Постанова

від 12.12.2024 по справі 761/21531/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р. Справа№ 761/21531/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 12.12.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.06.2024 (повний текст складено та підписано 17.06.2024)

у справі №761/21531/21 (суддя Є.В. Павленко)

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Таскомбанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнова"

ОСОБА_2

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Таскомбанк" (далі - Банк) про визнання недійсним договору поруки від 27 серпня 2019 року № Т 09.07.2029 І 7572, підписаного між позивачем та Банком.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що вказаний правочин був підписаний внаслідок несанкціонованого використання його особистого електронного ключа.

Історія справи, короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вказане рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у даній справі закрито, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 лютого 2024 року справу №761/21531/21 відповідно до приписів частини 4 статті 377 Цивільного процесуального кодексу України передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами підстав недійсності оспорюваного договору. Також суд зазначив, що звернення позивача з вимогою про визнання недійсним договору поруки з посиланням на його непідписання та неукладання відповідною особою, не поновить порушене право ОСОБА_1 , щодо якого вже ініційований та вирішений спір (справа №910/891/21) про стягнення на користь Банку відповідних коштів за оспорюваним правочином. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поруки від 27 серпня 2019 року № Т 09.07.2029 І 7572, укладеним між позивачем та Банком.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 06.06.2024 у справі №761/21531/21 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що:

- технічне підписання оспорюваного договору електронним підписом від імені позивача, як зовнішній фактор укладання правочину, не можна ототожнювати з автоматичним визнанням того факту, що у ОСОБА_1 виникли і існували воля та волевиявлення на укладення зазначеного правочину, як внутрішнього психологічного процесу;

- заявлені позовні вимоги відповідають судовій практиці Верховного Суду (постанова Верховного Суду у справі №387/554/18 від 30 березня 2020 року), відповідно до якої: "суд дійшов висновку про відсутність волевиявлення у позивача на укладання оспорюваної додаткової угоди, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України стало підставою для визнання її недійсною з огляду на те, що підпис у графі у примірнику додаткової угоди був виконаний не позивачем, а іншою особою.";

- основні обставини, які повинен був встановити суд - чи виникло у позивача станом на 27.08.2019 волевиявлення, як учасника (сторони) правочину, на укладення спірного договору поруки, визначити чи підписував позивач угоду або це зробила за нього інша особа. Позивач не спростовує, що при укладенні договору було використано ЕЦП;

- той факт, що позивач не приймав участі в процесі укладення договору - обміну документами, узгодження умов договору, подачі документів до Банку підтверджується показаннями двох свідків, які оформляли договірну документацію - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Узагальнені доводи та заперечення учасників судового процесу

19.092024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. До відзиву також додано заяву про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, яке, з огляду на ст. 119 ГПК України, визнано судом обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Узагальнені доводи відзиву відповідача зводяться до того, що, посилання апелянта на відсутність волевиявлення при укладені оспорюваного договору поруки, не знаходять свого підтвердження, оскільки як встановлено судом в оскаржуваному рішенні, що оспорюваний договір укладений в електронній формі та підписаний із застосуванням ЕЦП позивача, що підтверджується сертифікатом, який видано АТ КБ "Приватбанк", серійний номер сертифіката: 2B6C7DF9A3891DA104000000016C36003867DE00;

23.09.2024 через канцелярію суду ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, підтримав позицію позивача наведену в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити. Враховуючи приписи ст. 119 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе поновити третій особі пропущений процесуальний строк на подачу відзиву.

Також до відзиву третьою особою долучено додаткові докази, а саме: копію закордонного паспорту ОСОБА_2 , копію адвокатського запиту №89/24 від 06.09.2024, копію відповіді на адвокатський запит №89/24 від 06.09.2024 та заяву свідка від 13.09.2024, які з огляду на приписи частини третьої статті 269 ГПК України, не враховуються колегією суддів під час апеляційного перегляду, оскільки третьою особою не наведено вагомої причини неподання відповідних доказів у суді першої інстанції, а доведення обставин, на які сторона може посилатися як на підставу своїх вимог або заперечень, має здійснюватися у суді першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, доводи заявника про те, що він не мав можливості подати заяву свідка від 13.09.2024 ні під час розгляду даної справи в суді загальної юрисдикції, ні під час розгляду справи в Господарському суді міста Києва, оскільки знаходився поза межами країни, не є винятковим випадком, що унеможливлює виконання третьою особою своїх процесуальних обов`язків, та не підтверджене належними доказами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2024 апеляційну скаргу у справі №761/21531/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

