Постанова

від 22.05.2024 по справі 911/1552/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1552/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.

за участю представників сторін:

офісу ГП - Шапка І.М.

позивача - не з`явився

відповідача - Білак Я.Ю.

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (у складі колегії суддів: Хрипун О.О. (головуючий), Кравчук Г.А., Яковлєв М.Л.)

за позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради

до Фізичної особи-підприємця Коширенкова Семена В`ячеславовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Керівник Обухівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) 23.05.2023 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Української міської ради (далі - Міськрада, Позивач) до Фізичної особи-підприємця Коширенкова Семена В`ячеславовича (далі - ФОП Коширенков С.В., Відповідач) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю та шляхом зобов`язання знести будівлі і споруди та демонтувати огорожу.

1.2. Позовні вимоги Прокурор обґрунтовував тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16 задоволено позовну заяву ФОП Коширенкова С.В. та визнано недійсним укладений 29.08.2002 між ним та Трипільською сільською радою Обухівського району Київської області договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,55 га на північній окраїні села Трипілля в межах території грузового порту.

1.3. Спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Українка Обухівського району, і на момент звернення Прокурора з позовом жодних правовстановлюючих документів на користування нею Відповідач не мав. Крім того, земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища річки Дніпро та відноситься до категорії земель водного фонду з обмеженим режимом господарської діяльності.

1.4. Таким чином розміщення на спірній земельній ділянці нерухомого майна Відповідача, влаштування огорож та здійснення на ній господарської діяльності порушує правовий режим використання земельних ділянок водного фонду - прибережної захисної смуги річки Дніпро.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням господарського суду Київської області від 21.11.2023 позовні вимоги Прокурора задоволено повністю.

2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у Відповідача правових підстав для зайняття спірної земельної ділянки та проведення на ній будівництва та/або реконструкції будь-яких об`єктів нерухомості.

2.3. Посилання Відповідача на законність спорудження об`єктів нерухомості на земельній ділянці у зв`язку із наявністю передбачених законом висновків та погоджень посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування судом не прийнято до уваги як необґрунтовані.

2.4. Пославшись на преюдиціальність обставин, встановлених рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16, місцевий господарський суд вказав на обґрунтованість позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власником земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого на ній майна та скасування реєстрації прав на це майно.

2.5. За наслідками розгляду апеляційної скарги Відповідача Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.02.2024 скасував рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовив повністю.

2.6. При цьому судом виснувано, що у зв`язку з визнанням нечинним судового рішення у справі № 911/2504/16 встановлені ним факти та обставини підлягають встановленню на загальних підставах при розгляді даної справи. Оскільки цього місцевим господарським судом зроблено не було, суд апеляційної інстанції виходив з презумпції правомірності правочину та презумпції набуття права власності, які Прокурором, на думку колегії суддів апеляційного суду, спростовані не були. Зокрема, суд послався на те, що неправомірність передачі в оренду Відповідачу спірної земельної ділянки та незаконність будівництва ним нежитлової будівлі (портового комплексу (складу-магазину) сипучих матеріалів) Прокурором та Позивачем не доведено.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи, розгляд справи Верховним Судом

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023.

3.2. При цьому Прокурор посилається на недотримання апеляційним судом норм процесуального права, що призвело до порушення норм матеріального права, а також ухвалення оскаржуваної постанови без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у:

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 (щодо преюдиціального значення обставин справи, встановленим судовим рішенням);

- постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21 (щодо звільнення від доказування обставин, які зазначені в іншому чинному рішенні суду);

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (щодо заборони будівництва у прибережних захисних смугах);

- постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 (щодо реєстрації права власності на самочинне будівництво);

- постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16 (щодо особливого порядку використання земель, зайнятих природними водоймами, водотоками, штучними водоймами та каналами, а також земель під прибережними захисними смугами).

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить відмовити у її задоволенні та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.

3.4. Третя особа не скористалася правом надати Суду пояснення у справі.

3.5. Касаційне провадження відкрито 28.03.2024 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.6. У судовому засіданні 22.05.2024 оголошено вступну та резолютивну частину постанови, а її повний текст виготовлено після виходу судді - члена колегії з відпустки.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 29.08.2002 між Трипільською сільською радою Обухівського району Київської області та ФОП Коширенковим С.В. було укладено та нотаріально посвідчено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,55 га на північній окраїні села Трипілля в межах території грузового порту строком на 49 років.

4.2. Рішенням виконкому Трипільської сільської ради від 21.02.2008 року №21 Коширенкову С.В. надано дозвіл на оформлення права власності на виробничу базу за адресою: Київська область, Обухівський район, село Трипілля, вул. Франка, 1-А, а у подальшому 20.03.2008 видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно.

4.3. На підставі зазначеного свідоцтва приватним нотаріусом 28.03.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про зареєстроване за Коширенковим С.В. право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - портовий комплекс (склад-магазин) сипучих матеріалів (далі - Портовий комплекс).

4.4. Рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі №911/2504/16, яке не оскаржувалося та набрало законної сили 03.12.2017, задоволено позовну заяву ФОП Коширенкова С.В. та визнано недійсним вищевказаний договір оренди земельної ділянки від 29.08.2002 площею 0,55 га.

4.5. За доводами позивача у справі, з якими погодився місцевий суд, на момент укладення спірного договору Трипільська сільська рада Обухівського району Київської області не мала прав та повноважень на його укладення, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту села Трипілля, що підтверджується висновком експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 21.08.2016, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали суду від 07.11.2016 у справі №911/2504/16.

Зокрема, згідно вказаного висновку експерта земельна ділянка з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га розташована в межах міста Українка Обухівського району, поза межами села Трипілля Обухівського району.

4.6. Вищевказані обставини відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України враховані судом при розгляді даної справи як такі, що встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, та не потребують доказування при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

4.7. З урахуванням викладеного місцевий господарський суд погодився з доводами Прокурора стосовно того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, яка перебувала в користуванні ФОП Коширенкова С.В. на підставі договору оренди від 29.08.2002, розташована в межах міста Українка Обухівського району, тобто поза межами села Трипілля Обухівського району, а тому Трипільська сільська рада не мала права нею розпоряджатися, у зв`язку з чим вказаний договір оренди від 29.08.2002 року визнано судом недійсним.

4.8. За таких обставин ФОП Коширенков С.В. втратив право користування вказаною земельною ділянкою площею 0,55 га.

4.9. Позивач також підтвердив суду, що у Виконавчому комітеті Української міської ради відсутні будь-які договори оренди земельних ділянок з Коширенковим С.В. та повідомив, що право власності чи користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 у останнього відсутнє.

4.10. При цьому рішенням Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2018 року №58 об`єкту нерухомого майна - Портовому комплексу, що розташований на спірній земельній ділянці, присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1 .

4.11. Рішенням Міськради від 14.06.2018 року "Про надання дозволу ФОП Коширенкову С.В. на проведення інвентаризації земельної ділянки" Відповідачу надано дозвіл на інвентаризацію земельної ділянки, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна, що є його власністю. Рішенням від 19.07.2018 Міськрада надала дозвіл виконавчому комітету на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель по вулиці Промислова, 1/1 в місті Українка.

4.12. У подальшому на замовлення Коширенкова С.В. проведено технічну інвентаризацію Портового комплексу у місті Українка по вул. Промисловій, 1/1, за результатами якої складено висновок від 24.04.2020 щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, згідно якого частину майна (підпірну стінку з укріпленим обкосом площею 89 кв.м, берегоукріплення (причальна стіна) Р8 та берегоукріплення (причальна стінка) Р9) виокремлено в окремий об`єкт нерухомого майна за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/Р.

4.13. На підставі вказаного висновку державним реєстратором виконавчого комітету Броварської міської ради до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості щодо поділу об`єкта нерухомого майна із закриттям розділу за реєстраційним номером об`єкта нерухомості 889346232231 та одночасним відкриттям розділу щодо окремих об`єктів нерухомого майна. Зокрема 06.07.2020 до реєстру внесено відомості про Портовий комплекс як окремий об`єкт нерухомого майна за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2115800932231).

4.14. Судом взято до уваги, що внаслідок такого поділу саме гідротехнічні споруди виокремлено в інший/окремий об`єкт нерухомості з присвоєнням власної адреси.

З огляду на викладене суд першої інстанції не прийняв посилання Відповідача на те, що спірна земельна ділянка використовується ним для експлуатації споруд водного транспорту.

4.15. Також судом першої інстанції встановлено, що у 2008 році об`єкт нерухомості передано Відповідачу у власність неуповноваженим органом та з порушенням чинного на той момент законодавства, спірна земельна ділянка для будівництва та реконструкції такого об`єкта нерухомості не виділялась та в силу закону не може бути виділена і на даний час.

4.16. Крім того, державна реєстрація права власності на Портовий комплекс здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення такої реєстрації та підлягає скасуванню.

4.17. З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що ФОП Коширенков С.В. продовжує здійснювати на цій території господарську діяльність без правовстановлюючих документів на землю, відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України судом виснувано про обґрунтованість позовних вимог Української міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого на ній майна.

4.18. У подальшому судом апеляційної інстанції враховано ухвалу Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/2504/16, якою прийнято відмову ФОП Коширенкова С.В. від позову, визнано нечинним рішення від 08.11.2017, а провадження у справі закрито.

4.19. Постанова суду апеляційної інстанції у даній справі винесена з урахуванням того, що договір оренди землі від 29.08.2002 між Трипільською сільською радою Обухівського району Київської області та ФОП Коширенковим С.В. є чинним, внаслідок чого, на думку суду апеляційної інстанції, позовні вимоги Прокурора задоволенню не підлягають.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, Прокурора та представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.3. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.4. Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

5.5. Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон України "Про оренду землі".

5.6. Статтею 13 вказаного закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.7. Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.

5.8. Стаття 19 Земельного кодексу України визначає категорії земель та регламентує, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії.

5.9. Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено письмову згоду орендодавця на зведення орендарем жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд, а також обов`язок орендаря земельної ділянки виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

5.10. Отже, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

5.11. Частина п`ята статті 20 Земельного кодексу України регламентує, що при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем обов`язковим є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

5.12. Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка площею 0,55 га перебувала у користуванні Відповідача на підставі договору оренди від 29.08.2002, укладеного останнім з Трипільською сільською радою Обухівського району Київської області.

5.13. У подальшому рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16 (набуло чинності 03.12.2017) за позовною заявою ФОП Коширенкова С.В. (відповідача у справі, що розглядається) вказаний договір оренди визнано недійсним на підставі встановлених судом обставин (зокрема і з врахуванням висновку земельно-технічної експертизи) розташування земельної ділянки поза межами села Трипілля.

5.14. Судом у вказаній справі встановлено той факт, що спірна земельна ділянка площею 0,55 га, яка перебувала в користуванні ФОП Коширенкова С.В. на підставі договору оренди від 29.08.2002, розташована в межах міста Українка Обухівського району, тобто поза межами села Трипілля Обухівського району, а тому Трипільська сільська рада не мала права нею розпоряджатися. Тобто судом враховано, що вказана рада не мала повноважень на укладення договору оренди спірної земельної ділянки.

За таких обставин вказаний договір від 29.08.2002 року було визнано судом недійсним.

5.15. Цей факт разом з іншими доводами Прокурора було враховано судом першої інстанції при розгляді даної справи та зроблено висновок про обґрунтованість його позовних вимог.

5.16. Тобто суд першої інстанції виходив з того, що після визнання судом договору оренди недійсним Відповідач втратив право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га та на даний час не має правових підстав для такого користування.

При цьому, як випливає з тексту судового рішення, суд першої інстанції враховував як рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16, так і інші докази, зокрема, пов`язані із встановленням власника спірної земельної ділянки, реєстрацією нерухомого майна, його інвентаризацією, адресою тощо.

5.17. Водночас суд апеляційної інстанції прийшов до іншого висновку та врахував, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 прийнято відмову ФОП Коширенкова С.В. від позову, визнано нечинним рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16 та закрито провадження у ній, а отже, у зв`язку із втратою 14.09.2023 чинності рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16, встановлені зазначеним судовим рішенням обставини не є преюдиціальними в розумінні частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України та підлягали доведенню на загальних підставах при розгляді справи № 911/1552/23 та винесенні рішення Господарським судом Київської області 21.11.2023.

При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що з огляду на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України) та презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 Цивільного кодексу України) саме на прокурора, яким заявлено позов у даній справі, покладається тягар доведення неправомірності укладеного ФОП Коширенковим С.В. з Трипільською сільською радою договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, площею 0,55 га, та неправомірності набуття права власності ФОП Коширенковим С.В. на розташоване на орендованій земельній ділянці майно та дійшов висновку про те, що Прокурором належними та допустимими доказами не доведено підстав свого позову.

5.18. З таким висновком, покладеним в основу оскаржуваної постанови у даній справі, колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

5.19. Відповідно до частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

5.20. При цьому обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні (наприклад про дотримання розумного строку; про те, чи мала сторона знати про певні обставини; чи є причина поважною; чи є певне перевищення значним тощо).

5.21. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.

5.22. Фактично спір у цій справі виник щодо зобов`язання Відповідача знести будівлі і споруди та демонтувати огорожу.

5.23. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у пунктах 85 - 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі 916/1174/22 суд звертав увагу, що правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

5.24. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

5.25. Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно було визначити, насамперед, хто є власником спірної земельної ділянки. Водночас, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки фактам, що спірна земельна ділянка не перебувала і не перебуває у межах села Трипілля Обухівського району, а розташована в межах іншого населеного пункту - міста Українка.

При цьому суд одночасно доходить суперечливих висновків, з одного боку, що за інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 03.07.2023, Трипільська сільська рада є суб`єктом права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, площею 0,55 га, з цільовим призначенням: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а з іншого, що присвоєння адреси спірному майну, інвентаризація земельної ділянки здійснювалась саме Позивачем (Українською міською радою).

5.26. Апеляційний господарський суд також не надав оцінки іншим доказам наявним у справі, в тому числі протоколам огляду земельної ділянки. Крім того, обставини знаходження спірної земельної ділянки поза межами села Трипілля в межах міста Українка підтверджені матеріалами справи № 911/2504/16, зокрема і висновком земельно-технічної експертизи та не припинили свого існування за самим лише фактом визнання нечинним судового рішення.

5.27. При цьому поза увагою суду залишилось і питання оцінки дій Відповідача крізь призму реалізації доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право оренди), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від нього, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.

5.28. Поза увагою апеляційного господарського суду залишилось те, що з точки зору суб`єктивної поведінки Відповідач у цій справі був позивачем у справі № 911/2504/16, доводив відсутність повноважень у Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області прав та повноважень на укладення договору оренди, зазначені обставини визнавались і самою Трипільською сільською радою, в подальшому Відповідач вчиняв юридично-значущі дії, спрямовані на отримання цієї ж спірної земельної ділянки у користування у Позивача, присвоєння адреси, реєстраційні дії щодо спірного майна.

Зазначені обставини документально доводились Прокурором додатково до посилання на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16 та встановлені у ньому обставини.

При цьому на момент звернення з позовом (23.05.2023) рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16 було чинним більше 5,5 років, а відмова від позову відбулась вже під час розгляду цієї справи.

5.29. Не дослідивши вказаних обставин, не надавши оцінки іншим доказам на підтвердження/спростування місцезнаходження земельної ділянки у селі Трипілля, апеляційний суд обмежився лише констатацією факту втрати чинності судовим рішенням від 08.11.2017, визнавши автоматичним наслідком такої втрати відновлення дії договору оренди спірної земельної ділянки та сформувавши виключно на цьому подальші доводи щодо законності будівництва спірного нерухомого майна.

5.30. Додатково Суд звертає увагу й на те, що апеляційному господарському суду необхідно було надати й оцінку дій сторін із подання відповідних доказів, їх прийняття тощо з урахуванням приписів частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України щодо того, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.31. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

5.32. Як вбачається з матеріалів даної справи, її апеляційний розгляд відбувся без дослідження судом всіх обставин, зокрема без урахування хронології виникнення, припинення та відновлення орендних відносин, учасниками яких є Відповідач, Міськрада та Трипільська сільська рада, без з`ясування підстав для існування таких відносин на даний час, ураховуючи суб`єктний склад таких відносин та відносини щодо користування земельною ділянкою понад 5,5 років без відповідного юридичного титулу.

В такий спосіб колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів Скаржника, що формальне посилання на втрату чинності рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16 без дослідження зазначених обставин призвело до того, що апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям повноти, об`єктивності та не є таким, що відбувся з урахуванням всіх обставин справи.

5.33. З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги Прокурора знайшли своє часткове підтвердження, що є підставою для скасування оскаржуваної ним постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Частина четверта статті 310 цього ж кодексу передбачає, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

6.5. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

6.6. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 911/1552/23 скасувати.

3. Справу № 911/1552/23 направити на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