Постанова

від 11.06.2024 по справі 678/1763/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 678/1763/23

Провадження № 22-ц/4820/1255/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Корніюк А.П., ЯрмолюкаО.І.,

секретаря: Чебан О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Термопластавтомат» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Термопластавтомат» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначав,що 14.12.1998року,під часпроведення прилюднихторгів попродажу майнау смт.Летичів,які проводилисясудовим виконавцемЛетичівського районногосуду ВолосяноюН.М.згідно актапро накладенняарешту від22.10.1996року,позивачем булапридбана увласність будовабетонно-розчинноговузла,розташована наземельній ділянці800кв.м,за адресою АДРЕСА_1 ,вартістю 2100грн.

Про придбання вищевказаного майна з прилюдних торгів позивачу було видано акт від 14.12.1998 року, складений судовим виконавцем Летичівського районного суду Волосяною Н.М. і затверджений суддею цього ж суду, а про передачу йому придбаного нерухомого майна в натурі Летичівським заводом пресових вузлів Хмельницького виробничого об`єднання «Термопластавтомат» видано відповідні накладні.

В актах проведення прилюдних торгів від 11.11.1998 року та від 14.12.1998 року вказано, що з торгів реалізовувалося майно Летичівського заводу пресових вузлів ВАТ «Термопластавтомат», тобто власником цього майна, на момент його придбання, було саме ВАТ (на даний час ПАТ) «Термопластавтомат».

Після придбання даних споруд та представлення позивачем квитанцій про оплату їх вартості відповідач передав їх йому згідно накладних і з того часу позивач використовує вищевказану будову бетонно-розчинного вузла.

Згідно листа державного нотаріуса Летичівської державної контори від 19.02.2010 року акт від 11.11.1998 року та від 14.12.1998 року не відповідає законодавству України на теперішній час, зокремарозділу 25 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки не вказано ким, коли, і де проводились прилюдні торги чи аукціон, немає характеристики реалізованого майна, адреси боржника і покупців не вказано, немає даних про правовстановлюючий документ на нерухоме майно.

В зв`язку з відмовою державного нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва на придбання майна на аукціоні, а також через заперечення права власності на придбані об`єкти нерухомості з боку відповідача ПАТ «Термопластавтомат», позивач будучи фізичною особою-підприємцем звернувся до Господарського суду, просив визнати за ним право власності на будову бетонно-розчинного вузла.

09 грудня 2010 року Житомирським апеляційним господарським судом прийнятопостанову у справі №22/1250-10, якою визнано за позивачем право власності на нежитлове приміщення - будову бетонно-змішувального вузла за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7 кв.м.

26 січня 2011 року його право власності на приміщення було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

12 серпня 2015 року постановою Вищого господарського суду України рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 року у справі №22/1250-10 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

16 лютого 2016 року рішенням Господарського суду Хмельницької області, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року, у позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ПАТ «Термопластавтомат» про визнання права власності на приміщення (будову бетонно-змішувального вузла), загальною площею 245,7 кв.м. - відмовлено.

З технічного паспорта на приміщення бетонно-змішувального вузла, який виданий Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 20.07.2006 року, вбачається, що його власником є ОСОБА_1 .

Однак, у зв`язку із скасуванням постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 року у справі №22/1250-10, позивач не має можливості розпоряджатися належним йому майном, незважаючи на те, що з грудня 1999 року по даний час (тобто майже 24 роки), приміщення (будова бетонно-змішувального вузла), загальною площею 245,7 кв.м перебуває у його фактичному користуванні та володінні як власника.

Заочним рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Позивач не є добросовісним набувачем спірної будова (бетонно-змішувального вузла), оскільки він увесь час знав про те, що його власником є ПАТ Термопласт», а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. За вказаних обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 року справа 3201/12550/16-ц, а також вказує, що суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази та надав їм неналежну правову оцінку.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі до апеляційного суду не надходило.

В судове засідання учасники по справі не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 14 грудня 1998 року під час проведення прилюдних торгів по продажу майна у смт.Летичів, які проводилися судовим виконавцем Летичівського районного суду Волосяною Н.М. згідно акту про накладення арешту від 22 жовтня 1996 року, позивачем була придбана будова бетонно-розчинного вузла, розташована на земельній ділянці 800 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7кв.м, вартістю 2100 грн. Вказана будова бетонно-розчинного вузла розташована на земельній ділянці площею 0,08га, яка на даний час має кадастровий номер 6823055100:07:005:0006.

Про придбання вищевказаного майна з прилюдних торгів позивачу було видано акт від 14 грудня 1998 року, складені судовим виконавцем Летичівського районного суду Волосяною Н.М. і затверджені суддею цього ж суду, а про передачу йому придбаного нерухомого майна в натурі Летичівським заводом пресових вузлів Хмельницького виробничого об`єднання «Термопластавтомат» видано відповідні накладні.

Передача даного майна була зафіксована накладними від 11.01.1999 року, які мають кутовий штамп та завірені круглою печаткою Летичівського заводу пресових вузлів Хмельницького виробничого об`єднання «Термопластавтомат». В актах проведення прилюдних торгів від 11 листопада 1998 року та від 14 грудня 1998 року вказано, що з торгів реалізовувалося майно Летичівського заводу пресових вузлів ВАТ «Термопластавтомат», тобто власником цього майна, на момент його придбання, позивачем, було саме ВАТ (на даний час ПАТ) «Термопластавтомат».

Таким чином, документами, що підтверджують факт придбання позивачем вказаних об`єктів нерухомого майна з прилюдних торгів є: акт прилюдних торгів від 14 грудня 1998 року, накладна від 11 січня 1999 року, довідка банку про оплату вартості, здійсненої шляхом безготівкового переказу коштів. Після придбання даних споруд та представлення позивачем квитанцій про оплату їх вартості відповідач передав їх йому згідно накладних і з цього часу апелянт використовує вищевказану будову бетонно-розчинного вузла.

Листом від 07 березня 2006 року, адресованим директору ВАТ «Термопластавтомат», позивач просив забезпечити явку повноважного представника товариства у Летичівську районну нотаріальну контору для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу придбаного майна. 28 березня 2006 року ВАТ «Термопластавтомат» повідомило позивача про те, що воно не виступало продавцем у даному випадку, а тому не може вчиняти дії з посвідчення договору купівлі-продажу та вказувало, що придбання приміщення здійснювалось через проведення публічних торгів, які проводились судовим виконавцем Летичівського районного суду, який і повинен був оформити відповідні документи.

Листом від 13 липня 2006 року, позивач просив Відділ ДВС Летичівського РУЮ забезпечити явку повноважного представника Відділу у Летичівську районну нотаріальну контору для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна. Хмельницьке бюро технічної інвентаризації листом №10563/01-15 від 26 грудня 2008 року повідомило позивача про те, що надані ним документи не є правовстановлюючими, на підставі яких видається свідоцтво про право власності.

18 вересня 2010 року Хмельницьке бюро технічної інвентаризації повідомило господарський суд про те, що згідно електронних та документальних даних БТІ право власності на спірний об`єкт не зареєстровано.

Згідно листа державного нотаріуса Летичівської державної контори від 19 лютого 2010 року акт від 11 листопада 1998 року та від 14 грудня 1998 року не відповідає законодавству України на теперішній час, зокремарозділу 25 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки не вказано ким, коли, і де проводились прилюдні торги чи аукціон, немає характеристики реалізованого майна, адреси боржника і покупців не вказано, немає даних про правовстановлюючий документ на нерухоме майно.

В зв`язку з відмовою державного нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва на придбання майна на аукціоні, а також через заперечення права власності на придбані об`єкти нерухомості з боку відповідача ПАТ «Термопластавтомат», позивач будучи фізичною особою-підприємцем звернувся до Господарського суду просив визнати за ним право власності на будову бетонно-розчинного вузла. 09 грудня 2010 року Житомирським апеляційним господарським судом прийнятопостанову у справі №22/1250-10, якою визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення - будову бетонно-змішувального вузла за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7 кв.м.

26 січня 2011 року його право власності на приміщення було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, про факт реєстрації свідчить і Витяг про державну реєстрацію прав від 26 січня 2011 року реєстратора Хмельницького БТІ.

12 серпня 2015 року постановою Вищого господарського суду України рішення Господарського суду Хмельницької області від 21 вересня 2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2010 року у справі за №22/1250-10 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 16.02.2016 року рішенням Господарського суду Хмельницької області, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, у позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ПАТ «Термопластавтомат» про визнання права власності на приміщення (будову бетонно-змішувального вузла за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7 кв.м.) - відмовлено.

З технічного паспорта на приміщення бетонно-змішувального вузла, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , який виданий Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 20.07.2006 року, вбачається, що його власником є ОСОБА_1 і складається з приміщення змішувального вузла (1) площею 130,6 кв.м, приміщення механічного цеху (2) площею 71,7 кв.м, приміщення кладової (3) площею 31,9 кв.м, приміщення кладової (4) площею 5,7 кв.м та приміщення кладової (5) площею 5,8 кв.м, а всього площею 245,7 кв.м. Однак, у зв`язку із скасуванням постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2010 року у справі №22/1250-10, позивач не має можливості розпоряджатися належним йому майном, незважаючи на те, що з грудня 1999 року по даний час (тобто майже 24 роки), приміщення (будова бетонно-змішувального вузла за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7 кв.м. перебуває у його фактичному користуванні та володінні як власника.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі(стаття 657 ЦК України).

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на Будову бетонно-розчинного вузла за набувальною давністю, оскільки позивач в контексті положень статті 344 ЦПК України не є добросовісним набувачем, а самі по собі відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 286/1652/18, від 21 січня 2021 року у справі № 140/1774/18, від 18 березня 2021 року у справі № 389/2946/16-ц, від 20 грудня 2021 року у справі № 294/380/20.

Висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц, на які посилається апелянт.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та переважно зводяться до власного тлумачення норм матеріального права.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 червня 2024 року.

Судді: Т.О. Янчук

А.П. Корніюк

О.І. Ярмолюк