Постанова

від 18.06.2024 по справі 916/637/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/637/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОММАШІМПОРТ ЛТД": не з`явився

від Приватного підприємства Ю-Г: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОММАШІМПОРТ ЛТД"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 року, суддя в І інстанції Литвинова В.В., в м. Одесі

у справі: №916/637/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОММАШІМПОРТ ЛТД"

до відповідача: Приватного підприємства Ю-Г

про стягнення 706 617,27 грн

В С Т А Н О В И В:

Рішенням від 16.04.2024 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства Ю-Г на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОММАШІМПОРТ ЛТД" 533 500 грн боргу та 8002,50 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

20.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОММАШІМПОРТ ЛТД" подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій позивач просив стягнути з відповідача 29 600 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/637/24 відмовлено у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №916/637/24 про стягнення 29 600 грн витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не підтверджують того, що позивач подавав до прийняття рішення докази, які б підтверджували розмір понесених ним судових витрат, як і не зробив заяву про те, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, як того вимагають приписи чинного процесуального законодавства. А якщо справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, в якому проведення судових дебатів процесуальним законом не передбачено, підлягає застосуванню вимога ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті.

Незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу в суді та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача та ухвалення судового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОММАШІМПОРТ ЛТД", в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/637/24 скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду клопотання про ухвалення додаткового рішення.

Зокрема, скаржник зазначає, що у позові останній зазначив, що несе витрати за надання правової допомоги і просить стягнути ці витрати з відповідача. Крім того, позивач подав докази понесення витрат на правову допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення, отже у строки визначені ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу у країни. Таким чином, оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи достатнім було зазначити про це у прохальній частині позовної заяви та надати докази понесення витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №916/637/24 до розгляду на 18.06.2024 о 10:45.

18.06.2024 до суду апеляційної інстанції від представника скаржника надійшла заява про розгляд даної справи без його участі.

В судовому засіданні 18.06.2024 учасники справи участі не приймали, про дату ,час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, виходячи з аналізу положень чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області, зважаючи на таке.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами першою, другою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

За загальним правилом питання, як розподілити між сторонами судові витрати, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п`ятої статті 238 ГПК України), а в суді апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови (підпункти б) та в) пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України).

Водночас частиною першою статті 221 ГПК України передбачено якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 ГПК України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Звертаючись до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, позивач на виконання вимог ст. 124, 162 ГПК України зазначив, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 30 000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду першої інстанції у справі проголошено 16.04.2024, заява відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана до суду 20.04.2024, тобто в межах встановленого строку на її подання.

У зв`язку з поданням позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення, суд призначив таку заяву до розгляду.

З матеріалів справи також вбачається, що доказів понесення судових витрат до ухвалення рішення позивач не подав. Також, всупереч положенням статті 221 ГПК України, позивач не навів суду жодних поважних причин щодо неможливості подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення ухвалення рішення.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Однак така заява має бути чітко сформульована та належно обґрунтована. Процесуальний закон не визначає конкретну процесуальну стадію на якій має бути зроблена заява, але встановлює граничний строк звернення із такою заявою - до закінчення судових дебатів (схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21).

Вирішуючи питання меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд першої інстанції вірно вказав на те, що вказівка у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, позивач подав до суду після того, як суд першої інстанції ухвалив рішення по справі.

До цього позивач із заявами такого змісту не звертався, документів, які б підтверджували понесені ним витрати на правничу допомогу до суду не подавав. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов`язку вирішувати таке питання.

Зазначення у прохальній частині узагальненої вимоги у позові про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Зазначення у позовній заяві про судові витрати, пов`язані із розглядом справи, в сумі 30 000 грн є, відповідно до положень частини 1 статті 124 ГПК України, попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат.

Суд підкреслює, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129, 221 ГПК України, кореспондується з її обов`язками:

-зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;

-подати відповідні докази до закінчення судових дебатів, або ж заявити про неможливість їх подання до закінчення судових дебатів у справі, навівши обґрунтування поважності причин, що перешкоджають своєчасній подачі доказів;

-у разі якщо сторона зробила відповідну заяву до закінчення дебатів, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на те, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи не заявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18 (провадження №61-3454св22), Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №917/527/18).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач або його представник не подали докази, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції до ухвалення рішення суду, або заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення протягом п`яти днів. Наведене скаржник не спростовує.

Доводи скаржника, що він зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в позовній заяві, що, на його думку, є підставою для відшкодування понесених витрат, є необґрунтованими, адже це була заява про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікував понести (поніс) у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції (частина перша статті 124 ГПК України).

Водночас, заяви, яка стосується витрат на професійну правничу допомогу, яка б змістовно висловлювала намір позивача отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат, матеріали справи не містять.

Незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу та не подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 у справі №910/216/23.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що на момент ухвалення рішення у суду першої інстанції були відсутні докази на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правову допомогу і сторона не заявила до прийняття рішення по суті про намір надати відповідні докази після ухвалення рішення, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення 29600 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені в ухвалі місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість ухвали суду першої інстанції.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни ухвали, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу господарського суду - без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОММАШІМПОРТ ЛТД" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/637/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/637/24 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.06.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська