Рішення

від 18.06.2024 по справі 160/5471/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 рокуСправа №160/5471/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Філм Групп» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0284160408, №0284070408 від 05.10.2023р., -

УСТАНОВИВ:

27.02.2024р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Філм Групп» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення форми Ш №0284160408, №0284070408 від 05.10.2023р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача були застосовані штрафні санкції у сумі 35900 грн. та 5259,05 грн., відповідно, за порушення термінів сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на прибуток за результатами камеральної перевірки, оформленої актом №32275/04-36-04-08/41850052 від 08.09.2023р. Позивач із вказаними рішеннями відповідача не погоджується, вважає, що вони повинні бути скасовані з наступних підстав, а саме: застосування п.124.2 ст.124 ПК України можливе лише у випадку встановлення податковим органом умислу в діях платника податку щодо не сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, тоді як камеральної перевіркою встановити умисел та вину у діяннях позивача було не можливо, так як камеральна перевірка проводиться лише за даними електронних систем; обов`язок доведення умислу платника податків покладено на контролюючий орган згідно п.112.2 ст.112 ПК України; акт камеральної перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п.57.1 ст.57 ПК України; в акті в обов`язковому порядку зазначається можливість надання платником податків пояснень та додаткових документів у порядку, визначеному ст.86 ПК України, проте, таких відомостей акт перевірки не містить; при вирішенні питання своєчасності виконання платником податкового обов`язку, судам слід перевіряти чи була у цієї особи реальна можливість сплати належних платежів за умови перебування такого платника під дією персональних економічних та інших обмежувальних заходів про що свідчать висновки постанови Верховного Суду від 04.03.2021р. у справі №640/20899/18; затримка сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на прибуток відбулася у зв`язку з відсутністю у товариства можливості здійснити таку оплату вчасно про що податковий орган був обізнаний, оскільки в Україні з 24.02.2022р. на всій території запроваджено воєнний стан, який триває і до теперішнього часу; у зв`язку із ракетними ударами рф по інфраструктурним об`єктам України та тривалими стабілізаційними і екстреними відключеннями електричної енергії у 2022-2023р.р. підприємство несло вимушену зупинку роботи підприємства, відсутній був інтернет та мобільний зв`язок; вищенаведені обставини неможливості виконання свого податкового обов`язку в акті перевірки податковим органом не відображені; податковим органом не були перевірені і обставини, які звільняють від відповідальності або пом`якшують відповідальність позивача за вчинене правопорушення, такими обставинами, на думку позивача, є відсутність отримання значного доходу від діяльності у період дії воєнного стану, зменшення попиту на продукцію позивача, наявність кредитного договору, укладеного з банківською установою, не отримання у строки передбачені міжнародним контрактом замовленого обладнання з Китаю, необхідність оплати закупки сировини для виготовлення власної продукції, виплату заробітної плати, сплату податків і зборів, орендної плати та комунальних платежів пропорційно після надходження коштів на рахунки підприємства, що позивач вважає форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що було засвідчено і ТПП України у листі від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1, який оприлюднений на її офіційному сайті. За викладеного, позивач вважає, що несвоєчасна сплата податкового зобов`язання з податку на прибуток була зумовлена об`єктивними обставинами, які не залежали від волі позивача (а.с.1-7).

Ухвалою суду від 18.03.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 16.04.2024р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази на підтвердження обґрунтованості прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням приписів ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.196).

Наведена ухвала суду разом з позовом була отримана, зокрема, відповідачем у системі Електронний суд через його електронний кабінет 28.02.2024р. (адміністративний позов), 19.03.2024р. (ухвала суду), що є належним повідомленням учасників справи виходячи з вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, а також і відповідною розпискою представника відповідача від 21.03.2024р., про що свідчать довідки про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача, особиста розписка, наявні в матеріалах справи (а.с.199-200).

На виконання вищенаведеної ухвали суду, 02.04.2024р. відповідачем до канцелярії суду було подано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві відмовити повністю посилаючись на те, що у відповідності до вимог п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16, п.31.1 ст.31, п.38.1 ст.38, п.57.1 ст.57 ПК України позивач має обов`язок самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації. У відповідності до вимог п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України контролюючий орган наділений повноваженнями щодо проведення камеральних перевірок, зокрема, і щодо своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, тому відповідач вважає, що у його посадових осіб були всі законні підстави щодо проведення камеральної перевірки позивача 08.09.2023р. та складання акту за №32275/04-36-04-08/ НОМЕР_1 . З 2021 року відповідальність платника податку за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання, передбачена ст. 124 ПК України та, у даному випадку, за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача були застосовані штрафні санкції за порушення термінів сплати узгоджених грошових зобов`язань, встановлені п.124.1 ст.124 ПК України, які не передбачають доведення умислу платника податків. Щодо твердження позивача про неможливість виконання податкових зобов`язань зі сплати податку на прибуток через наявність форс-мажорних обставин, представник відповідача у відзиві вказує на те, що у відповідності до п.п.69.1 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та наказу Міністерства фінансів України від 29.07.2022р. №225 позивачем заяву про відсутність можливостей своєчасно виконати податкові обов`язки до контролюючих органів надано не було, сертифікату про форс-мажорні обставини, виданого ТПП України у відповідності до вимог ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», також не було надано, а отже, підприємство позивача мало сплатити свої зобов`язання згідно вимог підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України у встановлені законодавством строки, про що свідчить і правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №812/258/27 (а.с.201-205).

Також 03.04.2024р. до канцелярії суду відповідачем було подано клопотання про залишення позову без розгляду в порядку ч.3-4 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, у якому представник відповідача просив суд залишити даний позов без розгляду посилаючись на те, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений з урахуванням застосування процедури досудового врегулювання спору та прийнятого рішення за результатами розгляду скарги позивача, яке позивач отримав 06.01.2024р., що підтверджено скріншотом із системи ІКС «Адміністративне та судове оскарження», а відповідно, мав подати позов до 05.02.2024р. у відповідності до вимог п. 56.18 п.56.19 ст.56 ПК України (а.с.231-233,243).

Розглянувши вищенаведене клопотання, вивчивши докази надані на його підтвердження, суд вважає, що у його задоволенні відповідачеві слід відмовити, виходячи з такого.

У відповідності до вимог п.56.19 ст.56 ПК України передбачено, що у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно допункту 56.17цієї статті.

Процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику п.п.56.17.3 п.57.17 ст.56 наведеного Кодексу.

Отже, із аналізу наведених приписів податкового законодавства слідує, що процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення закінчується днем отримання платником податків рішення ДПС України.

Як встановлено із матеріалів справи, рішення ДПС України від 28.12.2023р. №38453/6/99-00-06-03-01-06 про результати розгляду скарги позивача отримане позивачем 09.01.2024р., що підтверджується змістом копії відповідного конверту, наявного у справі (а.с. 35).

А відповідно, із наведених встановлених обставин у цій справі та аналізу вищенаведених приписів податкового законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач мав обов`язок звернутися з даним позовом до суду у термін з 10.01.2024р. по 09.02.2024р. (включно) та згідно копії позову доданого до заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом від 11.03.2024р., видно, що позивач подав вперше цей позов до суду 06.02.2024р. (а.с.186).

Тобто, із наведеного слідує, що позивачем було подано даний позов до суду вперше -06.02.2024р. (у проміжок часу з 10.01.2024р. по 09.02.2024р.) з дотриманням місячного строку звернення до суду, встановленого п.56.19 ст.56 ПК України.

Також і враховуючи те, що, звертаючись до суду з цим позовом повторно, після повернення позову за ухвалою суду від 12.02.2024р. у справі №160/3449/24, який було повернуто позивачеві через допущені представником позивача помилки у найменуванні позивача, яка була отримана позивачем 27.02.2024р., подання даного позову повторно 27.02.2024р. без зволікань, суд визнав такі причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом поважними та поновив вказаний строк згідно ухвали суду від 18.03.2024р.(а.с.196).

За викладених обставин, у задоволенні зазначеного вище клопотання про залишення даного позову без розгляду відповідачеві слід відмовити.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 18.06.2024р. строк розгляду даної справи був продовжений у відповідності до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 18.06.2024р. (а.с.245).

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 17.06.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Філм Групп» 04.01.2018р. зареєстроване як юридична особа за адресою: АДРЕСА_1 , основним видом діяльності Товариства є, зокрема, виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас, з 04.01.2018р. перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Дніпровська ДПІ, що підтверджується інформацією, яка міститься у копіях Виписки з ЄДРПОУ від 05.01.2018р., Витягу з ЄДРПОУ станом на 22.01.2021р. наявних у справі (а.с.14-17).

08.09.2023р. на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 ст.75, п.76.2 ст.76 ПК України посадовою особою контролюючого органу була проведена камеральна перевірка щодо порушення термінів сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на прибуток позивачем за результатами якої був складений акт №32275/04-36-04-08/41850052 (а.с.18-21).

За висновками наведеного акту встановлено, що дані камеральної перевірки свідчать про порушення позивачем вимог п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16, п.57.1 ст.57, п.50.1 ст.50, п.57.3 ст.57 ПК України щодо термінів сплати узгоджених сум грошових зобов`язань з податку на прибуток, а саме:

- за податковою декларацією з податку на прибуток за три квартали 2022р. №9236769849 від 09.11.2022р. суми грошових зобов`язань були сплачені позивачем частинами у період з 04.01.2023р.по 03.04.2023р., тоді як граничним терміном їх сплати є 21.11.2022р.;

- за податковою декларацією з податку на прибуток за 2022 рік №9309105145 від 28.02.2023р. суми грошових зобов`язань були сплачені позивачем частинами у період з 03.04.2023р. по 01.06.2023р., тоді як граничним терміном їх сплати є - 13.03.2023р.;

- за податковою декларацією з податку на прибуток за І квартал 2023р. № 9107365240 від 10.05.2023р. суми грошових зобов`язань були сплачені позивачем частинами у період з 09.06.2023р. по 25.07.2023р., тоді як граничним терміном їх сплати є - 22.05.2023р.;

- за податковою декларацією з податку на прибуток за І півріччя 2023р. №0199577384 від 09.08.2023р. сума грошового зобов`язання була сплачена 24.08.2023р., тоді як граничним терміном його сплати є 21.08.2023р., що підтверджується змістом копії наведеного акту, наявного у справі (а.с.18-21,211-213).

На підставі згаданого вище акту камеральної перевірки, посадовою особою контролюючого органу 05.10.2023р. було прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, форми «Ш», а саме:

- №0284070408 за змістом якого видно, що на підставі ст.124 ПК України за затримку на 21, 18, 30 календарних днів сплати грошового зобов`язання/податків в сумі 105181,00 грн., до позивача застосовано штраф у розмірі 5%, що становить 5259,05 грн., що підтверджується копією наведеного податкового повідомлення-рішення та розрахунком до нього (а.с.23-24, 209-210);

- №0284160408 за змістом якого видно, що на підставі ст.124 ПК України за затримку на 44, 67,74,94,99,101,127,133,37,43,50,51,57,58,70,73,80,37,45,58,64 календарних днів сплати грошового зобов`язання/податків в сумі 359000,00 грн., до позивача застосовано штраф у розмірі 10%, що становить 35900,00 грн., що підтверджується копією наведеного податкового повідомлення-рішення та розрахунком до нього (а.с.25-27,208).

Зазначені податкові повідомлення-рішення позивачем було оскаржені в адміністративному порядку шляхом подання скарги до податкового органу вищого рівня за результатами розгляду якої ДПС України було прийнято рішення від 28.12.2023р. №38453/6/99-00-06-03-01-06 за яким вищенаведені податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга позивача без задоволення, що підтверджується змістом копії наведеного рішення, наявного у справі (а.с.30-34,215-220).

Правомірність прийняття відповідачем вищенаведених податкових повідомлень-рішень №0284160408, №0284070408 від 05.10.2023р., є предметом спору у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1. статті 1 ПК України).

За приписами п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки п.75.1 ст.75 ПК України.

У відповідності до вимог п.п.75.1.1 п. 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути, зокрема, своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно до вимог п.76.1 ст.76 ПК України установлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Таким чином, із аналізу наведених чинних приписів слідує, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.

У зв`язку з набранням винності з 01 січня 2017 року змін до Податкового кодексу України (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-УІІІ), зокрема, і до ст.75 були внесені зміни, за якими предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, у тому числі і з податку на додану вартість.

Отже, своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання є предметом камеральної перевірки, яка проводиться виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах податкового органу.

При цьому, камеральна перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, а саме: не пізніше закінчення 1095 дні, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Водночас, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків у платіжному документі.

Аналогічні правові висновки узгоджуються і з правовими висновками, які викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2019р. у справі №823/457/18, які є обов`язковими для врахування адміністративним судом у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

А отже, із наведеного аналізу приписів податкового законодавства, а також і судової практики, можна дійти висновку, що повноваження контролюючого органу щодо проведення перевірки з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання платником податків у межах саме камеральної перевірки, закріплені у п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України, які наведені вище, та позивачем не оспорюються у межах даного спору.

Досліджуючи питання факту порушення термінів сплати позивачем узгоджених податкових (грошових) зобов`язань, визначених позивачем самостійно у його податкових деклараціях з податку на прибуток за три квартали 2022р., за 2022 рік, за І квартал 2023р. та 1 півріччя 2023р., які були предметом камеральної перевірки, що було зафіксовано актом камеральної перевірки від 08.09.2023р. №32275/04-36-04-08/41850052, а також правомірності притягнення платника податків до відповідальності за порушення правил сплати грошового зобов`язання, передбаченої статтею 124 ПК України, суд виходить з такого.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.1 ст.36 ПК України визначено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно пункту 49.1 ст.49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період у встановлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже, податкові зобов`язання, які самостійно визначені платником у податкових деклараціях, є узгодженими.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз вказаних приписів свідчить про те, що позивач має обов`язок сплачувати узгоджені грошові зобов`язання, визначені ним самостійно у податкових деклараціях, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем подання такої податкової декларації.

Так, судом встановлено, що факт порушення термінів сплати (затримку у сплаті) узгоджених грошових зобов`язань з податку на прибуток, визначеними у поданих ним податкових деклараціях з податку на прибуток за три квартали 2022 року, за 2022 рік, за 1 квартал 2023р. та 1 півріччя 2023 року, позивачем у межах даного спору не оскаржується та позивач такий факт затримки у сплаті згаданих грошових зобов`язань визнає, про що свідчить зміст позову (а.с.1-7).

Також зі змісту акту камеральної перевірки від 08.09.2023р. судом встановлено, що посадовою особою контролюючого органу були виявлені факти сплати грошових зобов`язань з податку на прибуток за наведеними вище податковими деклараціями несвоєчасно, не у встановлені податковим законодавством терміни (строки), що визнано порушенням позивачем вимог п.п.16.1.4 пункту 16.1 ст.16, пункту 57.1 ст.57, пункту 50.1 статті 50, пункту 57.3 статті 57 та пункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України за що позивача згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень було притягнуто до відповідальності у вигляді застосування штрафу у розмірах 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України, що підтверджено змістом наведеного акту перевірки, оспорюваними рішеннями та розрахунками до них(а.с.18-21,23-27, 208-213).

У контексті оспорюваного застосування варто вказати, що з 1 січня 2021 року набрали чинності положення пункту 79 Закону України від 16 січня 2020 року №446-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (з урахуванням змін, внесених Законом України від 17 грудня 2020 року №1117-ІХ, якими статті 123,124,126 і 128 ПК України фактично викладено в нових редакціях.

За вказаними змінами відповідальність за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з 1 січня 2021 року регулюється статтею 124 ПК України.

Так, згідно з пунктом 124.1 цієї статті, передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 124.2 статті 124 ПК України встановлено, що діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 ПК України визначено, що порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

У випадках, визначенихпунктами 123.2-123.5статті 123,пунктами 124.2,124.3статті 124,пунктами 125-1.2-125-1.4статті 125-1цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

А отже, із аналізу вищенаведених приписів податкового законодавства слідує, що у разі застосування контролюючим органом до платника податку штрафу за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання на підставі п.124.1 ст.124 ПК України встановлення контролюючим органом вини такого платника у вчиненні ним умисного діяння доведенню не потребує, а достатнім є виявлення лише факту допущення платником податків порушення строку сплати такої узгодженої суми грошового зобов`язання.

У постановах від 03 серпня 2023 року у справі №520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21, від 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 16 листопада 2023 року у справі №160/24147/21 Верховний Суд сформував висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 ПК України.

Так, позиція Верховного Суду, якщо її системазувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 ПК України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Наведена правова позиція є такою, що узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду у його постанові, яка була прийнята більш пізніше, від 23.01.2024р. у справі №160/17160/21, яка є обов`язковою для врахування адміністративними судами згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

А отже, зазначені висновки, спростовують аргументи позивача з приводу того, що саме контролюючий орган повинен довести вину позивача у вчиненні ним умисного правопорушення, оскільки така вина підлягає доведенню лише при застосуванні до платників податків штрафу на підставі п.124.2, п.124.3 ст.124 ПК України, що підтверджено вищенаведеною правовою позицією.

Разом з тим, як встановлено судом із наявним в матеріалах справи документів, за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача застосовано штраф за затримку сплати сум грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірах 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України за якою, притягнення позивача до відповідальності можливе за умови виявлення лише факту допущення позивачем порушення строку сплати такої узгодженої суми грошового зобов`язання без встановлення його вини у формі умислу з урахуванням вищенаведених правових висновків.

Як зазначалося уже вище, факти затримки сплати грошових зобов`язань за поданими податковими деклараціями з податку на прибуток за три квартали 2022 року, за 2022 рік, за 1 квартал 2023р. та 1 півріччя 2023 року, виявлені актом перевірки від 08.09.2023р., позивачем не оспорюються.

А отже, із наведених встановлених обставин та аналізу згаданого вище податкового законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинене правопорушення щодо затримки термінів (строків) сплати сум узгоджених грошових зобов`язань за податковими деклараціями, які наведені у акті перевірки від 08.09.2023р., тому позивача правомірно було притягнуто до фінансової відповідальності у вигляді нарахування штрафу у розмірах 5 та 10% за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями на підставі п.124.1 ст.124 ПК України, у зв`язку із чим обґрунтованих підстав для їх визнання протиправними та скасування у адміністративного суду не має.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, позивач не було надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням встановлених обставин у даній справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, які регулюються спірні правовідносини та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, які позивачем не спростовані.

З приводу звільнення позивача від відповідальності через обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), які не залежали від волі позивача (введення воєнного стану в Україні, ракетні обстріли рф інфраструктури України, відсутність електроенергії, інтернету, мобільного зв`язку, укладення кредитного договору, скрутне фінансове становище підприємства та інше), суд зазначає про наступне.

Пунктом 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України (далі - ТПП) та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України 18.12.2014 р. № 44(5) (далі - Регламент ТПП) визначено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідним договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Згідно з Регламентом ТПП, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської дiяльностi по кожному окремому договору, виконання якого настало згідно з умовами договору i виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, шляхом видачі сертифікату ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством та Регламентом.

ТПП України веде єдиний Реєстр сертифікатів, виданих ТПП України та регіональними ТПП (Реєстр сертифікатів), про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та Реєстр уповноважених осіб.

Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 р.№ 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні».

Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і діє на теперішній час.

Тобто, ТПП України листом повідомила «всіх, кого це стосується» про те, що з 24.02.2022р. зазначені обставини є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської дiяльностi України. Але Регламентом ТПП лист не визначено таким документом як сертифікат, що засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р.№2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічний висновок щодо застосування нормматеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від07.06.2023 р.у справі № 906/540/22, який є обов`язковим для врахування адміністративним судом у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, позивачем на підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідного сертифікату, виданого ТПП, до позову не додано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені у позові обставини неможливості виконання своєчасно свого податкового обов`язку зі сплати податку на прибуток, які не залежали ніби то від волі позивача (форс-мажорні обставини) за відсутності відповідного сертифікату, виданого ТПП, не можуть бути визнані судом форс-мажорними обставинами, які звільняють позивача від фінансової відповідальності за порушення вищенаведеного податкового законодавства.

Також, судом враховується і те, що у відповідності до п.п.69.1 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та наказу Міністерства фінансів України від 29.07.2022р. №225 позивачем заяву про відсутність можливостей своєчасно виконати податкові обов`язки до контролюючих органів не подавалось, таких доказів позивачем суду не надано.

А відповідно, із наведеного слідує, що позивач мав можливість та обов`язок сплатити суми узгоджених грошових зобов`язань з податку на прибуток у строки, встановлені податковим законодавством.

Є неспроможними аргументи позивача з приводу того, що у акті перевірки в обов`язковому порядку зазначається можливість надання платником податків пояснень та додаткових документів у порядку, визначеному ст.86 ПК України, проте, таких відомостей акт перевірки не містить, з огляду на те, що зазначене твердження позивача спростовується змістом дослідженого копії акту перевірки від 08.09.2023р., який містить наведені вище відомості (а.с.21, 212-зворот).

Також і посилання позивача щодо обов`язку контролюючого органу при застосуванні штрафу за приписами п.124.2 ст.124 ПК України довести умисну вину позивача згідно до ст.112 ПК України не заслуговують на увагу, оскільки платника податків у даній справі було притягнуто до фінансової відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України, що не потребує доведення умислу платника податків, а згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, про що було зазначено судом вище та відповідає правовому висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2024р. у справі №160/17160/21, який вище досліджений та врахований судом при вирішенні даного спору у відповідності до вимог ч.5 ст.242 ПК України.

При цьому, не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, доводи позивача з приводу необхідності врахування у даних правовідносинах правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.03.2021р. у справі №640/20899/18 за змістом якої судам слід перевіряти чи була у особи реальна можливість сплати належних платежів за умови перебування такого платника під дією персональних економічних санкцій та інших обмежувальних заходів, з огляду на те, що позивачем жодних доказів перебування його під будь-якими персональними економічними санкціями або іншими обмежувальними заходами, які б перешкоджали позивачеві виконати свій обов`язок по сплаті податку на прибуток до бюджету у встановлені строки, суду не надано, а відповідно, зазначена правова позиція не є релевантною до правовідносин у цій справі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги все вищевикладене та перевіривши правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень у відповідності до вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення від 05.10.2023р. прийняті відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи наведене та те, що судом не встановлено протиправності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень про застосування до позивача штрафу у розмірах 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України, а позивачем таких доказів суду не надано, тому суд приходить до висновку, що наведені вище податкові повідомлення-рішення від 05.10.2023р. визнанню протиправними та скасуванню у судовому порядку не підлягають.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 19869,05 грн. сплаченого згідно платіжної інструкції №4403 від 02.02.2024р. (а.с.9,177) не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб`єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Філм Групп» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0284160408, №0284070408 від 05.10.2023р. відмовити повністю.

Всі судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва