Постанова

від 18.06.2024 по справі 916/4861/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/4861/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Благодійної організації "ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "ДАРУЙ ДОБРО": не з`явився

від Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни: Слободян Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни

на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 року, суддя в І інстанції Літвінов С.В., повний текст якого складено 04.04.2024, в м. Одесі

у справі: №916/4861/23

за позовом: Благодійної організації "ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "ДАРУЙ ДОБРО"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни

про стягнення 741 800 грн

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2023 року Благодійна організація "ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "ДАРУЙ ДОБРО" звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни про стягнення 741 800грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №1076-23 від 31.08.2023, відповідач товар не поставив, попередню оплату не повернув.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4861/23 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни на користь Благодійної організації "ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "ДАРУЙ ДОБРО" суму попередньої оплати в розмірі 741 800 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 127 грн.

Суд встановив, що відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки товару на суму 741 800,00 грн у строк, визначений договором протягом 14 робочих днів, тобто до 21.09.2023 включно, а тому позивач правомірно вимагає повернення сплаченої суми попередньої оплати за товар, тому позовна вимога про стягнення попередньої оплати за товар підлягає судом задоволенню повністю.

23.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни, в якій остання просить рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4861/23 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що з 25.03.2022 відповідач знаходиться за межами України, договір вперше побачила у додатку до позовної заяви. Договір і специфікація на Товар підписано зі сторони Відповідача - фізичною особою Ткаченко Назаром Сергійовичем , діючим на підставі Довіреності від 06.07.2023. Відповідно до цієї Довіреності Ткаченко Н.С. не наділений правом підписувати Договори поставки та будь-які інші від імені ФОП Матякіна О.О. Укладаючи договір поставки №1076-23 від 31.08.2023 року Ткаченко Н.С. з власної ініціативи розширив межі наданого йому повноваження, не погодив такий відступ із ФОП Матякіна О.О. і не отримав наступного схвалення останньою, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Стверджує, що сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір поставки №1076-23 від 31.08.2023 року не вважається укладеним у відповідності до ст.638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України.

Додатково зазначає про недотримання позивачем досудового врегулювання спору, оскільки з моменту оплати та до моменту звернення до суду, Позивач жодного разу не скористався можливістю зв?язатися з ФОП Матякіна О.О. задля повернення грошових коштів.

Вважає, що обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, у зв?язку з тим, що Позивач просить стягнути із ФОП Матякіна О.О. на свою користь гроші, керуючись положенням ЦК України та ГК України стосовно укладення договору поставки, натомість, на думку скаржника, між сторонами склались кондикційні правовідносини.

До апеляційної скарги додано копію закордонного паспорту Матякіної О.О.; ???копії заяв про кримінальне правопорушення; ???докази направлення заяв про кримінальне правопорушення; ???відповідь щодо внесення відомостей у ЄРДР.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №916/265/23 до розгляду на 18.06.2024 о 12:30.

18.06.2024 до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю представника останнього, а також клопотання про проведення наступних судових засідань в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 18.06.2024 прийняв участь представник скаржника.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для долучення до матеріалів справи нових доказів, а також підстав для задоволення поданих представником позивача клопотань про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, з огляду на таке.

Щодо доданих до апеляційної скарги нових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Згідно із частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Судова колегія наголошує, що нові докази, які додані скаржником разом з апеляційною скаргою подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без клопотання про долучення такого доказу та без посилання на неможливість подання останніх в порядку встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, відповідач не повідомляв суд про неможливість надання вказаних доказів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.

Не доведено апелянтом і винятковості випадку неможливості подання цього доказу до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

Таким чином, судова колегія залишає без розгляду додані скаржником до апеляційної скарги нові докази.

Щодо клопотання представника позивача про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, яке мотивоване зайнятістю представника останнього, колегія суддів вказує таке.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що заявником не надано жодних доказів щодо неможливості прийняття участі у судовому засіданні іншого представника позивача, оскільки закон не забороняє мати декількох представників. Правова позиція позивача викладена безпосередньо у відзиві на апеляційну скаргу.

При цьому вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого заявника.

Відсутність представника позивача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання у цій справі уповноваженого представника позивача.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для розгляду апеляційної скарги, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду заяви, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, а також те, що правова позиція викладена останнім у відзиві на апеляційну скаргу, беручи до уваги строк розгляду даної справи, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду даної справи та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 18.06.2024 за відсутності уповноваженого представника позивача.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Між Благодійний організація «Харківський обласний благодійний фонд «Даруй Добро» (далі - Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Матякіна Олеся Олександрівна (далі - Відповідач) 31 серпня 2023 року, був укладений договір поставки № 1076-23 (надалі - Договір).

У відповідності до п.1.1. Постачальник (ФО-П Матякіна О.О.) зобов`язався передати (поставити) у власність Покупця (БО «Харківський обласний благодійний фонд «Даруй Добро») товар, визначений у п. 1.2 цього договору, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 1.2 Договору найменування, одиниця виміру, ціна, загальна кількість товару, що підлягає поставці (асортимент, номенклатура), визначається сторонами в специфікації на товар.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна цього договору встановлюється у національній валюті України та складає вартість товару, що підлягає поставці, та зазначається у Специфікації на товар. Пунктом 2.4 Договору визначено, що оплата товару здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання покупцем рахунку постачальника в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно п. 3.2. Договору постачальник здійснює поставку товару протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня 100% оплати покупцем відповідної партії товару, якщо сторонами під час узгодження замовлення не погоджено інший строк поставки товару.

Згідно Специфікації на товар відповідач зобов`язується поставити на умовах 100% передоплати протягом 14 робочих днів в м. Харків на адресу позивача квадрокоптер DJI Mavic 3 у кількості 5 штук на загальну суму 345 000,00 грн. та квадрокоптер DJI Mavic 3Т у кількості 2 штуки на загальну суму 396 800,00 грн., всього на суму 741 800,00 грн.

БО «Харківський обласний благодійний фонд «Даруй Добро» зазначає, що на виконання умов договору, позивачем відповідно до платіжної інструкції №361 від 01 вересня 2023 року було здійснено оплату за вказаний товар на рахунок ФОП Матякіна Олеся Олександрівна в сумі 741 800,00 грн.

Відповідач в свою чергу свої зобов`язання за Договором не виконав, товар не поставив, попередню оплату не повернув, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною заявою.

Отже, предметом розгляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 741 800,00 грн за договором поставки.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

В силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем відповідно до платіжної інструкції №361 від 01 вересня 2023 року було здійснено оплату за вказаний товар на рахунок ФОП Матякіна Олеся Олександрівна в сумі 741 800,00 грн.

Судова колегія звертає увагу, що як слідує зі змісту апеляційної скарги, відповідач не заперечує проти факту отримання від позивача плати за товар згідно платіжної інструкції №361 від 01 вересня 2023 року в сумі 741 800,00 грн.

В свою чергу, свої зобов`язання за Договором відповідач не виконав, товар не поставив, попередню оплату не повернув, що також не заперечується з боку відповідача.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. (ч. 2 ст. 693 ЦК України)

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Як свідчать матеріали справи, станом на день розгляду справи, відповідач товар, а саме: квадрокоптер DJI Mavic 3 у кількості 5 штук на загальну суму 345 000,00 грн. та квадрокоптер DJI Mavic 3Т у кількості 2 штуки на загальну суму 396 800,00 грн не поставив, попередню оплату не повернув, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

Отже, оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки товару на суму 741 800,00 грн, позивач правомірно вимагає повернення сплаченої суми попередньої оплати за товар, тому судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення попередньої оплати за товар в розмірі 741 800 грн підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що Договір і специфікація на Товар підписано зі сторони Відповідача - фізичною особою Ткаченко Назаром Сергійовичем , діючим на підставі Довіреності від 06.07.2023. Відповідно до цієї Довіреності Ткаченко Н.С. не наділений правом підписувати Договори поставки та будь-які інші від імені ФОП Матякіна О.О. Укладаючи договір поставки №1076-23 від 31.08.2023 року Ткаченко Н.С. з власної ініціативи розширив межі наданого йому повноваження, не погодив такий відступ із ФОП Матякіна О.О. і не отримав наступного схвалення останньою, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

По-перше, судова колегія зазначає, за що змістом ч. ч. 1, 3 ст. 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частиною 4 ст. 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 20.11.2023 у справі №916/4861/23 відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 18.12.2023 о 10:10.

Вказану ухвалу ФОП Матякіна О.О. отримала особисто 23.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600234204820.

В подальшому, у зв`язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, ухвалою суду від 18.12.2023 у даній справі визнано явку сторін обов`язковою та призначено підготовче засідання на 22.01.2024 о 10:50.

