Постанова

від 17.06.2024 по справі 922/4820/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року м. Харків Справа № 922/4820/23

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна",

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (вх. №1067 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі № 922/4820/23 (повний текст складено 04.04.2024, м.Харків, суддя Рильова В.В.),

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна"(місцезнаходження: 08343, Київська область, Бориспільський район, село Мартусівка, вулиця Мойсеєва, будинок 70; ІК: 37950980),

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (місцезнаходження: 61172, Харківська область, місто Харків, вулиця Роганська, будинок 159; ІК: 40343663),

про: стягнення 21 550 721,72 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" заборгованості за договором поставки № 59752/2018 від 20.08.2018 у розмірі 14 635 879,30 грн, пені у розмірі 2 735 447,72 грн, 3% річних у розмірі 725 372,25 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 454 022,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 59752/2018 від 20.08.2018 в частині своєчасної оплати вартості отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/4820/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (місцезнаходження: 61172, Харківська область, місто Харків, вулиця Роганська, будинок 159; ІК: 40343663) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна" (місцезнаходження: 08343, Київська область, Бориспільський район, село Мартусівка, вулиця Мойсеєва, будинок 70; ІК: 37950980) заборгованість за Договором поставки № 59752/2018 від 20.08.2018 в розмірі 20 854 175,86 грн, з яких: сума основного боргу 14 330 728,74 грн, пеня в розмірі 2 662 796,81 грн, 3% річних в розмірі 711 778,42 грн, інфляційні втрати в розмірі 3 148 871,89 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 312 330,60 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції суд зазначив, що факт поставки товару на підставі видаткових накладних за період з 28.10.2021 по 07.02.2022 відповідачем визнається та не заперечується, а заперечується факт поставки товару лише у такі дати: 15.02.2022, 17.02.2022, 21.02.2022 та 22.02.2022. При дослідженні матеріалів справи Господарський суд Харківської області встановив відсутність доказів поставки товару на суму 305 150,56 грн за 15.02.2022. Стосовно обставини поставки товару за 16.02.2022, 17.02.2022, 21.02.2022 та 22.02.2022 суд встановив її підтвердження матеріалами справи з огляду на зміст товарно - транспортних накладних. Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо дійсності підпису комірника Муковоз Ю., відсутність доказів того, що печатка відповідача була використана особою, неповноважною на її використання та довготривалий характер договірних відносин позивача й відповідача дають суду змогу дійти висновку, що поставка товару за вказаними товарно- транспортними накладними від 16.02.2022, від 17.02.2022, від 21.02.2022, від 22.02.2022 відбулась, даний товар прийнятий відповідачем. Одночасно судом констатовано відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили, та доказів, які б підтверджували вплив агресії РФ на неможливість виконання зобов`язання за спірним договором, що неможливість виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості за Договором перебуває у прямому причинному зв`язку із обставинами військового стану та/або воєнними діями. Поряд з цим місцевий господарський суд встановив наявність підстав для стягнення пені в розмірі 2 662 796,81 грн, 3% річних в розмірі 711 778,42 грн, інфляційних втрат в розмірі 3 148 871,89 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" з відповідним рішенням суду в частині стягнення основного боргу в розмірі 277 784,34 грн та пені в розмірі 2 662 796,81 грн не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його у відповідній частині скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтуванні апеляційної скарги:

-зазначає про надання судом неправильної оцінки доказам на підтвердження доведення позивачем факту поставки товару 15.02.2022, 17.02.2022, 21.02.2022 та 22.02.2022; зокрема апелянт вказує про недоведеність поставки товару у зв`язку з відсутністю первинних облікових документів у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

-вказує про неврахування судом першої інстанції наявності форс-мажорних обставин, пов`язаних з введенням воєнного стану на території України, що позбавило можливості відповідача здійснювати підприємницьку діяльність.

-про неврахуванням судом першої інстанції при дослідженні питання правомірності позовної вимоги про стягнення пені відсутності узгодженого сторонами в п.3.4 Договору порядку її розрахунку.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №922/4820/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (вх. №1067 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі № 922/4820/23; призначено справу до розгляду на 17.06.2024 об 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132; запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна" подати відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України; роз`яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату; запропоновано учасникам справи заздалегідь визначитися із бажанням та можливістю взяти участь у судовому засіданні, про що письмово повідомити Східний апеляційний господарський суд; явку представників учасників справи визнано необов`язковою; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4820/23.

24.05.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує про необгрунтованість доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" та законність рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі № 922/4820/23.

У судове засідання, яке відбулось 17.06.2024, з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна".

На початку судового засідання колегія суддів встановила подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" клопотання про відкладення розгляду справи з підставі того, що представник ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА" адвокат Писаренко С.Ю. бере участь у судовому розгляді цивільної справи №752/17861/23 в Голосіївському районному суді м. Києва, розгляд якої призначено на 17.06.2024 на 15:30 год.

Частинами 11,12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів враховує, що явка сторін не визнавалась обов`язковою.

Відповідно до норм ч.12 статті 270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.

Звертаючись з відповідним клопотанням представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" не зазначає про надання у подальшому інформації або документації, яка має відношення для вирішення спору у даній справі.

При цьому колегія суддів зазначає, що розгляд спору у даній справі призначено на 17.06.2024 об 11:00 год., в той час, як зазначає сам представник відповідача, розгляд цивільної справи №752/17861/23 призначено на 17.06.2024 о 15:30 год. Вказане свідчить про існування достатнього проміжку часу для можливості участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" у судовому засіданні у даній справі в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon". Втім, з боку представника Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" не заявлялось відповідне клопотання, а відтак не реалізовано усі залежні від нього дії для забезпечення його участі у розгляді справи. Отже, представником відповідача не доведено поважність причин неможливості його участі у судовому засіданні.

Ураховуючи положення статті 273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійша висновку про відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 269 ГПК України.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.

20.08.2018 між позивачем (за договором - "Продавець") та відповідачем (за договором - "Покупець") було укладено Договір поставки № 59752/2018 (далі - "Договір поставки").

Пунктом 1.1. Договору поставки визначено, що Продавець зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар на умовах, погоджених Сторонами в даному Договорі.

Пунктом 1.2. Договору поставки зазначається, асортимент, кількість, ціна, та інші характеристики Товару, що поставляється за цим Договором, визначаються у Підтвердженні Замовлення.

Відповідно до п.2.1. Договору ціна товару є договірною та узгоджується сторонами на кожну партію окремо, в момент розміщення замовлення та вказується у рахунку - фактурі і видатковій накладній в національній валюті - гривні.

Згідно п.2.3. Договору загальна сума даного Договору складається із сум вартості Товару, що відвантажений Постачальником Покупцю на підставі підписаних Сторонами видаткових накладних.

Пунктом 3.1. Договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в гривнях протягом 45 календарних днів від дати оформлення видаткової накладної шляхом банківського переказу на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п.3.3 продавець встановлює наступну процедуру виставлення рахунків Покупцеві: рахунки за поставлений Товар виставляються в день відвантаження Товару на склад Покупця за кожну партію окремо (п.3.3.1 Договору).

Датою оплати Покупця буде вважатися дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Продавця (п.3.3.2 Договору).

У разі прострочення оплати вартості поставленого Товару, Продавець має право вимагати рід Покупця сплати неустойки на суму простроченої оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення (тобто, починаючи з дня виникнення заборгованості, встановленого Договором, до дня фактичної оплати).

Неустойка за прострочення оплати нараховується на суму кожного простроченого рахунку окремо (п.3.4 Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору Запит направляється Покупцем Продавцю в письмовій формі. Продавець повідомляє строки поставки товарів і направляє Покупцю Пропозицію в письмовій формі. Після цього Покупець направляє Продавцю Замовлення, у відповідь на яке Продавець обов`язково направляє Покупцю Підтвердження Замовлення. Замовлення на Товар вважається прийнятим Продавцем з моменту відправлення Продавцем Підтвердження Замовлення.

Згідно п. 4.4. Договору Поставка товарів здійснюється Продавцем шляхом доставки автомобільним транспортом товарів на склад Покупця, у строк, визначений в Підтвердженні Замовлення.

Продавець вважається таким, що виконав своє зобов`язання по передачі Товару Покупцю (поставка є здійсненою) з моменту підписання Покупцем видаткової накладної або акту прийому-передачі Товару (п.5.6 Договору).

Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх обов`язків за цим Договором, якщо таке невиконання було прямим наслідком будь-яких дій з боку державних органів (нормативних актів, інструкцій та інших документів,) або наслідком настання обставин непереборної сили, таких як: пожежа, повінь, землетрус, війна чи інші стихійні лиха та/або транспортні катастрофи (п.6.1 Договору).

Сторони зобов`язуються повідомити про виникнення і припинення перерахованих вище обставин, які впливають на виконання зобов`язань. Якщо виконання в розумний строк Продавцем своїх обов`язків за договором неможливо з перерахованих вище причин, Сторони мають право розірвати договір шляхом направлення письмового повідомлення. Жодна зі сторін не має права пред`явити вимоги про відшкодування збитків у зв`язку з розірванням договору, якщо розірвання договору відбулося з перерахованих вище причин (п.6.2 Договору).

Відповідно до п.8.1. Договору даний Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, або до моменту одностороннього розірвання Договору однією зі Сторін шляхом письмового повідомлення про це іншої Сторони за 3 (три) місяці до такого розірвання, якщо інше не передбачено цим Договором.

Пунктом 8.4 Договору сторони визначили , що після закінчення терміну дії Договору, зазначеного в п. 8.1, договір автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік у тому випадку, якщо жодна із сторін не направила іншій стороні письмове повідомлення про намір розірвати договір не пізніше, ніж за 90 календарних днів до дати закінчення початкового терміну дії договору.

Договір скріплено печатками сторін та підписано уповноваженими представниками.

Також, до Договору поставки, сторони уклали Додаток № 1 ("Транспортні умови"), Додаток № 2 ("Якість, гарантії та порядок розгляду претензій"), Додаток № 3 ("Торгові практики"), Додаткову угоду № 130919 від 13.09.2019 (зміна п. 3.1. Договору щодо строку оплати Товару), Додаткову угоду № 02012020 від 02.01.2020 (зміна п. 3.1. Договору щодо строку оплати Товару), Додаткову угоду № 08102020 від 08.10.2020 (зміна реквізитів Покупця) (Том 1, арк. спр. 156-161).

Також сторонами було укладено додаткову угоду № 02012020 до Договору № 59752/2018 від 20.08.2018 (Том 1, арк. спр. 161). Вказаною додатковою угодою п.3.1. Договору викладено в такій редакції: "Оплата за поставлений Товар здійснюється покупцем у гривні протягом 90 календарних днів. Нові терміни оплати починають діяти з дати підписання даної додаткової угоди на ті рахунки, які були випущені після моменту її підписання від дати отримання кожної партії за накладною шляхом банківського переказу на поточний рахунок продавця."

Як вказує позивач, протягом жовтня 2021 - лютого 2022 року, згідно Договору поставки, позивачем було прийнято до виконання та повністю виконано від Відповідача замовлення щодо поставки самосклеювальних матеріалів, а відповідачем було прийнято (отримано) товар за кількістю та якістю, що також підтверджується складеними первинними документами.

Разом з цим, позивач зазначає, що у позивача відсутні оригінали таких документів: видаткова накладна №204 від 15.02.2022 та товарно-транспортна накладна по вказаній поставці товару, видаткова накладна №216 від 16.02.2022, видаткова накладна №228 від 17.02.2022, видаткова накладна №248 від 21.02.2022, видаткова накладна №259 від 22.02.2022. Вказані видаткові накладні та товарно-транспортна накладна по поставці від 15.02.2022 були передані позивачем відповідачу на підпис під час поставки (відвантаження) Товару в період з 15.02.2022 по 22.02.2022, проте у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації та територію України та введенням воєнного стану 24.02.2022 оригінали вказаних документів, підписаних відповідачем, не були повернуті відповідачем позивачу.

Разом з тим, як зазначає позивач, факт поставки Товару 16.02.2022 на суму 703861,08 грн з ПДВ, 17.02.2022 на суму 19484,40 грн з ПДВ, 21.02.2022 на суму 101599,20 грн з ПДВ, 22.02.2022 на суму 156700,74 грн з ПДВ та наявність господарських операцій за такими поставками підтверджується товарно-транспортними накладними, доданими до позову (Том 2, арк. спр.165-177), а також зареєстрованими позивачем податковими накладними. Також, на підтвердження факту поставки 15.02.2022 позивачем товару відповідачу на суму 305 150,56 грн з ПДВ, позивач надає копію рахунку на оплату поставленого Товару №218 від 15.02.2022, а також копію податкової накладної №64 від 15.02.2022 (Том 2, арк. спр. 161-164), зареєстровану позивачем в ЄРПН, що на думку позивача, підтверджує його волю до настання відповідних правових наслідків, а саме можливості відображення податкового кредиту по поставці відповідачем та реальність здійснення господарської операції.

В обґрунтуванні позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна" посилається на те, що позивачем було виконано зобов`язання щодо поставки товару, а відповідачем прийнято даний товар.

Проте, станом на день подання позовної заяви, відповідач не повністю виконав свої грошові зобов`язання, товар, поставлений у період з жовтня 2021 - лютого 2022 року, не оплатив, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за Договором поставки на суму 14 635 879,30 грн.

Позивач, у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договором № 59752/2018 від 20.08.2018, звернувся до відповідача з вимогою від 20.09.2023 відповідно до якої позивач просив відповідача протягом семи днів з дня отримання вимоги погасити наявну заборгованість, сплативши суму в розмірі 14 635 879,30 грн на рахунок ТОВ "ЮПМ Україна" (Том 1, арк.спр.176-179).

Вказану вимогу направлено позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, докази направлення надані позивачем до матеріалів справи (Том 1, арк.спр.180-181).

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Укрпошти, відповідачем вимогу отримано 03.10.2023 (вручено за довіреністю), що підтверджується трекінгом відстеження поштових відправлень (Том 1, арк.спр. 182-183).

Проте, відповідач на вищезазначену претензію не відреагував та суму заборгованості не сплатив.

Отже, позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за вищевказаним договором складає 14 635 879,30 грн.

Крім того, внаслідок прострочення виконання відповідачем зобов`язань, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 2 735 447,72 грн. (на підставі пункту 3.4 Договору), три проценти річних в розмірі 725 372,25 грн та інфляційні втрати в розмірі 3 454 022,45 грн.

Обставини щодо стягнення суми заборгованості за Договором поставки №59752/2018 та вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення ТОВ "ЮПМ Україна" до суду із даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.

Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 264-271 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Так, згідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вже було встановлено судом, строк виконання грошового зобов`язання (оплати Товару), у відповідності до пункту 3.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №02012020) оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в гривнях протягом 90 календарних днів від дати оформлення видаткової накладної.

Згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.

Виходячи із позовних вимог, а також заперечень відповідача, суд зазначає, що предметом доказування в межах даної справи є здійснення господарської операції між сторонами, а також наявність чи відсутність у відповідача заборгованості та своєчасність виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 59752/2018 від 20.08.2018.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Усі господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування (документація). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

При цьому, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості поставленого товару / наданих послуг.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження доказів поставки Товару відповідачу, позивачем було надано до суду видаткові накладні, які містять підписи та печатки сторін, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також товарно-транспортні накладні на перевезення товару.

З матеріалів справи вбачається, що факт поставки товару на підставі видаткових накладних за період з 28.10.2021 по 07.02.2022 відповідачем визнається та не заперечується, підтверджується наявними у справі доказами, а саме, видатковими накладними, які містять підписи та печатки сторін, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також товарно-транспортними накладними до них.

Під час розгляду спору у суді першої інстанції та при зверненні з апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" заперечує факт поставки товару лише у такі дати: 15.02.2022, 17.02.2022, 21.02.2022 та 22.02.2022, посилаючись на недоведеність поставки товару у зв`язку з відсутністю первинних облікових документів у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: видаткової накладної № 204 від 15.02.2022 на суму 305 150,56 грн, видаткової накладної №228 від 17.02.2022 на суму 19 484,40 грн, видаткової накладної № 248 від 21.02.2022 на суму 101 599,20 грн, видаткової накладної № 259 від 22.02.2022 на суму 156 700,74 грн.

Стосовно обставини поставки товару на суму 305 150,56 грн за 15.02.2022, колегія суддів зазначає про таке.

За позицією позивача, видаткова накладна №204 від 15.02.2022 та товарно - транспортна накладна по вказаній поставці товару були передані позивачем відповідачу на підпис під час поставки (відвантаження) товару в період з 15.02.2022 по 22.02.2022, проте оригінали вказаних документів, підписаних відповідачем, не були повернуті позивачу.

Виходячи з вищевказаного, позивач на підтвердження поставки товару за 15.02.2022 надає податкову накладну від 15.02.2022 №64 на суму 305 150,56 грн (Том 2, арк. спр. 162-163).

Згідно п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Втім слід зазначити, що податкові накладні є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту та не є документами, які підтверджують факт отримання відповідачем товару та наявності у нього заборгованості перед позивачем.

Так, належним підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами.

Як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару та його прийняття.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Суд зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які б підтверджували факт поставки товару позивачем відповідачу на підставі податкової накладної №64, не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого відповідачем аргументу.

Оскільки, як доказ податкова накладна має братись судом до уваги, але лише у сукупності з іншими доказами у справі, та не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, а позивачем в свою чергу інших доказів щодо поставлення відповідачу товару на суму 305 150,56 грн не надано, а відповідач проти поставки товару 15.02.2022 заперечує, суд першої інстанції дійшов законного висновку, що податкова накладна №64 від 15.02.2022 не є належним та допустим доказом поставки товару за договором поставки на суму 305 150,56 грн.

Стосовно обставини поставки товару за 16.02.2022, 17.02.2022, 21.02.2022 та 22.02.2022 слід зазначити таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви замість видаткових накладних №216 від 16.02.2024 на суму 703 861,08 грн, №228 від 17.02.2022 на суму 19 484,40 грн, № 248 від 21.02.2022 на суму 101 599,20 грн, № 259 від 22.02.2022 на суму 156 700,74 грн надано товарно-транспортну накладну № від 16.02.2022 (Том 2, арк.спр. 167- 168), товарно-транспортну накладну від 17.02.2022 (Том 2, арк.спр. 170-171), товарно-транспортну накладну від 21.02.2022 (Том 2, арк.спр.173 - 174), товарно-транспортну накладну від 22.02.2022 (Том 2, арк.спр.176-177).

Абзацом двадцять п`ятим та двадцять шостим глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила № 363) визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1 Правил №363, зокрема, встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Отже, документи, які передбачені Правилами № 363, у тому числі товарно-транспортна накладна, є документами, які підтверджують факт передавання, перевезення придбаних та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Суд акцентує увагу, що наявність товарно-транспортної накладної та належне її оформлення є належним доказом переміщення (транспортування) товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.

У свою чергу видаткова накладна, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 ГПК України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Дослідивши додані позивачем до позовної заяви товарно - транспортні накладні суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

По - перше, зазначені вище товарно - транспортні накладні в графі "прийняв відповідальна особа вантажоодержувача" містять підпис уповноваженої особи відповідача, а саме комірника Муковоз Юлії.

Судом про досліджені доказів у справі встановлено, що всі наявні в матеріалах справи видаткові накладні та товарно - транспортні накладні підписано однією уповноваженою особою відповідача - комірником Муковоз Юлією та скріплені печатками відповідача, в тому числі і ті накладні, поставку та отримання товару за якими, відповідач визнає та не заперечує.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що дану обставину відповідач також не оспорює, проти дійсності підпису комірника Муковоз Юлії не заперечує, відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, що на час підписання спірних товарно - транспортних накладних комірник Муковоз Ю. не була уповноваженою на вчинення вказаних дій.

По - друге, вказані товарно - транспортні накладні містять відбиток печатки відповідача. Враховуючи, що покупець несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суд при розгляді справи має дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Відтиск печатки на товарно - транспортних накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Крім того, відповідно до пункту 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов`язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно пункту 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, відповідач, як суб`єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення довіреностей.

Відповідно до частини 4 статті 58-1 ГК України виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Отже, саме суб`єкт господарювання несе відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних тощо.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що в даному випадку в матеріалах справи відсутні докази того, що печатка відповідача була використана особою, неповноважною на її використання, зокрема звернення підприємства до правоохоронних органів з відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки.

Тобто, відтиск печаток підприємства, наявний, зокрема, на вказаних товарно - транспортних накладних, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку уповноваження на отримання товару).

Із зазначеного випливає, що у вказаних вище товарно - транспортних накладних міститься посилання на видаткові накладні, вантажовідправником визначено позивача та його реквізити, вантажоодержувач відповідача, вказано загальну суму товару з ПДВ, підпис старшого оператора з боку вантажовідправника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі "прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" та зазначено прізвище та ініціали особи, що отримала товар з боку відповідача та печатка ТОВ "Флагман Флексо Фекторі".

Крім того, згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за ТТН, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що вказані обставини, а саме відсутність заперечень з боку відповідача щодо дійсності підпису комірника Муковоз Ю., відсутність доказів того, що печатка відповідача була використана особою, неповноважною на її використання та довготривалий характер договірних відносин позивача й відповідача дають суду змогу дійти висновку, що поставка товару за вказаними товарно- транспортними накладними від 16.02.2022, від 17.02.2022, від 21.02.2022, від 22.02.2022 відбулась, даний товар прийнятий відповідачем.

Щодо аргументів апелянта про наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних з введенням воєнного стану на території України, що позбавило можливість відповідача здійснювати підприємницьку діяльність, слід зазначити таке.

Так, посилаючись на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, відповідачу потрібно довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання. Одного лише посилання на наявність форс-мажору є недостатньо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Слід зазначити, що засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є однією з функцій ТПП, затверджених Статутом ТПП України та Законом України "Про торгово-промислові палати України".

Засвідчення форс-мажорних обставин є послугою в розумінні ЦК України, яку ТПП надає для фізичних та юридичних осіб.

За змістом статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14,141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін. У разі судового процесу сертифікат ТПП є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами, і лише в їх сукупності на підставі наданих доказів суд приймає рішення.

Ураховуючи вищенаведене, сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань, а обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на неможливість контрагента виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання та військовими діями.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до регіональної ТПП.

Крім того, відповідно до п. 6.1, 6.2 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх обов`язків за цим Договором, якщо таке невиконання було прямим наслідком будь-яких дій з боку державних органів (нормативних актів, інструкцій та інших документів,) або наслідком настання обставин непереборної сили, таких як: пожежа, повінь, землетрус, війна чи інші стихійні лиха та/або транспортні катастрофи.

Сторони зобов`язуються повідомити про виникнення і припинення перерахованих вище обставин, які впливають на виконання зобов`язань. Якщо виконання в розумний строк Продавцем своїх обов`язків за договором неможливо з перерахованих вище причин, Сторони мають право розірвати договір шляхом направлення письмового повідомлення. Жодна зі сторін не має права пред`явити вимоги про відшкодування збитків у зв`язку з розірванням договору, якщо розірвання договору відбулося з перерахованих вище причин .

Відповідач вказує на те, що сторони не обумовили порядок та строки надіслання одна одній повідомлення про форс - мажор.

При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували вплив агресії РФ на неможливість виконання зобов`язання за спірним договором, а неможливість виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості за Договором перебуває у прямому причинному зв`язку із обставинами військового стану та/або воєнними діями.

Ураховуючи вищенаведені обставини у сукупності, суд зазначає, що в матеріалах даної справи наявні належні та достатні докази, які підтвердили реальність виконання позивачем Договору поставки № 59752/2018 від 20.08.2018 та докази про дійсний рух активів між сторонами, як учасниками відповідних господарських операцій. Товариство з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна", разом з тим, в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростувало, доказів оплати отриманого Товару не надала, а отже суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮПМ Україна" в частині примусового стягнення з відповідача 14 330 728,74 грн основного боргу обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню. В частині стягнення суми боргу за податковою накладною №64 від 15.02.2022 в розмірі 305 150,56 грн суд першої інстанції правомірно відмовив, як недоведеної належними та допустимими доказами.

Згідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Стосовно заперечень відповідача про відсутність погодження сторонами в п.3.4 договорі Договору порядку розрахунку пені колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 статті 549 ЦК України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідно до п. 3.4 Договору у разі прострочення оплати вартості поставленого Товару, Продавець має право вимагати рід Покупця сплати неустойки на суму простроченої оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення (тобто, починаючи з дня виникнення заборгованості, встановленого Договором, до дня фактичної оплати).

Вказаним пунктом Договору, сторонами чітко встановлено, що застосовується розмір саме подвійної облікової ставки НБУ, а тому доводи відповідача стосовного того, що даний пункт не визначає, який розмір облікової ставки НБУ застосовується, судом оцінюються критично.

Ураховуючи неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" зобов`язань з оплати отриманого товару, господарський суд доходить висновку про правомірність позовних вимог в частині застосування штрафних санкцій.

До матеріалів справи позивачем надано детальний розрахунок пені по кожному окремому періоду. Перевіривши відповідні нарахування, суд встановив, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними.

Крім того, згідно частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Позовна заява містить детальні розрахунки пені (з урахуванням частини шостої статті 232 ГК України), трьох процентів річних та інфляційного збільшення боргу.

Перевіривши відповідні нарахування, суд законно встановив, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично правильними, у зв`язку із чим позовні вимоги ТОВ "ЮПМ Україна" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" пені в розмірі 2 662 796,81 грн, трьох процентів річних в розмірі 711 778,42 грн та інфляційних втрат в розмірі 3 148 871,89 грн є обґрунтованими і також підлягають задоволенню. В частині задоволення вимог щодо нарахування пені в сумі 72 650,91 грн, інфляційних в сумі 44 303,57 грн, 3 % річних в сумі 13 593,83 грн за податковою накладною №64 від 15.02.2022 суд законно відмовив з підстав викладених вище.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалено з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" та залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі № 922/4820/23.

В силу приписів статті 129 ГПК України, враховуючи, що колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 статті 275, статтями 276, 282, 284 ГПК України колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі № 922/4820/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.06.2024.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук