суд поновити прокурору строк позовної давності. Укладення договору оренди 23.12.2019 має наслідком недоотримання міським бюджетом коштів орендної плати, про що зазначено прокурором у листах до міської ради та позовній заяві, що свідчить про триваючий характер порушень з боку відповідачів. На час звернення прокуратурою до суду з позовом підстави для такого звернення існування не припинили, а порушення не припинено та не усунуто на майбутнє, тому строк звернення до суду у даному випадку не застосовується.

Щодо посилань скаржників на обрання прокурором неналежного способу захисту у відзиві зазначено наступне.

З урахуванням положень чинного законодавства, прокурор встановивши наявність у відповідача права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, був позбавлений обрати такий спосіб захисту як повернення міській раді спірної ділянки. Оскаржуваний договір оренди є недійсним, оскільки неправильне визначення категорії спірної земельної ділянки, суперечить вимогам чинного законодавства, крім того прокурор просить визнати цей договір недійсним на майбутнє, тобто з моменту набрання рішенням суду законної сили, з огляду на що реституція не може мати місце.

Також прокурор звертає увагу на те, що залишаючи правовідносини у такому стані, який існує на даний момент, неможливо буде у майбутньому усунути виявлені прокурором порушення, з огляду на сплив строку позовної давності, при цьому міський бюджет буде продовжувати втрачати кошти. Більш того, відповідно до Державних будівельних норм, АЗС слід розміщувати за межами житлової території.

Оскільки прокурором не заявлено позовну вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки, це дозволяє міській раді вживати заходи до стягнення з землекористувача безпідставно збережених коштів орендної плати. Крім того, без виготовлення та затвердження міською радою нової землевпорядної документації з цільовим призначенням земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства, неможливо застосувати такий спосіб захисту як внесення змін до чинного договору оренди земельної ділянки. Викладене свідчить про обрання прокурором найефективнішого способу захисту у спірних правовідносинах, із урахуванням змісту права та інтересу територіальної громади, за захистом якої звернувся прокурор, так і характеру такого порушення.

Криворізька міська рада у відповіді на відзив на апеляційну скаргу прокурора зазначає, що у даній справі позивач обґрунтовує порушення суспільних інтересів у зв`язку з прийняттям Криворізькою міською радою рішення від 23.09.2015 №3994, яке вже було реалізоване, а його дія вичерпана, тому, на думку ради обраний прокурором спосіб захисту є неналежним, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача. При цьому обрання неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставною для відмови у позові. Доводи прокурора не спростовують доводів апеляційних скарг.

В обґрунтування доводів про порушення строків позовної давності міська рада посилається на обставини, аналогічні з доводами її апеляційної скарги.

Також рада зазначає, що у позові не наведено доказів прямого порушення договором норм законодавства і не визначено з якого моменту оскаржуваний договір має бути визнаний судом недійсним. Крім того, під час дії договору оренди товариство сплачувало орендну плату, і визнання цього договору недійсним зумовить можливість ініціювання питання повернення йому сплачених коштів. Твердження прокурора про порушення ст. 203 ЦК України у частині визначення розміру орендної плати за договором оренди земельної ділянки є необґрунтованими.

За твердженнями відповідача-1 пред`явлення позову про недійсність правочину полягає у можливості звернення до суду однією стороною до іншої (до інших), заінтересованою особою до сторін правочину. Тому суб`єктний склад учасників спору повинен відповідати цим принципам.

Прокурор у поясненнях, що надійшли на адресу апеляційного суду 11.03.2024 у тому числі вказує на те, що автомобільні заправні станції є об`єктами підвищеної небезпеки, особливо в умовах російської агресії, тому віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для держави та територіальної громади міста Кривого Рогу, яка майже щодня піддається ворожим обстрілам. У цьому зв`язку прокурор послався на висновки ВП Верховного Суду у справі № 910/5201/19.

Саме на час укладення спірного договору оренди склалися усі ознаки порушення інтересів держави: існував зареєстрований об`єкт нерухомості - АЗС, земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови, сторони уклали спірний правочин, діяло рішення міської ради про встановлення ставок орендної плати, міський бюджет почав недоотримувати кошти з цієї плати, прокурором виявлено, що посадові особи міської ради неналежним чином виконують свої службові обов`язки, у зв`язку з чим розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022042080000062 від 26.05.2022 з ознаками кримінального провадження за ст. 367 КК України, а також прокурором в ході досудового розслідування отримано висновок від ГУ Держгеокадастру про протиправність віднесення спірної ділянки до житлової та громадської забудови, оскільки розміщення автозаправної станції на цій ділянці суперечить вимогам ст.ст. 19, 67, 71 ЗК України, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання недійсним рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки та договору оренди. Одночасно прокурор послався на те, що розташування АЗС згідно зі схемою зонування території Саксаганського району м.Кривий Ріг відноситься до зони транспортної інфраструктури населеного пункту.

Також прокурор зазначив, що за приписами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання у судовому порядку договору оренди недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди не повертається. При цьому у разі залишення правовідносин у такому стані, який існує на даний момент, неможливим буде у майбутньому усунути виявлені порушення з огляду на строк позовної давності.

За твердженням прокурора, судом першої інстанції було правильно встановлена необхідність оскарження рішення ради та договору оренди задля захисту інтересу жителів територіальної громади, а також дотримання балансу між безпекою мешканців міста, приватними інтересами власника АЗС та земельної ділянки та сприяння дотримання власником ділянки і землекористувачем вимог чинного законодавства.

В іншій частині доводи, викладені у поясненнях є аналогічними з доводами відзиву на апеляційні скарги.

10.06.2024 у системі "Електронний суд" надійшло клопотання міської ради про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 904/4033/22.

Як зазначено вище, ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та від 09.01.2024 розгляд справи призначено на 11.03.2024.

Ухвалою суду від 11.03.2024 розгляд справи відкладено на 15.04.2024, а ухвалою від 15.04.2024 на 10.06.2024.

У судовому засіданні 10.06.2024 прокурор та представник відповідача 1 надали пояснення по справі.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, про час та місце засідання повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Криворізької міської ради №2044 від 26.06.2013р. затверджено план зонування території міста Кривого Рогу, до якого входить схема зонування території районів міста, в тому числі Саксаганського району м. Кривого Рогу, та є складовою Генерального плану міста. Згідно зі схемою зонування території Саксаганського району місце розташування автозаправної станції на вул. Волгоградська 15а у м. Кривий Ріг відноситься до зони транспортної інфраструктури населеного пункту.

Рішенням Криворізької міської ради № 3994 від 23.09.2015р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградській, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-Вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК» вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,7550 га на вул. Волгоградській, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-Вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК (п.1 ); змінено цільове призначення частини забудованих земель промисловості площею 0,4484га в Саксаганському районі, облікованих за державним підприємством «Рудоуправління їм. Кірова» (п.2); вирішено зареєструвати за територіальною громадою Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради право комунальної власності на земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,7550 га на вул. Волгоградській, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-Вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 3); надати ТОВ «Партнер-КР» із земель комунальної власності в оренду терміном на 5 років земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,7550 га на вул. Волгоградській, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) за цільовим призначенням - землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-Вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК ( п.4) .

20.04.2016р. між Криворізькою міською радою (орендодавцем) та ТОВ «Партнер-КР» (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки №2016177, за умовами якого на підставі рішення міської ради №3994 від 23.09.2015р. орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови за цільовим призначенням для будівництва й обслуговування будівлі (код. 03.07) для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, яка знаходиться на вул. вул. Волгоградській, 15 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу (п.1) В оренду передається земельна ділянка площею 0,7550га. , кадастровий номер земельної ділянки 1211000000:06:162:0097.

26.06.2019р. Криворізькою міською радою прийнято рішення №3920 «Про надання дозволу на поділ земельної ділянки на вул. Волгоградська, 15», яким надано ТОВ «Партнер-КР» згоду на поділ земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 0,7550 га, на вул. Волгоградській, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097), що перебуває в користуванні на підставі договору оренди земельної ділянки, для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-Вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, без зміни цільового призначення.

Рішенням міської ради № 4136 від 26.09.2019р. «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на вул. Волгоградській, 15, реєстрацію права комунальної власності на сформовані внаслідок поділу земельні ділянки» погоджено технічну документацію про поділ земельної ділянки площею 0,7550 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) на вул. Волгоградській, 15 у Саксаганському районі для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-Вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК. У результаті поділу утворилися земельні ділянки в Саксаганському район, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), категорія землі житлової та громадської забудови для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, площами: - 0,3692 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099) вул. Волгоградській, 15а; 0,3858 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0100) вул. Волгоградській, 15 (п.1).

Пунктом 2 вирішено зареєструвати за територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради право комунальної власності на вказані вище земельні ділянки в Саксаганському районі, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07). категорія землі житлової та громадської забудови для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК.

Комплексу багатофункціонального призначення з АЗК та АГЗП присвоєно поштову адресу: вул. Волгоградська, 15А на підставі рішення виконкому Саксаганської районної у місті ради №229 від 19.06.2019р. «Про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна, розташованому на вул. Волгоградській, 15».

30.10.2019р. рішенням Криворізької міської ради №4226 «Про припинення шляхом розірвання договору оренди земельної ділянки №18165607 від 16.12.2016р., зміну виду використання земельних ділянок на вул. Волгоградській, 15 і вул. Волгоградській, 15а, та надання їх в оренду без зміни їх цільового призначення» вирішено: припинити шляхом розірвання за згодою сторін договір оренди №№18165607 від 16.12.16р., укладений з ТОВ «Партнер-КР» земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 0,7550га на вул. Волгоградській, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) за цільовим призначенням землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) для реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, що була поділена на земельні ділянки: 0,3692 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099) вул. Волгоградській, 15а та 0,3858 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0100) вул. Волгоградській, 15. Змінено вид користування земельних ділянок, що були сформовані внаслідок поділу земельної ділянки, в тому числі, земельної ділянки 0,3858 га вул. Волгоградській, 15а у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099) з «реконструкції машинної будівлі шахти «Південна-вентиляційна» під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК» на «для розміщення автозаправного комплексу».

Також надано ТОВ «Партнер-КР» із земель комунальної власності в оренду до 30.10.2024р. земельні ділянки житлової та громадської в Саксаганському районі за цільовим призначенням «землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07)», площею, в тому числі, - 0,3692 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099) вул. Волгоградській, 15а, для розміщення автозаправного комплексу.

23.12.2019р. між Криворізькою міською радою та ТОВ «Партнер-КР» укладено договір оренди земельної ділянки № 2019500, згідно з умовами якого орендодавець надає, на підставі рішення міської ради № 4226 від 30.10.19р., а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови за цільовим призначенням « землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07)» для розміщення автозаправного комплексу, (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099) вул. Волгоградській, 15а, у Саксаганському районі м. Кривого Рогу (п. 1). В оренду передається земельна ділянка площею 0,3692 га. (п. 2). Договір укладено терміном до 30.10.24р. (п. 6).

Отже, з цього часу на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099 площею 0,3692 га, що розташована на вул. Волгоградській, 15а в м. Кривий Ріг, з 2019р. розміщена та експлуатується автозаправна станція.

19.03.2020р. між ТОВ «Партнер-КР» та АТ «Концерн Галнафтогаз» укладено договір купівлі продажу нерухомого майна, за умовами якого, продавець передає, а покупець приймає у власність об`єкт нерухомого майна - автозаправний комплекс, що розташований за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Волгоградській, 15а. Об`єкт продажу розташований на земельній ділянці, площею 0,3692 га., за кадастровим номером земельної ділянки 1211000000:06:162:0099.

22.04.2020р. рішенням Криворізької міської ради № 4662 «Про внесення змін до діючих договорів оренди земельних ділянок» вирішено: внести зміни до діючих договорів оренди земельних ділянок (додаток) у частині зміни орендарів.

16.07.2020р. між Криворізькою міською радою, ТОВ «Партнер-КР» та АТ «Концерн Галнафтогаз» укладено угоду про внесення змін до діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 23.12.2019р. за №34902698, згідно з умовами якої сторонами визнано орендарем земельної ділянки АТ «Концерн Галнафтогаз».

На час звернення з позовом до суду орендарем спірної земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:06:162:0099 вул. Волгоградській, 15а, у Саксаганському районі м. Кривого Рогу є АТ «Концерн Галнафтогаз».

Прокурор вважає, що цільове призначення спірної земельної ділянки змінено всупереч вимогам Закону, внаслідок чого безпідставно зменшено ставку орендної плати зі ставки орендної плати 2,5% за використання земель транспорту на ставку 0,9% за землі житлової та громадської забудови у 2021 році та зі ставки 3% на ставку 1,2% у 2022 році у зв`язку з чим місцевим бюджетом у 2021-2022 роках недоотримано понад 418 488,49грн.

Викладені обставини слугували підставою для звернення прокурора з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради № 3994 від 23.09.2015р. та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2019500 від 23.12.2019 через їх невідповідність вимогам чинного законодавства України та інтересам територіальної громади міста Кривого Рогу.

Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення суду першої інстанції колегія суддів враховує, що згідно з ст. 19 Конституції України. органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п. 3 ст. 131-1 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 ст. 41 ГПК України, у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (ст. 2 Закону України Про прокуратуру; далі - Закон № 1697-VII ). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції, прийнятої 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 р. у справі Менчинська проти росії (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного Прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

У рішенні від 05.06.2019р. № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

У рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення Прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави Прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої ст. 23 Закону України Про прокуратуру, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює ( пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі № 698/119/18 ).

У разі оскарження прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення - відповідачем ( див. постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15.01.2020 р. у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)).

Обґрунтовуючи звернення із цією позовною заявою, прокурор зазначив, що розпорядження органом місцевого самоврядування - Криворізькою міською радою спірною земельною ділянкою порушує інтереси його законного власника територіальної громади міста Кривого Рогу.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття міською радою незаконного рішення, на підставі якого укладений оспорюваний договір оренди. Прокурор зазначив, що віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови мало наслідком зміну розміру орендної плати, визначеної договором. Так, ставка орендної плати безпосередньо залежить від категорії земельної ділянки, що передана в оренду. Вказане, за твердженням прокурора, має наслідком недоотримання місцевим бюджетом грошових коштів орендної плати.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, серед інших, поєднання місцевих і державних інтересів; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Вказані принципи місцевого самоврядування означають, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

За приписами ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належить територіальній громаді.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 2 ст. 61 цього Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин 4, 5 цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Криворізьку міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, отже у даному випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави як самостійним позивачем.

Водночас колегія суддів вважає, що прокурором, у даному випадку, обрано не ефективний спосіб захисту порушеного права держави, на що не звернув уваги місцевий господарський суд.

Так, як зазначено вище, предметом спору у цій справі є вимоги прокурора до Криворізької міської ради та АТ "Концерн Галнафтогаз" про визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради №3994 від 23.09.2015р. та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №2019500 від 23.12.2019р, укладеного між Криворізькою міською радою та товариством.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19.

У даній справі, позовна вимога прокурора щодо визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради №3994 від 23.09.2015р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградській, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК" обґрунтована тим, що віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови мало наслідком зміну розміру орендної плати, визначеної договором та систематичне недоотримання місцевим бюджетом грошових коштів орендної плати. При цьому розташування АЗС на землях житлової та громадської забудови є порушенням державних будівельних норм та фактичним використанням земельної ділянки для цілей, що не відповідають встановленому виду користування землею та суперечить її правовому режиму та конкретному цільовому призначенню.

Технічна документація із землеустрою, розроблена ТОВ Пріма-КР у 2019 році, не відповідає вимогам ст. ст. 67, 71 Земельного кодексу України, Класифікації видів цільового призначення земель, Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, ДБН Б.2.2-12:2019, Державних санітарних правил та містобудівній документації.

Криворізька міська рада заперечуючи проти доводів прокурора посилається на те, що оспорюване прокурором рішення міської ради прийнято у відповідності до вимог чинного Закону на підставі наданої документації із землеустрою, виконаної розробником. Прокурором не зазначена конкретна норма законодавства, яку порушено укладенням оспорюваного договору. Твердження прокурора про порушення норм ст. 203 ЦК України у частині визначення розміру орендної плати за договором оренди є необґрунтованими. Крім цього, прокурором обрано неналежний спосіб захисту, оскільки розірвання спірного договору оренди земельної ділянки призведе до порушення норм законодавства та до не отримання коштів міським бюджетом. Також зазначає, що прокурор починаючи з 23.09.2015р. до 2023 року мав можливість ознайомитись зі змістом оскаржуваного рішення, а відтак, підстави для поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до суду відсутні, тому Криворізькою міськрадою подано до суду заяву про застосування позовної давності.

АТ "Концерн Галнафтогаз" (відповідач-2) у заперечення позовних вимог вказує , що цільове призначення земельної ділянки, яка ним використовується, визначено правильно, отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Прокурором не доведено порушення норм закону спірним договором оренди, відтак вимоги про розірвання цього договору є необґрунтованими. Крім того, відповідачем 2 заявлено про пропущення прокурором строків позовної давності для звернення в суд з вказаними позовними вимогами, що є підставою для відмови у позові.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи вважає, що у даному випадку, обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Криворізької міської ради № 3994 від 23.09.2015р. незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування спірного рішення Криворізької міської ради про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-2, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи одним із належних способів захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд апеляційної інстанції не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційних скарг (подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021р. у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20 ).

Отже, враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту своїх прав у задоволені позовних вимог прокурора, пов`язаних із визнанням незаконним та скасуванням рішення Криворізької міської ради № 3994 від 23.09.2015р. слід відмовити.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2019500 від 23.12.2019р., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Частинами 1, 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 р. у справі № 904/1907/15).

Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного Позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Сполученого Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У ст. 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України. Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022р. у справі № 908/976/19.

У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 р. у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 ст. 216, ст. 387, частин 1, 3 ст. 1212 ЦК України).

Водночас об`єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023р. у справі № 905/77/21 сформувала висновок про те, що: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".

Отже, окремо заявлена позовна вимога прокурора у цій справі про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору оренди земельної ділянки № 2019500 від 23.12.2019 р., укладеного між Криворізькою міською радою та АТ "Концерн Галнафтогаз" без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові ( аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 р. у справі № 910/19668/21 ).

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оспорюваний прокурором договір оренди земельної ділянки укладений між відповідачами з тих підстав, що на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно відповідача-2, на підставі рішення відповідача-1, яке також оскаржується прокурором. При цьому, недійсність договору оренди земельної ділянки пов`язується прокурором з недійсністю рішення відповідача -1.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Частиною 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції і застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України ( заява № 29979/04, п.70 ) суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги АТ "Концерн Галнафтогаз" та Криворізької міської ради підлягають задоволенню, а зазначене рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, яким у задоволені позову Криворізької центральної окружної прокуратури слід відмовити.

Стосовно строку позовної давності, про який, у тому числі, заявлено апелянтами й в апеляційних скаргах, слід зазначити, що згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Враховуючи, що апеляційним господарським судом під час апеляційного перегляду справи встановлено, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду не було порушено, у такому випадку позовна давність не застосовується.

За приписами п. 2 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для скасування судового рішення визначені у ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення, допустив невірне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційних скарг, судові витрати, понесені скаржниками, підлягають відшкодуванню та покладаються на Криворізьку центральну окружну прокуратуру.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Криворізької міської ради та Акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023р. у справі № 904/48/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023р. у справі № 904/48/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покласти на Криворізьку центральну окружну прокуратуру.

Стягнути з Криворізької центральної окружної прокуратури на користь Акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз 5 954,40 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Криворізької центральної окружної прокуратури на користь Криворізької міської ради - 7 443,00 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів, на виконання даної постанови, у відповідності до ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 18.06.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль