Постанова

від 18.06.2024 по справі 922/5339/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Харків Справа № 922/5339/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін у судове засідання апеляційну скаргу позивача, за вх. №689 Х/1 на рішення господарського суду Харківської області від "23" лютого 2024 р. (суддя Усата В.В. ) у справі № 922/5339/23

за позовом ТОВ «РЕФРАФОРМ» , м.Київ,

до ФОП Кінчарук Ігоря Миколайовича, м.Харків,

про стягнення 119 311 , 27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.02.24 у справі №922/5339/23 відмовлено у позові.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням , апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою та клопотанням .

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не доведення обставин, які суд визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати означене рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує наступне:

- судом першої інстанції не було з`ясовано погодження між сторонами усіх істотних умов договору , що має значення для правильного вирішення даного спору по суті, зокрема щодо строків виконання , оскільки їх непогодження свідчить про відсутність між сторонами договірних відносин;

-спірний рахунок виставлений відповідачем, не містить відомостей щодо підстави його складання, строк оплати чи поставки, тощо;

-судом першої інстанції безпідставно застосовано правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 20.08.2020 у справі №910/9817/19.

Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.24 апеляційна скарга відповідача, залишена без руху з підстав висвітлених у вказаній ухвалі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи з господарського суду та ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло.

Колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.

Відповідачем не було надано відзив щодо поданої апеляційної скарги .

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на нижче викладене.

Судом першої інстанції було встановлено наступні обставини справи.

12 жовтня 2022 року ФОП Кінчарук І.М. (РНОКПП НОМЕР_1 ) було виставлено ТОВ «РЕФРАФОРМ» рахунок № 419 щодо оплати штампів БВ55-0169, БВ55-0170, БВ55-0189 на загальну суму 195 000 (сто дев`яносто п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

17 жовтня 2022 року відповідно до платіжного доручення №545 ТОВ «РЕФРАФОРМ» було перераховано ФОП Кінчарук І.М. грошові кошти в сумі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок в якості передоплати за штампи згідно рахунку №419 від 12.10.2022.

30 листопада 2022 року відповідно до платіжної інструкції №592, 06 грудня 2022 року відповідно до платіжної інструкції №599 та 29 грудня 2022 року відповідно до платіжної інструкції №620 ТОВ «РЕФРАФОРМ» було перераховано ФОП Кінчарук І.М. грошові кошти в сумі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок (по 20 тис. грн. згідно кожного платіжного документу).

Загалом ТОВ «РЕФРАФОРМ» перерахувало на користь ФОП Кінчарук І.М. (відповідача) грошові кошти в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок в якості передоплати за штампи згідно рахунку №419 від 12.10.2022.

Проте, позивач стверджує, що між ТОВ «РЕФРАФОРМ» та ФОП Кінчарук І.М. так і не було досягнуто домовленості в частині укладення договору поставки штампів, за які Товариством була внесена передоплата. Вказане обґрунтовано тим, що між сторонами не було узгоджено строк поставки товару, що є істотною умовою зазначеного договору.

01 листопада 2023 року позивачем було направлено вимогу на адресу Відповідача про повернення коштів, проте вказана вимога повернулася позивачу 16 листопада 2023 року у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача 100 000, 00 грн. помилково сплачених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України та 19 311, 27 грн. відсотків за користування чужими коштами на підставі ст.ст. 536,1048, 1214 ЦК України.

Як зазначалося вище, у задоволенні позовних вимог по справі було відмовлено .

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що інститут безпідставного набутого майна передбачено статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно із зазначеною статтею особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Існування між сторонами договірних зобов`язань, на виконання яких позивач і сплатив оспорювану суму грошей, унеможливлює застосування до спірних відносин приписів ст. 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справах №№ 910/9072/17 та 910/1238/17.

Так, Верховний Суд зазначив, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

У даному випадку відповідач наполягає на існуванні між сторонами договірних відносин, на виконання яких позивач і сплатив оспорювану суму грошей, а позивач проти існування таких відносин заперечує.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідно встановити факт наявності або відсутності існуванні між сторонами договірних відносин, на виконання яких позивач і сплатив оспорювану суму грошей.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв`язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 2 статті 643 ЦК України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 910/9817/19.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У даному випадку з матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2022 року ФОП Кінчарук І.М. було виставлено ТОВ «РЕФРАФОРМ» рахунок № 419 щодо оплати штампів БВ55-0169, БВ55-0170, БВ55-0189 на загальну суму 195 000 (сто дев`яносто п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В свою чергу, позивачем здійснено наступні перерахування коштів:

- 17 жовтня 2022 року відповідно до платіжного доручення №545 ТОВ «РЕФРАФОРМ» було перераховано ФОП Кінчарук І.М. грошові кошти в сумі 40 000 ,00 грн., призначення платежу «передоплата за штампи згідно рахунку №419 від 12.10.2022, без ПДВ»;

- 30 листопада 2022 року відповідно до платіжної інструкції №592 ТОВ «РЕФРАФОРМ» було перераховано ФОП Кінчарук І.М. грошові кошти в сумі 20 000,00 грн., призначення платежу «доплата за штампи згідно рахунку №419 від 12.10.2022, без ПДВ».

- 06 грудня 2022 року відповідно до платіжної інструкції №599 ТОВ «РЕФРАФОРМ» було перераховано ФОП Кінчарук І.М. грошові кошти в сумі 20 000,00 грн. , призначення платежу «доплата за штампи згідно рахунку №419 від 12.10.2022, без ПДВ».

- 29 грудня 2022 року відповідно до платіжної інструкції №620 ТОВ «РЕФРАФОРМ» було перераховано ФОП Кінчарук І.М. грошові кошти в сумі 20 000,00 грн., призначення платежу «доплата за штампи згідно рахунку №419 від 12.10.2022, без ПДВ».

Загалом ТОВ «РЕФРАФОРМ» перерахувало на користь ФОП Кінчарук І.М. (відповідача) грошові кошти в сумі 100 000,00грн. саме в якості передоплати за штампи згідно рахунку №419 від 12.10.2022.

При цьому, поступове перерахування цих коштів на оплату одного й того ж самого рахунку не може свідчити про помилковість перерахування таких коштів.

Судова колегія також зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що представником відповідача зазначалося , що позивачем обрано неналежний спосіб захисту та невірно обґрунтовано підстави позову.

Так, позивач посилається на правові приписи глави 83 ЦК України, зокрема, ст.1212 ЦК України, та обґрунтовує свій позов про стягнення безпідставно збережених грошових коштів відсутністю договірних відносин з ФОП «Кінчарук».

Однак, відповідач стверджував , що між ТОВ «РЕФРАФОРМ» та ФОП «Кінчарук» існують давні договірні господарські відносини, в яких відповідач є продавцем технічної продукції, а позивач - їх покупцем.

На підтвердження цього відповідачем було надано до матеріалів справи : платіжне доручення № 341 від 17.12.2020 р. на суму 30 тис. грн., в яких платником зазначено - ТОВ «РЕФРАФОРМ», отримувачем - ФОП «Кінчарук», призначення платежу - «передоплата за штамп згідно рахунку № 1013 від 17.12.2020 р.; платіжне доручення № 375 від 15.01.2021 р. на суму 9 тис. грн., в яких платником зазначено - ТОВ «РЕФРАФОРМ», отримувачем - ФОП «Кінчарук», призначення платежу - «передоплата за матриці згідно рахунку № 41 від 15.01.2021 р.; платіжне доручення № 4 від 22.01.2021 р. на суму 15 020 грн., в яких платником зазначено - ТОВ «РЕФРАФОРМ», отримувачем - ФОП «Кінчарук», призначення платежу - «за товар згідно рахунку № 57 від 21.01.2021 р.; платіжне доручення № 5 від 22.01.2021 р. на суму 9 300 грн., в яких платником зазначено - ТОВ «РЕФРАФОРМ», отримувачем - ФОП «Кінчарук», призначення платежу - «за товар згідно рахунку № 41 від 21.01.2021 р.

