Дата документу 19.11.2024 Справа № 337/783/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 337/783/24 Головуючий у І інстанції: Бредіхін Ю.Ю.
Провадження № 22-ц/807/1558/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Євгена Михайловича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - відділ по Хортицькому району служби у справах дітей Запорізької міської ради, про позбавлення батьківських прав,-
В С Т А Н О В И ЛА:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - відділ по Хортицькому району служби у справах дітей Запорізької міської ради, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У шлюбі сторони не перебували, спільно ніколи не мешкали, не вели спільного господарства, не мали жодних спільних прав та обов`язків. З моменту народження дитина за домовленістю сторін проживала разом з батьком за його адресою. Останній час відповідач не цікавиться життям та здоров`ям сина, не бере участі в його утриманні та вихованні.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути судові витрати зі сплати судового збору та витати на правову допомогу адвоката в розмірі 8000 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинами справи, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції встановив факт народження дитини від сторін, у рішенні є посилання на показання свідків, проте їх зміст викладений судом викривлено. Суд першої інстанції не взяв до уваги висновок органу опіки і піклування, обґрунтовуючи це припущенням того, що заява відповідача «напевно подана самим позивачем чи його представником». Суд не зазначив які саме докази переконали його у відсутності необхідності застосування п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, яка визначає як самостійну підставу позбавлення батьківських прав ухилення від виконання обов`язку виховання дитини.
Відзивів у справі не надходило.
У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Войтович Є.М. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 141, 142-144), своїх представників до суду не направили. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Окремо колегія суддів зауважує, що апеляційний суд направляв ОСОБА_2 копії процесуальних документів у справі (копію ухвали, копію апеляційної скарги, судову повістку), проте конверти повернулися до суду не врученим із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 110, 130), суд неодноразово відкладав судове засідання у зв`язку з неявкою відповідача, здійснював оголошення про виклик до суду (а.с. 125, 142), направив судову повістку на електронну адресу ОСОБА_2 (а.с. 144), проте вона в судові засідання не з`являлась.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому, враховуючи вичерпання можливостей апеляційного суду у здійсненні належних заходів повідомлення відповідача про розгляд справи, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних доказів підстав позбавлення батьківських прав батьків, якими є виникнення в сім`ї обстановки, коли батьки внаслідок свідомої, винної поведінки не виконують своїх обов`язків щодо виховання, утримання, розвитку дітей, їх навчання та лікування і коли таку ситуацію неможливо виправити іншими заходами.
Колегія суддів вважає цей висновок таким, що не відповідає обставинам справи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 30.03.2017 року, виданим Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Відповідно до висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування № 21.01/03-30/204 від 03.05.2024 орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина. У вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_2 не проявляє батьківського піклування та турботи до малолітнього сина, не цікавиться його фізичним та духовним розвитком, живе окремо своїм особистим життям. На теперішній час малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжує проживати разом з батьком, який займається його вихованням та утриманням, супроводжує сина до лікарів та виконує всі рекомендації для розвитку своєї дитини. Відповідно до інформації КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 29.04.2024, укладена декларація з лікарем-педіатром ОСОБА_4 , малолітній ОСОБА_3 на диспансерному обліку не перебуває, щеплений за віком, надані рекомендації педіатра виконуються в повному обсязі. 23.04.2024 спеціалістом Відділу здійснено вихід за адресою проживання дитини: АДРЕСА_1 . Відповідно до складеного спеціалістом акту обстеження: у квартирі зроблений косметичний ремонт, є необхідні меблі, побутова техніка, дитина має окрему кімнату, одяг, взуття за віком та сезоном, засоби особистої гігієни, планшет для заняття на підготовчих курсах, забезпечений усім необхідним для життя та розвитку. Відповідно до інформації Запорізького міського центру соціальних служб від 29.04.2024 під час спілкування фахівця Центру з малолітнім, ОСОБА_3 одразу пішов на контакт, не відчувалось тривожності та замкнутості. ОСОБА_3 розповів, що відвідує підготовчі курси до школи, полюбляє математику. У вільний час полюбляє малювати, грати в машинки та гуляти з батьком на вулиці. Під час запитань про маму, ОСОБА_3 дуже засмучувався та уникав відповідей. На засіданнях комісій з питань захисту прав дитини був присутній тільки батько. Згадані висновки також наявні в матеріалах справи (а.с. 46-52).
Свідок ОСОБА_6 , яка є бабусею позивача, у судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції повідомила, що проживає неподалік від позивача та вказала на те, що дитиною займається лише він, про матір дитини їй мало що відомо.
Свідок ОСОБА_7 , який є батьком позивача, вказав на те, що сторони фактично ніколи не жили подружжям, принаймні йому про це невідомо, а відповідач живе своїм життям та не цікавиться життям дитини.
Крім того, матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 від 29.03.2024, в якій вона погоджується з викладом фактичних обставин, на які посилається ОСОБА_1 у своїй позовній заяві про позбавлення її батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У судові засідання з розгляду цього позову вона з`являтися не бажає, просить вирішити справу на розсуд суду. Справжність підпису ОСОБА_2 засвідчив приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О.В. (а.с. 24).
