Рішення

від 11.06.2024 по справі 337/783/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 11.06.2024

Справа № 337/783/24

Провадження № 2/334/1446/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі

судді Бредіхіна Ю.Ю.,

за участю секретаря Жураківської В.А.,

представника позивача - Войтовича Є.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділ по Хортицькому району служби у справах дітей Запорізької міської ради про позбавлення батьківських прав,

установив:

І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав відносно спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування своїх вказав на те, що у них із відповідач є спільна дитина, сторони у шлюбі не перебували, спільно ніколи не мешкали, з моменту народження дитина залишилась проживати із батьком. Останні шість місяців відповідач життям, здоров`ям та розвитком дитини не цікавиться. На підставі викладеного, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України (далі за текстом - СК України) просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач відзиву на позов не надала.

Представником позивача адвокатом Войтовичем Є.М. надано суду заяву ОСОБА_3 від 29.03.2024 року про те, що вона погоджується із фактичними обставинами, викладеними у позові, та просить суд вирішити справу на власний розсуд. Названа заява посвідчена приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Нарохою О.В.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою суду від 13.03.2024 року відкрито загальне провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.04.2024 року зарито підготовче провадження.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.06.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 30.03.2017 року, виданим Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Відповідно до висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування від 03.05.2024 №21.01/03-30/204 орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина.

Свідок ОСОБА_5 , яка є бабусею позивача, у судовому засіданні повідомила суду, що проживає неподалік від позивача та вказала на те, що дитиною займається лише позивач, про мати дитини їй мало що відомо.

Свідок ОСОБА_6 , який є батьком позивача, вказав на те, що сторони фактично ніколи не жили подружжям, принаймні йому про це невідомо, а відповідач живе своїм життям та не цікавиться життям дитини.

ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Суд критично оцінює висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування від 03.05.2024 №21.01/03-30/204 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки, по суті, такий висновок базується лише на нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_3 про розгляд справи за її відсутності. Вказана заява напевно надана органу опіки та піклування самим позивачем чи його представником.

Водночас, суд констатує той факт, що органом опіки та піклування не вжито жодного заходу аби хоча б повідомити ОСОБА_3 про розгляд питання щодо доцільності позбавлення її батьківських прав, і тим більше дій за-для з`ясування її ставлення до цього.

Такий підхід органу опіки та піклування суд визнає вкрай формальним та неналежним виконанням функцій, покладених державою на орган опіки та піклування. А з урахуванням того, що орган опіки та піклування не забезпечив навіть базового права відповідача бути повідомленим про дату, час та місце розгляду питання, яке стосується її батьківських прав, суд не вважає за можливе прийняти відповідний висновок від 03.05.2024 №21.01/03-30/204 за належний доказ.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15, 16, 17 постанови від 30 березня 2007 року № «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 16 названої вище постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкуються в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У даному випадку покази свідків сторони позивача також сприймаються судом критично, адже це близькі родичі самого позивача, які до того ж мало залучені до життя самого позивача.

При розгляді справи «Савіни проти України» (CASE OF SAVINY v. UKRAINE) №39948/06, п. 49-50) Європейський суд з прав людини наголосив на такому.

Хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу «Ньяоре проти Франції» (Gnahore v. France), № 40031/98, п. 59, ECHR2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» (Scozzari Giunta v. Italy), [GC], №№ 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини»(Haase v. Germany), № 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки» (Wallova and Walla v. the Czech Republic), № 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і «Гавелка та інші проти Чеської Республіки» (Havelka and Others v. the Czech Republic), № 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу «К. А. проти Фінляндії» (K. A. v. Finland), № 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу «Мозер проти Австрії» (Moser v. Austria), № 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі «Валлова і Валла проти Чеської Республіки», пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).

Аналіз зазначених положень закону, прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає можливість зробити висновок, що підставою позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім`ї обстановки, коли батьки внаслідок свідомої, винної поведінки не виконують своїх обов`язків щодо виховання, утримання, розвитку дітей, їх навчання та лікування і коли таку ситуацію неможливо виправити іншими заходами.

Більш того, таке втручання зі сторони держави у життя людини як позбавлення її батьківських прав має насамперед переслідувати мету захисту інтересів самої дитини.

У даній конкретній справі суду не надано жодного належного доказу того, що позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини призведе до захисту інтересів самої дитини.

Керуючись ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділ по Хортицькому району служби у справах дітей Запорізької міської ради про позбавлення батьківських прав у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 18.06.2024 року.

Суддя Ю.Ю. Бредіхін