Рішення

від 18.06.2024 по справі 320/42989/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2024 року № 320/42989/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська елеваторна компанія»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «Українська елеваторна компанія» з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 22.08.2023 54356/0902.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В обґрунтування позову позивач стверджує, що прийняте за результатами фактичної перевірки товариства податкове повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки правопорушення спростовуються наявними доказами та поясненнями, поданими до податкового органу. Отже, податкове повідомлення-рішення не відповідає критеріям правомірності, встановлених ч.2 ст.2 КАС України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що актом перевірки встановлено проведення позивачем господарської діяльності із отримання, зберігання та використання пального без реєстрації акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спиту етилового (СЕАРП СЕ).

Відтак, податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно та у відповідності із вимогами законодавства в результаті виявлених під час перевірки порушень.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, наведених у відзивів та додаткових письмових поясненнях, у задоволенні позову просить відмовити.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою суду від 24.11.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 15.01.2024.

15.01.2024 у судове засідання прибули сторони. У зв`язку надання терміну подачі відзиву, відповіді на відзив та заперечення суд оголошує перерву до 22.02.2024.

22.02.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці суд ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача та відкласти розляд справи до 21.03.2024.

21.03.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив закінчити підготовче судове засідання та перейти до розгляду справи по суті на 02.05.2024.

02.05.2024 у судове засідання прибули сторони. У зв`язку з витребовування додаткових доказів по справі суд на місці оголосив перерву до 23.05.2024.

23.05.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд ухвалив, подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Позивач отримав від ГУ ДПС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 22.08.2023 54356/0902.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту ГУ ДПС у Вінницькій області від 12.07.2023 11894/02-32-09-04/39184446 "Про результати фактичної перевірки ТОВ "УКРАЇНСЬКА ЕЛЕВАТОРНА КОМПАНІЯ" (ЄДРПОУ 39184446) з питань обліку та обігу пального, дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 03.07.2020 по 12.07.2023.

В акті перевірки сформульовано висновки про порушення позивачем п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України, а саме, позивач за адресою місця отримання, зберігання та використання пального: Вінницька область, Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а, у період з 20.03.2023 по 07.07.2023 здійснював господарську діяльність із отримання, зберігання та використання пального без реєстрації акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спиту етилового (СЕАРП СЕ).

Рішенням ДПС України від 02.11.2023 32923/6/99-00-06-03-01-06 про результати розгляду скарги, скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

За положеннями пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

У свою чергу, відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

VI. Оцінка суду

Аналіз підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що дана правова норма передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як в сукупності, так і кожна окремо. Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2020 року у справі 815/1978/18 та від 12 серпня 2021 року у справі 140/14625/20.

З огляду на вищевикладене, контролюючим органом правомірно призначено перевірку позивача.

У свою чергу, надаючи оцінку наведеним в акті перевірки твердженням податкового органу щодо допущення позивачем порушень вимог п.п 230.1.2, п. 230.1 ст. 230 ПК України суд зазначає таке.

Висновки акту перевірки полягають у здійсненні позивачем діяльності (отримання, зберігання та використання пального) за адресою Вінницька область, Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а (Зятківецький зерносклад), у період з 20.03.2023 по 07.07.2023 без реєстрації акцизного складу.

При цьому, зазначене в акті перевірки обґрунтовується, зокрема, таким: згідно з Реєстром платників акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового; відомості про акцизні склади.

Позивач на момент перевірки являється розпорядником акцизного складу за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Залізнична, буд. 1/а, уніфікований номер акцизного складу, дата реєстрації перевірки має статус діючого акцизного складу 20.03.2023 року, номер запису в реєстрі 23787, який на момент 19.12.2022 позивачем зареєстровано акцизні склади за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а в розрізі резервуарів та присвоєно уніфіковані номери акцизного складу, а саме: 1019523, 1019524, 1019525, 1019526.

20.03.2023 позивач анулював зазначені акцизні склади та зареєстрував акцизний склад за адресою: Вінницька обл., Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Залізнична, буд. 1/а, за 1020334.

Позивачеві на праві власності належать комплекс нежитлових будівель за такими адресами:

-Вінницька обл., Гайсинський р., с. Зятківці, вулиця Залізнична, будинок 1а -

Зятківецький зерносклад, засвідчені копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

додані до матеріалів справи;

-Вінницька обл., Тульчинський район (Шаргородський район), с. Рахни-Лісові, вул. Миру, буд. 40;

-Вінницька обл., Шаргородський р., с. Рахни-Лісові, вулиця Гагаріна, буд. 62;

-Черкаська область, Черкаська обл., Смілянський р., с. Сердюківка (село Сердюківка), вулиця Залізнична (вулиця Залізнична), будинок 1, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна додані до матеріалів справи.

У судовому засіданні відповідач стверджував про відсутність належної реєстрації позивачем акцизного складу за адресою Зятківецького зерноскладу, з приводу чого суд зазначає таке.

Так, у позивача за адресою Зятківецького зерноскладу обліковуються відповідні основні засоби, зокрема, чотири резервуари для пального, які вказані в акті перевірки, засвідчені копії відомостей, ОСВ по рахунку 10, які до 21.03.2023 були зареєстровані в якості окремих акцизних складів (порезвервуарно).

21.03.2023 позивачем за основним місцем обліку подано заяву про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів щодо зміни відомостей про акцизні склади.

Відповідні зміни були зареєстровані, що підтверджується квитанцією 2 від 22.03.2023.

Крім того, в зазначеній заяві позивачем було наведено відомості щодо акцизного складу (паливний склад) "Склад палива 1", адреса Вінницька область, Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а, ідентифікатор об?єкта оподаткування 38400021.

Згідно положення абз. 13 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 408 "Деякі питання електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового": у заяві зазначається інформація про всі наявні у розпорядника акцизного складу та введені в експлуатацію акцизні склади із зазначенням кодів адміністративно-територіальних одиниць згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад. Щодо кожного акцизного складу в заяві зазначається ідентифікатор об?єкта оподаткування, про який надіслано повідомлення відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Кодексу".

Пункт 63.3. ст. 63 ПК України встановлює обов?язок платників податків повідомляти податкові органи про всі об?єкти оподаткування та об?єкти, пов?язані з оподаткуванням.

Безпосередній порядок здійснення такого повідомлення встановлений Порядком обліку платників податків і зборів, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 1588.

21.03.2023 - перед поданням заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів щодо зміни відомостей про акцизні склади, позивачем, відповідно до п. 63.3 ст. 63 ПК України, до податкового органу за основним місцем обліку подано повідомлення про об?єкти оподаткування або об?єкти, пов?язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (форма 20-0ПП). Вказане повідомлення прийнято податковим органом, що підтверджується квитанцією 2 від 22.03.2023, тобто раніше квитанції 2 до заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів щодо зміни відомостей про акцизні склади.

У зазначеному повідомленні позивач повідомив контролюючі органи акцизного складу (паливний склад) "Склад палива 1", адреса адреса Вінницька обл., Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а із зазначенням ідентифікатора об?єкта оподаткування - 38400021, який далі і вказано у заяві про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів щодо зміни відомостей про акцизні склади.

Таким чином, позивачем було зареєстровано акцизний склад з ідентифікатором об?єкта оподаткування 38400021, який відповідає належному позивачу "Складу палива 1" складіднодресою Вінницька обл., Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а.

Отже, твердження податкового органу про здійснення позивачем діяльності без реєстрації акцизного складу за місцезнаходженням Зятківецького зерноскладу є необґрунтованими.

Також, судом враховано, що позивач вчинив всі необхідні дії для того аби зареєструвати акцизний склад за адресою Вінницька обл., Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а, позаяк реєстрація акцизного складу 1020335 з присвоєнням йому адреси Вінницька обл., Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Залізнична, буд. 1/а є наслідком того, що чинна форма заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 27.11.2020 729, передбачає необхідність зазначення коду адміністративної одиниці відповідно до КОАТУУ, який втратив актуальність після проведення адміністративно-територіальної реформи України.

При цьому, позивачем в повідомленні про об?єкти оподаткування або об?єкти, пов?язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (форма 20-ОПП) зазначено КАТОТТГ та КОАТУ, а в заяві про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів щодо зміни відомостей про акцизні склади КОАТУ адміністративного центу територіальної громади за місцезнаходженням Зятківецького зерноскладу, а саме м. Гайсин.

У позивача відсутні будь-які об?єкти нерухомого майна (місця зберігання пального) за адресою Вінницька обл., Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Залізнична, буд. 1/а, що підтверджується долученим витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна.

Додатково, за вказаною адресою - Вінницька обл., Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Залізнична, буд. 1/а взагалі відсутні будь-які об?єкти нерухомого майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначене свідчить про те, що позивачем зареєстровано акцизний склад саме за адресою місцезнаходження Зятківецького зерноскладу.

ПК України передбачає відповідальність за нереєстрацію акцизного складу, а не за зазначення неточних відомостей щодо акцизного складу.

Позивач зауважує, що п. 128-1.2 ст. 128-1 ПК України передбачає притягнення платника податку - розпорядника акцизного складу до фінансової відповідальності саме за нереєстрацію акцизного складу у системі електронного адміністрування, а не зазначення неточних чи помилкових про такий акцизний склад.

При цьому, зазначена позиція позивача щодо відсутності підстав для застосування до платника податків санкцій передбачених пп.128-1.2 ст.128-1 ПК України за неправильне зазначення адреси знаходження акцизного складу при його реєстрації є усталеною правовою позицією, якої дотримуються суди при вирішенні аналогічних спорів.

Так, у постанові від 25.04.2023 у справі 440/8752/22' Другий апеляційний адміністративний суд зазначає таке: "Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки контролюючого органу про відсутність з вини платника податку реєстрації акцизного складу необґрунтовані, оскільки контролюючим органом акцизний склад зареєстровано з присвоєнням уніфікованого номера 1017422, що підтверджується витягом з реєстру платників податків акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового".

Додатково, у постанові від 02.02.2022 у справі 140/7672/212 Восьмий апеляційний адміністративний суд вказує: "Суд звертає увагу на те, що санкція пункту 128-1.2 статті 128-1 ПК України передбачає притягнення платника податку - розпорядника акцизного складу до фінансової відповідальності саме за нереєстрацію акцизного складу у системі електронного адміністрування, а не зазначення помилкових чи недостовірних відомостей про такий акцизний склад".

Також, в рішенні від 13.07.2023 у справі 240/9355/233 Житомирський окружний адміністративний суду зазначає: "Суд звертає увагу на те, що санкція пункту 128-1.2 статті 128-1 ПК України передбачає притягнення платника податку - розпорядника акцизного складу до фінансової відповідальності саме за не реєстрацію акцизного складу у системі електронного адміністрування, а не зазначення помилкових чи недостовірних відомостей про такий акцизний склад.

Водночас матеріалами справи підтверджено наявність права у ТОВ "Сігнум Газ Груп" на зберігання пального саме за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Лука, вул. Заруди, 14, про що свідчить видана Головним управлянням ДПС у Житомирській області відповідна ліцензія реєстраційний номер 06080414202100006, терміном дії з 20.01.2021 до 20.01.2026 (а. с. 126). Отже, на підставі наведеного суд не встановлює підстав для накладення на ТОВ "Сігнум Газ Груп" фінансових санкцій, оскільки позивач не вчинив податкового правопорушення, за яке такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до пункту 128-1.2 статті 128-1 ПК України".

Таким чином, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення про притягнення позивача до відповідальності за порушення, не передбачене п.п. 128-1.2 ст. 128-1 ПК України, податковий орган в порушення ст. 19 Конституції України, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені ПК України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб?єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

На користь обов?язку державних органів застосовувати принцип пропорційності при прийнятті адміністративних рішень вказує правова позиція Вищого адміністративного суду України, викладена в Ухвалі від 29.05.2014 у справі К/800/55911/136: "Суб?єкти владних повноважень повинні враховувати критерії-принципи визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності. Крім того, ці критерії-принципи одночасно є важливим орієнтиром при реалізації дискреційних повноважень владного суб?єкта. Законодавче закріплення цих критеріїв-принципів дає можливість фізичній чи юридичній особі сформувати уявлення про якість та природу належних рішень чи дій, які вона має право очікувати від суб?єкта владних повноважень. Прийняття рішення, вчинення дії з дотриманням принципу пропорційності означає зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)".

Крім того, суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає принципу пропорційності.

Так, зокрема при накладенні на позивача штрафної санкції не було дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (покарання за ді спрямовані на приховування об?єкта оподаткування), адже, враховуючи що дії позивача не призвели до реального приховування об?єкта оподаткування та ненадходження податків до бюджету, є завідомо непропорційним по відношенню до позивача накладати на нього штраф в розмірі 2 000 000,00 грн.

Згідно позиції податкового органу, позивач був зобов?язаний зареєструвати акцизний склад за адресою місця зберігання: Вінницька обл., Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а, оскільки позивачем отримувалось пальне у період з 03.07.2020 по 12.07.2023.

Зокрема, в акті перевірки вказано, що перевіркою здійснення господарських операцій з отримання пального за адресою місця зберігання: Вінницька область, Гайсинський район, с. Зятківці, вул. Залізнична, буд. 1/а, згідно наданих до перевірки товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів, видаткових накладних, реєстру ТТН отриманого пального та Єдиного реєстру акцизних накладних встановлено, що позивачем у період з 03.07.2020 по 12.07.2023 отримувало дизельне пальне (важкі дистиляти (газойлі) код УКТЗЕД 2710194300) через пересувні акцизні склади, в розрізі періодів: 03.07.2020 - 31.12.2020 дизельне паливо - 44 985 л., 2021 рік дизельне паливо - 155 338 л., 2022 рік дизельне паливо - 61 433 л., 01.01.2023 - 12.07.2023 дизельне паливо - 0 л.

При цьому, період порушення, згідно акту перевірки - 20.03.2023 - 07.07.2023 - з дати анулювання зареєстрованих позивачем порезервуарних акцизних складів по дату завершення перевірки.

Згідно з положенням п. п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України:

"Не є акцизним складом:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує

200 кубічних метрів, а суб?єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам".

Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб?єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний", такий суб?єкт не має імперативного обов?язку певний обсяг дискреції.

Обсяги отриманого позивачем протягом календарного року пального не перевищують 1000 кубічних метрів.

Як слідує з положень п.п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, одним з критеріїв віднесення приміщення або території до акцизного складу є факт отримання платником податків протягом календарного року пального в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів.

При цьому, ПК України не містить вказівок щодо порядку розрахунку календарного року для цілей п. п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Судова практика в аналогічній категорії спорів дає суду підстави для висновку, що для обрахунку вказаного ліміту слід брати обсяги пального з 1 січня того календарного року, в якому нібито було допущено порушення.

Вказаний підхід застосовано у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2023 у справі 580/6280/22, постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 у справі 480/13995/21.

Додатково, в постанові від 16.04.2013 у справі 21-94а13 Верховний Суд України зазначив, що "календарний рік це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів".

У постанові 08.11.2018 у справі 823/2564/15 Верховний Суд зазначив, що "згідно з п. п. 267.5.1. п. 267.5 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів. Річний обсяг повинен обчислюватися за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців за вибором податкового органу".

Порушення зазначені в акті перевірки мало місце протягом проміжку 20.03.2023 -07.07.2023.

Таким чином, для підтвердження існування обов?язку позивача реєструвати акцизний склад необхідно встановити обсяги пального, отриманого починаючи з 01.01.2023 по 07.07.2023.

Позивач в судоовму засіданні зауважував, що протягом вказаного періоду ним в цілому було одержано лише 92,113 кубічних метрів пального, що є значно меншим передбаченого ПК України мінімального показника в 1000 кубічних метрів.

В акті перевірки відображені обсяги отриманого пального в розрізі різних підходів до визначення календарного року:

-01.01.2022 - 12.12.2022 - 710,741 м3;

-01.01.2023 - 07.07.2023 -92,113 м3;

-07.07.2022 - 07.07.2023 -668,561 м3.

При цьому суд наголошує, що неотримання платником податків протягом одного календарного року пального у кількості, яка перевищує 1000 кубічних метрів, є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації приміщення або території як таких, що не є акцизним складом.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 у справі 240/23364/22, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023, згідно з яким : "Недоведення відповідачем факту отримання позивачем протягом одного календарного року пального у кількості, яка перевищує 1000 куб. метрів, як наслідок свідчить про те, що позивач не зобов?язаний був зареєструвати акцизний склад (отримати статус розпорядника акцизного складу) в 2021 році".

Чинне податкове законодавство не містить визначення понять "приміщення" та "територія", однак цитовані вище положення п.п. 14.1.6. п. 14.1 ст. 14 ПК України містить пряму норму, що не є акцизним складом приміщення або територія, "на кожній з яких" загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб?єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів.

Крім того, у формулюванні вказаної норми поняття "приміщення" та "територія" розділені сполучником "або".

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси.

Згідно абзацу 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об?єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об?єктів, об?єктів промисловості, комунально-складських та інших об?єктів у межах населеного пункту.

У свою чергу, п. п. 14.1.74 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами. Аналогічне визначення міститься також в Земельному кодексі України, Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про оцінку земель".

Отже, з наведеного вбачається, що поняття "територія" є тотожним поняттю "земельна ділянка", а тому, у розумінні п. п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, під терміном "територія" розуміється термін "земельна ділянка".

Водночас, поняття "приміщення" також має декілька визначень в законодавстві України.

Так, відповідно до п. 1.2 Порядку надання складським об?єктам статусу "митний склад" та позбавлення такого статусу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.07.2012 835, приміщення - частина внутрішнього об?єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу.

Національний стандарт 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 1442, встановлює такі види приміщень:

-будівлі - земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо;

- приміщення - частина внутрішнього об?єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу;

-вбудовані приміщення - приміщення, що є частиною внутрішнього об?єму будівлі;

Прибудовані приміщення - приміщення, що прибудовані до основної будівлі та мають з нею хоча б одну спільну стіну;

-вбудовано-прибудовані приміщення - приміщення, частина внутрішнього об?єму яких є частиною внутрішнього об?єму основної будівлі, а інша частина прибудованою;

-споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо).

У зв?язку з цим, різні належні позивачуі склади, які розташовані за різними фізичними (поштовими) адресами є різними приміщеннями або територіями, а тому їх не можна відносити до одного поняття "акцизний склад", з урахуванням прямої норми визначеної законодавством - "на кожній з яких".

Як наслідок, числові критерії для визначення, чи є відповідне місце зберігання акцизним складом, як в розрізі місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, так і обсягів отриманого пального, потрібно досліджувати по кожному місцю зберігання (приміщенні або території) окремо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі 260/4885/2210, постанові П?ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2022 у справі 420/11103/214.

Таким чином, зважаючи на положення п. п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а також враховуючи обсяги отриманого позивачем протягом одного календарного року пального, твердження податкового органу про порушення позивачем обов?язку реєструвати акцизний склад не знайшли свого підтвердження, оскільки такий обов?язок був у позивача відсутній.

Згідно положень п. п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, одним з критеріїв, який має виконуватись, щоб приміщення або територія не вважались акцизним складом, с вимога щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального.

Так, загальна місткість на кожному приміщенні або території не має перевищувати 200 кубічних метрів.

Загальна місткість ємностей позивача для навантаження-розвантаження та зберігання пального на Зятківецькому зерноскладі, відповідно до акта перевірки, не перевищує 200 кубічних метрів.

Понад те, відповідно до положень п.п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, критерій щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб?єктів господарювання, які є розпорядниками хоча 6 одного акцизного складу.

Так, в акті перевірки податковий орган зазначає, що відповідно до Реєстру платників акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового - відомості про акцизні склади,

Позивач на момент перевірки є розпорядником акцизного складу за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Залізнична, буд. 1/а, уніфікований номер акцизного складу 1020334, дата реєстрації 20.03.2023.

Окрім зазначеного акцизного складу, який було зареєстровано відповідно до місцезнаходження Зятківецького зерноскладу, станом на період перевірки, позивач був розпорядником ще двох належним чином зареєстрованих акцизних складів:

Склад палива 2 адреса АДРЕСА_1 , уніфікований номер - 1020335, ідентифікатор об?єкта оподаткування 38400020;

Склад палива 3 адреса Черкаська обл., Черкаський район, с. Сердюківка, вул. Залізнична, буд.1, уніфікований номер - 1020336, ідентифікатор об?єкта оподаткування 38400019.

Відповідно, вимоги щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального до позивача не застосовні.

Як встановлено в ході судового розгляду, позивач отримує та зберігає пальне виключного для власних потреб.

Відповідно до положень п.п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, одним із критеріїв віднесення місця зберігання пального до винятків із поняття "акцизний склад", є використання платником податків пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснення операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Так, позивач здійснює господарську діяльність по наданню послуг зберігання зернових контрагентам-поклажодавцям. Зберігання зернових є комплексною послугою, що включає, серед іншого, сушіння з використанням зерносушильних установок.

У свою чергу, використовувані позивачем зерносушильні установки, транспортні засоби, техніка та механізми в процесі використання споживають газ скраплений та дизельне паливо.

Наведене підтверджується первинними документами, наданими позивачем в ході розгляду цієї справи. Зазначені доводи позивача не заперечується і в акті перевірки.

Позивач зауважує, що ним не здійснювались будь-які операції з реалізації пального чи зберігання пального для інших осіб з 20.03.2023 по 12.07.2023. Зазначене не заперечується і в самому акті перевірки.

Таким чином, зважаючи на положення п. п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, враховуючи обсяги отриманого позивачем протягом одного календарного року пального, незастосування критерію щодо загальної місткості ємностей, а також зберігання позивачем пального виключного для власних потреб, твердження податкового органу про порушення позивачем обов?язку реєструвати акцизний склад не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Принагідно суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, вказує, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність скасування податкового-повідомлення рішення від 22.08.2023 54356/0902

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для визнання обрунтованими позовних вимог.

VII. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

VІІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 26840,00. грн. Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 26 840,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 22.08.2023 54356/0902.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська елеваторна компанія" (код ЄДРПОУ 39184446, місцезнаходження: 01001, м. Київ, пл. Спортивна, 1-А, БЦ "Гулівер", 15 поверх) судові витрати в розмірі 26 840,00 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 18.06.2024