Ухвала

від 17.06.2024 по справі 380/12476/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

17 червня 2024 рокусправа № 380/12476/24Суддя Львівського окружного адміністративного суду Потабенко В. А., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новороздільської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новороздільської міської ради із вимогами:

-визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Новороздільської міської ради №1508350180-2024-1 від 04.04.2024 року про відмову в призначенні виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці ОСОБА_2 з 1 березня 2024 року;

-зобов`язати Управління соціального захисту населення Новороздільської міської ради поновити виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 та її неповнолітній донці ОСОБА_2 з 1 березня 2024 року.

Пунктом 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали суддя встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 КАС України, з огляду на таке.

1. Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон від 08.07.2011 № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №3674-VI, судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною 1 статті 4 Закону №3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону №3674-VI, за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на рівні 3028,00 грн.

Таким чином, ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру становить 1211, 20 грн.

З прохальної частини позовної заяви слідує, що позивачем заявлено взаємопов`язані позовні вимоги немайнового характеру.

Таким чином, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання даного адміністративного позову до суду, складає 1211,20 грн.

Як встановлено суддею, позивачем до позовної заяви не долучено доказів сплати судового збору у зазначеній сумі, а тому, суддя презюмує, що такий ним сплачено не було.

Водночас позивач подала клопотання про відстрочення від сплати судового збору.

На підтвердження відповідного факту долучає довідку з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків від 09.05.2024.

Вирішуючи питання відстрочення сплати судового збору суд зазначає таке.

За приписами частини першої статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Як убачається зі змісту норм частини 1 статті 8 Закону №3674-VI, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина 2 цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

З аналізу статті 8 Закону №3674-VI чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18 (провадження N 11-336апп20).

Отже, єдиною підставою за якою суд має право (однак не зобов`язаний) відстрочити чи розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від його сплати є врахування судом майнового стану заявника (позивача).

При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Натомість, визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від поданих доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі «Kniat v. Poland», заява № 71731/01; п. 63- 64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland», заява № 73547/01).

Тобто, підтвердження рівня майнового стану сторони має бути повним та всестороннім, для чого особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна обґрунтувати та підтвердити свої доводи відповідними доказами, які б відображали усі аспекти майнової спроможності позивача сплатити передбачений законом розмір судового збору.

Так, при дослідженні матеріалів адміністративного позову та доданих документів судом не встановлено обставин, які б достеменно свідчили про існуюче складне матеріальне становище позивача, яке б перешкоджало йому сплатити мінімальний розмір судового збору при зверненні до суду.

Позивачем на підтвердження факту неспроможності сплати позивачем судового збору додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу 2023 року по 4 квартал 2023 року.

Водночас суддя зауважує, що надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків не можуть в повній мірі свідчити про те, що позивач не має інших джерел для існування та забезпечення своїх потреб зокрема для сплати судового збору (вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини, тощо). Позивачем не надано й документів на підтвердження того, що вона має статус малозабезпеченої особи, дохід якої є нижчим від прожиткового мінімуму, що могло б беззаперечно свідчити про її скрутне матеріальне становище.

Позивачем не додано до матеріалів позову довідки з пенсійного органу, яка б вказувала на те, що позивач не перебуває на обліку в пенсійному фонді та не отримує пенсії.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 15.06.2021 по справі № 504/2642/19, необхідність сплати судових витрат не може визнаватися обмеженням права доступу до суду, оскільки, за змістом положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Так, згідно прецедентної судової практики ЄСПЛ, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, N 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).

Суд вкотре наголошує, що звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати с дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи, підтвердженим належними доказами.

Оскільки до заявленого клопотання позивачем не надано достатніх та повних доказів наявності інших підстав для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №3674-VI, тому суд не вбачає правових підстав для задоволення поданого клопотання, що, як наслідок, слугує недоліком позовної заяви.

Відтак, з метою усунення даного недоліку позивачу необхідно сплатити судовий збір в сумі 1211,20 грн. та надати суду докази його сплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, враховуючи наведене, позовну заяву належить залишити без руху, а позивачам надати строк для усунення її недоліків відповідно до ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160-162, 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и л а::

залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новороздільської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивачу встановити десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали, з дати отримання копії вказаної ухвали.

Роз`яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна