Постанова

від 19.06.2024 по справі 200/7257/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року справа №200/7257/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 200/7257/23 (головуючий суддя І інстанції Буряк І.В.), складеного в повному обсязі 15 січня 2024 року, у справі № 200/7257/23 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпровського апеляційного суду за змістом якого просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ДАС щодо не нарахування та не виплати відрядженому судді - ОСОБА_1 добових за період з 01.01.2023 по останній день роботи 12 вересня 2023 року, до звільнення у відставку;

зобов`язати ДАС нарахувати та виплатити судді у відставці - ОСОБА_1 добові за час перебування у відрядженні з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року, включно, в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року позов задоволено.

Зобов`язано Дніпровський апеляційний суд нарахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 добові за весь час фактичного перебування у відрядженні з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що 17 січня 2023 року ДСА України затверджено Кошторис для ДАС на 2023 рік у якому не передбачено код 2250 - витрати на відшкодування видатків на відрядження. Тому відповідач не мав можливості виплачувати позивачці добові за відрядження за період з 01.01.2023 по день її відрахування зі штату ДАС.

Також відповідач звертає увагу, що позивачкою до бухгалтерії ДАС надавались звіти про використання коштів на відрядження або під звіт, заповнені не належним чином, а саме не містять всіх необхідних реквізитів, зокрема, дати складання та реєстраційних даних.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване проживання: АДРЕСА_1 .

Рішенням Верховного Суду від 29.09.2022 № 455/0/149-22 «Про відрядження судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду» вирішено відрядити суддю Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду для здійснення правосуддя з 30.09.2022. Судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 в термін до 07.10.2022 приступити до здійснення правосуддя в Дніпровському апеляційному судді.

Наказом Дніпровського апеляційного суду від 12.09.2023 № 224/к «Про відрахування судді ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , яка рішенням ВРП від 07.09.2023 звільнена з посади судді Донецького апеляційного суду (відряджена до ДАС для здійснення правосуддя), у зв`язку із поданням заяви про відставку відраховано з 13.09.2023 зі складу суддів ДАС.

Вказаним наказом передбачено виплатити позивачці вихідну допомогу, компенсацію за невикористані дні додаткової та щорічної оплачуваної відпустки.

З наказом від 12.09.2023 № 224/к позивач ознайомлена 13.09.2023, про що свідчить її підпис на останньому.

Аналогічні відомості щодо видів нарахувань містяться у розрахунковому листі ОСОБА_1 за вересень 2023 року.

Добові за час перебування у відрядженні з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року позивачу не виплачені, що слугувало підставою для звернення до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на добові за весь час фактичного перебування у відрядженні.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402) у період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону, суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.

Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погодженим з Державною судовою адміністрацією України (ч. 5 ст. 55 Закону № 1402).

Пунктом 56 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 тимчасово встановлено, що в період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) і за умови відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України, Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, здійснює такі повноваження, зокрема: приймає рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такі рішення приймаються без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Положення абзацу другого частини другої статті 55 цього Закону щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються (п. 2)

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Рішенням ВРП від 24.01.2017 № 54/0/15-17 затверджено Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), далі - рішення № 54/0/15-17, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин)

Пунктом 1 розділу VI вищевказаного рішення встановлено, що суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

В п. 3 розділу VI рішення вказано, що зазначені виплати здійснюються судом, до якого відряджений суддя.

Додатком 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі - Постанова № 98, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що сума добових витрат на відрядження в межах України складає 300,00 грн.

Відтак, рішенням ВРП № 54/0/15-17 встановлено, що судді, якого направлено у відрядження для здійснення правосуддя нараховуються та виплачуються добові витрати розмір яких, у межах України, складає 300,00 грн., що не заперечується відповідачем.

Відповідач вказує, що несплата позивачу добових зумовлена відсутністю відповідних бюджетних асигнувань для їх нарахування та виплати, однак суд вказані посилання вважає незмістовими, з огляду на наступне.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява N 63134/00) від 08.11.2005 ЄСПЛ зауважив п. 23: «… що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.».

Водночас у п. 26 вказаного рішення зазначено: «Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань див. mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ), N 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III).».

Відтак, посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань на виплату спірних коштів, як на підставу для відмови у задоволені позовних вимог є незмістовними.

Щодо посилань відповідача на неналежність оформлення позивачем звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, зокрема, відсутність у таких звітах дати їх складання та реєстраційних даних, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявні звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт судді ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 06.08.2023 містять графу «звіт перевірено» та «звіт затверджено в сумі», що свідчить про те, що кожен з поданих позивачем звітів мав перевірятись відповідачем та за наявності недоліків повертатись заявниці або остання принаймні мала бути повідомлена про виявлені недоліки.

Жодних доказів про повідомлення ОСОБА_1 про виявлені у звітах недоліку у відзиві матеріали справи не містять.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 (набуло статусу остаточного 20.01.2012) п. 71: «Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача щодо посилання на недоліки у «звітах про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт».

Враховуючи вищевикладене, обов`язок відповідача виплатити позивачу добові за час перебування у відрядженні, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 200/7257/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 червня 2024 року.

Судді А.В. Гайдар

Т.Г.Гаврищук

Е.Г. Казначеєв