Постанова

від 29.08.2024 по справі 917/2280/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року м. Харків Справа № 917/2280/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Білоусова Я.О.,

суддя Крестьянінов О.О.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

позивача - Коваль О.Ю. на підставі довіреності б/н від 14.07.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1615 від 19.03.2009,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (вх.№1678П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Ківшик О.В., дата складання повного тексту рішення - 19.06.2024, у справі №917/2280/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9", м. Лубни, Полтавська обл,

про стягнення 668 550, 00грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг" звернулось до місцевого господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" 668 550, 00грн неустойки внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 06.03.2023 року між сторонами Договору поставки №7.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг" 668 550, 00грн неустойки (штрафу) та 10 028, 25грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором оплатив отриманий товар на суму 1 337 100, 00грн з порушенням встановленого строку (прострочення оплати товару складає більше ніж 21 день) товар. Дана обставина відповідачем не спростовується.

У пункті 5.3 Договору сторони узгодили, що у разі порушення Покупцем строку оплати поставленого на умовах цього Договору Товару, Покупець сплачує Постачальнику штрафи у наступних розмірах: 5% (п`ять) відсотків від загальної суми заборгованості на перший день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 10% (десять) відсотків від загальної суми заборгованості на сьомий день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 20% (двадцять) відсотків від загальної суми заборгованості на чотирнадцятий день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 50% (п`ятдесят) відсотків від загальної суми заборгованості на двадцять перший день порушення зобов`язання по оплаті Товару.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 668 550, 00грн штрафу (50% від вартості несвоєчасно оплаченого товару на строк прострочення більше ніж на 21 день); суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення штрафу, не виявив завищення його розміру з боку позивача, а тому дійшов висновку, що вимоги є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Щодо посилань відповідача про зменшення розміру штрафу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено жодними доказами ні обставин його важкого фінансового стану, ні значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків; відповідачем не наведено обставин, які б перешкоджали своєчасному виконанню зобов`язань щодо оплати у термін, встановлений договором.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 19.06.2024, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що стягнення штрафних санкцій у розмірі 668 550, 00грн 50% від поставленого товару для позивача є джерелом збагачення; розмір штрафу вважає завищеним та таким, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідач посилається на те, що заборгованість за договором станом на момент подання позовної заяви ним сплачена.

Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не надано оцінки обставини введення в Україні воєнного стану.

Також апелянт посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме, апелянт вважає, що суд першої інстанції розглянув справу без участі представників сторін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" на рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 у справі №917/2280/23; встановлено учасникам справи строк до 31.07.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 31.07.2024 для подання заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на "14" серпня 2024 р. о 10:00год.

25.07.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що відповідач, укладаючи договір та здійснюючи оплату отриманого товару, мав усвідомлювати настання відповідних для нього наслідків.

Як зазначає позивач, відповідач не спростовує обставин правильності та порядку нарахування неустойки, а лише посилається на необхідність звільнення його від відповідальності за порушення умов договору.

Позивач вважає, що суд першої інстанції правильно визначив вказану справу як малозначну та відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 - без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-трейдінг" про відкладення розгляду справи задоволено; відкладено розгляд справи на 29 серпня 2024 року о 15:00год.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024, у зв`язку з відпустками суддів Лакізи В.В. та Мартюхіної Н.О., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 29.08.2024 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 - без змін.

Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні знову не скористався, представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча відповідач був належним чином завчасно повідомлений про час, дату та місце судового засідання.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, представник позивача висловив доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, а неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду скарги, про що відповідач був повідомлений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.08.2024, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, та доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, 06.03.2023 року між ТОВ "ЛУБЕНСЬКЕ ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ №9" (далі - Покупець) та ТОВ "ДІАМАНТ-ТРЕЙДІНГ" (далі - Постачальник) був укладений договір поставки № 7 (далі - Договір).

У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали (далі - Товар) (пункт 1.1 Договору);

- Покупець зобов`язується оплатити повну вартість фактично отриманого Товару відповідно до вартості зазначеної у видаткових накладних у строк не пізніше "10" календарних днів з дати поставки яка зазначена у видатковій накладній (пункт 2.2. Договору);

- у разі порушення Покупцем строку оплати поставленого на умовах цього Договору Товару, Покупець сплачує Постачальнику штрафи у наступних розмірах: 5% (п`ять) відсотків від загальної суми заборгованості на перший день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 10% (десять) відсотків від загальної суми заборгованості на сьомий день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 20% (двадцять) відсотків від загальної суми заборгованості на чотирнадцятий день порушення зобов`язання по оплаті Товару; 50% (п`ятдесят) відсотків від загальної суми заборгованості на двадцять перший день порушення зобов`язання по оплаті Товару (п. 5.3 Договору);

- Покупець визнає, що умови цього Договору, зокрема в частині нарахування неустойки за порушення строків оплати фактично отриманого Товару є справедливими, а нарахування та сплата цієї неустойки є належним виконанням умов Договору та не пов`язано з наявністю чи відсутністю негативних наслідків у Постачальника (пункт 5.4 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7 196 280, 30грн.

Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних з підписом уповноваженої особи відповідача та печаткою про отримання товару, а також товарно-транспортними накладними.

Жодних претензій з боку відповідача стосовно строків поставки, асортименту та якості товару до позивача не надходило.

Відповідач в порушення умов Договору несвоєчасно розрахувався за поставлений товар та допустив прострочення більше ніж на 21 день, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень про часткову оплату товару, а саме: від 31.03.2023 на суму 169 825, 00грн; від 06.04.2023 на суму 1 319 828, 00грн; від 11.04.2023 на суму 928 117, 00грн; від 13.04.2023 на суму 1 381 815, 00грн; від 21.04.2023 на суму 204 600, 00грн; від 30.06.2023 на суму 200 000, 00грн; від 25.07.2023 на суму 150 000, 00грн; від 11.08.2023 на суму 60 000, 00грн; від 17.08.2023 на суму 200 000, 00грн; від 24.08.2023 на суму 100 000, 00грн; від 31.08.2023 на суму 100 000, 00грн; від 22.09.2023 на суму 100 000, 00грн; від 29.09.2023 на суму 100 000, 00грн; від 13.10.2023 на суму 100 000, 00грн; від 30.10.2023 на суму 30 000, 00грн; від 06.11.2023 на суму 50 000, 00грн; від 10.11.2023 на суму 60 000, 00грн; від 20.12.2023 на суму 87 100, 00грн.

Розраховуватись за цей товар відповідач розпочав з 30.06.2023, остаточний розрахунок проведено 20.12.2023.

Враховуючи, що відповідач свої договірні зобов`язання в частині дотримання строків оплати товару виконав з порушенням встановлених строків, на підставі пункту 5.3 Договору позивачем був нарахований штраф за наступним поставками: від 25.04.2023 на суму 680 800, 00грн, від 25.04.2023 на суму 293 600, 00грн та від 28.04.2023 на суму 362 700, 00грн.

Відповідач у добровільному порядку штраф не сплатив.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 668 550, 00грн штрафу, з огляду на неналежне виконання останнім умов договору поставки №7 від 06.03.2023.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке ж положення міститься і в статті 173 Господарського кодексу України.

Спірні правовідносини виникли між сторонами у справі, у зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем отриманого товару за Договором, що стало підставою для нарахування позивачем неустойки.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач не заперечує, що здійснив оплату за отриманий товар з пропуском встановленого договором строку, не заперечує наявність підстав за договором про нарахування неустойки, порядку її нарахування позивачем.

Однак, відповідач вважає, що стягнення штрафних санкцій у розмірі 668 550, 00грн 50% від поставленого товару для позивача є джерелом збагачення; розмір штрафу вважає завищеним та таким, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частина друга вказаної статті Господарського кодексу України, кореспондуючись з частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України, як раз і встановлює як виняток, що може бути передбачений законом або договором, відповідальність незалежно від вини: у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, суб`єкт господарювання несе відповідальність незалежно від вини і звільняється від відповідальності, лише якщо доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили. У випадку, коли суб`єкт господарювання має можливість виконувати свої зобов`язання за договором належним чином, але не виконує їх, його вина очевидна. І у цьому випадку не має значення, чи мав намір спричинити контрагентові збитки чи просто не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У випадку, коли суб`єкт господарювання не має можливості виконувати свої зобов`язання за договором належним чином, а отже, його вина відсутня, він все одно несе за це відповідальність. І може бути звільнений від відповідальності лише за наявності обставин непереборної сили. Питання про вину суб`єкта господарювання-боржника чи, навпаки, про його невинуватість постає лише у випадку, коли існує неможливість виконання зобов`язання, що останній і має довести.

Таким чином, вина не є обов`язковою умовою відповідальності за порушення договірних зобов`язань суб`єктом господарювання. Він несе відповідальність незалежно від вини і звільняється від відповідальності лише коли доведе, що невиконання зобов`язання пов`язано з дією обставин непереборної сили.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений характер). При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи.

Така правова позиція викладена, зокрема, і в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

При цьому, одне лише передбачене законом віднесення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання взятих зобов`язань.

Лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, не може бути доказом настання обставин форс-мажору саме для відповідача.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Така правова позиція викладена Верховним Судом і у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 31.08.2022 по справі №910/15264/21 зазначив, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, будь-які заходи щодо повідомлення відповідачем позивача про наявність вищевказаних обставин не вживались, повідомлення про існування форс-мажорних обставин у відповідача на адресу позивача не надсилались, зміни в договір з цього приводу відповідачем не ініціювались.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції не надано оцінки обставини введення в Україні воєнного стану, спростовуються безпосередньо мотивувальною частиною оскаржуваного рішення.

Поряд з цим, судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписи статті 233 Господарського кодексу та статті 551 Цивільного кодексу України обумовлюють можливість зменшення неустойки за рішенням суду з обов`язковим встановленням факту того, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, розмір неустойки значно перевищує розмір збитків відповідно.

В чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

При застосуванні вказаних норм поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Окрім того, вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Судова колегія вважає, що відповідач, звертаючись до суду із заявою про зменшення розміру неустойки, не надав належних і допустимих доказів, які підтверджують обставини, що мають істотне значення для такого зменшення; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов`язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Натомість, судом першої інстанції встановлено обставини порушення зобов`язання відповідачем і підстави для застосування відповідальності за його порушення, відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, вказана правова норма встановлює, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок покладає на себе нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності.

При цьому, самі по собі посилання апелянта на значний розмір неустойки не є підставою для її зменшення, оскільки згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, проявляючи волевиявлення щодо укладення договору та погоджуючи його умови, які не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов`язковістю їх виконання в силу положень статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Відтак, відповідач, укладаючи Договір, погодився на його умови, у тому числі і пункту 5.3. Договору.

Поряд з цим, у пункті 5.4. Договору покупець визнав, що умови цього Договору, зокрема в частині нарахування неустойки за порушення строків оплати фактично отриманого Товару є справедливими, а нарахування та сплата цієї неустойки є належним виконанням умов Договору та не пов`язано з наявністю чи відсутністю негативних наслідків у Постачальника.

З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що виключні обставини (обставини, які мають істотне значення для виконання зобов`язання), з якими положення чинного законодавства, зокрема стаття 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, пов`язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій, відповідачем не доведені.

І те, що заборгованість за договором станом на момент подання позовної заяви сплачена відповідачем, зазначеного не спростовує.

У даному випадку розмір заявленої до стягнення неустойки, яка погоджена сторонами Договору, має компенсаторний характер, а не виступає інструментом збагачення для позивача.

При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що вимога відповідача про відмову у стягненні на користь позивача неустойки, тобто зменшення нарахувань до 0 грн, фактично є вимогою не про зменшення розміру штрафних санкцій, а про звільнення відповідача від сплати таких нарахувань, що нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Щодо доводів апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме, апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково розглянув справу без участі представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до частин 5, 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У задоволенні відповідного клопотання відповідача суд першої інстанції відмовив.

Судова колегія зазначає, що дана справа не є малозначною (розмір заявлених позовних вимог перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), однак, виходячи зі змісту позовної заяви, складу сторін та наданих доказів, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не відноситься до категорії складних, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Поряд з цим, із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що судом враховані доводи відповідача, які останній виклав у відзиві на позов.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт в апеляційній скарзі не посилається на те, яким чином розгляд даної справи судом першої інстанції без участі представників сторін призвело до прийняття неправильного рішення; і апеляційним господарським судом зазначеного не встановлено.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024, у справі №917/2280/23 без змін.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 у справі №917/2280/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 09.09.2024.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов