Постанова

від 18.06.2024 по справі 910/9219/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2024 р. Справа № 910/9219/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Малюга С.Г.;

відповідача-1 - не з`явилися;

відповідача-2 - Ковальчук А.С.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 (повне рішення складене 17.04.2023)

у справі №910/9219/22 (суддя - Ващенко Т.М.)

за позовом ОСОБА_2

до: 1. ОСОБА_1 ;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик"

про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" про визначення статутного капіталу товариства у розмірі 10000,00 грн з часткою ОСОБА_2 у розмірі 30% статутного капіталу та розміром внеску 3000,00 грн та з часткою ОСОБА_1 у розмірі 70% статутного капіталу та з розміром внеску 7000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", оформлене протоколом №44 від 12.12.2017, про виключення позивача зі складу учасників товариства визнано у судовому порядку недійсним, наявні підстави для відновлення відомостей про учасників цього товариства щодо часток ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/9219/22 суд звернувся до Відділу ведення реєстру територіальної громади Хмільницької міської ради із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 .

Після надходження відповіді на запит ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 відкрито провадження у справі №910/9219/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 (повне рішення складене 17.04.2023) у справі №910/9219/22 позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

07.04.2023 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11500,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 у справі №910/9219/22 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" на користь ОСОБА_2 11500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бобрик" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/9219/22 повернуто без розгляду на підставі п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України.

Також, не погоджуючись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бобрик" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило його скасувати та ухвалити нове рішення про залишення без розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" на додаткове рішення та призначено її до розгляду.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Бобрик" повторно звернулося з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/9219/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2023 повторно подану апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" на рішення суду залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 визнано неповажними наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Бобрик" підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/9219/22 та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 у справі №910/9219/22 залишено без задоволення, а додаткове рішення - без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 у справі №910/9219/22, інший відповідач - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, та скасувати додаткове рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат у повному обсязі.

Апеляційна скарга в частині оскарження рішення від 04.04.2023 мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.

Доводи скаржника зводяться до наступного: позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів з боку відповідачів та обрано неефективний спосіб захисту; ОСОБА_1 є добросовісним набувачем частки у статутному капіталі товариства і задоволення позовних вимог призведе до позбавлення його майна та порушить його право власності на таке майно; позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом; ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про судовий розгляд, а про наявність рішення він дізнався лише 06.10.2023 після ознайомлення представника з матеріалами справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/9219/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху до надходження її матеріалів на розгляд колегії суддів.

Після надходження матеріалів справи ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано скаржникові строк на усунення недоліків. При цьому, заява про поновлення строку на апеляційне оскарження судом не розглядалася.

08.12.2023 на електронну адресу суду надійшла копія ухвали Верховного Суду від 05.12.2023, згідно якої касаційним судом відкрито касаційне провадження у справі №910/9219/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023, призначено її до розгляду у порядку письмового провадження, а також витребувано з Північного апеляційного господарського суду матеріали справи.

На виконання зазначеної ухвали матеріали справи 12.12.2023 надіслано Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" залишено без задоволення, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі №910/9219/22 залишено без змін.

25.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали від 20.11.2023, згідно якої скаржником виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без рухи та надано докази сплати судового збору у розмірі 3721,50 грн.

Також, ухвалою Верховного Суду від 13.03.2024 повернуто касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 у справі №910/9219/22.

Матеріали справи №910/9219/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду 28.03.2024.

Здійснивши оцінку підстав пропуску відповідачем-1 строку на апеляційне оскарження, суддею-доповідачем визнано їх необґрунтованими.

За вказаних обставин, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/9219/22 залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали шляхом подання заяви про поновлення строку з додатковими аргументами на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

До суду 26.04.2024 від скаржника надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження з додатковими обґрунтуваннями та доказами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 відповідачу-1 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення від 04.04.2023, зупинено його дію, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/9219/22, призначено її до розгляду на 28.05.2024 та встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.

Водночас, вказаною ухвалою також відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 на підставі ч. 5 ст. 272 ГПК України.

Учасники справи у встановлений процесуальний строк не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У призначене судове засідання 28.05.2024 з`явилися особисто ОСОБА_2 та представник відповідача-2, натомість відповідач-1 чи його представники не з`явилися.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 розгляд справи відкладено до 18.06.2024 у зв`язку відсутністю належних доказів вручення копії ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 ОСОБА_1 .

У призначене засідання суду 18.06.2024 з`явилися особисто ОСОБА_2 та представник відповідача-2 і надали пояснення по суті апеляційної скарги. Натомість, відповідач-1 або його представники повторно не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового розгляду ОСОБА_1 повідомлений належним чином, що підтверджується наступним.

Так, копію ухвали від 28.05.2024 про відкладення розгляду справи надіслано судом на дві адреси ОСОБА_1 , повідомлені ним у своїх процесуальних документах, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Поряд з цим, копію вказаної ухвали не вручено скаржнику за повідомленими ним адресами з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. ч. 3 та 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, виходячи зі змісту положень ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 99, 116 та 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРЮО прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290 та 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та 14.08.2020 у справі №904/2584/19). Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, як було зазначено вище, скаржник належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, не повідомив суд про причини неявки у судове засідання. Отже, неявка у судове засідання ОСОБА_1 або його представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача-2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин даної справи убачається, що рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" від 18.05.2012, оформленим протокол №1, затверджено статут товариства.

Учасниками товариства відповідно до розділу 2 статуту є ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 .

Відповідно до п. п. 5.1 - 5.3 статуту статутний капітал товариства складається з вартості вкладів його учасників, який може утворюватися з грошових коштів, матеріальних цінностей (будинки, споруди, транспорт, обладнання тощо), цінних паперів, інших речей або майнових прав чи інших відчужуваних прав, що мають грошову оцінку. Для забезпечення діяльності товариства за рахунок грошових коштів вкладів учасників створено статутний капітал у розмірі 10000,00 грн. Розподіл статутного капіталу між учасниками відбувається наступним чином:

- ОСОБА_3 - 7000,00 грн, що становить 70% статутного капіталу;

- ОСОБА_2 - 3000,00 грн, що становить 30% статутного капіталу.

Рішеннями загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" від 12.12.2017, оформленими протоколом №44, у присутності учасника товариства ОСОБА_3 , яка володіє 70% статутного капіталу, запрошених: ОСОБА_4 - керівника товариства, ОСОБА_5 - представника товариства за довіреністю, за відсутності учасника товариства ОСОБА_2 , вирішено:

- підтвердити обраних терміном на 1 рік попередніми зборами голову зборів - ОСОБА_3 , секретаря - ОСОБА_5. Уповноважити толову та секретаря зборів на підписання протоколу дійсних зборів;

- підтвердити усі рішення, прийняті на позачергових загальних зборах учасників товариства, що відображені у протоколі №38 від 27.08.2017 та протоколі №39 від 18.10.2017, зокрема:

1) укладення форвардних договорів поставки зерна майбутнього врожаю 2018 року зерна кукурудзи, пшениці, сої в обсязі не менше, ніж по 500 тон по кожній культурі з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", у тому числі забезпечення їх заставою, порукою;

2) погашення існуючого кредиту ПАТ "АБ "Радабанк" та відкриття нової кредитної лінії зі зменшеною відсотковою ставкою та збільшеною сумую ліміту, а саме: на 3000000,00 грн, і забезпечення кредитної лінії порукою обох учасників товариства;

3) поповнення (збільшення) парку сільськогосподарської техніки товариства шляхом отримання кредитної лінії для забезпечення її придбання або придбання вказаної техніки у лізинг, а також забезпечення кредитного або лізингового договору як наявним власним майном товариства, так і безпосередньо власним майном учасників;

4) зміну виконавчого органу товариства - створення дирекції на чолі з генеральним директором і скорочення на цій підставі посади директора товариства, укладення з генеральним директором контракту терміном на 1 (один) рік, переведення ОСОБА_4 з посади директора на посаду генерального директора з дати проведення державної реєстрації нової редакції статуту товариства;

5) зміну місцезнаходження товариства на наступне: 03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 60 , приведення статуту товариства у відповідність до вимог чинного законодавства;

6) внесення змін до статуту товариства шляхом викладення його у новій редакції і проведення його державної реєстрації в порядку згідно чинного законодавства;

- виключити ОСОБА_2 зі складу учасників товариства за невиконання обов`язків учасника товариства, передбачених п. п. 7.2 та 7.3 статуту, на підставі п. 7.5 статуту, у якому зазначено, що учасник товариства, що систематично не виконує свої обов`язки щодо товариства або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключений з товариства, при цьому учасник, що виключається з товариства, у голосуванні участі не бере, та ст. 64 Закону України "Про господарські товариства", якою передбачено, що учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

- повернути ОСОБА_2 частку статутного капіталу товариства, а також належну йому частку прибутку, одержану товариством у поточному році до моменту виключення його зі складу учасників товариства. Виплати провести після затвердження звіту за 2017 рік, але не пізніше спливу 12 місяців з моменту виключення ОСОБА_2 зі складу учасників товариства. З метою недопущення зменшення статутного капіталу товариства ОСОБА_3 довнести 30% статутного капіталу, що являється еквівалентом 3000,00 грн;

- з урахуванням зміни складу учасників товариства, перерозподіл часток у статутному капіталі товариства встановити наступним чином: ОСОБА_3 - 100% статутного капіталу, що являється еквівалентом 10000,00 грн;

- у зв`язку з тим, що для укладення договорів, сума фінансових зобов`язань за якими перевищує 10000,00 грн, необхідна згода загальних зборів учасників товариства, та бездіяльністю учасника товариства ОСОБА_2 шляхом не забезпечення своєї участі або через уповноваженого представника на загальних зборах учасників, що призводить до неможливості оперативно вирішити фінансово-господарські питання по товариству та призводить до збитків, внести зміни до п. 9.3 статуту та збільшити компетенцію генерального директора на укладення договорів, сума фінансових зобов`язань за якими не перевищує 35000,00 грн;

- в результаті вищевказаних змін затвердити, підписати статут товариства у новій редакції та провести державну реєстрацію зміни місцезнаходження, складу учасників товариства, компетенції генерального директора та статуту товариства у новій редакції у порядку, передбаченому чинним законодавством України;

- уповноважити ОСОБА_3 та/або ОСОБА_5 представляти інтереси товариства перед державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців з приводу здійснення державної реєстрації нової редакції статуту товариства, заповнювати та подавати заяви та інші документи, здійснювати платежі, необхідні для здійснення державної реєстрації статуту товариства у новій редакції, та отримувати всі необхідні документи;

- провести аудиторську перевірку господарської діяльності товариства за період з 2012 року по 2017 рік включно. Керівнику ОСОБА_4 доручено звернутись до аудиторських компаній з відповідним досвідом та документацією, необхідними для здійснення вказаної вище аудиторської перевірки для складення аудиторського висновку господарської діяльності товариства за період з 2012 року по 2017 рік включно. Витрати покласти на учасника товариства ОСОБА_3 .

Поряд з цим, у серпні 2019 ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом №44 від 12.12.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/10463/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у справі №910/10463/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено та визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", оформлене протоколом №44 від 12.12.2017.

Після винесення постанови Верховного Суду від 16.12.2020 ОСОБА_2 звернувся з судовим рішенням до Центру надання адміністративних послуг Солом`янської районної в м. Києві державній адміністрації з заявою від 09.03.2021 про виконання рішення суду.

Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація листом №108108/м-537-1062 від 24.03.2021 повідомила позивача про неможливість виконання судового рішення шляхом внесення відповідних відомостей до ЄДР, оскільки у державного реєстратора відсутня правова підстава для внесення такого запису в установленому законом порядку.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 вказує на те, що його права порушені, оскільки виключення його зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" здійснено незаконно, що підтверджується судовим рішенням, а поновитися у складі у часників товариства він не може.

У зв`язку з цим, на підставі положень ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", позивач вважає, що належним та ефективним способом захисту, який повною мірою забезпечить відновлення його порушеного права, у даній ситуації є звернення з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства та часток учасників, що існували до прийняття рішень загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", оформлених протоколом №44 від 12.12.2017.

Відповідач-2, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів з боку відповідачів.

Також на переконання відповідача-2, теперішній учасник товариства - ОСОБА_1 , є добросовісним набувачем частки у статутному капіталі товариства і задоволення позовних вимог призведе до позбавлення його майна та порушить його право власності на таке майно.

Насамкінець, за доводами Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки ОСОБА_2 було виключено зі складу учасників товариства рішенням зборів від 12.12.2017 і саме з цього дня останній міг дізнатися про порушення своїх прав, оскільки був повідомлений про скликання та проведення загальних зборів.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, вказав на те, що оскільки Верховним Судом під час розгляду справи №910/10463/19 встановлено порушення корпоративних прав позивача, як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", внаслідок його неправомірного виключення зі складу учасників і доказів відновлення такого порушеного права позивача матеріали справи не містять, твердження відповідача-2 про відсутність порушених прав ОСОБА_2 є необґрунтованими.

Також суд з посилання на релевантну судову практику у справах за подібних правовідносин констатував, що позивачем обрано належний спосіб захисту його порушеного права, з урахуванням підп. "д" п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Окрім цього, суд першої інстанції відхилив як необґрунтовані та безпідставні, доводи товариства з приводу того, що рішення суду про задоволення позовних вимог призведе до порушення прав ОСОБА_1 , як добросовісного набувача частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик".

Насамкінець, судом встановлено, що загальний строк позовної давності за вимогами, що випливають з рішень загальних зборів від 12.12.2017, мав сплинути 12.12.2020. У той же час, в силу положень п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк позовної давності продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

З наведеними висновками Господарського суду міста Києва у їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом №44 від 12.12.2017.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказував на недотримання процедури скликання, повідомлення та проведення позачергових загальних зборів учасників, встановленої ст. ст. 43, 61 Закону України "Про господарські товариства". Зборами не розглянуто питання, які вимагав розглянути позивач, здійснено розгляд питання, яке не включено в порядок денний (не було визначено у порядку денному, кого саме з учасників товариства буде виключено). Крім того, на переконання ОСОБА_2 , виключення позивача зі складу учасників товариства відбулося за відсутності підстав, передбачених ст. 64 Закону України "Про господарські товариства", які б свідчили про систематичне невиконання або неналежне виконання обов`язків перед товариством чи про перешкоджання досягненню цілей товариства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/10463/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_2 відмовлено. Поряд з цим, постановою Верховного Суду від 16.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у справі №910/10463/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено та визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", оформлене протоколом №44 від 12.12.2017.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

З огляду на положення процесуального закону та з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, апеляційний суд вказує на те, що обставини, встановлені у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №910/10463/19, є преюдиціальними по відношенню до даної справи, оскільки судом досліджувалися ці ж самі правовідносини між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бобрик", а досліджувані та встановлені обставини у справі №910/10463/19 щодо порушення корпоративних прав позивача, як учасника вказаного товариства, внаслідок його неправомірного виключення зі складу учасників належать до предмета доказування у справі, що переглядається.

Отже, постанова Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №910/10463/19 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, у тому числі, і у даній справі, не можуть їй суперечити.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що доказів відновлення порушених корпоративних прав позивача, як встановлено Верховним Судом у справі №910/10463/19, шляхом, зокрема, прийняття загальними зборами рішення про включення ОСОБА_2 до складу учасників товариства, матеріали справи не містять, отже таке порушення є триваючим станом на час подання позову та розгляду даної справи.

Вказаним спростовуються твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" про відсутність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідачів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у: недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов`язання; безпідставній односторонній відмові від договору.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

За змістом ст. ст. 3, 15 та 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №922/1286/19).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, 05.06.2018 у справі №338/180/17 та 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті.

Суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес. Якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем. Якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Так, за змістом положень п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України стороною спору, що виник з корпоративних відносин може бути учасник, який вибув зі складу юридичної особи, а спір має бути пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, мають характер корпоративних, оскільки виникли між учасником товариства, який вибув зі складу учасників за рішеннями загальних зборів, які є незаконними, а також пов`язані з захистом права власності учасника на свою частку у статутному капіталі товариства та з неможливістю позивача реалізовувати свої корпоративні права, зокрема, право на управління господарською діяльністю, з огляду на відчуження частки поза його волею.

При цьому, позовні вимоги у цій справі за своєю суттю передбачають поновлення становища, що існувало до порушення прав позивача.

Визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 22.10.2019 у справі №923/876/16, 17.12.2019 у справі №927/97/19 та 18.03.2020 у справі №466/6221/16-а, вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю міститься у ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 17 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;

2) документ про сплату адміністративного збору;

3) один із таких відповідних документів:

а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;

б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

4) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства.

Аналіз наведеної норми закону свідчить про те, що учасник товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту.

У п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16 сформовано правовий висновок стосовно того, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до ЄДР.

Таким чином, підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідно до підп. "д" п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" судове рішення про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві є належними способами судового захисту порушеного права.

Отже, як правомірно встановив місцевий господарський суд, визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", яке оформлене протоколом №44 від 12.12.2017, про виключення ОСОБА_2 зі складу учасників товариства, не є підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не відновлює попереднього стану сторін, яке існувало до моменту порушення.

Як було зазначено вище, розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" складав 10000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 став учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" з розміром частики 100% та розміром внеску до статутного капіталу 10000,00 грн 01.03.2021, тобто вже після прийняття Верховним Судом постанови від 16.12.2020 у справі №910/10463/19 про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, оформленого протоколом №44 від 12.12.2017.

Водночас, перехід до ОСОБА_1 частки у статутному капіталі товариства у розмірі 30% вартістю 3000,00 грн, яка, фактично, є власністю позивача та належала останньому станом на дату такого переходу, не може бути підставою для відмови у задоволенні даного позову та відмови у реєстрації за ним цієї частки у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, за змістом ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно відхилені доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" з приводу того, що рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 призведе до порушення прав ОСОБА_1 , як добросовісного набувача частки у статутному капіталі товариства. ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до особи, яка передала йому не належну їй частку у статутному капіталі товариства, з відповідними вимогами з метою захисту своїх прав.

Щодо строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом, суд першої встановив наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", оформлені протоколом №44, зокрема, про виключення позивача зі складу учасників товариства, були прийняті 12.12.2017. З позовною заявою про визнання цих рішень недійсними ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції у серпні 2019 року. Постанова Верховного Суду у справі №910/10463/19, якою задоволено позов ОСОБА_2 та визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", оформлене протоколом №44 від 12.12.2017, прийнята судом 16.12.2020. Позовна заява у даній справі подана до суду 12.09.2022, тобто майже через 5 років після прийняття визнаного судом недійсним рішення загальних зборів товариства.

За доводами відповідача-2, вказане свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності.

Натомість, позивач вважає, зокрема, що у даному випадку відбулося переривання строку позовної давності у зв`язку із пред`явленням ним лише частини вимог до відповідачів про визнання недійним рішення загальних зборів товариства.

Частинами 2 та 3 ст. 264 ЦК України унормовано, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що загальний строк позовної давності за вимогами, що випливають з рішень загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", оформлених протоколом №44 від 12.12.2017, мав сплинути 12.12.2020.

У той же час, пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України №540-IX від 30.03.2020 встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", на території України встановлено карантин. Також Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №1236 від 09.12.2020 (зі змінами) "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України №1423 від 23.12.2022 строк дії карантину в Україні було продовжено до 30.04.2023.

З огляду на викладене, станом на день подання позову (12.09.2022) строк позовної давності за вимогами, що випливають з рішень загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик", оформлених протоколом №44 від 12.12.2017, не сплинув у зв`язку з його продовженням на час дії карантину.

Отже, аргументи товариства про пропуск позивачем строку позовної давності правомірно не взято до уваги місцевим господарським судом.

З огляду на усе вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток його учасників.

У поданій апеляційній скарзі відповідач-1 вказує на неналежне повідомлення його про розгляд справи у суді першої інстанції.

Проте, апеляційний суд вважає наведені доводи безпідставними з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що копії усіх процесуальних документів, якими суд першої інстанції повідомляв скаржника про розгляд справи, надсилалися на адресу ОСОБА_1 , повідомлену іншими учасниками справи у своїх процесуальних документах, зокрема позовній заяві та відзиві: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів зауважує на тому, що при зверненні з апеляційною скаргою та заявою про усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_1 у якості засобів зв`язку з ним зазначив ту ж саму адресу, що і в процесуальних документах у справі, поданих до суду першої інстанції. При перевірці відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" і адресою його місцезнаходження також є: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що з 21.07.1980 місцем реєстрації ОСОБА_1 є: АДРЕСА_4 . Наведена обставина підтверджується копією витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №8036-364833-2017 від 30.03.2017.

Натомість, з 16.08.2018 скаржника було взято на облік внутрішньо переміщеної особи з фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_5 , що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000598901 від 16.08.2018.

Саме на вищевказану адресу і надсилалися усі процесуальні документи суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 3 та 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на викладене, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштовим відділенням у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції здійснив усі належні дії з метою повідомлення скаржника про розгляд справи, а тому протилежні аргументи ОСОБА_1 колегія суддів вважає необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , фактично, спростовуються встановленими вище обставинами справи, а тому відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/9219/22 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/9219/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/9219/22.

4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складений 19.06.2024.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов