Постанова

від 19.06.2024 по справі 757/39821/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/39821/23 Головуючий у 1 інстанції: Литвинова І.В.

Провадження №22-ц/824/467/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного банку України, апарату Ради Національної безпеки і оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1, Кабінету Міністрів України, Президента України Зеленського Володимира Олександровича , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна», про стягнення грошових сум за військовими облігаціями, упущеної вигоди, штрафних санкцій, компенсації моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства фінансів України (далі - МФУ), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР), Національного банку України (далі - НБУ), апарату Ради Національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - СБУ), Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Президента України Зеленського Володимира Олександровича , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна» (далі - ТОВ «Фрідом Фінанс Україна»), про стягнення грошових сум за військовими облігаціями, упущеної вигоди, штрафних санкцій, компенсації моральної шкоди.

Просив суд стягнути солідарно з МФУ та НБУ невиплачені йому кошти доходу за листопад 2022 року за облігації внутрішніх державних позик (далі - ОВДП) №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у розмірі 77 315,00 грн; солідарно стягнути з МФУ, НКЦПФР, НБУ, РНБО, СБУ, КМУ, Президента України матеріальні шкоду/збитки в наслідок знецінення невиплачених позивачу за листопад 2022 року коштів доходу за належні йому облігації внутрішніх державних позик №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у розмірі 5 832,00 грн, та упущену вигоду позивача у розмірі 13 338,00 грн з підстав бездіяльності вказаних відповідачів; солідарно стягнути з МФУ, НКЦПФР, НБУ, РНБО, СБУ, КМУ, Президента України компенсацію моральну шкоду в розмірі 10 800,00 грн, завдану йому внаслідок обмеження конституційних прав позивача та бездіяльності МФУ, НБУ, НКЦПФР, НБУ, РНБО, СБУ, КМУ, Президента України щодо відновлення його конституційних прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що метою цього позову є відновлення прав власності позивача на кошти доходу за належні позивачу ОВДП, які є боргом держави Україна, виплата яких є її обов`язком, яку уособлює емітент цих ОВДП - МФУ, належні позивачу кошти доходу за ОВДП були перераховані на транзитний рахунок НБУ без врахування розпоряджень позивача про перерахування належних позивачу коштів доходу за ОВДП безпосередньо на особистий рахунок позивача в Акціонерному товаристві «Сенс Банк», оскільки рахунки третьої особи - ТОВ «Фрідом Фінанс Україна», з яких зазвичай позивачу виплачувався дохід за облігації внутрішніх державних позик, були заблоковані з підстави запровадження Указу Президента - рішення РНБО № 726/2022 та рішення НКЦПФР № 1332.

На момент звернення до суду належні позивачу кошти доходу за облігації внутрішніх державних позик обліковуються на транзитному рахунку НБУ, заблоковані, і не виплачуються позивачу.

Позивач переконаний, що відповідачі зобов`язані та мали можливість забезпечити захист та відновлення його порушених прав, відповідно покладених на них завдань, компетенції, повноважень щодо своєчасного виконання боргових зобов`язань перед позивачем - виплати позивачу доходи за належні йому облігації внутрішньої державної позики.

Позивач є непрацюючим пенсіонером, з мінімальною пенсією за віком в розмірі 2 500,00 грн. Дохід з інвестицій позивача в облігаціях внутрішньої державної позики є єдиним його джерелом фінансової підтримки, який було обрано ним виключно за наданими державою гарантіями, що інвестиції в облігації внутрішньої державної позики абсолютно безризикові, оскільки гарантуються державою, що в свою чергу гарантує своєчасну виплату позивачу очікуваного доходу.

Оскільки держава не вирішують питання захисту та відновлення порушених прав позивача щодо своєчасної виконання боргового зобов`язання - виплати позивачу борг - кошти доходу за належні позивачу облігації внутрішньої державної позики, позивач обмежений в фінансуванні його щоденних потреб, у праві вільного розпорядження власністю на власний розсуд.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року у позові відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 04 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у рішенні суду відсутні мотиви незгоди з аргументами позивача, якими він обґрунтовував позов, не наведені мотиви не прийняття доказів, зазначених позивачем,

Вважає, що порушено права позивача на справедливий суд.

На переконання позивача формальне проведення розгляду справи судом не може свідчити про додержання принципів справедливості, дотримання прав учасників справи на справедливий суд, з врахуванням численних свідомих порушень судом норм матеріального та процесуального права в розглянутій судом справі.

Клопотання позивача про забезпечення розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін з наданням можливості сторонам справи бути заслуханими суд першої інстанції проігнорував та не розглянув.

Розгляд справи відбувався без виклику сторін у судове засідання, суд для проведення підготовчих дій для розгляду справи без присутності учасників справи мав обов`язок дотримуватися встановлених ЦПК України процесуальних норм для забезпечення реалізації прав учасників справи на справедливий суд.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником ОВДП НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , емітентом яких є МФУ. За графіком виплати доходу за ОВДП мали бути здійснені у листопаді 2022 року. ОВДП ОСОБА_1 обліковуються ТОВ «Фрідом Фінанс Україна».

19 жовтня 2022 року рішенням РНБО «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введених у дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, застосовано відповідні санкції у відношенні ТОВ «Фрідом Фінанс Україна».

Відповідно до вказаного рішення РНБО, було підтримано внесені СБУ пропозиції щодо застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до визначеного переліку юридичних осіб, зокрема до депозитарної установи ТОВ «Фрідом Фінанс Україна».

Пунктом 1313 додатку 2 рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» передбачено застосування до ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» низки обмежувальних заходів, зокрема: блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; обмеження торговельних операцій (повне припинення); обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; заборона здійснення публічних та оборонних закупівель, товарів, робіт і послуг у юридичних осіб резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції; заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона); заборона видачі дозволів, ліцензій НБУ на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, зокрема заборона здійснення фінансових операцій із придбання та/або набуття права власності іншим чином вказаними суб`єктами щодо облігацій внутрішньої державної позики України, облігацій зовнішньої державної позики України та заборона обліку переходу права власності на цінні папери за вказаними операціями в системі депозитарного обліку України).

Зазначені обмеження застосовані до ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» строком на п`ять років.

Рішенням НКЦПФР № 1332 зупинено ліцензію ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи на п`ять років на підставі Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО № 726/2022.

Чергова виплата доходу за належними ОСОБА_1 . ОВДП, починаючи з листопада 2022 року, не надійшла.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме ТОВ «Фрідом Фінанс Україна», відповідно до положень чинного законодавства, повинне здійснювати виплати власникам облігацій внутрішньої державної позики належних їм доходів.

Обов`язок виплати погашень/доходів власникам облігації внутрішньої державної позики покладений на депозитарні установи. Мінфін, як емітент облігацій внутрішньої державної позики, у межах своєї компетенції своєчасно здійснює відповідні погашення, обслуговування яких здійснює НБУ шляхом перерахування на рахунки депозитарних установ.

У результаті цього, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання депозитарною установою своїх зобов`язань за договором з депонентом, яким є позивач, повинна нести депозитарна установа - ТОВ «Фрідом Фінанс Україна».

Суд першої інстанції зазначив, що позивач не визначив, які суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси порушені відповідачами, у чому безпосередньо полягають такі порушення, завдані, на його переконання, ними, та у чому воно виражається, які конкретні негативні наслідки настали безпосередньо для позивача внаслідок дій відповідачів та якими доказами у справі це підтверджується.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відносини, що виникають під час емісії, обігу, викупу цінних паперів та виконання зобов`язань за ними, укладання і виконання деривативних контрактів, заміни сторони деривативних контрактів та вчинення правочинів щодо фінансових інструментів на ринках капіталу, а також відносини, що виникають під час провадження професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках регулюються Законом України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» (далі - Закон).

Як передбачено частиною першою статті 11 Закону, облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує обов`язок емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону облігації внутрішньої державної позики України - це цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішніх ринках капіталу і підтверджують зобов`язання України щодо відшкодування пред`явникам цих облігацій їхньої номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

МФУ є емітентом облігацій внутрішньої державної позики, тобто органом державної влади, який уповноважений державою на розміщення від свого імені цінних паперів та бере на себе зобов`язання за такими цінними паперами перед їх власниками.

Відповідно до своїх повноважень емітента, визначених у постанові Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 248 «Про затвердження Положення про порядок проведення операцій, пов`язаних з розміщенням облігацій внутрішньої державної позики», Мінфін: розробляє та оприлюднює орієнтовні графіки розміщення облігацій внутрішньої державної позики, визначає час та обсяги розміщення облігацій (затверджений графік, а також зміни до нього періодично розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства); визначає форми та шляхи розміщення облігацій внутрішньої державної позики, встановлює терміни обігу облігацій внутрішньої державної позики, дати їх погашення та сплати купонного доходу (для купонних облігацій); встановлює граничний рівень дохідності облігацій внутрішньої державної позики, відповідно до якого задовольняються заявки учасників розміщення облігацій; оприлюднює інформацію про результати розміщення облігацій внутрішньої державної позики; оформляє випуски облігацій внутрішньої державної позики глобальними сертифікатами; забезпечує своєчасне погашення облігацій внутрішньої державної позики та сплату доходу за ними.

Законом України «Про депозитарну систему України» встановлено правові засади функціонування депозитарної системи України, встановлює порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про депозитарну систему України» облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами (крім обліку прав на цінні папери, які обліковуються на рахунку номінального утримувача), Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.

Крім того, депозитарна установа в установленому Комісією порядку відповідно до отриманих від Центрального депозитарію та/або НБУ депозитарних активів провадить діяльність з депозитарного обліку та обслуговування обігу цінних паперів і корпоративних операцій емітента на рахунках у цінних паперах депонентів, номінальних утримувачів, а також на власному рахунку в цінних паперах, на якому обліковуються цінні папери, права на цінні папери та обмеження прав на цінні папери, що належать такій депозитарній установі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач є депонентом депозитарної установи ТОВ «Фрідом Фінанс Україна». МФУ, виступаючи емітентом цінних паперів, здійснює погашення основної суми боргу та виплату доходів за облігаціями внутрішньої державної позики шляхом перерахування сум доходів у відповідний термін, встановлений законодавством, на транзитний рахунок НБУ.

У свою чергу, НБУ в межах компетенції здійснює обслуговування виплат емітента шляхом перерахування вищезазначених сум коштів на рахунки клієнтів - депозитарних установ, якою, як стверджує позивач, є ТОВ «Фрідом Фінанс Україна».

Водночас пунктом 165 Глави 20 розділу III Положення про провадження депозитарної і клірингової діяльності та забезпечення здійснення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ від 21 грудня 2017 року № 140 визначено, що депозитарні установи зобов`язані забезпечити перерахування сум доходів та/або погашень за державними цінними паперами своїм депонентам.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме ТОВ «Фрідом Фінанс Україна», відповідно до положень чинного законодавства, повинне здійснювати виплати власникам облігацій внутрішньої державної позики належних їм доходів.

Обов`язок виплати погашень/доходів власникам облігації внутрішньої державної позики покладений на депозитарні установи. Мінфін, як емітент облігацій внутрішньої державної позики, у межах своєї компетенції своєчасно здійснює відповідні погашення, обслуговування яких здійснює НБУ шляхом перерахування на рахунки депозитарних установ.

У результаті цього, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання депозитарною установою своїх зобов`язань за договором з депонентом, яким є позивач, повинна нести депозитарна установа - ТОВ «Фрідом Фінанс Україна».

Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 640/7728/20, в якій позивач оскаржував бездіяльність МЗС України та КМ України щодо відсутності ініціювання перед РНБО України пропозиції стосовно скасування санкцій застосованих до позивача, зазначив, що за усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У цій справі Верховний Суд зробив висновок, що за відсутності відповідного рішення Верховного Суду, яке набрало законної сили, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО України, законність застосування таких санкцій не може бути предметом розгляду місцевого адміністративного суду.

При цьому стосовно перевірки наявності підстав для подальшого збереження застосованих до позивача санкцій, слід звернути увагу на положення частини сьомої статті 5 Закону України «Про санкції», відповідно до якої рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування, яка чітко визначена у частині першій статті 1 даного закону.

Оцінка досягнення мети застосованих санкцій як підстави для їх скасування відноситься до дискреційних повноважень суб`єкта, який прийняв рішення про їх застосування.

Згідно з висновками Верховного Суду у справі № 640/7728/20, визнаючи бездіяльність МЗС України та КМУ щодо невнесення пропозицій до РНБО стосовно скасування санкцій та зобов`язавши відповідачів ініціювати питання щодо скасування застосованих санкцій, суди фактично не відновили порушені права позивача, оскільки остаточне рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до Закону що, насамперед, свідчить про неефективний спосіб захисту порушеного права.

Між тим, у контексті обставин вищевказаної справи, Верховний Суд констатує, що оскільки у випадку, що розглядається, сама по собі вказана бездіяльність МЗС України та КМУ не є юридично значимими для спірних правовідносин, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача внаслідок застосування санкцій є саме оскарження відповідного Указу Президента України, яким введено у дію рішення РНБО, відповідно до якого до позивача застосовано санкції.

Крім того, позивач надає витяги з відповідей на його запити, в яких відповідачі роз`яснюють йому причини неможливості проведення відповідних операцій, не заперечують гарантоване Конституцією та належне позивачу право власності на облігації внутрішніх державних позик України, не заперечують належне позивачу право на вільне володіння та розпорядження цими облігаціями внутрішніх державних позик України, про що самостійно вказує позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зроблено висновок, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитки включають втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/422/18 Верховний Суд зазначає, що відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.

При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення. Вказане підтверджується висновками Верховного Суду у постановах 14 червня 2017 року у справі № 923/2075/15, від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12.

Враховуючи приписи частини четвертої статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень, як зазначено у статті 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц встановлено, що поняття моральної шкоди визначене як страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Тягар доказування наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та її результатом покладається на позивача.

Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Особа звільняється від відповідальності з відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Наведені вище висновки аргументовані правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 та від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/276/19 виклала свою правову позицію, згідно з якою протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Водночас було зауважено, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не надання позивачем належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів на підтвердження обставин, на які він послався як на підставу для свого позову, а саме порушення його прав колом суб`єктів-відповідачів.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не визначив, які суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси порушені відповідачами, у чому безпосередньо полягають такі порушення, завдані, на його переконання, ними, та у чому воно виражається, які конкретні негативні наслідки настали безпосередньо для позивача внаслідок дій відповідачів та якими доказами у справі це підтверджується, тому вимоги про солідарне стягнення суми у розмірі 77 315, 00 грн як доходу за листопад 2022 року, у розмірі 5 832,00 грн як збитків внаслідок знецінення невиплачених доходів, у розмірі 13 338,00 грн як упущеної вигоди та компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 800,00 грн, задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні суду відсутні мотиви незгоди з аргументами позивача, якими він обґрунтовував позов, не наведені мотиви не прийняття доказів, зазначених позивачем, а також про формальне проведення розгляду справи судом не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції доводами та аргументами суду щодо кожного мотиву позивача.

Не знайшли свого підтвердження і доводи щодо розгляду справи без виклику сторін у судове засідання, не дотримання встановлених ЦПК України процесуальних норм для забезпечення реалізації прав учасників справи на справедливий суд.

Так, 12 вересня 2023 року ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі для розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання, оскільки ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 107 000, 00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача Національного банку України - Булгакова С. В. про зміну порядку розгляду справи.

Таким чином, питання розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання було вирішенота суд не вбачав підстав для розгляду справи у загальному провадженні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

З урахуванням викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко