Постанова

від 05.06.2024 по справі 713/24/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 713/24/22

провадження № 61-13342св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Національний природний парк «Вижницький»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного природного парку «Вижницький» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2023 року в складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Лисака І. Н., Одинака О. О. у справі за позовом Національного природного парку «Вижницький» до ОСОБА_2 про стягнення збитків, спричинених злочином,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року Національний природний парк «Вижницький» (далі - НПП «Вижницький») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків, спричинених злочином.

Позивач зазначав, що наказом НПП «Вижницький» від 03 червня 2010 року № 28-к ОСОБА_2 прийнято на посаду майстра з охорони природи Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький».

02 січня 2013 року між НПП «Вижницький» та ОСОБА_2 укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Відповідно до розділів 2, 4 Посадової інструкції майстра з охорони природи, затвердженої директором НПП «Вижницький», на ОСОБА_2 покладений обов`язок щодо здійснення безпосередньо охорони лісу та іншого державного майна на ввіреній дільниці; нести персональну матеріальну відповідальність за порушення вимог, передбачених посадовою інструкцією.

Також у пункті 6.1 Інструкції про порядок проведення ревізій лісових обходів передбачено, що матеріально-відповідальними особами є майстер лісу (старший майстер лісу), лісничий.

Відповідно до акта Державної екологічної інспекції Карпатського округу щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 23 грудня 2019 року № 130/03 у обході 11 (квартали 42, 43, 50, 51, 55), закріпленому за майстром з охорони природи Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» ОСОБА_2 , виявлено незаконну порубку 201 дерева різних порід протягом 2018-2019 років.

Згідно з розрахунком розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної порубки сироростучих, сухостійних, вітровальних дерев, затвердженим в. о. начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу 26 грудня 2019 року, розмір шкоди становить 2 031 547,50 грн.

Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 жовтня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, встановлено, що внаслідок бездіяльності та службової недбалості майстра з охорони природи Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» ОСОБА_2 , незаконної порубки 201 дерева різних порід протягом 2018-2019 років охоронюваним законом державним інтересам завдано матеріальних збитків на суму 2 031 547,50 грн.

У зв`язку із зазначеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь НПП «Вижницький» шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, у сумі 2 031 547,50 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням від 12 липня 2022 року Вижницький районний суд Чернівецької області стягнув з ОСОБА_2 на користь НПП «Вижницький» грошові кошти в сумі 2 031 547,50 грн.

Ухвалою від 05 жовтня 2022 року Вижницький районний суд Чернівецької області заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задовольнив, заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 липня 2022 року скасував.

Рішенням від 13 лютого 2023 року Вижницький районний суд Чернівецької областіпозов НПП «Вижницький» задовольнив.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь НПП «Вижницький» грошові кошти в сумі 2 031 547,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що НПП «Вижницький» є неприбутковою юридичною особою, яка володіє всім своїм майном, що є державною власністю, на праві оперативного управління, здійснює захист майна, яке належить йому на праві оперативного управління, відповідно до положень, встановлених для захисту права власності. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх службових обов`язків, позивачу спричинено матеріальних збитків на суму 2 031 547,50 грн, що підтверджується вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 жовтня 2020 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та встановлено, що внаслідок бездіяльності та службової недбалості майстра з охорони природи Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» ОСОБА_2 охоронюваним законом державним інтересам завдано матеріальних збитків на суму 2 031 547,50 грн.

Постановою від 11 липня 2023 року Чернівецький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2023 року скасував.

У позові НПП «Вижницький» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди відмовив.

Стягнув з НПП «Вижницький» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 45 709,81 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про порушення права НПП «Вижницький» на майно, яке перебуває у державній власності та закріплено за позивачем на праві оперативного управління, незаконною порубкою 201 дерева різних порід протягом 2018-2019 років за вини ОСОБА_2 , яка доведена вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 жовтня 2020 року та актом Державної екологічної інспекції Карпатського округу, складеним за результатом проведення планового заходу державного нагляду щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 23 грудня 2019 року № 130/03.

Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що судпершої інстанції не встановив день виявлення шкоди, а також не перевірив, чи додержаний установлений статтею 233 КЗпП України річний строк для звернення до суду з відповідним позовом, не з`ясував, чи поважні причини такого пропуску.

Апеляційний суд, врахувавши, що НПП «Вижницький» не посилався на поважність пропуску строку звернення до суду, а також врахувавши те, що інформація про вчинення кримінального правопорушення була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020260000000001 02 січня 2020 року, вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 жовтня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та встановлено вину ОСОБА_2 , а НПП «Вижницький» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов`язків, 05 січня 2022 року, дійшов висновку про пропуск позивачем річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 вересня 2023 року НПП «Вижницький» засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, або уточнення правової позиції щодо початку перебігу строку позовної давності для стягнення з працівника завданої ним матеріальної шкоди. Вказує на те, що у практиці Верховного Суду існує дві протилежні правові позиції, а саме:

- у постанові від 01 серпня 2019 року в справі № 472/654/16 Верховний Суд дійшов висновку, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день прийняття постанови про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов`язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації. Тобто річний строк обчислюється з дня виявлення завданої працівником шкоди;

- у постанові від 21 жовтня 2021 року в справі № 760/15085/18 Верховний Суд висловив протилежну думку. Так, у цій справі Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду з позовом у червні 2018 року та просив стягнути з відповідача, який на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах із позивачем, 583 464,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди, які виплачені позивачем потерпілим особам, згідно з вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2017 року, у період з 20 жовтня 2017 року до 02 листопада 2017 року. Суд дійшов висновку, що позов поданий у межах річного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, і цей строк почав відлік з часу виплати позивачем третім особам відшкодування шкоди, завданої працівником у порядку регресу. Тобто річний строк обчислюється з моменту виплати підприємством грошової суми третій особі.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що рішенням від 27 січня 2021 року Господарський суд Чернівецької області в справі за позовом Державної екологічної інспекції Карпатського округу м. Івано-Франківська до НПП «Вижницький» про відшкодування шкоди стягнув з НПП «Вижницький» на користь держави шкоду, заподіяну порушенням навколишнього природного середовища, у розмірі 2 522 527,50 грн. На виконання цього рішення НПП «Вижницький» сплатило близько 300 000,00 грн. За умови, якщо подання позову в порядку регресу є можливим, то НПП «Вижницький» матиме право звернутися до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 майнової шкоди. Тому позивач вважає, що відмова апеляційного суду у задоволенні позовних вимог у цій справі з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом створює преюдицію, у зв`язку з якою НПП «Вижницький» не зможе звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у порядку регресу. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що НПП «Вижницький» не має права вимоги до ОСОБА_3 у порядку регресу, оскільки НПП «Вижницький» не сплатило державі кошти за вказаним рішенням суду.

Також позивач не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, понесених останнім, оскільки суд не врахував, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Вирішуючи питання про стягнення з НПП «Вижницький» судових витрат, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 606/1630/21, від 18 травня 2022 року в справі № 522/2493/18, від 26 січня 2022 року в справі № 569/17773/20, від 08 вересня 2021 року в справі № 219/1997/20, від 03 березня 2021 року в справі № 638/17962/15.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 16 жовтня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вижницького районного суду Чернівецької області.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.

Ухвалою від 17 січня 2024 року Верховний Суд заяву НПП «Вижницький» задовольнив. Зупинив виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2023 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 через адвоката Вельничука Я. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

За змістом пункту 1.1 Положення про НПП «Вижницький» (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 31 серпня 2020 року № 98, НПП «Вижницький» створений відповідно до Указу Президента України від 30 серпня 1995 року № 810 «Про створення національного природного парку «Вижницький», є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Відповідно до пункту 1.2 Положення парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

На підставі пункту 10.2 Положення майно парку є державною власністю та закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Відповідно до державного акта серії І-ЧВ № 001124 від 20 травня 1999 року до складу земель, які передано у користування НПП «Вижницький», входять землі обходу № 11 (квартали № № 42 , 43, 50, 51, 55) Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» (т. 1, а. с. 226-229).

Наказом НПП «Вижницький» від 03 червня 2010 року № 28-к ОСОБА_2 прийнято на посаду майстра з охорони природи Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» (т. 1, а. с. 21).

02 січня 2013 року між НПП «Вижницький» та ОСОБА_2 укладено договір про повну матеріальну відповідальність (т. 1, а. с. 20).

Відповідно до розділів 2, 4 Посадової інструкції майстра з охорони природи, затвердженої директором НПП «Вижницький», на ОСОБА_2 покладений обов`язок щодо здійснення безпосередньо охорони лісу та іншого державного майна на ввіреній дільниці; нести персональну матеріальну відповідальність за порушення вимог, передбачених посадовою інструкцією.

Пунктом 6.1 Інструкції про порядок проведення ревізій лісових обходів передбачено, що матеріально-відповідальними особами є майстер лісу (старший майстер лісу), лісничий.

За актом приймання-здачі обходу (дільниці) від 02 грудня 2013 року ОСОБА_2 прийняв обхід № 11 Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький», що складається з кварталів № № 42, 43, 50, 51, 55 (т. 1, а. с. 22).

Відповідно до акта Державної екологічної інспекції Карпатського округу, складеного за результатом проведення планового заходу державного нагляду щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 23 грудня 2019 року № 130/03 у обході 11 (квартали № № 42 , 43, 50,51, 55), закріпленому за майстром з охорони природи Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» ОСОБА_2 , виявлено незаконну порубку 201 дерева різних порід, вчинену протягом 2018-2019 років (т. 1, а. с. 23-60).

Згідно з розрахунком розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної порубки сироростучих, сухостійних, вітровальних дерев, затвердженим в. о. начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу 26 грудня 2019 року, розмір шкоди становить 2 031 547,50 грн.

Вироком від 07 жовтня 2020 року Вижницький районний суд Чернівецької області визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. Встановлено, що внаслідок бездіяльності та службової недбалості майстра з охорони природи Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» ОСОБА_2 , незаконної порубки 201 дерева різних порід протягом 2018-2019 років охоронюваним законом державним інтересам завдано матеріальних збитків на суму 2 031 547,50 грн (т. 1, а. с. 15-19).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання (статті 15, 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Звертаючись до суду з позовом, НПП «Вижницький» просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 2 031 547,50 грн на відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 463/4040/15-ц (провадження № 61-23441св18), від 20 січня 2021 року в справі № 583/1942/17 (провадження № 61-15670св19).

Відповідно до статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлені статтею 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Ухвалення судом вироку чи іншого рішення в межах КК України, яким відповідача визнано винним, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Отже, за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день ухвалення вироку чи ухвали суду за правила КК України щодо відповідача не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 27 квітня 2016 року в справі № 6-216цс16, від 02 березня 2016 року в справі № 6-1263цс15 і Верховний Суд у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 132/2083/16, від 07 серпня 2019 року в справі № 366/1618/16, від 16 жовтня 2019 року в справі № 380/124216.

Суди встановили, що вина ОСОБА_2 у порушенні службових обов`язків з охорони природи Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький», щодо незаконної порубки 201 дерева різних порід протягом 2018-2019 років доведена, крім вироку Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 жовтня 2020 року, також і актом Державної екологічної інспекції Карпатського округу, складеним за результатом проведення планового заходу державного нагляду щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 23 грудня 2019 року № 130/03.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що право НПП «Вижницький» на майно, яке перебуває у державній власності та закріплено за позивачем на праві оперативного управління, незаконною порубкою 201 дерева різних порід протягом 2018-2019 років порушено за вини ОСОБА_2 . Однак, звертаючись із цим позовом, НПП «Вижницький» пропустив річний строк звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції врахував, що інформація про вчинення кримінального правопорушення була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020260000000001 02 січня 2020 року, вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 жовтня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, а НПП «Вижницький» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов`язків, 05 січня 2022 року, тобто з пропуском річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Так, суд апеляційної інстанції не врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Крім того, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення» такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, оскільки строк звернення до суду не пропущено.

Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачем з цим позовом, заявленим у січні 2022 року, тобто під час карантину, не сплив.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому позивач не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину на підставі закону.

Отже, безпідставним є висновок апеляційного суду про пропуск позивачем строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Прохання позивача в касаційній скарзі про залишення рішення суду першої інстанції в силі не може бути задоволено, оскільки суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статей 367, 382 ЦПК України, не перевірив рішення суду першої інстанції на предмет законності й обґрунтованості, у мотивувальній частині не навів мотивів відхилення кожного аргументу апеляційної скарги відповідача. Зокрема, доведеним апеляційний суд вважав пропуск НПП «Вижницький» строку звернення до суду, що є помилковим.

У Верховного Суду відсутні процесуальні повноваження на вчинення указаних процесуальних дій (стаття 400 ЦПК України).

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат у сумі 45 709,81 грн за подання апеляційної скарги.

Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Оскільки НПП «Вижницький» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, яка завдана внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення, тому позивач звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі вимог пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку із зазначеним висновки апеляційного суду про стягнення з позивача на користь відповідача судового збору за апеляційний перегляд цієї справи є помилковими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції на підставі своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду під час нового розгляду справи слід перевірити рішення суду першої інстанції на предмет законності й обґрунтованості.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З урахуванням висновку Верховного Суду про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд відсутні підстави для поновлення виконання судового рішення.

Керуючись статтями 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного природного парку «Вижницький» задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

О. М. Ситнік