Рішення

від 19.06.2024 по справі 917/2280/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2024 Справа № 917/2280/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг", проспект Льва Ландау, буд. 171, офіс 214, м. Харків, 61060

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9", проспект Володимирський, б. 210, м. Лубни, Полтавська обл, 37500

про стягнення 668 550,00 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" 668 550,00 про стягнення 668 550,00 грн неустойки внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 06.03.2023 року між сторонами Договору поставки № 7.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань по Договору поставки №7 від 06.03.2023 року.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : Розрахунок ціни позову; копію Договору поставки № 07 від 06.03.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 62 від 14.03.2023 на суму 469 170,00 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 3 від 14.03.2023 на суму 469 170,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 3 від 14.03.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 64 від 20.03.2023 на суму 613 325,30 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 1 від 20.03.2023 на суму 613 325,30 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 1 від 20.03.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 70 від 21.03.2023 на суму 547 500,00 грн; копіяю Видаткової накладної з квитанцією № 5 від 21.03.2023 на суму 547 500,00 грн; копія ТТН з квитанцією про підтвердження № 5 від 21.03.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 73 від 27.03.2023 на суму 225 000,00 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 1 від 27.03.2023 на суму 225 000,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 1 від 27.03.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 81 від 30.03.2023 на суму 432 978,00 грн;копію Видаткової накладної з квитанцією № 5 від 30.03.2023 на суму 432 978,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 5 від 30.03.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 84 від 04.04.2023 на суму 1 056 675,00 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 1 від 04.04.2023 на суму 1 056 675,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 1 від 04.04.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 87 від 05.04.2023 на суму 390 345,80 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 2 від 05.04.2023 на суму 390 345,80 грн; копія ТТН з квитанцією про підтвердження № 2 від 05.04.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 91 від 10.04.2023 на суму 892 070,00 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 2 від 10.04.2023 на суму 892 070,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 2 від 10.04.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 94 від 12.04.2023 на суму 1 027 516,20 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 1 від 12.04.2023 на суму 1 027 516,20 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 1 від 12.04.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 102 від 19.04.2023 на суму 204 600,00 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 1 від 19.04.2023 на суму 204 600,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 1 від 19.04.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 108 від 25.04.2023 на суму 680 800,00 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 1 від 25.04.2023 на суму 680 800,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 1 від 25.04.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 109 від 25.04.2023 на суму 293 600,00 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 3 від 25.04.2023 на суму 293 600,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 3 від 25.04.2023; копію Рахунку на оплату з квитанцією № 118 від 28.04.2023 на суму 362 700,00 грн; копію Видаткової накладної з квитанцією № 2 від 28.04.2023 на суму 362 700,00 грн; копію ТТН з квитанцією про підтвердження № 2 від 28.04.2023; копію Платіжного доручення від 20.03.23 на суму 585 250,00 грн; копію Платіжного доручення від 24.03.23 на суму 980 062,40 грн; копію Платіжного доручення від 30.03.23 на суму 405 762,90 грн; копію Платіжного доручення від 31.03.23 на суму 169 825,00 грн; копію Платіжного доручення від 06.04.23 на суму 1 319 828,00 грн; копію Платіжного доручення від 11.04.23 на суму 928 117,00 грн; копію Платіжного доручення від 13.04.23 на суму 1 381 815,00 грн; копію Платіжного доручення від 21.04.23 на суму 204 600,00 грн; копію Платіжного доручення від 30.06.23 на суму 200 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 25.07.23 на суму 150 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 11.08.23 на суму 60 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 17.08.23 на суму 200 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 24.08.23 на суму 100 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 31.08.23 на суму 100 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 22.09.23 на суму 100 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 29.09.23 на суму 100 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 13.10.23 на суму 100 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 30.10.23 на суму 30 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 06.11.23 на суму 50 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 10.11.23 на суму 60 000,00 грн; копію Платіжного доручення від 20.12.23 на суму 87 100,00 грн; копію Акту звірки взаєморозрахунків.

15.02.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 2052, том справи 2, а.с. 5-7). В запереченнях позовних вимог відповідач зазначив наступне :

- розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій є джерелом збагачення, а також є надмірно великим порівняно із збитками кредитора;

- заявлений до стягнення штраф є явно завищеним та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права;

- відповідач наводить обґрунтування доцільності зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу;

- відповідач зазначає про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав копію ухвали від 22.01.2024 року - 31.01.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення пошьового відправлення (том справи 2, а.с. 4).

Відповідно до п. 3 вищезазначеної ухвали суду, відповідач мав був подати відзив на позовну заяву до 15.02.2024 року включно. Відзив сформовано в системі "Електронний суд" 15.02.2024 та отримано судом 15.02.2024 року.

Отже відповідач подав відзив на позов з дотриманням встановленого судом строку на його подання.

21.02.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №2293, том справи 2, а.с. 12-17), в якій зазначено наступне :

- у п. 5.4 Договору сторони узгодили, що Покупець визнає, що умови цього Договору, зокрема, в частині нарахування неустойки за порушення строків оплати фактично отриманого Товару є справедливим, а нарахування та сплата цієї неустойки є належним виконанням умов Договору та не пов`язано з наявністю чи відсутністю негативних наслідків у Постачальника.

Відповідач, укладаючи Договір поставки та беручи на себе зобов`язання оплатити поставлений Позивачем товар, мав усвідомлювати (свідомо допускати) можливість настання вказаних вище обставин.

Уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов`язки, які відображені в його умовах;

- відповідачем не доведено наявності виняткових обставин для зменшення заявленого до стягнення штрафу;

- загальний лист ТПП від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 є лише загальним листом ТПП та не є сертифікатом/довідкою/висновком/підтвердженням форс-мажорних обставин у розумінні положень ЗУ "Про торгово - промислові палати в Україні" та Регламенту засвідчення Торгово - промисловою палатою України та регіональними Торгово - промисловими палатами форс - мажорних обставин, який затверджений рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 року №40(3). При цьому, відповідачем не доведено наявність форс-мажорних обставин.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

27.12.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" про стягнення 668 550,00 грн неустойки внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 06.03.2023 року між сторонами Договору поставки № 7.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024 справу № 917/2280/23 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 08.01.2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг" вх. № 2454/23 від 27.12.2023 залишив без руху, надав строк для усунення недоліків та встановив спосіб їх усунення.

15.01.2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх № 497) недоліки позовної заяви усунено в строку та спосіб, встановлений судом.

Суд ухвалою від 22.01.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, визнав справу малозначною, відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

15.02.2024 відповідач через систему Електронний суд подав відзив на позов в якому просив суд здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України, дана справа є малозначною в силу закону (розмір заявлених позовних вимог не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), виходячи зі змісту позовної заяви, складу сторін та наданих доказів даний спір не відноситься до категорії складних, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому суд не вбачає підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Окрім того суд звертає увагу відповідача, що відповідно до норм чинного законодавства останній виклав свої доводи та заперечення у відзиві на позов.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

06.03.2023 року між ТОВ "ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ № 9" (далі - Покупець) та ТОВ "ДІАМАНТ-ТРЕЙДІНГ" (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки № 7 (далі - Договір, том справи 1, а.с. 7-10).

У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :

- постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити паливно - мастильні матеріали (далі - Товар) (п. 1.1 Договору);

- Покупець зобов`язується оплатити повну вартість фактично отриманого Товару відповідно до вартості зазначеної у видаткових накладних у строк не пізніше « 10» календарних днів з дати поставки яка зазначена у видатковій накладній (п. 2.2. Договору);

- у разі порушення Покупцем строку оплати поставленого на умовах цього Договору Товару, Покупець сплачує Постачальнику штрафи у наступних розмірах: 5% (п`ять) відсотків від загальної суми заборгованості на перший день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 10% (десять) відсотків від загальної суми заборгованості на сьомий день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 20% (двадцять) відсотків від загальної суми заборгованості на чотирнадцятий день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 50% (п`ятдесят) відсотків від загальної суми заборгованості на двадцять перший день порушення зобов`язання по оплаті Товару (п. 5.3 Договору);

- Покупець визнає, що умови цього Договору, зокрема в частині нарахування неустойки за порушення строків оплати фактично отриманого Товару є справедливими, а нарахування та сплата цієї неустойки є належним виконанням умов Договору та не пов`язано з наявністю чи відсутністю негативних наслідків у Постачальника (п. 5.4 Договору).

На виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 7 196 280,30 грн. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних з підписом уповноваженої особи Відповідача та печаткою про отримання товару, а також товарно-транспортними накладними (номера та дати даних доказів зазначені судом у переліку доказів на які посилається позивач).

Жодних претензій з боку Відповідача стосовно строків поставки, асортименту та якості товару до Позивача не надходило. На наявність таких відповідач у відзиві не посилається.

Відповідач в порушення умов Договору несвоєчасно розрахувався за поставлений товар та допустив прострочення більше ніж на 21 день, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень про часткову оплату товару, а саме : від 31.03.23 на суму 169 825,00 грн; від 06.04.23 на суму 1 319 828,00 грн; від 11.04.23 на суму 928 117,00 грн; від 13.04.23 на суму 1 381 815,00 грн; від 21.04.23 на суму 204 600,00 грн; від 30.06.23 на суму 200 000,00 грн; від 25.07.23 на суму 150 000,00 грн; від 11.08.23 на суму 60 000,00 грн; від 17.08.23 на суму 200 000,00 грн; від 24.08.23 на суму 100 000,00 грн; від 31.08.23 на суму 100 000,00 грн; від 22.09.23 на суму 100 000,00 грн; від 29.09.23 на суму 100 000,00 грн; від 13.10.23 на суму 100 000,00 грн; від 30.10.23 на суму 30 000,00 грн; від 06.11.23 на суму 50 000,00 грн; від 10.11.23 на суму 60 000,00 грн; від 20.12.23 на суму 87 100,00 грн.

Розраховуватись за цей товар Відповідач розпочав з 30.06.2023, остаточний розрахунок проведено 20.12.2023.

Враховуючи, що відповідач свої договірні зобов`язання в частині дотримання строків оплати товару виконав з порушенням встановлених строків, на підставі п.5.3 Договору позивачем був нарахований штраф за наступним поставками : від 25.04.2023 на суму 680 800,00 грн, від 25.04.2023 на суму 293 600,00 грн та від 28.04.2023 на суму 362 700,00 грн. Розрахунок штрафних санкцій за прострочення оплати товару по Договору наявний у матеріалах справи (том справи 1, а.с. 6).

За даними позивача відповідач у добровільному порядку штраф не сплатив.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 668 550,00 грн штрафу, з огляду на неналежне виконання останнім умов Договору поставки №7 від 06.03.2023.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись, зокрема на те, що він не виконав належним чином свої зобов`язання по договору в результаті обставин надзвичайного характеру, яким він не міг запобігти.

Суд не оцінює дані твердження відповідача як правомірні з огляду на наступне.

Умовами Договору сторони визначили порядок застосування обставин непереборної сили (форс-мажор) та підстави для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Так, відповідно п. 6.5 Договору сторони узгодили, що якщо поставка товару відбулась під час дії обставин непереборної сили, покупець не має права посилатись не цей факт, як на підстави для затримки оплати за поставлений товар.

З матеріалів справи вбачається, що поставки відбувались 25.04.2023 та 28.04.2023, тобто під час дії форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач (військові дії).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй постанові від 25.01.2022 по справі №9904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений характер). При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи.

При цьому, одне лише передбачене законом віднесення воєнного стану до форс- мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання взятих зобов`язань.

Лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 за №92024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, не може бути доказом настання обставин форс-мажору саме для відповідача.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому погоджуючись оплатити товар у строк встановлений п. 2.2 Договору відповідач повинен був об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказані терміни.

Верховний Суд в постанові від 31.08.2022 по справі №9910/15264/21 зробив акцент, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

При цьому, як вбачається з відзиву на позовну заяву, будь-які заходи щодо повідомлення Відповідачем Позивача про наявність вищевказаних обставин не вживались - повідомлення про існування форс-мажорних обставин у Відповідача на адресу Позивача не надсилались, зміни в договір з цього приводу Відповідачем не ініціювались.

Як доказ настання обставин непереборної сили, відповідач посилався на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №92024/02.0-7.1.

Вказаний лист з урахуванням постанови Верховного Суду від 25.01.2022 по справі №9904/3886/21 та постанови Верховного Суду від 31.08.2022 по справі №910/15264/21 не є доказом настання обставин непереборної сили.

З огляду на вищевказані норми діючого законодавства твердження відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором оплатив отриманий товар на суму 1 337 100,00 грн з порушенням встановленого строку (прострочення оплати товару складає більше ніж 21 день) товар. Дана обставина відповідачем не спростовується.

У п. 5.3 Договору сторони узгодили, що у разі порушення Покупцем строку оплати поставленого на умовах цього Договору Товару, Покупець сплачує Постачальнику штрафи у наступних розмірах: 5% (п`ять) відсотків від загальної суми заборгованості на перший день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 10% (десять) відсотків від загальної суми заборгованості на сьомий день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 20% (двадцять) відсотків від загальної суми заборгованості на чотирнадцятий день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 50% (п`ятдесят) відсотків від загальної суми заборгованості на двадцять перший день порушення зобов`язання по оплаті Товару.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 668 550,00 грн штрафу (50% від вартості несвоєчасно оплаченого товару на строк прострочення більше ніж на 21 день).

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення штрафу, не виявив завищення його розміру з боку позивача, а тому вимоги є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Щодо посилань відповідача (викладених у відзиві на позов) про зменшення розміру штрафу, суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку чи поставки товару не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

За змістом статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 по справі №911/2269/22.

Відповідачем не доведено жодними доказами ні обставин його важкого фінансового стану, ні значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків.

Як свідчать матеріали справи, оплата за Договором здійснювалась з прострочкою, а заборгованість виникла в 2023, тобто вже після введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.

Таким чином, на момент укладення Договору та отримання товару Відповідач мав розуміти всі ризики, які можуть виникнути в зазначених умовах, однак свідомо уклав Договір на зазначених умовах.

Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

При цьому, Відповідачем не наведено обставин, які б перешкоджали своєчасному виконанню зобов`язань щодо оплати у термін, встановлений договором.

Отже, в даному випадку розмір заявленого до стягнення штрафу, який погоджений сторонами Договору, має компенсаторний характер, а не виступає інструментом збагачення для Позивача.

Окрім того, вимога Відповідача про відмову у стягненні на користь Позивача штрафу, тобто зменшення нарахувань до 0 грн, фактично є вимогою не про зменшення розміру штрафних санкцій, а про звільнення Відповідача від сплати таких нарахувань, що нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Більше того, задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявленого позивачем до стягнення штрафу до нуля нівелює сам інститут штрафних санкцій, як відповідальності.

А тому, беручи до уваги баланс інтересів сторін та враховуючи, що Відповідач прострочив виконання зобов`язання перед Позивачем, не довів належними доказами виключних обставин для зменшення розміру неустойки, суд приходить до висновку, що підстави для відмови у стягненні штрафу відсутні.

Відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведеної суми штрафу не є обов`язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, враховуючи заявлений до стягнення розмір штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафу.

Згідно з частиною 2 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання перед позивачем з своєчасної оплати отриманого товару в узгоджені сторонами строки, чим порушив умови укладеного з позивачем Договору (п.2.2) та вищевказані приписи діючого законодавства.

За вказаних обставин позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, у відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (37500, Полтавська обл., м. Лубни, просп. Володимирський, б. 210, код ЄДРПОУ 03450436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг" (61060, м. Харків, просп. Льва Ландау, б. 171, офіс 214, код ЄДРПОУ 41711488) 668 550,00 грн неустойки (штрафу) та 10 028,25 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 19.06.2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик