Постанова

від 05.11.2024 по справі 914/2564/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2564/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» і ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2024 (суддя Король М. Р.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 (Якімець Г. Г. - головуючий, судді Бойко С. М., Бонк Т. Б.) у справі

за позовом керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України,

2) Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району)

до Мисливсько-рибальського господарства «Майдан»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Виконавчий комітет Івано-Франківської селищної ради,

2) ОСОБА_2 ,

3) ОСОБА_1 ,

4) ОСОБА_3 ,

5) ОСОБА_4 ,

про визнання незаконним і скасування рішення,

(у судове засідання з`явилися: прокурор Ющенко М. А., представники: Міністерства оборони України - Барда С. Ю., відповідача - Пшевлоцький Ю. М.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. 23 серпня 2023 року Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) до відповідача Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 № 12 «Про оформлення права власності».

Позов мотивовано обставинами щодо перевищення органом державної виконавчої влади, наданих йому повноважень, що полягають у незаконному розпорядженні нерухомим майном, переданим свого часу для потреб оборони, що, в свою чергу, призвело до порушення права власності держави на спірне нерухоме майно. В обґрунтування позову прокурором вказано на те, що всупереч рішенню Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375, яке залишено в силі постановою Верховного Суду України від 18.11.2003, виконавчий комітет Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області прийняв рішення № 12 про оформлення права власності на 51 будівлю по вул. Майдан, 6 та 8 у с. Верещиця Яворівського району Львівської області за Мисливсько-рибальським господарством «Майдан». Прокурором також зазначено, що майно, яке є предметом оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради , станом на момент заявлення позову не зареєстроване за відповідачем, з огляду на що, вимога про витребування такого майна не може бути заявлена.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до Державного акта на право користування землею Б №040634 від 1980 року Янівській квартирно-експлуатаційній частині району, як структурному підрозділу Міністерства оборони України, надано в користування земельну ділянку площею 39 163,82 га у Яворівському районі Львівської області та затверджено встановлені межі користування.

Відповідно до Директиви МОУ №д/115/1/911 від 05.03.1998 та згідно ліквідаційного акта у зв`язку з ліквідацією Янівської квартирно-експлуатаційної частини казармено житловий фонд, комунальні об`єкти і споруди, земельні ділянки, матеріальні засоби Старицького гарнізону передані Яворівській квартирно-експлуатаційній частині (району), яка є користувачем вказаної земельної ділянки по даний час.

Упродовж всього вказаного періоду земельні ділянки, передані в користування Яворівській квартирно-експлуатаційній частині району призначалися для розміщення і постійної діяльності військових частин, військових містечок та установ Збройних Сил. (До 1991 року Збройних Сил СРСР, після 24.08.1991 Збройних Сил України).

До 1991 року на території військового містечка НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 існувало Всеармійське військово-мисливське товариство колишнього СРСР.

Військове містечко 44 перебувало у користуванні Всеармійського військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, яка в своїй діяльності керувалась наказом МО СРСР від 21.08.1981 №230 «Про введення в дію статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони», згідно з п.1 якого, військово-мисливські товариства Міністерства оборони є добровільними спортивними організаціями, які об`єднують мисливців та рибалок військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Міністерства оборони, а відповідно до пункту 58 цього наказу, грошові кошти і матеріальні цінності, залишені після ліквідації військово-мисливських товариств, передаються в розпорядження Міністерства оборони.

Після проголошення незалежності України у 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України, відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».

У 1992 році ради військово-мисливських товариств військових округів, дислокованих на території України, прийняли рішення про вихід зі складу всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР, а також про передачу наявного в користуванні майна у користування та володіння створеного в березні того ж року Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. В подальшому вказане товариство «передало» спірне майно у володіння створеного ним Мисливсько-рибальського господарства «Майдан», яке в свою чергу подало документи до Івано-Франківської селищної ради для оформлення права власності.

Разом з тим, відповідно до статті 4 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Відповідно до постанови Верховної Ради України 04.02.1994 №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» зазначене майно тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

На виконання зазначеної постанови, 13.01.1995 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 18 «Про визначення органів управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР», згідно з якою на Міністерство оборони України покладено повноваження управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375, залишеним в силі постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 задоволено позов заступника Генерального прокурора України, заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України щодо зобов`язання відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і повернути його на користь Міністерства оборони України, у тому числі 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу.

Наказом Міністра оборони України від 12.06.2010 № 302 створено комісію про проведення інвентаризації та прийому-передачі майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26.01.2009 «Про оформлення права власності» вирішено оформити свідоцтва на право власності на будівлі в АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3

У червні 2009 року Військовий прокурор Львівського гарнізону звертався до адміністративного суду з позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до відповідача - Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області про скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №12 від 26.01.2009 та визнання права власності та права оперативного управління на нерухоме майно.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 у справі № 2-23/11, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.12.2014, позов прокурора задоволено.

Постановою Верховного Суду від 19.10.2021 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23.12.2014, а провадження у адміністративній справі закрито, оскільки розгляд такої віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17.11.2021 справу на підставі заяви заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону передано до Господарського суду Львівської області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.10.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2023 року, позов задоволено частково, скасовано рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26.01.2009 «Про оформлення права власності», в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013 задоволено частково касаційні скарги Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та ОСОБА_1 ; постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2022 у справі № 2а-23/11, 2а/460/6/2013 в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 № 12 «Про оформлення права власності» скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2022 в частині відмови у позові змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції постанови Верховного Суду.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.03.2024 у справі № 914/2564/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024, позов задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що прокурор неодноразово звертався до позивачів та повідомляв останніх про виявлені порушення, зокрема: листи Міністерству оборони України та Яворівській квартирно-експлуатаційній частині району щодо необхідності захисту інтересів держави.

Позивачі були обізнані про порушення інтересів держави, оскільки брали участь у розгляді спорів щодо спірного майна, разом з тим, після прийняття постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013, якою відмовлено у задоволенні позову Військового прокурора Львівського гарнізону, не вчинили заходів щодо звернення до суду з позовом до належного відповідача про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 № 12 «Про оформлення права власності». Отже, прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375, залишеним в силі постановою Верховного Суду України від 18.11.2003, задоволено позов заступника Генерального прокурора України, заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України щодо зобов`язання відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і повернути його на користь Міністерства оборони України, у тому числі 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово мисливського товариства Прикарпатського військового округу.

Жодних рішень уповноваженими органами державної влади України щодо відчуження спірного майна чи передачі його у комунальну або приватну власність не приймалося, у зв`язку з чим, спірне майно було та залишається державним, а тому, прийняте виконавчим комітетом Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області спірне рішення про оформлення права власності на 51 будівлю за Мисливсько-рибальським господарством « ІНФОРМАЦІЯ_1 » суперечить чинному законодавству, судовим рішенням у справі №18/375, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району).

Суди дійшли висновку про належність обраного прокурором способу захисту, наявність не скасованого рішення порушує майнові інтереси держави. Рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 року №12 «Про оформлення права власності» не є таким, що вичерпало свою дію внаслідок його виконання, оскільки відповідачем не було зареєстровано право власності на спірні об`єкти, у зв`язку з чим, прокурором не заявлявся позов про витребування такого майна у відповідача. Вимога про витребування майна (віндикаційний позов) може бути заявлена за наявності «реєстраційного підтвердження володіння» нерухомим майном, тобто позов про витребування може бути заявлено до особи лише за умови, що спірне майно зареєстровано за цією особою. При цьому, наявність чинного протиправного рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26.01.2009 року «Про оформлення права власності» порушує майнові інтереси держави та створює передумови до вибуття державного майна військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 з володіння держави на користь сторонніх осіб.

Спростовано доводи Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» про те, що він є неналежним відповідачем. Апеляційний господарський суд зазначив, що спірне рішення органу місцевого самоврядування стосується права власності саме відповідача, зокрема, таким рішенням вирішено оформити свідоцтва на право власності за Мисливсько-рибальським господарством « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і саме вказана особа є належним відповідачем у цьому спорі. Зазначене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013.

Відхилено також посилання на відсутність порушених прав позивачів із урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 24.05.2023 у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013, оскільки такі висновки суду стосуються позовної вимоги про визнання права власності, яка була заявлена у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013.

Твердження відповідача щодо незалучення до участі у справі всіх зацікавлених осіб, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки вказана обставина, на думку суду, не може слугувати підставою для скасування рішення суду за апеляційною скаргою відповідача у справі.

Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності судами зазначено, що прокурор довів, що не мав законної процесуальної спроможності подати цей позов раніше, ніж 19.10.2021, водночас, після цієї дати справа про скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №12 від 26.01.2009 перебувала на розгляді Господарського суду Львівської області, куди була скерована ухвалою Верховного Суду від 17.11.2021 і закінчилась прийняттям постанови Верховного суду 24.05.2023, тобто, у вказаний період, як зазначив прокурор, були очевидні очікування у позитивному вирішенні справи. У зв`язку із цим, суди визнали причини пропуску строку позовної давності за заявою прокурора поважними та відповідно про необхідність захисту порушеного права позивачів щодо майна, що перебуває у власності держави.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник вважає, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 щодо особливостей встановлення судами належного та ефективного способу захисту, належного відповідача та наявності порушеного права.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 2а-23/11, 2а/460/6/2013 в подібних правовідносинах встановив, що ні Міністерство Оборони України ні Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району не є власниками чи законними управителями майна. А відповідно, у вказаних осіб відсутнє право на позов про скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26.01.2009.

Виходячи з суті пред`явленого позову, прокурор оскаржує рішення виконкому виходячи з презумпції наявності у Держави в особі Міністерства Оборони України права власності. Тому, на думку прокурора, виконавчий комітет Івано- Франківської селищної ради не мав повноважень ухвалювати оскаржуване рішення щодо оформлення права власності. Якщо брати до уваги таке твердження, то єдиним правильним способом захисту може слугувати лише пред`явлення віндикаційного позову та витребування майна у останнього незаконного володільця.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є неефективними.

Таким чином, матеріально правова вимога направлена на позбавлення права власності володіючого власника майна, а тому треті особи: : ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 повинні були бути залучені як відповідачі. Проте прокурор, реалізовуючи свої права, у заявлених позовних вимогах як відповідача визначив іншу особу, яка не є власником майна.

4.2.1. Мисливсько-рибальське господарство «Майдан» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 про те, що для задоволення позову необхідним елементом є в тому числі встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17).

Судами також не взято до уваги висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 про те, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Пред`явлення вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові

Мисливсько-рибальське господарство «Майдан» зауважує, що спір стосовно законності чи незаконності рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради може існувати тільки між особою, права та інтереси якої реально порушуються таким рішенням, та суб`єктом прийняття такого рішення - тобто Виконавчим комітетом. Однак, останній не залучений у справу відповідачем.

Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосував до подій 1992 року (період набуття права на майно Товариством військових мисливців та рибалок Західного регіону України) прийняті в майбутньому нормативні акти. Однак, Верховний Суд сформував усталену практику щодо неможливості такої дії в часі нормативно-правових актів, зокрема це зазначено в постановах від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21, від 16.11.2021 у справі № 360/1406/20.

Обрання позивачем при зверненні до суду неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). У справі яка розглядається, фактично заявлено про порушення прав позивачів на нерухоме майно, але скасування рішення Виконавчого комітету не може ефективно поновлювати такого стверджуваного порушеного права. Належним і ефективним способом міг би бути позов про визнання права чи про витребування майна.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, заявник стверджує, що оскаржуваними судовими рішеннями фактично було вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Крім того, суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 8 частини першої, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Скасовуючи рішення щодо видачі правооформлюючого документа, суди безпосередньо втрутилися в права Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, який прийняв рішення від 26.01.2009 № 12 «Про оформлення права власності», не залучивши його в якості відповідача.

Суди теж втрутилися в права та інтереси осіб-власників окремих об`єктів майна (що були предметом оскаржуваного рішення та в подальшому відчужені), яких узагалі не залучили до провадження по справі - стороною позивачів було вибірково заявлене клопотання про залучення тільки окремих власників нерухомості як третіх осіб.

Суди не узгодили свої висновки належним чином із преюдиційними обставинами, встановленими у справах № 6/76(6/159), № 2a-23/11, 2а/460/6/2013.

4.3. У відзивах на касаційні скарги позивачі та прокурор вказують на безпідставність доводів скаржників, вважають, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо задоволення позову, а обраний спосіб захисту є належним.

4.4. Додатково до Суду надійшли пояснення скаржників, які Верховний Суд не розглядає, адже за своєю суттю такі пояснення є доповненням до касаційних скарг, які подані поза межами строку касаційного оскарження. Відповідно, додаткові пояснення прокурора суд також не бере до уваги.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, на які посилається Мисливсько-рибальське господарство «Майдан», вказано на необхідність встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин, вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, на які також посилається скаржник.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

У постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, на які посилається скаржник, вказано на те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

5.4. Як слідує із оскаржених рішень, суди попередніх інстанцій встановлюючи обставини наявності порушеного права вказали на те, що внаслідок прийняття незаконного рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 № 12 було порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі Міністерства оборони України та в особі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району). Наявність не скасованого рішення порушує майнові інтереси держави та створює передумови до вибуття державного майна з володіння держави на користь сторонніх осіб.

У свою чергу, заперечуючи щодо наявності порушеного права, скаржники посилаються на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013, зазначають, що у цій постанові Суд встановив відсутність порушеного права позивачів.

Однак, колегія суддів вважає помилковими вказані доводи скаржників. Як слідує зі змісту постанови від 24.05.2023 у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013, Верховний Суд відмовив у задоволенні вимог про визнання за Міністерством оборони України права власності і за Яворівською квартирно - експлуатаційною частиною району права оперативного управління на спірні приміщення та будівлі. У вказаній справі Суд акцентував увагу на тому, що спірне майно є державною власністю, однак жодних висновків щодо відсутності порушеного права позивачів щодо вимоги про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 № 12 «Про оформлення права власності» Судом наведено не було, попри надання оцінки обставинам звернення з такою вимогою.

5.5. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові ід 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зауважила, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення).

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання щодо того, чи є належним та ефективним способом захисту визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 № 12 «Про оформлення права власності» фактично було розглянуто у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013. Так, у вказаній справі Суд вказав на те, що такий спосіб захисту передбачений статтею 16 ЦК України. Водночас, відмовляючи у задоволенні відповідної вимоги, ключовим мотивом було те, що з огляду на встановлені обставини стосовно належності спірного майна до державної власності, а відповідач (Івано-Франківська селищна рада) не є особою, яка має право розпоряджатися цим майном, відповідачем у такому спорі має бути особа, за якою оформлено право власності на майно. У пункті 4.12 вказаної постанови зауважено, що на підставі спірного Рішення за Мисливсько-рибальським господарством «Майдан» оформлено право власності на майно.

З наведених висновків слідує, що у справі № 2a-23/11, 2а/460/6/2013 Верховним Судом надано відповіді на питання як можливості звернення із вказаним способом захисту, так і особи, яка має бути відповідачем за такою вимогою. Саме з урахуванням відповідних висновків, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у контексті специфічних обставин, які склалися у межах спірних правовідносин, можливим є розгляд в межах справи № 914/2564/23 вимоги про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 № 12 «Про оформлення права власності» заявленої до Мисливсько-рибальського господарства «Майдан». Додатково Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій не встановили, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом виконання, що також вказує на можливість вважати, що така вимога є ефективним способом захисту. Вказаним спростовуються і посилання скаржників на те, що належним і ефективним способом міг би бути позов про визнання права чи про витребування майна.

У свою чергу, колегія суддів відхиляє посилання на те, що у межах справи № 914/2564/23 вимога про визнання незаконним і скасування рішення від 26.01.2009 № 12 мала бути спрямована до відповідача - Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради. Як зазначалося вище, у межах справи № 2a-23/11, 2а/460/6/2013 така вимога вже була заявлена до вказаної особи і Верховний Суд відмовив у її задоволенні саме з огляду на неправильно визначеного відповідача, що фактично позбавляє можливості повторно заявляти аналогічну вимогу до цієї ж особи.

У цьому контексті Суд також не бере до увагу твердження про те, що рішення судів призводять до втручання у права Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області. Виконавчий комітет був повідомлений про розгляд цієї справи, є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача і не міг бути визначений відповідачем з мотивів, наведених вище.

Крім того, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржників про те, що у межах спірних правовідносин суди втрутилися в права та інтереси осіб-власників окремих об`єктів майна і вказана матеріально правова вимога направлена на позбавлення права власності володіючих власників майна і треті особи повинні були бути залучені як відповідачі. У межах справи № 914/2564/23 перед судом постало питання щодо законності прийнятого Виконавчим комітетом Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області рішення від 26.01.2009 № 12 «Про оформлення права власності». Рішення судів попередніх інстанцій, як і матеріально-правова вимога, не стосуються позбавлення права власності на майно.

Доводи Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» про те, що суди не узгодили свої висновки належним чином із преюдиційними обставинами, встановленими у справах № 6/76(6/159), № 2a-23/11, 2а/460/6/2013 є узагальненими і стосуються оцінки доказів та встановлення обставин, що вже було здійснено судами попередніх інстанцій. Такі твердження зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Втім, зазначене виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційних скарг заявлені не в межах підстав касаційного оскарження, не спростовують вказаних вище обставин, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених рішень з цих мотивів.

5.6. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржників щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2024 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у справі № 914/2564/23.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

6.4. З огляду на перебування суддів у відрядженні та у відпустці, справу розглянуто протягом розумного строку.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» і ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у справі № 914/2564/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