В судове засідання, яке відбулось 22.01.2024, від ФОП Матякіної О.О. не з`явились, хоча явка сторін була обов`язковою. Суд ухвалою від 22.01.2024 закрив підготовче провадження у даній справі, призначив справу до розгляду по суті на 26.02.2024 та викликав учасників справи у судове засідання.

В судове засідання 26.02.2024 ФОП Матякіна О.О. не з`явилась, тому суд ухвалою від 28.02.2024 оголосив перерву в розгляді даної справи на 25.03.2024 об 11:00 та визнав явку сторін обов`язковою.

Вказана ухвала була надіслана ФОП Матякіній О.О. в її електронний кабінет, що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного документу.

25.03.2024 судом винесено вступну та резолютивну рішення, представники учасників справи, зокрема, і ФОП Матякіна О.О. в судове засідання не з`явились.

Відповідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Отже, колегія суддів констатує той факт, що будучи належним чином повідомленою про розгляд даної справи в суді першої інстанції, з боку відповідача не було надано жодного процесуального документу до суду першої інстанції, зокрема і відзиву, а також суд зазначає про повне ігнорування відповідачем вимог суду щодо обов`язкової явки в судове засідання.

Оцінюючи доводи скаржника щодо недійсності договору поставки, колегія суддів, у першу чергу, звертає увагу на те, що виходячи зі змісту положень статей 203, 215 ЦК України відсутність в особи необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору може бути підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Судова колегія зазначає, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі №910/7013/20.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Колегія суддів наголошує, що в матеріалах справи відсутнє рішення суду щодо визнання недійсним договору поставки №1076-23 від 31.08.2023.

Отже, наразі спірний договір поставки №1076-23 від 31.08.2023 є чинним, тому в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Зі змісту договору поставки вбачається, що у розділі 11 - реквізити сторін, з боку постачальника в графі підпис наявний надпис ФОП і прізвище Матякіна О.О., підпис та напис «за довіреністю».

Суд зазначає, що як вбачається зі змісту довіреності від 06.07.2023, Матякіна Олеся Олександрівна наділяє Ткаченко Н.С. правом представляти інтереси Матякіної О.О. перед усіма третіми особами, в тому числі перед фізичними особами та юридичними особами приватного та публічного права з питань отримання, оформлення, відвантаження будь-яких товарів за будь-якими договорами з постачальниками, з питань захисту її законних прав та інтересів.

Відповідно до цієї довіреності, Ткаченко Н.С. має право подавати та отримувати від імені Матякіної О.О. будь-які довідки та документи, включаючи заяви, оформлювати та підписувати акти приймання-передачі, накладні за будь-якими договорами з постачальниками, отримати товари, сплачувати всі необхідні податки, збори та витрати, розписуватись за мене при отриманні товарів, вирішувати будь-які питання, що можуть виникнути у взаємовідносинах з третіми особами в процесі реалізації наданих цією довіреністю повноважень, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень.

Довіреність видана строком на один рік та дійсна до 06.07.2024.

Проаналізувавши наведену довіреність відповідача, судова колегія вважає безпідставними доводи скаржника щодо перевищення повноважень Ткаченко Н.С. діяти від імені останньої, оскільки згідно даної довіреності в останнього є право підписувати Договори поставки та будь-які інші від імені ФОП Матякіної О.О., а протилежного відповідачем не доведено.

Щодо доводів апелянта про те, що сторони не узгодили всіх істотних умов договору, а тому він є неукладеним.

Положеннями ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 1,2 ст. 640 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

З огляду на наведені приписи, після повного чи часткового виконання сторонами договору, договір не можна вважати неукладеним. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази вчинення сторонами дій по виконанню Договору поставки, а саме попередня оплата, яка здійснена позивачем, та отримання відповідної суми відповідачем, що також не заперечується останнім, колегія суддів зазначає, що цей Договір в силу положень ЦК України є укладеним та правомірним, доказів на спростування цього матеріали справи не містять.

Вище наведене також свідчить про те, що правовідносини між сторонами регулюються нормами зобов`язального права, а їх договірний характер виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, чим спростовуються доводи скаржника про неефективність обраного позивачем способу захисту.

Також необґрунтованими, за висновком апеляційного господарського суду, є аргументи апелянта про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору. Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено господарським договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання спорів може мати місце за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Апеляційний господарський суд зауважує, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу.

Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що:

- можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору;

- обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;

- обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

З огляду на викладене, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4861/23.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4861/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4861/23 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.06.2024.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Я.Ф. Савицький