Перелік вищезазначених платіжних доручень надано відповідачем на підтвердження існування договірних відносин між сторонами.

При цьому, ФОП «Кінчарук» не заперечував факт отримання на свій рахунок грошових коштів від ТОВ «РЕФРАФОРМ» в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн., в якості передоплати за штампи згідно рахунку № 419 від 12.10.2022 р., що підтверджується платіжним документами, які позивач долучив до позову.

З долучених позивачем платіжних документів вбачається, що призначенням платежу є «передоплата за штампи згідно рахунку № 419 від 12.10.2022 р.».

Відповідач вважає, що позивач свідомо сплатив ФОП «Кінчарук» грошові кошти за цим рахунком, оскільки був обізнаний про його існування та погодився на умови договору про виготовлення штампів.

Судова колегія зазначає, що зазначені обставини , а також систематична оплата рахунку протягом 3 місяців різними платежами , свідчать про конклюдентні дії позивача та про досягнення сторонами угоди щодо виготовлення (поставки) штампів, натомість виставлений рахунок був сплачений позивачем не у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд зазначає, що виставлення рахунку відповідачем та його оплата позивачем свідчить про волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст. 205 ЦК України.

Отже, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду про те, що сторони спору шляхом вчинення конклюдентних дій (виставлення рахунку відповідачем та його поетапна неповна оплата позивачем) підтвердили факт укладення договору поставки товару - штампів, у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Таким чином, фактичною підставою для звернення до суду завжди є лише порушення суб`єктивного права.

У постанові від 24.11.2020 р. у справі № 904/2471/19 Великою Палатою Верховного Суду констатовано, що вирішуючи спір, суд у кожній конкретній справі має надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справ.

Зокрема, у постанові від 19.04.2023 у справі № 910/15551/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, зважаючи на положення статей 14, 162 ГПК України, що суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач.

Щодо тверджень позивача про відсутність домовленості про строки поставки товару, слід звернути увагу, що частина 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, неузгодження між сторонами строку поставки не може свідчити про відсутність між сторонами договірних відносин.

Крім того, позивачем ані суду першої, ані апеляційної інстанцій не було надано доказів відсутності договірних відносин з відповідачем.

Таким чином, з огляду на наявність укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення перерахованих ним 100 000,00 грн на підставі ст.1212 ЦК України - є неналежним способом захисту прав покупця.

Отже, у випадку даних правовідносин має бути посилання саме на частину 2 ст.693 ЦК України, а не ст. 1212 ЦК України.

Що стосується вимоги позивача про стягнення 19 311, 27 грн. відсотків за користування чужими коштами, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Разом з цим, апеляційний суд звертає увагу, що вимога позивача про стягнення відсотків за користування чужими коштами є похідною від вимоги про стягнення помилково сплачених коштів (безпідставно набутих) у розмірі 100 000, 00 грн., в задоволенні якої відмовлено.

Зазначене вказує на відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно аргументів апеляційної скарги щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №904/393/23, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

При цьому, саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права у подібних правовідносинах.

Зважаючи на встановлені апеляційним судом обставини у справі , аргументи скаржника щодо врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.07.2023 у справі №904/393/23 , відхиляються колегією суддів з огляду на те, що вказані висновки зроблені з урахуванням інших фактичних обставин, які формують в тому числі зміст правовідносин , ніж у даній справі .

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Інші доводи позивача є довільним тлумаченням норм законодавства та не мають правового підґрунтя, а тому відхиляються апеляційним судом.

Приписами ст.ст.76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи викладене , апеляційний суд вважає законним та ґрунтовним, відмову у позові .

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України»; вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип,пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України).

Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст. 276 ГПК України)

В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу позивача, за вх. №689 Х/1 на рішення господарського суду Харківської області від "23" лютого 2024 р. у справі № 922/5339/23 - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Харківської області від "23" лютого 2024 р. у справі №922/5339/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов