Ухвала

від 15.10.2024 по справі 904/48/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/48/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Багай Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

прокурора - Круш Т. О.,

відповідача - 1 - не з`явився,

відповідача - 2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2024

у справі № 904/48/23

за позовом керівника Криворізької центральної окружної прокуратури

до 1). Криворізької міської ради,

2). Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"

про визнання незаконним та скасування рішення та визнання договору оренди недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Криворізької центральної окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання:

- незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради від 23.09.2015 № 3994 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградська, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК";

- недійсним договору оренди земельної ділянки № 2019500, укладеного 23.12.2019 між Криворізькою міською радою (далі - Рада; відповідач -1) та Акціонерним товариством "Концерн Галнафтогаз" (далі - ТОВ "Концерн Галнафтогаз"; відповідач-2) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099 площею 0,3692 га з одночасним припинення права оренди ТОВ "Концерн Галнафтогаз".

Прокурором також заявлено клопотання про поновлення позовної давності щодо позовних вимог про оскарження відповідного рішення Ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення Ради та договір оренди земельної ділянки суперечать вимогам земельного законодавства, зокрема ст. ст. 67, 71 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та містобудівній документації.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023 (суддя - Васильєв О. Ю.) поновлено позовну давність щодо оскарження відповідного рішення Ради.

Позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Ради від 23.09.2015 № 3994 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградська, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 2019500, укладений 23.12.2019 між Радою та АТ "Концерн Галнафтогаз", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099 площею 0,3692 га.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2024 (головуючий суддя - А. Є. Чередко, судді - В. Ф. Мороз, Л. А. Коваль) скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ради від 26.06.2013 № 2044 затверджено план зонування території м. Кривого Рогу, до якого входить схема зонування території районів міста, в тому числі, Саксаганського району м. Кривого Рогу, та є складовою генерального плану міста. Згідно зі схемою зонування території Саксаганського району місце розташування АЗС на вул. Волгоградська, 15а, м. Кривий Ріг відноситься до зони транспортної інфраструктури населеного пункту.

23.09.2015 Рада прийняла рішення № 3994 "Про затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Волгоградська, 15, реєстрацію права комунальної власності на неї, зміну цільового призначення та надання її в оренду для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК".

У п. п. 1-4 цього рішення Рада вирішила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,7550 га на вул. Волгоградська, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК (п. 1 рішення); змінити цільове призначення частини забудованих земель промисловості площею 0,4484 га в Саксаганському районі, облікованих за Державним підприємством "Рудоуправління їм. Кірова" (п. 2 рішення); зареєструвати за територіальною громадою м. Кривого Рогу в особі Ради право комунальної власності на земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,7550 га на вул. Волгоградська, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 3 рішення); надати ТОВ "Партнер-КР" із земель комунальної власності в оренду терміном на 5 років земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,7550 га на вул. Волгоградська, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) за цільовим призначенням - землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК (п. 4 рішення).

20.04.2016 між Радою (орендодавець) та ТОВ "Партнер-КР" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки № 2016177, за умовами якого, на підставі рішення Ради від 23.09.2015 № 3994, орендодавець передає, а орендар - приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови за цільовим призначенням - для будівництва й обслуговування будівлі (код 03.07) для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, яка знаходиться на вул. Волгоградська, 15, Саксаганський район, м. Кривий Ріг.

У п. 2 цього договору сторони досягли згоди про те, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,7550 га з кадастровим номером 1211000000:06:162:0097.

26.06.2019 Радою прийнято рішення № 3920 "Про надання згоди на поділ земельної ділянки на вул. Волгоградська, 15", за яким надано ТОВ "Партнер-КР" згоду на поділ земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 0,7550 га на вул. Волгоградська, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097), що перебуває в користуванні останнього на підставі договору оренди земельної ділянки, для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, без зміни цільового призначення.

Рішенням Ради від 26.09.2019 № 4136 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на вул. Волгоградська, 15, реєстрацію права комунальної власності на сформовані внаслідок поділу земельні ділянки" вирішено погодити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 0,7550 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) на вул. Волгоградська, 15 у Саксаганському районі для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК. Зазначено, що у результаті поділу утворилися земельні ділянки в Саксаганському районі, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), категорія - землі житлової та громадської забудови для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, площами: 0,3692 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099) вул. Волгоградська, 15а; 0,3858 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0100) вул. Волгоградська, 15.

За п. 2 цього рішення вирішено зареєструвати за територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Ради право комунальної власності на вказані вище земельні ділянки в Саксаганському районі, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), категорія - землі житлової та громадської забудови для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК.

Комплексу багатофункціонального призначення з АЗК та АГЗП присвоєно поштову адресу: вул. Волгоградська, 15А на підставі рішення виконкому Ради від 19.06.2019 № 229 "Про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна, розташованому на вул. Волгоградська, 15".

30.10.2019 Ради прийняла рішення № 4226 "Про припинення шляхом розірвання договору оренди земельної ділянки від 16.12.2016 № 18165607, зміну виду використання земельних ділянок на вул. Волгоградська, 15 і вул. Волгоградська, 15 а, та надання їх в оренду без зміни їх цільового призначення", відповідно до якого вирішила припинити шляхом розірвання за згодою сторін договір оренди від 16.12.2016 № 18165607, укладений з ТОВ "Партнер-КР", земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 0,7550 га на вул. Волгоградська, 15 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:162:0097) за цільовим призначенням - землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК, що була поділена на земельні ділянки: 0,3692 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099) вул. Волгоградська, 15а та 0,3858 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0100) вул. Волгоградська, 15. Змінено вид використання земельних ділянок, що були сформовані внаслідок поділу земельної ділянки, в тому числі, земельної ділянки 0,3858 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0100) з "для реконструкції машинної будівлі шахти "Південна-Вентиляційна" під комплекс багатофункціонального призначення з АЗК" на "для розміщення автозаправного комплексу".

Також було вирішено надати ТОВ "Партнер-КР" із земель комунальної власності в оренду до 30.10.2024 земельні ділянки житлової та громадської забудови в Саксаганському районі за цільовим призначенням "землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07)", площею, в тому числі, - 0,3692 га (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099) на вул. Волгоградська, 15а, для розміщення автозаправного комплексу.

23.12.2019 між Радою (орендодавець) та ТОВ "Партнер-КР" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки № 2019500, за умовами якого, на підставі рішення Ради від 30.10.2019 № 4226, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови - за цільовим призначенням "землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07)" для розміщення автозаправного комплексу (кадастровий номер 1211000000:06:162:0099), яка знаходиться на вул. Волгоградська, 15а, Саксаганський район, м. Кривий Ріг.

В оренду передається земельна ділянка площею 0,3692 га (п. 2 цього договору).

У п. 6 договору сторони досягли згоди щодо терміну його дії до 30.10.2024.

Отже, суди встановили, що на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099 площею 0,3692 га, яка розташована на вул. Волгоградська, 15а, м. Кривий Ріг, з 2019 року розміщена та експлуатується АЗС.

19.03.2020 між ТОВ "Партнер-КР" (продавець) та АТ "Концерн Галнафтогаз" (покупець) було укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна, відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає у власність об`єкт нерухомого майна - автозаправний комплекс, який розташований за адресою: вул. Волгоградська, 15а, м. Кривий Ріг. Об`єкт продажу розташований на земельній ділянці площею 0,3692 га з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099 (п. 1.1 договору купівлі -продажу).

Згідно із рішенням Ради від 22.04.2020 № 4662 "Про внесення змін до діючих договорів оренди земельних ділянок" вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок у частині зміни орендарів. Так, 16.07.2020 між Радою (орендодавець), ТОВ "Партнер-КР" та АТ "Концерн Галнафтогаз" (орендар) було укладено угоду про внесення змін до діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 23.12.2019 за № 34902698, відповідно до умов якої АТ "Концерн Галнафтогаз" визнано орендарем відповідної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на час звернення з позовом до суду орендарем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:162:0099 на вул. Волгоградська, 15а, Саксаганський район, м. Кривий Ріг є АТ "Концерн Галнафтогаз".

Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Рада неправомірно змінила цільове призначення спірної земельної ділянки, порушила вимоги земельного законодавства та, керуючись ст. 21 ЗК України, визнав незаконним та скасував оскаржуване рішення Ради. З огляду на визнання незаконним рішення Ради, на підставі якого спірна земельна ділянка була передана відповідачу-2 та, оскільки оспорюваний договір, зокрема в частині розміру орендної плати та цільового призначення земельної ділянки, суперечить положенням ЗК України, задовольнив і позовну вимогу про визнання оспорюваного договору недійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив про обґрунтованість звернення прокурора з цим позовом до суду як самостійного позивача та визначення ним Ради співвідповідачем. Відмовив у задоволенні позову через звернення прокурора із неефективним способом захисту прав у цьому випадку.

Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою апеляційного господарського суду від 10.06.2024, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить її скасувати, залишивши рішення суду першої інстанції в силі.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на неврахування судом висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 05.10.2022 у справі № 922/3166/22, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 24.05.2023 у справі № 910/10860/21, від 24.11.2021 у справі № 910/248/20, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 06.07.2022 у справі № 915/1164/21, від 24.05.2023 у справі № 357/9159/18, від 10.05.2023 у справі № 357/9019/18, від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 19.06.2018 у справі № 464/2638/17, від 11.12.2018 у справі № 242/924/17, від 11.12.2018 у справі № 520/1353/17, від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005, від 24.11.2020 у справі № 815/460/18, від 17.11.2021 у справі № 554/10413/15-а, від 25.11.2021 у справі № 826/6064/17, від 23.09.2014 у справі № 5011-34/10316-2012, від 15.04.2012 у справі № 16/558, від 24.12.2009 у справі № 16/96 та інших.

Стверджує про неправильне застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права - ст. ст. 21, 67, 71, 91, 93, 120, 123, 124 ЗК України, ст. ст. 15, 16, 21, 203, 215, 377 ЦК України, ст. ст. 19, 21, 34 Закону України "Про оренду землі" та процесуального права - ст. 236 ГПК України; неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи. Посилаючись на ст. 21 Закону України "Про оренду землі", зазначає, що вказана норма визначає, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата, не повертається. Крім цього, зазначає, що просить визнати оспорюваний договір недійсним на майбутнє через що реституція не може застосовуватися до цих правовідносин. Вважає, що наявність у відповідача права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, позбавляє прокурора звернутися із таким способом захисту прав як повернення спірної ділянки. Зазначає і про те, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що судам необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог та, що правосуддя повинне бути не лише фактичним, але і реальним.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою прокурора з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.08.2024.

У відзиві на касаційну скаргу Рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з підстав, наведених у відзиві. Зокрема, вважає, що Радою прийнято оскаржуване рішення в межах компетенції та при дотриманні норм Земельного та Цивільного кодексів України. Вважає доводи прокурора про недоотримання міським бюджетом коштів, так і про невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства помилковими; що прокурор звернувся до суду із неналежним та неефективним способом захисту, посилаючись при цьому на ухвалу Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 904/4033/22.

У зв`язку із відрядженням судді Случа О. В. та запланованим відрядженням судді Волковицької Н. О. за розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.10.2024 № № 32.2-01/2493, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 904/48/23. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2024 касаційну скаргу прокурора на оскаржуване судове рішення передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Краснов Є. В.

З огляду на відрядження судді Краснова Є. В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду відповідної касаційної скарги призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Багай Н. О., Мачульський Г. М.

15.10.2024 до Верховного Суду від Ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справ, яке мотивоване неможливістю забезпечити участь представника у судове засідання 15.10.2024 через те, що він бере участь у іншій справі № 904/4852/23, яка переглядається Центральним апеляційним господарським судом.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2023 у справі № 910/13118/21 зазначив про те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову (скарги), не є підставою для відкладення розгляду справи.

Оскільки Рада була завчасно повідомлена про дату, час і місце судового засідання в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду (при цьому, явка представників сторін не визнавалася обов`язковою, про що свідчить ухвала Верховного Суду від 19.09.2024) та наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду касаційної скарги прокурора та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України, то Верховний Суд не задовольняє відповідне клопотання Ради. Окрім того, Верховний Суд звернув увагу і те, що відповідач-1 не був позбавлений можливості на підставі ст. 56 ГПК України забезпечити участь у судовому засіданні іншого свого представника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Разом з тим, вказаною підставою для касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Статтею 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст. 13 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Обрання ж позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

У п. 8.36 постанови від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що для витребування майна, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника; позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину визначає ст. 203 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору). Так, вказаною нормою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Здійснюючи тлумачення вказаних норм права, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 фактично уточнила висновок, викладений в п. 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, а Велика Палата Верховного Суду в п. 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України).

З огляду на предмет і підстави позову, за встановлених у цій справі обставин, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що задоволення позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Ради не призведе до поновлення прав, за захистом яких він звернувся до суду, відновлення володіння, користування або розпорядження майном, а також, що задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, який виконувався, без одночасного заявлення вимоги про застосування відповідних наслідків недійсного правочину - до ефективного захисту прав держави в інтересах якої прокурором заявлено позов у цій справі.

Отже, виходячи з обставин цієї справи, апеляційним господарський судом було відмовлено у задоволенні позову через обрання прокурором неефективного способу захисту прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Прокурор, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Вищого господарського суду України, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі.

Так, прокурор посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ" (далі - ТОВ "Енерджі-ВМ"), ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення. Велика Палата Верховний Суд у цій справі № 910/5201/19, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, вказала на те, що, як установили суди, на земельній ділянці, переданій в оренду ТОВ "Енерджі-ВМ" на підставі спірного рішення, знаходиться нерухоме майно - господарська (нежитлова) споруда № 1 загальною площею 12,9 м2, придбане товариством у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.06.2015. Разом із цим доказів надання ОСОБА_1 у встановленому порядку спірної земельної ділянки для зведення такої господарської споруди, як і оформлення за ним права власності або права користування спірною земельною ділянкою площею 0,5297 га, матеріали справи не містять, у договорі купівлі-продажу нерухомого майна також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором. За відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають. Велика Палата Верховний Суд зазначила, що, як установив суд апеляційної інстанції, спірним рішенням Київрада надала ТОВ "Енерджі-ВМ" земельну ділянку на позаконкурентній основі для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував те, що Київрада надала в оренду земельну ділянку площею 0,5297 га у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно загальною площею 12,9 м2, тобто площа земельної ділянки в 410 разів перевищує площу майна.

Щодо підставності звернення прокурора як самостійного позивача в цій справі, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 зазначила про те, що звертаючись до суду із позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування (Київрада) всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею.

Намагаючись також довести наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, прокурор у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду із постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 щодо правильності застосування ст. ст. 92, 116, 120, 140, 141, 142 ЗК України, ст. 377 ЦК України, зокрема щодо автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до набувача нерухомості, що розміщена на цій ділянці, а також щодо правомірності припинення права користування попереднього землекористувача за вказаних умов. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд апеляційної інстанції не повно встановив істотні обставини справи, його висновки про відмову в задоволенні позовних вимог не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, та суперечать положенням процесуального законодавства, а також нормам матеріального права. Натомість суд першої інстанції встановив, що під час придбання військового майна - нежитлових будівель військового містечка № НОМЕР_1 покупець мав право претендувати на оформлення земельної ділянки у розмірі, необхідному для обслуговування придбаних будівель, однак, помилково вказав про неможливість реалізувати це право набувачем у встановленому порядку за відсутності добровільної відмови землекористувача та відповідних розпорядчих актів уповноважених виконавчих органів та, відповідно, про незаконність набуття за таких умов покупцем ТОВ "Дженерал-сервіс", а в подальшому - ТОВ "Будтехнології" права на користування земельною ділянкою як набутою без достатніх на те правових підстав та поза волею позивачів в цілому, щодо всієї земельної ділянки площею 1,5940 га.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, на неврахування висновків в якій посилається прокурор, зазначила, що для відновлення порушеного права власності на земельну ділянку водного фонду прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача, тобто віндикаційний позов. Суди попередніх інстанцій теж вважали, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати інститут витребування майна з чужого незаконного володіння. Проте зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади (див. п. 62 цієї постанови), а тому Велика Палата Верховного Суду з наведеним висновком судів не погодилася.

У справі № 915/1164/21 (постанова від 06.07.2022) за позовом заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" до Миколаївської районної державної адміністрації про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження, Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, погодився з доводами касаційної скарги про ненадання судами належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам при визначенні правильності обрання прокурором способу захисту порушених інтересів держави всупереч вимог ст. ст. 2, 74, 76-79, 86, 236 ГПК України, вказавши, що судами попередніх інстанцій під час вирішення питання способу судового захисту інтересів держави, залишено поза увагою встановлення, на підставі дослідження всіх доказів у справі з наданням їм належної оцінку відповідно до вимог земельного законодавства, обставин визначення органу, який був наділений повноваженнями на розпорядження спірною земельною ділянкою на час прийняття оспорюваного розпорядження від 02.11.2006 № 784.

Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 справі № 915/47/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?ОВЕРТІ? до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки зазначав, що судовими рішеннями у справі № 521/4789/17 (між тими самими сторонами) встановлено факти, що мають істотне значення та не підлягають повторному доказуванню під час вирішення цього господарського спору, а саме: 1) відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міськради від 18.06.2009 № 35/18, надана у користування земельна ділянка належить до земель, на яких розташовуються станції технічного обслуговування, та межує з територією громадської забудови. АЗС знаходиться поміж ще двох АЗС, що свідчить про відсутність загальної потреби в її розміщенні. Крім того, АЗС межує безпосередньо з багатоквартирним будинком. Таким чином, розташування АЗС та автомобільного газозаправного пункту на зазначеній земельній ділянці не відповідає Генеральному плану м. Миколаєва; 2) ТОВ "ОВЕРТІ", розмістивши на землях іншого призначення, що межують із територією громадської забудови, АЗС і газозаправний пункт, змінило цільове призначення наданої в оренду земельної ділянки та режим її використання, оскільки будівництво зазначених об`єктів передбачено, зокрема на землях транспорту. У вказані справі Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про прийняття міськрадою оспорюваного рішення про одностороннє розірвання договору оренди без порушень вимог чинного законодавства з огляду на вище вказане.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 357/9159/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олійникова Слобода" до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс "Узин", державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Ю. Ю. про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди, Верховний Суд вказав на те, що, враховуючи, що на час підписання оспорюваного договору оренди та реєстрації права оренди земельної ділянки був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше і зареєстрований, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України), зокрема приписам абз. 4 ч. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду землі", а також скасування його державної реєстрації (аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 357/9019/18, на яку посилається прокурор).

Верховний Суд у постанові від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 за позовом військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до 1) Київської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінпроект", 3) Центрального територіального управління капітального будівництва, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житло-Капітал", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_6 про визнання недійсними угоди та договору зазначив про те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що договір про будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59 укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки стороною такого договору (замовником) має бути Міністерство оборони України. Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір укладено між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ "Будінпроект" з порушенням норм законодавства. При цьому Верховний Суд залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій які відмовили у задоволенні позову через пропуск прокурором позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.

Верховним Судом у постанові від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20 за позовом ОСОБА_7 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: Комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "Преторій-Буд" про визнання протиправним рішення відповідача про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 № ІУ113201561654, виданого Комунальному підприємству "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради з будівництва АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118 дійшов висновку, що, враховуючи цільове призначення земельної ділянки, на якій планувалось виконувати будівельні роботи, не відповідало об`єкту будівництва, який замовник мав намір розмістити на цій земельній ділянці, і це можливо було встановити з поданих заявником документів, які за таких обставин не відповідали вимогам законодавства, ДАБІ України, у разі дотримання вимог вищевказаних правових норм та критеріїв, повинна була відмовити у видачі спірного дозволу з підстав, передбачених п. 30 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, ч. 4 ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Проте, ДАБІ України, всупереч вимог закону та без здійснення належної перевірки поданих заявником документів, які як підтверджується обставинами цієї справи не відповідали вимогам законодавства, протиправно прийняло оскаржуване рішення й видало КП "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради, дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, фактично дозволивши на ній будівництво з порушенням її цільового призначення.

Проаналізувавши висновки, викладені у вказаних вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах і справі, яка переглядається, не є подібними (серед іншого, різняться видом спірних земельних ділянок, їх цільовим призначенням та порядком відчуження; підставами позову тощо). На відміну від вказаних справ, суд апеляційної інстанції пославшись на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постановах від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, відмовив у задоволенні позову з огляду на обрання прокурором неефективного способу захисту, який не призведе до поновлення порушених прав, чого не було зроблено судами у зазначених скаржником справах з огляду на їх предмет і підстави позову.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 904/4015/23, звернуто увагу на те, що неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (див. п. 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду з позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту. Таким чином, у випадку, якщо судом встановлено, що позивач звернувся із неналежним способом захисту, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. Дослідження позовних вимог, їх оцінка щодо суті спору має здійснюватися у випадку звернення із належними та ефективними позовними вимогами (див. також постанову Верховного Суду від 30.07.2024 у справі № 914/158/22).

Колегія суддів також зазначає про те, що предмет та підстави позову у справі, яка переглядається, суттєво відрізняються від предмету та підстав позову у справах № 200/606/18, № 922/3166/20, № 910/10860/21, № 914/1688/21, № 242/924/17, № 520/1353/17, № 127/2-2177/2005, № 815/460/18, №554/10413/15-а, № 826/6064/17, оскільки вони не стосуються визнання незаконним та скасування відповідного рішення Ради та визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Вказані справи не є релевантними справі № 904/48/23, яка переглядається.

Також різняться предметом спору та фактичними обставинами справа, яка переглядається, зі справою № 464/2638/17. У вказаній справі № 464/2638/17 Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до Сихівського районного суду м. Львова із позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Львова, у якому просила зобов`язати Інспекцію з державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові скасувати декларацію від 27.04.2016 № ЛВ 14216118302 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до I-III категорії складності, що не є спірним у справі, яка переглядається.

Таким чином, за наведеного, не можна вважати, що правовідносини у вказаних скаржником справах та у цій справі, яка розглядається, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи.

Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на постанови Вищого господарського суду України, то вони не є тими судовими рішеннями, невідповідність висновкам яким щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Згідно з п 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для касаційного оскарження судового рішення, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 904/48/23 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у справі № 904/48/23 (див. також ухвалу Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 904/4033/22).

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника (узгоджується із ухвалою Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 918/279/22).

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,-

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у справі № 904/48/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Багай Н.О.

Мачульський Г. М.