Постанова

від 10.06.2024 по справі 914/2564/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2024 р. Справа № 914/2564/23

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від прокуратури - Бучко Р.В.

від позивача-1 - Гудима В.О.

від позивача-2 - Прийма І.С.

від відповідача (скаржника) - Бутинець І.Ю.

від третьої особи-3 (скаржника) - Зубач А.З.

від третьої особи-1,2,4,5 - не з`явилися

розглянувши апеляційні скарги :

- Мисливсько-рибальського господарства "Майдан" від 15 квітня 2024 року

- ОСОБА_1 від 28 березня 2024 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 14 березня 2024 року (повний текст підписано 25.03.2024), суддя Король М.Р.

у справі №914/2564/23

за позовом Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону

в інтересах держави в особі:

позивача-1 Міністерства оборони України

позивача-2 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району)

до відповідача Мисливсько-рибальського господарства "Майдан"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Виконавчий комітет Івано-Франківської селищної ради

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3

третя особи-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4

про визнання незаконним і скасування рішення

в с т а н о в и в :

23 серпня 2023 року Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) до відповідача Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 «Про оформлення права власності».

Позов мотивовано обставинами щодо перевищення органом державної виконавчої влади, наданих йому повноважень, що полягають у незаконному розпорядженні нерухомим майном, переданим свого часу для потреб оборони, що, в свою чергу, призвело до порушення права власності держави на спірне нерухоме майно. В обґрунтування позову прокурором вказано на те, що всупереч рішенню Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, яке залишено в силі постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2003 року, виконавчий комітет Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області прийняв рішення №12 про оформлення права власності на 51 будівлю по АДРЕСА_1 за Мисливсько-рибальським господарством «Майдан». Прокурором також зазначено, що майно, яке є предметом оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради , станом на момент заявлення позову не зареєстроване за відповідачем, з огляду на що, вимога про витребування такого майна не може бути заявлена.

Ухвалою суду від 22 листопада 2023 року до участі у справі залучено Виконавчий комітет Івано-Франківської селищної ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 10 січня 2024 року до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В процесі розгляду справи судом першої інстанції відповідачем заявлено про сплив позовної давності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13 березня 2024 року у справі №914/2564/23 позов задоволено в повному обсязі: визнано незаконним і скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 «Про оформлення права власності».

Рішення суду мотивоване тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, залишеним в силі постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2003 року, задоволено позов заступника Генерального прокурора України, заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України щодо зобов`язання відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і повернути його на користь Міністерства оборони України, у тому числі 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово мисливського товариства Прикарпатського військового округу. При цьому, судом встановлено, що жодних рішень уповноваженими органами державної влади України щодо відчуження спірного майна чи передачі його у комунальну або приватну власність не приймалося, у зв`язку з чим, спірне майно було та залишається державним, а тому, прийняте виконавчим комітетом Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області спірне рішення про оформлення права власності на 51 будівлю за Мисливсько-рибальським господарством « ІНФОРМАЦІЯ_1 » суперечить чинному законодавству, судовим рішенням у справі №18/375, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району). Одночасно суд дійшов висновку про належність обраного прокурором способу захисту, оскільки, наявність не скасованого рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 року №12 «Про оформлення права власності» порушує майнові інтереси держави та створює передумови до вибуття державного майна військового містечка з володіння держави на користь сторонніх осіб. Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності, судом першої інстанції встановлено, що прокурор довів, що не мав законної процесуальної спроможності подати цей позов раніше, ніж 19.10.2021 року, водночас, після цієї дати справа про скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №12 від 26.01.2009 року перебувала на розгляді Господарського суду Львівської області, куди була скерована ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року і закінчилась прийняттям постанови Верховного суду 24.05.2023 року, тобто, у вказаний період, як зазначив прокурор, були очевидні очікування у позитивному вирішенні справи. Відтак, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, визначеного ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про визнання причин пропуску строку позовної давності за заявою прокурора поважними та відповідно про необхідність захисту порушеного права позивачів щодо майна, що перебуває у власності держави.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Мисливсько-рибальське господарство «Майдан» та третя особа-3 - ОСОБА_1 звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13 березня 2024 року у справі №914/2564/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що Міністерство оборони України та Яворівська квартирно-експлуатаційна частина (району) є неналежними позивачами у справі, оскільки постанові Касаційного господарського суду від 24.05.2023р. у справі №2a-23/11, 2а/460/6/2013 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі МО України та Яворівської КЕЧ (району) суд дійшов висновку (п.4.22. постанови) про те, що не існує правових підстав для визнання за МО України права власності на майно та що відсутні правові підстави для визнання за Яворівською КЕЧ району права оперативного управління на приміщення та будівлі, що зазначені в цьому рішенні (п.п.4.24., 4.26 постанови). Враховуючи наведене, апелянт наголошує, що права позивачів не можуть бути порушені спірним рішенням селищної ради. Крім цього, відповідач вважає, що він є неналежним відповідачем, оскільки прокурором заявлено позовну вимогу про визнання незаконним та скасування рішення, яке відповідач не приймав, відтак, міг бути залучений лише в якості третьої особи. Одночасно зазначає, що судом першої інстанції не було залучено до участі у справі всіх третіх осіб, права яких можуть порушуватися рішенням у цій справі. Також апелянт вважає, що прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту та пропущено позовну давність у цьому спорі без поважних причин. Відповідач також підтримав апеляційну скаргу третьої особи-3 у відзиві на апеляційну скаргу.

Третя особа у своїй апеляційній скарзі також зазначає про неналежних позивачів та відповідача у цьому спорі, з тих же підстав, а також про обрання прокурором неефективного способу захисту.

У відзиві на апеляційні скарги прокурор просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Зокрема, зазначає, що Верховним Судом у постанові від 24.05.2023 у справі №2а-23/11 (2а/460/6/2013) стосовно вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Виконкому Івано-Франківської селищної ради зазначено (пункти 4.14. - 4.18.), що спірне майно фактично є державною власністю, а відповідач не є особою, яка має право розпоряджатися цим майном. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що майно вибуло із державної власності поза волею особи, яка вправі розпоряджатися ним і за вказаних обставин відповідачем у такому спорі має бути особа (особи), за якою (якими) оформлено право власності на майно тобто МРГ «Майдан». Поряд з тим, вважає належним обраний спосіб захисту, оскільки, рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №12 від 26.01.2009 не може вважатися таким, що вичерпало свою дію, адже на його підставі станом на даний час майно за відповідачем не зареєстровано, отже відповідач у будь-який час може звернутися до державного реєстратора про реєстрацію цього права. Також прокурор зазначає, що строк позовної давності щодо визнання незаконним оскаржуваного рішення закінчився 30 грудня 2014 року, разом з тим, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 у справі №2-23/11 задоволено позов прокурора визнано незаконним і скасовано рішення Виконкому Івано-Франківської селищної ради №12 від 26.01.2009, тобто станом на момент закінчення строку позовної давності оскаржуване рішення було скасоване, не діяло, а отже порушене право було захищено і підстави для вжиття прокурором чи позивачами будь-яких інших дій по захисту інтересів держави були відсутні.

У відзивах на апеляційні скарги позивач-2 (Яворівська квартирно-експлуатаційна частина (району) просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Зокрема, зазначає, що спірне майно є державним та таким, що має статус військового майна, перебуває на балансі Яворівської КЕЧ району, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягами з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа ФДМУ від 12.12.2017 №10-15-23684). Поряд з цим, вказує, що Яворівська КЕЧ (району) не є власником спірного майна, а є його правомірним (титульним) володільцем та користувачем, відтак, вправі вимагати надання судового захисту такому праву нарівні з власником, а також із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна (правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.07.2023 року у справі №201/12927/17).

10 червня 2024 року від Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) та Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» до суду надійшли додаткові письмові пояснення.

Представники відповідача та третьої особи-3 (скаржників) в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просили такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13 березня 2024 року у справі №914/2564/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, з підстав, наведених у апеляційних скаргах.

Прокурор та представники позивачів в судовому засіданні проти вимог апеляційних скарг заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, з підстав, наведених у відзивах на апеляційні скарги.

Представники третіх осіб-1,2,4,5 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Оскільки явка представників третіх осіб-1,2,4,5 в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши доводи апеляційних скарг та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Державного акту на право користування землею Б №040634 від 1980 року Янівській квартирно-експлуатаційній частині району, як структурному підрозділу Міністерства оборони України, надано в користування земельну ділянку площею 39 163,82 га у Яворівському районі Львівської області та затверджено встановлені межі користування.

Відповідно до Директиви МОУ №д/115/1/911 від 05 березня 1998 року та згідно ліквідаційного акту у зв`язку з ліквідацією Янівської КЕЧ казармено житловий фонд, комунальні об`єкти і споруди, земельні ділянки, матеріальні засоби Старицького гарнізону передані Яворівській КЕЧ (району), яка є користувачем вказаної земельної ділянки по даний час.

Упродовж всього вказаного періоду земельні ділянки, передані в користування Яворівській КЕЧ району призначалися для розміщення і постійної діяльності військових частин, військових містечок та установ Збройних Сил. (До 1991 року Збройних Сил СРСР, після 24 серпня 1991 року Збройних Сил України).

До 1991 року на території військового містечка НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 існувало Всеармійське військово-мисливське товариство колишнього СРСР.

Військове містечко 44 перебувало у користуванні Всеармійського військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, яка в своїй діяльності керувалась наказом МО СРСР від 21 серпня 1981 року №230 «Про введення в дію статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони», згідно з п.1 якого, військово-мисливські товариства Міністерства оборони є добровільними спортивними організаціями, які об`єднують мисливців та рибалок військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Міністерства оборони, а відповідно до пункту 58 цього наказу, грошові кошти і матеріальні цінності, залишені після ліквідації військово-мисливських товариств, передаються в розпорядження Міністерства оборони.

Після проголошення незалежності України у 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України, відповідно до ст.1 Закону України від 10 вересня 1991 року №1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».

У 1992 році ради військово-мисливських товариств військових округів, дислокованих на території України, прийняли рішення про вихід зі складу всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР, а також про передачу наявного в користуванні майна у користування та володіння створеного в березні того ж року Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. В подальшому вказане товариство «передало» спірне майно у володіння створеного ним Мисливсько-рибальського господарства «Майдан», яке в свою чергу подало документи до Івано-Франківської селищної ради для оформлення права власності.

Разом з тим, відповідно до статті 4 Закону України від 10 вересня 1991 року «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» зазначене майно тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

На виконання зазначеної постанови 13 січня 1995 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 «Про визначення органів управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР», згідно з якою на Міністерство оборони України покладено повноваження управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

Поряд з тим, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, залишеним в силі постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2003 року задоволено позов заступника Генерального прокурора України, заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України щодо зобов`язання відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і повернути його на користь Міністерства оборони України, у тому числі 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу.

Наказом Міністра оборони України №302 від 12.06.2010 року створено комісію про проведення інвентаризації та прийому-передачі майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР.

Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26 січня 2009 року «Про оформлення права власності» вирішено оформити свідоцтва на право власності на будівлі в АДРЕСА_3 та 8 на Мисливсько-рибальське господарство «Майдан».

Судом також встановлено, що у червні 2009 року Військовий прокурор Львівського гарнізону звертався до адміністративного суду з позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської КЕЧ району до відповідача - Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області про скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №12 від 26 січня 2009 року та визнання права власності та права оперативного управління на нерухоме майно.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року у справі №2-23/11, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2014 року, позов прокурора задоволено.

Постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2014 року, а провадження у адміністративній справі закрито, оскільки розгляд такої віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу на підставі заяви заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону передано до Господарського суду Львівської області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2023 року, позов задоволено частково, скасовано рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26 січня 2009 року «Про оформлення права власності», в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №2a-23/11, 2а/460/6/2013 задоволено частково касаційні скарги Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та ОСОБА_1 ; постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2022 у справі №2а-23/11, 2а/460/6/2013 в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 №12 «Про оформлення права власності» скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2022 в частині відмови у позові змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції постанови Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові зазначив, що «у даній справі судами встановлено, що спірне майно фактично є державною власністю, а відповідач не є особою, яка має право розпоряджатися цим майном. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що майно вибуло із державної власності поза волею особи, яка вправі розпоряджатися ним. За вказаних обставин відповідачем у такому спорі має бути особа (особи), за якою (якими) оформлено право власності на майно. За вказаних обставин у цій частині вирішення спору за такими позовними вимогами судові рішення у справі підлягають скасуванню, а у позовних вимогах належить відмовити.».

У серпні 2023 року Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони звернувся до Господарського суду Львівської області з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) до відповідача - Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 «Про оформлення права власності».

Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району):

Частинами 1, 3 ст.4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України).

Слід зазначити, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Звертаючись з цим позовом до суду, заявленим в інтересах держави, прокурор визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) та зазначив, що вказані органи належним чином не здійснювали захист інтересів держави шляхом вчинення певних дій, зокрема: звернення до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 «Про оформлення права власності».

Судом встановлено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України. З метою реалізації повноважень, передбачених ст.10 ЗУ «Про Збройні Сили України», у сфері квартирно-експлуатаційного забезпечення військ, видано наказ №448 від 03.07.2013 року «Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України», відповідно до якого, квартирно-експлуатаційні управління є територіальним органом військового управління ЗС України і призначене для реалізації у військах (силах), дислокованих у межах відповідальності територіального квартирно-експлуатаційного управління, державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності.

Статтею 1 ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку, тощо.

Згідно з ст.ст.2-4 ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», п.п.1, 3, 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року №1282, з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна, а вилучення і передача такого майна до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та передача у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Спірне нерухоме майно закріплено на праві оперативного управління за Яворівською КЕЧ району.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Як вбачається з матеріалів справи (документів, долучених до позовної заяви), прокурор неодноразово звертався до позивачів та повідомляв останніх про виявлені порушення, зокрема: листи Міністерству оборони України та Яворівській КЕЧ району (вих.№30.54/02-2099ВИХ-23 від 18 липня 2023 року) щодо необхідності захисту інтересів держави.

Поряд з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачі були обізнані про порушення інтересів держави, оскільки брали участь у розгляді спорів щодо спірного майна, разом з тим, після прийняття постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №2a-23/11, 2а/460/6/2013, якою відмовлено у задоволенні позову Військового прокурора Львівського гарнізону, не вчинили заходів щодо звернення до суду з позовом до належного відповідача про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 «Про оформлення права власності».

Слід зазначити, що прокурор звернувся до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави, - 23 серпня 2023 року.

Відтак, прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», для звернення до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району), з огляду на що, судом першої інстанції правомірно прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено спір по суті.

Щодо суті спору:

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.2 ст.16 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст.21 ЦК України).

Відповідно до ч.10 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Як встановлено судом, виходячи зі змісту правовідносин, що існували до проголошення незалежності України, все майно, у тому числі й спірне, належало до державної власності, а відповідно до Закону України «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» і Акту проголошення незалежності України це майно стало державною власністю України.

Відповідно до п.1 постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (п.2 Постанови).

На виконання вказаної постанови 13 січня 1995 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР», згідно з якою на Міністерство оборони України покладено повноваження управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, у тому числі і 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу.

Поряд з тим, як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2003 року, задоволено позов заступника Генерального прокурора України, заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України щодо зобов`язання відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і повернути його на користь Міністерства оборони України, у тому числі 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу.

Вказаним рішенням встановлено, що спірне майно знаходиться у користуванні відповідача - Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, що свідчить про те, що майно знаходиться у чужому незаконному володінні відповідача за відсутності правових підстав для цього.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.4 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є, окрім іншого, міністерства та інші органи виконавчої влади.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України №803 від 06 червня 2007 року «Про затвердження Порядку відчуження об`єктів державної власності» відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Згідно з п.8 вказаної постанови, рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб`єктом управління у формі розпорядчого акта.

При цьому, як встановлено судом, жодних рішень уповноваженими органами державної влади України щодо відчуження спірного майна чи передачі його у комунальну або приватну власність не приймалося. Жодного іншого правового способу, у який будь-який об`єкт нерухомого майна, розташований на території України, який у зв`язку з розпадом СРСР став державною власністю, міг би перейти у приватну власність, законодавством України не передбачено.

За таких обставин, судом правильно встановлено, що спірне майно було та залишається державним.

Незважаючи на наведене вище, всупереч чинному рішенню Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, Виконавчим комітетом Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області прийнято спірне рішення №12 «Про оформлення права власності», яким вирішено оформити свідоцтва на право власності на будівлі в АДРЕСА_3 та 8 на Мисливсько-рибальське господарство «Майдан», отже таке рішення є незаконним та таким, що порушує інтереси держави в особі позивачів у справі.

Щодо обраного прокурором способу захисту:

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Судом встановлено, що внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району).

Разом з тим, судом встановлено, що вказане рішення не є таким, що вичерпало свою дію внаслідок його виконання, оскільки відповідачем не було зареєстровано право власності на спірні об`єкти, у зв`язку з чим, прокурором не заявлявся позов про витребування такого майна у відповідача.

Вимога про витребування майна (віндикаційний позов) може бути заявлена за наявності «реєстраційного підтвердження володіння» нерухомим майном, тобто позов про витребування може бути заявлено до особи лише за умови, що спірне майно зареєстровано за цією особою.

При цьому, наявність чинного протиправного рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26.01.2009 року «Про оформлення права власності» порушує майнові інтереси держави та створює передумови до вибуття державного майна військового містечка №44 у с. Верещиця з володіння держави на користь сторонніх осіб.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що прокурор правомірно звернувся до суду з цим позовом про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 «Про оформлення права власності» і такий спосіб захисту у спірному випадку є належним.

Щодо доводів відповідача, що він є неналежним у цій справі, з огляду на те, що ним не приймалося спірне рішення, колегія суддів такі відхиляє, оскільки спірне рішення органу місцевого самоврядування стосується права власності саме відповідача, зокрема, таким рішенням вирішено оформити свідоцтва на право власності на будівлі в АДРЕСА_3 та 8 на Мисливсько-рибальське господарство «Майдан», відтак, саме вказана особа є належним відповідачем у цьому спорі про скасування зазначеного рішення органу місцевого самоврядування.

Наведене також підтверджено і в постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №2a-23/11, 2а/460/6/2013, якою відмовлено у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 №12 «Про оформлення права власності» з наведених підстав - щодо неналежності відповідача у справі (де відповідачем у спорі був орган місцевого самоврядування, який прийняв спірне рішення).

Одночасно колегія суддів відхиляє і посилання скаржників на відсутність порушених прав позивачів із посиланням на висновки Верховного Суду у постанові від 24 травня 2023 року у справі №2a-23/11, 2а/460/6/2013, оскільки такі висновки суду стосуються позовної вимоги про визнання права власності, яка була заявлена, серед іншої у вказаній справі.

Щодо посилань скаржника (відповідача) на незалучення до участі у справі всіх зацікавлених осіб, колегія суддів звертає увагу, що вказана обставина не може слугувати підставою для скасування рішення суду за апеляційною скаргою відповідача у справі.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідач не заявляв до суду першої інстанції будь-яких клопотань про залучення до участі у справі третіх осіб, натомість, судом на підставі клопотань прокурора, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (Виконавчий комітет Івано-Франківської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ).

Щодо позовної давності:

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати свої права в примусовому порядку через суд (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13).

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. За змістом норми частини 1 статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14).

Поряд з тим, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17).

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів, як суб`єктів владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Спірне рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 «Про оформлення права власності» прийнято органом місцевого самоврядування 26 січня 2009 року, відтак, саме з вказаної дати слід обчислювати позовну давність у цьому спорі, яка закінчилася - 26 січня 2012 року.

З цим позовом прокурор звернувся до суду - 23 серпня 2023 року, тобто з пропуском вказаного строку.

Разом з тим, частиною 5 ст.267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд, з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання, надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Тому, для вирішення питання про те, чи наявні поважні причини пропуску позовної давності мають значення дії, які товариство вчиняло як до, так і після спливу позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки такі впливають на висновок про добросовісність в цілому.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з приписом ч.5 ст.267 ЦК України отримати судовий захист, у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, вирішення цього питання покладається безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

Так, судом встановлено та прокурором наголошувалося, що у червні 2009 року, тобто в межах позовної давності, Військовий прокурор Львівського гарнізону звертався до адміністративного суду з позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської КЕЧ району до відповідача - Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області про скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №12 від 26 січня 2009 року та визнання права власності та права оперативного управління на нерухоме майно.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року у справі №2-23/11, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2014 року, позов прокурора задоволено.

Проте, постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2014 року, а провадження у адміністративній справі закрито і роз`яснено, що розгляд такої віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу №2a-23/11, 2а/460/6/2013 на підставі заяви заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону передано до Господарського суду Львівської області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2023 року, позов задоволено частково, скасовано рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26 січня 2009 року «Про оформлення права власності», в іншій частині позову відмовлено.

Проте, постановою Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №2a-23/11, 2а/460/6/2013 задоволено частково касаційні скарги Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та ОСОБА_1 ; постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2022 у справі №2а-23/11, 2а/460/6/2013 в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 №12 «Про оформлення права власності» скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, зокрема, з підстави неналежного відповідача у справі.

Як зазначено вище, у серпні 2023 року Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони звернувся до Господарського суду Львівської області з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) до відповідача Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 «Про оформлення права власності».

Проаналізувавши судові рішення у спірних правовідносинах, зважаючи на тривалий розгляд судами справи за №2a-23/11, 2а/460/6/2013 (з червня 2009 року по 24 травня 2023 року), предметом позову у якій було, серед іншого, скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №12 від 26 січня 2009 року, у зв`язку з чим, у позивачів були правомірні очікування на позитивне вирішення спору, колегія суддів дійшла висновку про визнання поважними причин пропущення позовної давності у цій справі, та захист інтересів держави та порушеного права позивачів.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову в повному обсязі: визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 «Про оформлення права власності», як такого, що прийняте всупереч чинному законодавству та яке порушує інтереси держави та права позивачів у справі.

Доводи скаржників не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції - відсутні.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційних скарг - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційних скарг, у відповідності до ст.129 ГПК України, слід залишити за скаржниками.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 13 березня 2024 року у справі №914/2564/23 залишити без змін, а апеляційні скарги Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» та ОСОБА_1 - без задоволення.

Матеріали справи №914/2564/23 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 17 червня 2024 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.