01.08.2024 матеріали справи №761/21531/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №761/21531/21.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.08.2024, справу №761/21531/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Шаптала Є.Ю.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024, у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №761/21531/21.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.08.2024, справу №761/21531/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А. , ОСОБА_5

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі №761/21531/21. Судове засідання призначено на 08.10.2024.

04.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

10.09.2024 через канцелярію суду позивачем подано клопотання з процесуальних питань, в якому останній повідомив суд про зміну місця проживання третьої особи - ОСОБА_2

16.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про залишення апеляційної скарги бехз руху, яке не підлягає задоволенню, з огляду на його необгрунтованість.

08.10.2024 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

08.10.2024 через канцелярію суду третьою особою ( ОСОБА_2 ) подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи відкладено до 19.11.2024.

07.11.2024 через канцелярію суду третьою особою ( ОСОБА_2 ) подано клопотання про долучення доказів, а саме: заяви свідка від 13.09.2024, у задоволенні якого колегією суддів відмовлено з підстав наведених вище.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному та звільненням судді ОСОБА_5 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №761/21531/21.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.11.2024, справу №761/21531/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко А.І., Тарасенко К.В.

Розгляд справи відкладено до 12.12.2024.

12.12.2024 через канцелярію суду третьою особою ( ОСОБА_2 ) подано клопотання про долучення доказів, а саме: оригінал поштового конверту, в якому було надіслано заяву свідка від 13.09.2024, яке відхиляється колегією суддів з підстав наведених вище.

У судовому засіданні 12.12.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників судового процесу

У судове засідання 12.12.2024, з`явився позивач, представник позивача, представники відповідача та третьої особи-2, які надали пояснення по справі. Представник третьої особи-1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом направлення поштової кореспонденції.

Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення третьої особи-1 про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи-1.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

7 серпня 2019 року між Банком та ОСОБА_1 із застосуванням ЕЦП (час накладання ЕЦП - 17 вересня 2019 року 16 год 29 хв 53 сек) було укладено договір поруки № Т 09.07.2019 І 7572, відповідно до умов якого позивач зобов`язався відповідати перед Банком на засадах солідарного боржника за виконання у повному обсязі Товариством зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі заяви-договору № ID7408764 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу"), що укладений між кредитором та боржником (Банком та Товариством), зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому.

Згідно з пунктом 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі: повернути Банку кредит у розмірі 1 000 000,00 грн у терміни (строки), визначені кредитним договором; щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом в розмірі 0,0001 % річних з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно умов кредитного договору та в строки, встановлені кредитним договором; щомісячно сплачувати комісію за управління кредитом в розмірі 1,89 %, якщо період користування кредитом від 1 до 548 календарних днів (включно), 1,69 %, якщо період користування кредитом від 549 до 1096 календарних днів (включно), від суми виданого кредиту (щомісячно); сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи та понад суму неустойки, пені, штрафів відшкодувати збитки, заподіяні кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором; у випадках, передбачених кредитним договором та/або законодавством України, з дати пред`явлення відповідної вимоги достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути кредитору кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов`язки, що виникають із кредитного договору; інших грошових зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, у тому числі, збільшення грошових зобов`язань, які передбачені умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору поруки, у випадку невиконання або прострочення виконання боржником зобов`язань, що випливають із кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у тому ж обсязі, що й боржник.

Передбачена пунктом 2.1. цього правочину відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник порушить зобов`язання та/або допустить прострочення виконання будь-якого із зобов`язань, зазначених пунктах 1.2., 1.3. цього договору (пункт 2.2. договору поруки).

Цей договір набуває чинності з моменту накладення електронного підпису обох сторін, що прирівнюється до власноручного підпису (пункт 5.1. вказаного правочину).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що спірний договір з Банком ним особисто не укладався, не підписувався, а відтак зазначений правочин має бути визнаний судом недійсним.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав, що ОСОБА_1 скористався своїм правом, передбаченим приписами Закону України "Про електронний документ та електронний документообіг" і вчинив правочин шляхом підписання оспорюваного договору поруки електронним цифровим підписом. У свою чергу, посилання позивача на те, що він не підписував відповідний договір є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заволодіння його особистим електронним цифровим підписом та його використання в шахрайський спосіб іншою особою для підписання договору поруки з метою отримання кредитних коштів. Разом із цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 20 червня 2023 року в справі № 910/891/21 солідарно стягнуто з позивача та Товариства заборгованість за кредитним договором та оспорюваним договором поруки, у зв`язку з чим звернення позивача з даним позовом не є належним способом захисту прав та інтересів останнього. Відтак, на думку Банку, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані учасниками справи пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї статті).

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 9 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору. Наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц.

Положеннями частин 1, 2 статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає: надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки; технічну підтримку та обслуговування наданих засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис чи печатка вважається таким, що пройшов перевірку та отримав підтвердження, якщо: перевірку кваліфікованого електронного підпису чи печатки проведено засобом кваліфікованого електронного підпису чи печатки; перевіркою встановлено, що відповідно до вимог цього Закону на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки був чинним кваліфікований сертифікат електронного підпису чи печатки підписувача чи створювача електронної печатки; за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки здійснено ідентифікацію підписувача чи створювача електронної печатки; під час перевірки за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки отримано підтвердження того, що особистий ключ, який належить підписувачу чи створювачу електронної печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки; під час перевірки підтверджено цілісність електронних даних в електронній формі, з якими пов`язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка.

За змістом частини 4 статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Судом встановлено, що оспорюваний договір укладений в електронній формі та підписаний із застосуванням ЕЦП позивача, що підтверджується сертифікатом, який видано АТ КБ "Приватбанк", серійний номер сертифіката: 2B6C7DF9A3891DA104000000016C36003867DE00, що свідчить про те, що оспорюваний договір поруки відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми та змісту цього правочину.

У свою чергу, приписами статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заперечуючи проти факту підписання оспорюваного правочину, позивач вказував на те, що з 20 серпня 2019 року по 30 серпня 2019 року він перебував за кордоном (Італія, місто Ламеція-Терме), що підтверджується відмітками про перетин кордону в його паспорті громадянина України для виїзду закордон. На думку позивача, вказана обставина унеможливлює підписання ним оспорюваного правочину.

Однак, колегія суддів зазначає про безпідставність наведених посилань позивача, як на підставу для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки перебування позивача за кордоном на момент підписання ним спірного договору, не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості укласти оспорюваний правочин з іншої країни, використавши свій електронно-цифровий підпис. Належних та допустимих доказів блокування роботи ЕЦП Шангіна В.В. за межами України позивачем не надано і матеріали справи не містять.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно відхилив посилання позивача на неможливість підписання оспорюваного правочину у зв`язку з його перебуванням за кордоном.

Посилання ж позивача на відкрите кримінальне провадження №12021100100000877 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 361 Кримінального кодексу України правомірно не взяті до уваги місцевим судом, оскільки в матеріалах справи відсутній обвинувальний вироку суду, який набрав законної сили, на підтвердження факту засудження осіб за дії, спрямовані на несанкціоноване заволодіння та використання електронного цифрового підпису позивача, який в розумінні положень ч. 6 ст. 75 ГПК України, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При цьому, посилання апелянта, наведені в апеляційній скарзі на те, що відомості з кримінального провадження №12021100100000877 були надані ним з метою доведення реалізації позивачем права на ефективний захист, є неспроможними, оскільки відповідні відомості не підтверджують обставин, які має намір довести позивач, позаяк не є тими доказами, які у відповідності до наведених вище норм законодавства мають бути враховані господарським судом при вирішенні даного спору.

Також при наданні правової оцінки показанням свідка ОСОБА_2 , викладеним в заяві останнього 06.11.2020 року та адресованої Голові Правління АТ "Таскомбанк" щодо обставин підписання електронним підписом договору поруки, в якій ОСОБА_2 , з-поміж іншого, не заперечує факт несанкціонованого використання ЕЦП ОСОБА_1 шляхом підписання оспорюваного договору поруки, колегією суддів враховано, що зміст відповідної заяви відрізняється від змісту показань свідка ОСОБА_2 , наданих під час первісного розгляду даної справи в Шевченківському районному суді міста Києва, що підтверджується наявними в матеріалах справи засобами фіксації судових засідань (диск), у зв`язку з чим правомірно були відхилені судом першої інстанції.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заволодіння його особистим ЕЦП та використання його в шахрайський спосіб іншою особою для підписання договору поруки з метою отримання кредитних коштів.

З огляду на вищезазначені обставини, встановлені судом, апеляційний суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи показання свідка ОСОБА_2 не є достатнім доказом для підтвердження факту відсутності волевиявлення позивача на укладення договору поруки та підставою для визнання його недійсним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами підстав недійсності спірного договору поруки.

До того ж судом враховано, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/891/21 за позовом Банку до Товариства та позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 серпня 2019 року №ID 6883929 та договором поруки від 27 серпня 2019 року № Т 09.07.2019 І 8156.

Рішенням від 20 червня 2023 року, яке набрало законної сили в установленому законом порядку, солідарно стягнуто з Товариства та ОСОБА_1 заборгованість за відповідним кредитним договором та оспорюваним позивачем договором поруки, а саме: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 833 332,00 грн, заборгованість по відсоткам в розмірі 0,34 грн, заборгованість по комісії в розмірі 117 047,37 грн, пеню в розмірі 5 577,70 грн, штраф у розмірі 3 506,44 грн та судовий збір у розмірі 14 391,96 грн.

При цьому, як правильно наголосив суд першої інстанції, під час розгляду справи №910/891/21 ОСОБА_6 заперечень щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним, у тому числі шляхом пред`явлення зустрічного позову, не висловлював.

В даному випадку судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, згідно якої "після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме заперечуючи проти позову кредитора, зокрема, шляхом пред`явлення зустрічного позову."

Тобто, у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, стягнення заборгованості кредитором за відсутності правих підстав для вчинення таких дій). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц).

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду, звернення позивача з вимогою про визнання недійсним договору поруки з посиланням на його непідписання та неукладання відповідною особою, не поновить порушене право ОСОБА_1 , щодо якого вже ініційований та вирішений спір про стягнення на користь Банку відповідних коштів за оспорюваним правочином.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо доцільності посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2020 у справі №387/554/18, в якому зазначено: "суд дійшов висновку про відсутність волевиявлення у позивача на укладання оспорюваної додаткової угоди, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України стало підставою для визнання її недійсною з огляду на те, що підпис у графі у примірнику додаткової угоди був виконаний не позивачем, а іншою особою.", слід зазначити таке.

Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах:

- чи є правовідносини подібними;

- чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів?

Як наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

При цьому під "судовими рішеннями в подібних правовідносинах" розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, мас місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до усіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц).

Колегія суддів, проаналізувавши судове рішення, висновок у якому, на думку скаржника, підлягає застосуванню у цій справі, вказує на те, що такий висновок не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки зроблений за інших, ніж у цій справі, обставин та доказів. Позаяк в межах справи №387/554/18, на яку посилається апелянт, була призначена судова почеркознавча експертиза, за висновком якої було встановлено, що підпис виконаний не позивачем, а іншою особою. Таким чином, оскільки додаткова угода не підписана позивачем та не відповідає його внутрішній волі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Натомість в межах даної справи №761/21531/21 не вирішувалось питання призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки оспорюваний правочин був підписаний шляхом накладення позивачем електронно-цифрового підпису.

Стосовно тверджень скаржника, викладених в апеляційній скарзі про відсутність у нього волевиявлення на укладання спірного договору поруки, колегія суддів зазначає про їх неспроможність, оскільки своїм підписом на зазначеному правочині позивач підтвердив свій намір та волевиявлення на його укладення.

Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 06.06.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі №761/21531/21 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Матеріали справи №761/21531/21 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відрядженні з 16.12.2024 по 20.12.2024 та у відпустці з 23.12.2024 по 24.01.2025, повний текст судового рішення складено та підписано 27.01.2025

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді А.І. Тищенко

К.В. Тарасенко