Постанова

від 13.06.2024 по справі 570/592/15-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2024 року

м. Рівне

Справа № 570/592/15-ц

Провадження № 22-ц/4815/360/24

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Боймиструк С.В.,

судді: Хилевич С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Мороз А.В.,

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_6 та представника ОСОБА_2 адвоката Вагіна Дмитра Сергійовича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до власника веб-сайту "ВСЕ" ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Рівненського тижневика "Льонокомбінат" про захист честі і гідності, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

05 лютого 2015 року суддя Рівненського міського суду Тимощук О.Я. звернувся до суду із даним позовом, в якому вказував на заподіяння йому моральної шкоди внаслідок поширення серед необмеженого кола людей завідомо неправдивої, образливої інформації, яка не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність та завдає шкоди його діловій репутації, чим порушено його особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації, що гарантується ст.299 ЦК України.

Просив визнатинедостовірною таспростувати інформацію,яка булаопублікована:

1. 28 липня 2013 року в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" (http://www.vse.rv.ua), в статті під назвою "Через суддю рівнянка втратила квартиру";

2. ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під заголовком "Хто забрав у рівнянки квартиру?";

3. ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під заголовком "Рівненський суд знову взявся ділити квартиру пенсіонерки";

4. ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), на першій і п`ятій сторінках фоторепортажу протесту;

5. ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в статті під заголовком "У квартирній справі судді нові потерпілі. Звинувачують рівненську міліцію";

6. ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті "ВСЕ"( ІНФОРМАЦІЯ_2 , в статті під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_6 ";

7. ІНФОРМАЦІЯ_7 на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під заголовком "Рівненський суддя знову в центрі квартирного скандалу";

8. ІНФОРМАЦІЯ_7 на сторінці 4 Рівненського тижневика "Льонокомбінат" за № 14 (119) в статті під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_8 ";

9. ІНФОРМАЦІЯ_9 на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , в статті під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_10 відповідатиме за квартирні шахрайства?";

10. ІНФОРМАЦІЯ_11 на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під заголовком "Скандальний рівненський суддя хоче "здерти" 200 тисяч гривень із багатодітної мами-журналістки",

де міститься інформація про особу позивача, в якій його звинувачують у низьких моральних якостях та у вчиненні правопорушень, за які передбачена кримінальна відповідальність, систематичних і грубих порушеннях присяги судді при відправленні правосуддя, а також така інформація стосувалася його батька.

Рішенням Рівненського районного суду від 14 грудня 2023 року позов ОСОБА_7 до Рівненського об`єднання"Агенство"Рівнеінформ"власника веб-сайту"ВСЕ" ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,Рівненського тижневика"Льонокомбінат" про захистчесті ігідності,відшкодування моральноїшкоди - задоволено частково.

Визнано інформацію, що стосується позивача ОСОБА_7 , яка опублікована в засобах масової інформації:

- ІНФОРМАЦІЯ_7 на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Рівненський суддя знову в центрі квартирного скандалу";

- ІНФОРМАЦІЯ_7 на стор.4 Рівненського тижневика "Льонокомбінат" за № 14 (119) під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_8 ";

- ІНФОРМАЦІЯ_9 на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_10 ";

- ІНФОРМАЦІЯ_11 на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Скандальний рівненський суддя хоче "здерти" 200 тисяч гривень із багатодітної мами-журналістки",

такою, що викладена на фактичних твердженнях, які підлягали перевірці на предмет їх достовірності, але ця інформація не була перевірена перед публікацією, а тому могла містити недостовірну інформацію.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 щодо визнання недостовірною інформації, опублікованої:

- ІНФОРМАЦІЯ_12 в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), де опубліковано статтю під назвою "Через суддю рівнянка втратила квартиру";

- ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Хто забрав у рівнянки квартиру?";

- ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Рівненський суд знову взявся ділити квартиру пенсіонерки";

- ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 на першій і п`ятій сторінках фоторепортажу протесту;

- ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "У квартирній справі судді нові потерпілі. Звинувачують рівненську міліцію";

- ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті "ВСЕ"( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Рівненський апеляційний суд скасував скандальне рішення судді Тимощука" за спливом позовної давності.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 щодо спростування недостовірної інформації за недоведеністю і безпідставністю цих вимог до відповідачів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 і відсутністю вказаних засобів масової інформації, а саме: веб-сайту "Все"(http://www.vse.rv.ua/) та Рівненського тижневика "Льонокомбінат" на даний час.

Не погоджуючисьз рішеннямсуду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу у якій доводить його незаконність через порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що рішення в частині задоволених позовних вимог слід змінити, оскільки резолютивна частина суперечить як заявленим позовним вимогам так і мотивувальній частині рішення суду. Відтак просить визнати інформацію стосовно позивача у публікаціях ІНФОРМАЦІЯ_7 , 04 квітня 2014 року, 26 січня 2015 року, 05 травня 2015 року недостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача.

В частині відхилених позовних вимог через застосування наслідків спливу позовної давності апелянт, посилаючись на правову позицію викладену у постанові ВС від 27 червня 2019 року по справі №640/1135/15-ц, вказує, що вимоги про захист гідності, честі та ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно п. 1 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність на них не поширюється, крім випадків встановлених законом, зокрема п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України і статтею 37 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації».

Також апелянт не погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог до відповідача ОСОБА_5 .. Вважає, що він є власником сайту на якому публікувались спірні матеріали, тому повинен нести відповідальність разом з їх автором.

Відтак просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задоволити вимоги ОСОБА_6 в частині: визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача ОСОБА_6 інформацію опубліковану на вебсайті «ВСЕ» за 2013 рік.

Тобто, вимоги апеляційної скарги звелись до визнання недостовірною інформації та такою що принижує честь, гідність і ділову репутацію у всіх 10 публікаціях.

Також з апеляційною скаргою звернулась ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Вагін Д.С., де зазначає про незаконність рішення суду через неповне з`ясування обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вважає, що позивач не довів поширення інформації відповідачем ОСОБА_2 .. Вона не є власником сайту, не має можливості самостійно поширювати на ньому будь-яку інформацію, а лише направляла матеріал, який редагувався, видозмінювався та в подальшому розміщувався на сайті.

Стверджує про неврахування судом першої інстанції того, що для висловлювань, щодо спростування яких заявлено позов, існували фактичні підстави, які підтверджені доказами, що містяться в матеріалах справи. Як на підтвердження таких доводів посилається: на повідомлення ОСОБА_4 , показання секретаря судового засідання ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_12 щодо обставин представництва інтересів ОСОБА_13 у справі №569/2845/13-ц, яка розглядалась ОСОБА_6 та наявності позапроцесуальних дій судді, що полягали в привласненні оригіналів документів ОСОБА_13 на квартиру та вимозі сплатити частку від її вартості. Крім того посилається на висновок експерта №1-169 від 06.11.2014 року, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_13 в заяві до судді ОСОБА_6 про розгляд справи (№569/2845/13) без її участі виконаний не ОСОБА_13 , а іншою особою. А також посилається на матеріали цивільних справ:

- №569/2845/13-ц за позовом ОСОБА_13 до Рівненської міської ради про визнання права власності на квартироволодіння в порядку спадкування, яку було розглянуто ОСОБА_6 за відсутності позивача, з врахуванням підробленої заяви про проведення судового засідання за відсутності позивача ОСОБА_14 , зареєстрованої в Рівненському районному суді від імені ОСОБА_14 ,

- 569/8577/13-ц за позовом ОСОБА_15 до виконавчого комітету Рівненської міської ради про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно за законом, в якій були використані документи щодо квартири по справі ОСОБА_13 , отримані ОСОБА_6 від ОСОБА_4 ,

- №1716/1029/12 за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про визнання частини квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, її поділ та визнання договору дарування частини квартири недійсним, в межах якого він заявляв позовні вимоги, які згодом змінив на визнання права власності на квартиру іншої жінки (її частину). Тому вказана обставина, що ОСОБА_16 (батько ОСОБА_6 ) хотів отримати право власності на частину квартири іншої жінки, є фактичною обставиною, а надання фактичним обставинам відповідної оцінки є правом журналіста.

Вказує, що журналіст ОСОБА_2 добросовісно збирала інформацію з різних джерел та перевіряла її. Окрім вищезгаданих, апелянт вказує на заяви про вчинення злочинів, аудіо запис розмови ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , матеріали журналістського розслідування за участю інших журналістів, опитування сусідів ОСОБА_13 , відеорепортажів телеканалу "ZIK", офіційної пресконференції прокурора Рівненської області. Таким чином вважає, що доведеними та перевіреними є наступні фактичні обставини: - перебування в провадженні судді Тимощука О.Я. справи №569/2845/13-ц за позовом ОСОБА_13 до Рівненської міської ради про визнання права власності на квартироволодіння в порядку спадкування; - позапроцесуальне спілкування з представником ОСОБА_13 ОСОБА_4 з метою отримання частки від вартості квартири за задоволення позову; - отримання та неповернення суддею оригіналів документів на спірну квартиру. Отже вказані відомості мали місце і громадськість мала право знати про вказані відомості, їх достовірність та правдивість підтверджується вищезазначеними фактичними підставами та не спростована позивачем жодними іншими доказами.

Апелянт, посилаючись на міжнародні нормативно-правові акти та рішення ЄСПЛ у сфері спірних відносин, зазначає, що позивач є публічно посадовою особою, тому рівень уваги громадськості та контролю є більшим ніж до пересічного громадянина. Межі допустимої критики та оцінки дій судді ОСОБА_6 є значно ширшими, ніж окремої пересічної особи, що дозволяє більший ступінь перебільшення та навіть провокації. Вказує, що публікації зумовлені позапроцесуальною поведінкою судді, це становить надзвичайний суспільний інтерес і суспільство має право знати цю інформацію. До того ж відповідач стверджує, що ОСОБА_6 не розмежовує факти і оціночні судження та хоче спростувати публікації, які він додав до позову у повному обсязі, однак оціночні судження не підлягають спростуванню, а для всіх висловлювань в публікаціях були фактичні підстави, доведені належними доказами.

ОСОБА_6 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , заперечує викладені у ній доводи.

Вказує що ОСОБА_2 є автором публікацій і тому є належним відповідачем.

Погоджується з висновком місцевого суду, що поширена інформація є негативною, недостовірною та викладеною у формі фактичних тверджень, що не були доведені чи підтверджені належними та допустимими доказами зі сторони Відповідачів, що було їх процесуальним обов`язком.

Зазначає, що оспорювані публікації містять фрагменти, які не можна розцінювати як гостру критику діяльності, так як в них прямо вказується на порушення законодавства, при цьому посилається на презумпцію невинуватості.

Вважає, що суд надав правильну оцінку зібраним письмовим доказам та дійшов висновку, що вони спростовують поширену відповідачами інформацію. А отже, відповідачі відверто вдались до фальсифікації фактів, які не важко перевірити на підставі наявності чи відсутності документальних джерел.

Посилаючись на міжнародні нормативно-правові акти та рішення ЄСПЛ у сфері спірних відносин, стверджує, що у досліджених публікаціях мала місце не критика, а факти висловлення у формі наклепу, а журналісти повинні дотримуватись принципів відповідальної публіцистики та журналістської етики.

Враховуючи викладене просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Від іншихучасників справи відзивів не надходило.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що на час подій, що є предметом спору та на час ухвалення рішення, ОСОБА_6 був та є суддею Рівненського міського суду Рівненської області.

28 липня, 02 серпня, 10 вересня, 19 вересня, 30 вересня, 16 жовтня 2013 року, 01 квітня 2014 року, 26 січня та 05 травня 2015 року на вебсайті "ВСЕ" опубліковані статті, де міститься інформація щодо позивача, а 04 квітня 2014 року інформація аналогічного змісту опублікована у Рівненському тижневику "Льонокомбінат".

05 лютого 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до авторів розповсюдженої інформації та власників веб-сайту і друкованого засобу про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди та просив визнати недостовірною та спростувати інформацію викладену про нього в цих публікаціях.

Дана справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року рішення Рівненського районного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2016 року у цій справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2016 року про закриття провадження в справі в частині відмови ОСОБА_19 від позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди не оскаржувалась та скасована не була (т.2 а.с. 175, 251).

Передаючи справу на новий розгляд Вищий спеціалізованийсуд Україниз розглядуцивільних ікримінальних справвиходив зтого,що позивачем було надано докази на спростування опублікованої інформації, зокрема: судові рішення у справі за позовом ОСОБА_15 до виконавчого комітету Рівненської міської ради про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно за законом; судові рішення у справі за позовом ОСОБА_13 до Рівненської міської ради про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування; матеріали справи за скаргою ОСОБА_13 на постанову старшого слідчого відділу прокуратури Рівненської області Малого В.О. від 07 квітня 2015 року про закриття кримінального провадження; постанова старшого слідчого СВ Рівненського MB УМВС Шоцького І.В. від 28 серпня 2015 року про закриття кримінального провадження; ухвала Здолбунівського районного суду від 10 листопада 2015 року у справі № 569/14804/15-к; матеріали об`єднаних кримінальних проваджень прокуратури Рівненської області за заявами ОСОБА_13 ; матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_17 , ОСОБА_20 про визнання частини квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, її поділ та визнання договору дарування частини квартири недійсним, які судом не прийнято до уваги, не досліджено та не оцінено, натомість судом першої інстанції без належної правової оцінки здійснено висновок про наявність оціночних суджень без спростування доводів позивача про наклеп та безпідставні звинувачення.

Крім того суд касаційної інстанції вказав, що посилаючись на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленою 12 лютого 2004 року на 827 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя, та вказуючи, що публічні фігури підлягають ретельному громадському контролю і потенційної гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації, суд першоїінстанції неврахував,що спірніпублікації немістять критики, що свідчить про те, що судом не перевірялись спірні публікації на предмет форми їх викладення.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ст.277 Цивільного кодексу України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірноїінформації здійснюєтьсяособою,яка поширилаінформацію. Поширювачем інформації яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа,яка пошириланедостовірну інформацію,невідома,фізична особа,право якоїпорушено,може звернутисьдо судуіз заявоюпро встановленняфакту недостовірностіцієї інформаціїта їїспростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідьта спростуванняу томуж засобімасової інформаціїє неможливиму зв`язкуз йогоприпиненням,така відповідьта спростуваннямають бутиоприлюднені віншому засобімасової інформації,за рахунокособи,яка пошириланедостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У частині третій статті 277 ЦК України (до 19.04.2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.

Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації (висновок Верховного Суду у постанові від 11.10.2023 року по справі №757/43705/19)

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням,чи оціночнимсудженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у вищевказаній постанові у пунктах 9-12 роз`яснив судам, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

У пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто…повідомляється чітко, точно та є констатацією факту.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З копії долученої позивачем публікації на вебсайті "ВСЕ" за 28 липня 2013 року вбачається, що автором ОСОБА_2 фактично процитовано ОСОБА_4 , яка на той час представляла інтереси позивача у справі №569/2845/13-ц за позовом ОСОБА_13 до Рівненської міської ради про визнання права власності на квартироволодіння в порядку спадкування. У змісті публікації відтворено твердження ОСОБА_4 про вимогу судді ОСОБА_19 надати неправомірну вигоду за задоволення позову та привласнення оригіналів документів на квартиру в справі, що розглядалась. При цьому такі твердження подаються автором у категоричній формі як констатація факту вчинення позивачем неправомірних діянь («вимагав від власниці хабар» «коли позивачкавідмовилася,він взяворигінали документівдля нібитоознайомлення та… забравсобі») Надалі такі твердження повторювались, мали відсильний характер у публікаціях за 02 серпня, 10 вересня, 19 вересня, 30 вересня, 16 жовтня 2013 року, 01 квітня 2014 року, 26 січня та 05 травня 2015 року на вебсайті "ВСЕ", а 04 квітня 2014 року інформація аналогічного змісту опублікована у Рівненському тижневику "Льонокомбінат".

Поширену інформацію не можна вважати оціночним судженням або ж критикою, оскільки автором висловлюється звинувачення позивача у вчинення дій, які містять ознаки складу злочину, відповідальність за які встановлена КК України, відповідно таку інформацію можна перевірити на предмет її дійсності. При цьому у текстах використовується різка лексика («одіозний», «псевдосудейка-кримінальний бандюк»), що безспірно є негативною інформацією.

Однак опублікована інформація щодо ОСОБА_6 спростовується тим, що:

у справі №569/2845/13-ц в якій ОСОБА_13 позивалась до Рівненської міськради по визнання права власності на квартиру в порядку спадкування рішенням міського суду від 05 червня 2013 року під головуванням ОСОБА_6 позивачці буловідмовлено впозові,а представник ОСОБА_13 ОСОБА_4 відмовилась відпозову на стадії апеляційного перегляду справи, що підтверджується ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 15.10.2013 року (т. 1 а.с. 106-110).

У справі №569/8577/13-ц задоволено позов ОСОБА_15 до виконавчого комітету Рівненської міської ради про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно за законом. Встановлено факт проживання з спадкодавцем на момент його смерті та визнано правовласності на спірну квартиру (рішення Рівненського міського суду від 21.05.2013 року) (т.1. а.с. 99-102).

Тобто підтверджено, що «через суддю рівнянка не втрачала квартиру», вона її не набувала, не була її власницею та взагалі не мала права на неї, а право на спірну квартиру мала інша особа, а не ОСОБА_13 і зазначені судові рішення набрали чинності.

Постановою старшого слідчого відділу прокуратури Рівненської області В. Малого від 07 квітня 2015 року кримінальне провадження по окремому правопорушенню (епізоду) за фактом зловживання службовим становищем ОСОБА_6 , за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, що розслідується в межах об`єднаного кримінального провадження за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190 (шахрайство), ч. 1 ч. 4 ст. 358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), ч.2 ст. 364 (Зловживання владою або службовим становищем), ч.1 ст.384 (Завідомо неправдиве показання) КК України закрито (т.1 а.с. 116).

Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 23 червня 2015 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_13 на постанову слідчого від 07 квітня 2015 року про закриття провадження в справі. Ухвала набрала чинності 23 червня 2015 року. (т.1 а.с. 118-120).

Постановою Старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС в Рівненській області Шоцького І.В. від 28 серпня 2015 року було закрито кримінальне провадження в зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень. (т.1 а.с.121-129).

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежності їй вебсайту, оскільки вона є автором публікацій, що нею і не заперечується, які містили недостовірні твердження.

Також не заслуговують доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо перевірки отриманої інформації, оскільки первинно викладені твердження ґрунтувались лише на заявах ОСОБА_4 та тенденційно неодноразово,«за нагоди», зокрема в публікації Рівненського тижневика «Льонокомбінат» щодо батька позивача, повторювались у подальших публікаціях, розмножуючи недостовірну інформацію, яка ганьбить честь і гідність позивача.

Належними та допустимими доказами не підтверджується факт передачі ОСОБА_4 документів ОСОБА_6 та вимагання неправомірної вигоди. При цьому показання свідків є важливими, однак не можуть бути визначальними при вирішенні питання достовірності обставин про які йшлося в публікаціях стосовно ОСОБА_6 .

Таким чином у результаті розгляду справи відповідачами не надано достатніх доказів на підтвердження достовірності вищевказаної поширеної негативної інформації, яка порушує права позивача на повагу до його гідності та честі, на недоторканність ділової репутації.

В постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) міститься висновок про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

Відтак ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є належними відповідачами у справі про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, як джерело та автор розповсюдженої недостовірної інформації, однак позовні вимоги позивача, щодо них, у заявлений ним спосіб задоволені бути не можуть, про що зазначено далі.

Колегія суддів частково погоджується з висновками місцевого суду, щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог про спростування недостовірної інформації стосовно публікацій в мережі Інтернет на веб-сайті "ВСЕ" (http://www.vse.rv.ua ) ІНФОРМАЦІЯ_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 19 вересня 2013 року, 30 вересня 2013 року та 16 жовтня 2013 року за спливом строків позовної давності.

Щодо інших публікацій на цьому сайті та в газеті «Льонокомбінат», а саме від 01 квітня 2014 року, 04 квітня 2014 року, 26 січня 2015 року, 05 травня 2015 року, то вимоги про їх спростування також не можуть бути задоволені з підстав наведених нижче.

Пропуск позивачем річного строку позовної давності для вимог про спростування недостовірної інформації для належного захисту прав позивача не перешкоджає йому у межах загального трьохрічного строку позовної давності, який позивачем дотримано, вимагати від відповідачів визнання цієї інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію.

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Як вбачається із листа ПП "Фріхост" від 15 січня 2016 року, відносно домена vse.rv.ua доменне ім`я зареєстроване користувачем, в профілі якого вказані дані: ОСОБА_21 , телефон НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.207-208).

Ухвалою Рівненського районного суду від 17 лютого 2016 року за клопотанням представника позивача заявлений відповідачем Рівненського об`єднання "Агенство "Рівнеінформ" було заміненоналежним відповідачем ОСОБА_5 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (т.1 а.с. 219-220).

Із долученої відповідачем ОСОБА_5 копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера вбачається, що йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_3 . Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований в смт. Клевань, Рівненського району. Тобто в листі ПП "Фріхост" зареєстровані дані ОСОБА_22 , які не співпадають з даними відповідача ОСОБА_5 (т.1 а.с.236-241).

В судовому засіданні ОСОБА_5 підтвердив, що ідентифікаційний номер не змінював, номер телефону йому не належав і він не був і не є власником веб-сайту «Все». В рішенні по іншій цивільній справі його зазначено власником, однак це рішення він за пропуском строку не зміг оскаржити.

Отже, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_5 , як до неналежного відповідача, посилаючись на відсутність в матеріалах справи беззаперечних доказів на підтвердження того, що саме він є власником вебсайту www.vse.rv.ua. Слід зазначити, що не доведено навіть те, що він є реєстрантом сайту.

Що стосуєтьсявідповідача -Рівненського тижневика"Льонокомбінат",то слідзазначити,що з2018року представниквідповідача усправі нез`являвся.У відкритомудоступів мережі інтернет (https://my.rv.ua/hotnews/u-rivnomu-viyshov-ostanniy-vipusk-gazeti-lonokombinat/) наявна інформація про припинення роботи редакції газети Льонокомбінат та виходу останнього номера газети з серпня 2018 року. Питання про залучення до участі в справі правонаступника, судом не розглядалось, відповідних клопотань позивач в справу не подавав.

Отже,місцевий суддійшов обґрунтованоговисновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 щодо спростування недостовірної інформації щодо відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а замість веб-сайту "Все"(http://www.vse.rv.ua/) та Рівненського тижневика "Льонокомбінат" ніхто не може друкувати спростування інформації. Слід зауважити, що з тих же підстав неможливо задовольнити позов і до ОСОБА_2 ..

Питання про оприлюднення спростування, щодо частини публікацій в інших засобах масової інформації та їх визначення за прийнятними розцінками з надання послуг з опублікування, місцевим судом не вирішувалось та з цих підстав не оскаржувалося. Слід зазначити, що оскільки таке спростування проводиться за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію, то це має важливе значення в спорі для уникнення можливого зловживання позивача та покладення на відповідачів суттєвих фінансових витрат.

Відповідно доч.2ст.5ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, виходячи з об`єктивних обставин неможливості задоволення позовних вимог ОСОБА_6 у спосіб заявлений ним про спростування недостовірноїінформації розповсюдженоїщодо ньоговідповідачами в засобах масової інформації, для ефективного захисту його інтересів колегія суддів вважає за можливе визнати як факт, розповсюджену щодо нього веб-сайтом"Все"та редакцієюРівненського тижневика"Льонокомбінат"інформаціюнедостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_6 .

За таких обставин, місцевий суд не в повній мірі дотримався вимог норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, не всі його висновки відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає до часткового задоволення, відповідно апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає в частині публікацій до зміни, а в іншій частині до скасування з ухваленням нового рішення відповідно до заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Вагіна Дмитра Сергійовича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2023 року в частині частково задоволених позовних вимог змінити та викласти у наступній редакції:

Визнати недостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_6 інформацію, яка опублікована в засобах масової інформації:

- ІНФОРМАЦІЯ_7 на вебсайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Рівненський суддя знову в центрі квартирного скандалу";

- ІНФОРМАЦІЯ_7 на стор.4 Рівненського тижневика "Льонокомбінат" за № 14 (119) під заголовком "Тимощук - знову фігурант скандалу";

- ІНФОРМАЦІЯ_9 на вебсайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_10 ";

- ІНФОРМАЦІЯ_11 на вебсайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Скандальний рівненський суддя хоче "здерти" 200 тисяч гривень із багатодітної мами-журналістки".

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в скасованій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Визнати недостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_6 інформацію, яка опублікована в засобах масової інформації:

- ІНФОРМАЦІЯ_12 в мережі Інтернет на вебсайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), де опубліковано статтю під назвою "Через суддю рівнянка втратила квартиру";

- ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на вебсайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Хто забрав у рівнянки квартиру?";

- ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на вебсайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "Рівненський суд знову взявся ділити квартиру пенсіонерки";

- ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на вебсайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 на першій і п`ятій сторінках фоторепортажу протесту;

- ІНФОРМАЦІЯ_4 на вебсайті "ВСЕ" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком "У квартирній справі судді нові потерпілі. Звинувачують рівненську міліцію";

- ІНФОРМАЦІЯ_5 на вебсайті "ВСЕ"( ІНФОРМАЦІЯ_2 де опубліковано статтю під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_6 ".

В решті рішення без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 червня 2024 року.

Головуючий: Боймиструк С.В.

Судді: Хилевич С.В.

Шимків С.С.