Постанова

від 18.06.2024 по справі 380/24547/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/24547/23 пров. № А/857/4268/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

суддя (судді) в суді першої інстанції Сподарик Н.І.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В

13 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 № Ф-6397-54.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 28.10.2004 до 17.10.2022, не вів жодної господарської діяльності, доходу від підприємницької діяльності не отримував. Вказує, що 06.10.2023 йому було вручено вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6397-54 від 22.02.2021, згідно з якою йому станом на 31.01.2021 нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 37 788,74 грн. Вважає вказану вимогу протиправною, оскільки з лютого 2005 року працює в Стрийському виробничому управлінні підземного зберігання газу на посаді слюсаря з ремонту (АТ «УКРТРАНСГАЗ»), єдиний соціальний внесок за нього сплачував та продовжує сплачувати роботодавець, а тому стягнення з нього як з фізичної особи-підприємця заборгованості з ЄСВ буде подвійною сплатою. Вказує, що особа, яка є найманим працівником, є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є роботодавець.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2021 року № Ф-6397-54.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою, і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що з лютого 2005 року позивач набув статусу застрахованої особи, а єдиний внесок за позивача з лютого 2005 року по дату виставлення спірної вимоги сплачували роботодавці: Стрийське Виробниче управління підземного зберігання газу (код ЄДРПОУ 25241101), Філія «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 25560823 (код ЄДРПОУ 03345018), «Стрийське виробниче управління підземного зберігання газу» Філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 25560823), АТ «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 30019801), Філія «Оператор Газосховищ України» АТ «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 42601222) що підтверджується довідкою «Форми ОК-5» від Пенсійного фонду України. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску по дату формування спірної вимоги, а відтак вимога в зазначеній частині підлягає скасуванню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 31.01.2021 заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску становила 37 788,74 грн, з огляду на що Головним управління ДПС у Львівській області виставлено вимогу від 22.02.2021 року № Ф-6397-54 та скеровано на адресу позивача за місцем реєстрації в контролюючому органі ГУ ДПС у Львівській області, а саме: АДРЕСА_1 , яка повернута за закінченням терміну зберігання. Вказує, що нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI) на позивача покладено обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Звертає увагу на те, що на дату формування оскарженої вимоги позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та не перебував у стані припинення чи ліквідації, тому нарахування єдиного соціального внеску є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Вважає, що позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском строків, встановлених ст. 121-123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що ГУ ДПС у Львівській області було надіслано вимогу за адресою: АДРЕСА_2 , де ОСОБА_1 не проживав, оскільки реєстрація підприємця вказана за адресою: АДРЕСА_3 , у відповідача відсутні інші докази про належне скерування вимоги за місцем реєстрації позивача. Вважає, що особа, яка не веде господарську діяльність і є найманим працівником, є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 28.10.2004 зареєстрований, як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

17.10.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

22.02.2021 Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6397-54, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 37 788,74 грн, яка обліковується станом на 31.01.2021 (а.с.15).

Вимога про сплату боргу від 22.02.2021 № Ф-6397-54 була скерована на адресу « АДРЕСА_4 » рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштове відправлення повернуто на адресу ГУ ДПС у Львівській області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

У пункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) міститься визначення поняття «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено також фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону України № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин 2 - 4, 8, 12 статті 9 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно із абзацами 1, 3 - 5 частини 4 статті 25 Закону України № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20 квітня 2015 року (далі Інструкція № 449).

Положеннями п. 1 Розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абзац 2 пункту 2 Розділу VI Інструкції № 449).

Відповідно до пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу щодо сплати боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу щодо сплати боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Відповідно до пункту 4 Розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Податковий орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження; вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

Сформована в ІТС вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається податковим органом платнику єдиного внеску в паперовій та/або електронній формі.

Сформована вимога про сплату боргу (недоїмки), що підлягає надсиланню у паперовій формі, у день її формування в ІТС друкується у двох примірниках, підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) податкового органу, скріплюється печаткою податкового органу та один примірник надсилається (вручається) платнику єдиного внеску, другий долучається до справи платника.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Частиною 16 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Проаналізувавши вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що фізичні особи - підприємці у відповідності до норм спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

При цьому, з 01.01.2017 в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов`язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу, проте позивачем доказів того, що він підлягає звільненню від сплати єдиного внеску в силу Закону до суду не надано.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов єдиний соціальний внесок не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи -підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає податковий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вищевказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, висловленому у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 142/252/19.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті Закону України № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 року по 2021 рік відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

З огляду на системне тлумачення вищенаведених норм права, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою, і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 16.09.2022 у справі № 500/92/19.

З матеріалів справи слідує, що з лютого 2005 року позивач набув статусу застрахованої особи, а єдиний внесок за позивача з лютого 2005 року по дату виставлення спірної вимоги сплачували роботодавці: Стрийське Виробниче управління підземного зберігання газу (код ЄДРПОУ 25241101), Філія «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 25560823 (код ЄДРПОУ 03345018), «Стрийське виробниче управління підземного зберігання газу» Філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 25560823), АТ «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 30019801), Філія «Оператор Газосховищ України» АТ «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 42601222), що підтверджується довідкою «Форми ОК-5» від Пенсійного фонду України (а.с.16-19).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено та доказів протилежного податковим органом до суду не надано.

Згідно із статтею 4 частиною 1 пунктом 1 абзацом 2 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Отже, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску по дату формування спірної вимоги, а відтак вимогу від 22.02.2021 року № Ф-6397-54 слід визнати протиправною та скасувати.

Стосовно доводів скаржника про пропущення позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (частина четверта статті 122 КАС України).

Предметом цього позову є оскарження вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 № Ф-6397-54.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вимога про сплату боргу від 22.02.2021 № Ф-6397-54 була скерована на адресу позивача « АДРЕСА_4 » рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштове відправлення повернуто на адресу ГУ ДПС у Львівській області з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.58-60).

Представником позивача, адвокатом Яцук Г.М. скеровано електронною поштою та через відділення поштового зв`язку до ГУ ДПС у Львівській області адвокатський запит про надання інформації та копії підтверджуючих документів щодо надіслання та вручення Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2021 року № Ф-6397-54 ОСОБА_1 .

На електронну пошту адвокатом Яцук Г.М. отримано лист ГУ ДПС у Львівській області

від 08.11.2023 № 32126/6/13-01-13-09-09 щодо надсилання і вручення Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2021 року Ф-6397-54. Додано копії на 3 аркушах, а саме: корінець вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2021 року № Ф-6397-54, копію конверту з довідкою про те, що лист повернуто у зв`язку із закінченням терміну зберігання, корінець рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

У оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2021 року Ф-6397-54 вказано невірну адресу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: замість квартири АДРЕСА_5 . Так, у вимозі зазначено адресу : АДРЕСА_6 . Копія вимоги знаходиться у матеріалах справи. У корінці вимоги відсутні відмітки про вручення вимоги.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреса місцезнаходження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вказана: АДРЕСА_1 ».

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_7 .

Таким чином, документи надані ГУ ДПС у Львівській області про скерування вимоги підтверджують лише те, що вказана вимога надсилалась відповідачем 22 серпня 2023 році, тобто через 2 роки і 5 місяців після винесення та не за місцем реєстрації підприємницької діяльності та реєстрації його як фізичної особи.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують надіслання вимоги позивачу належним чином, тому позивачу не було відомо про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 № Ф-6397-54, а відтак не пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 380/24547/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 18 червня 2024 року.