При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові ВС від 29.11.2023 у справі № 607/15704/22, відповідно до якого суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).
Оцінивши вищезазначені докази у сукупності з іншими доказами у справі, такими як висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування № 21.01/03-30/204 від 03.05.2024, відповідно до якого орган опіки вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , у порушення вимог частини шостої статті 19 СК України, суд першої інстанції, не застосовуючи його, не вказав, чому такий висновок є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини, колегія суддів доходить переконання, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідає інтересам малолітньої дитини, так як мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків: тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її розвиток, вона взагалі не спілкується з сином; не надає йому доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє жодного інтересу до внутрішнього світу і виховання сина, підтвердженням чого є відсутність бажання малолітнього Кирила говорити про матір, якої він ніколи не бачив.
Оскільки від самого народження про дитину піклується її батько, натомість матине проявляла за цей час жодного інтересу до неї, не цікавився їх життям, жодної участі у вихованні чи навчанні дитини не брала, не допомагала матеріально.
Колегія суддів вважає, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
Суд поверхнево дослідив висновок органу опіки та піклування (а.с. 46-52), який є не лише думкою компетентного органу про доцільність позбавлення батьківських прав, а й суттєвим доказом ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
Відповідно до абз. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від З30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини. її навчання. підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
26 січня 2022 року у справі 203/3505/19 Верховний Суд зазначив, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав.
Відповідно до ст.ст. 8,11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки, або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя тощо.
Конвенцією про Права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення. судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до вимог статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд стверджує, що верховенство права означає, що усі люди рівні перед законом як у своїх правах, так і в своїх обов`язках. Тим не менше, законодавство має враховувати різницю між людьми та ситуаціями за умови, що така різниця має об`єктивну і розумну підставу, переслідує правомірну мету, узгоджується з вимогами, яких дотримуються демократичні суспільства, та пропорційні цим принципам (рішення у справі «Партія добробуту (Refah Partisi), Ербакан, Казан та Текдаль проти Туреччини», від 31 липня 2001 року).
Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, від 27 жовтня 1993 року, Ankerl v. Switzerlan, заява № 17748/91, від 23 жовтня 1996 року та
Kaya v. Austria, заява № 54698/00, від 08 червня 2006 року).
Крім того, колегія суддів зауважує, що в ході перегляду справи встановлено, що сторони ніколи не перебували в шлюбі, дитина від самого народження проживає з батьком, а єдине, що пов`язує малолітнього Кирила із ОСОБА_2 - це номінальний запис про матір у графі його свідоцтва про народження.
Враховуючи вищевикладене, оскільки ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання дитини без поважних причин, не виявляє щодо свого сина материнського піклування, не займається його вихованням та не піклується про нього, не проявляє інтересу до стану його здоров`я, не цікавиться його фізичним, моральним і духовним розвитком, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є.М. слід задовольнити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2024 року в цій справі - скасувати, та прийняти нову постанову про задоволення позову.
При цьому колегія суддів зауважує, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Тобто, відповідач не позбавлена можливості все ж таки змінити своє ставлення до дитини та його виховання і у подальшому поставити питання про поновлення у батьківських правах (стаття 169 СК України), а також не позбавлена можливості звернутись до суду із заявою про надання їй права на побачення з дитиною (ст. 168 СК України).
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки новою постановою апеляційний суд задовольняє позов, ОСОБА_1 має право на відшкодування йому витрат судового збору, сплаченого за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1618,30 грн, що разом складає 2829,50 грн, які слід стягнути з ОСОБА_2 на його користь.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 разом із позовною заявою надав акт приймання виконаних робіт від 07.02.2024, складений адвокатом Войтовичем Є.М. та ОСОБА_1 про те, що адвокат надав послуги на суму в загальному розмірі у 8000 грн, що складається з: вивчення первинних матеріалів -3000 грн; вивчення нормативних документів та судової практики - 3000 грн, складання позовної заяви - 2000 грн. Підписанням цього акту сторони констатують факт оплати клієнтом наданих послуг у зазначеній сумі. До позову також додано квитанцію до прибуткового касового ордера від 07.02.2024 про сплату ОСОБА_1 8000 грн.
Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції та їх характер, а також з метою дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у цій справі під час розгляду справи в суді першої інстанції, в сумі 3000 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Євгена Михайловича - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2024 року - скасувати.Прийняти в цій справі нову постанову, якою:
«Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - відділ по Хортицькому району служби у справах дітей Запорізької міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката, яких він зазнав під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2829 (дві тисячі вісімсот двадцять дев`ять) гривень 50 копійок.»
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 29 листопада 2024 року.
Головуючий:
Судді:
Суд | Запорізький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 19.11.2024 |
Оприлюднено | 03.12.2024 |
Номер документу | 123385962 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них про позбавлення батьківських прав |
Цивільне
Запорізький апеляційний суд
Поляков О. З.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні